Справа №242/1772/19
Провадження №2/242/14/20
Іменем України
25 травня 2020 року Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Капітонова В.І., секретар судового засідання Нарижна О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Селидівського міського суду Донецької області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Селидівського міського нотаріального округу Шарафєєва І.В., про стягнення боргу,-
За участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_3 , законного представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ,
Позивач 29.03.2019 року звернувся до суду з позовною заявою про стягнення боргу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 23.09.2017 року він передав ОСОБА_5 за договором позики грошові кошти у розмірі 15000 доларів США із кінцевим терміном погашення 23.09.2018 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_5 помер. Спадкоємцем після його смерті є відповідач по справі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його опікун ОСОБА_4 . На виконання вимог ч. 2 ст. 1281 ЦК України 06.06.2018 року позивач звернувся до державного нотаріуса Першої селидівського нотаріальної контори із вимогою до спадкоємців ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , про виконання обов'язків за договором позики, яку направлено до приватний нотаріус Селидівського міського нотаріального округу Шарофєєвої І.В. за місцем заведення спадкової справи. Приватний нотаріус Селидівського міського нотаріального округу повідомила позивача про доведення до відома спадкоємця ОСОБА_5 про його вимогу. Проте, спадкоємець ОСОБА_2 не задовольнив вимогу про виконання зобов'язання та фактично відмовився сплачувати суму боргу. За життя ОСОБА_5 належало нерухоме майно - нежитлове приміщення, будівля гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . У зв'язку з викладеним, позивач просить суд стягнути із спадкоємця ОСОБА_2 на його користь борг за договором позики від 23.09.2017 року у розмірі 15000,00 доларів США, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 та витрати по справі.
Ухвалою суду від 09.04.2019 року відкрито провадження.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 07.08.2019 року цивільну справу переданому даному складу суду на підставі розпорядження №7/19 від 30.07.2019 року.
Ухвалою суду від 09.08.2019 року цивільну справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 20.09.2019 року зобов'язано приватного нотаріуса Селидівського міського нотаріального округу Донецької області надати завірені належним чином копії матеріалів спадкової справи заведеної, після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 24.02.2020 року закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті.
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився.
Законний представник, опікун ОСОБА_2 - ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог. Зазначав, що є сумніви з приводу того, що розписку складено саме ОСОБА_5 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Селидівського міського нотаріального округу Шарафєєва І.В. у судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином. Надала заяву про розгляд справи без її участі.
Дослідивши надані суду докази, з'ясувавши обставини, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, проаналізувавши норми права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України встановлено обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Судом встановлено, що 23.09.2017 року укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_6 отримав у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 15000,00 доларів США із зазначенням строку повернення до 23.09.2019 року.
Згідно із розписки ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 15000,00 доларів США за договором позики від 23.09.2018 року.
Відповідно ст. 1046 ЦК України за договором позики позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частина 1 статті 1051 ЦК України передбачає, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Надаючи оцінку наданим доказам, суд дійшов до висновку, що договір від 23.09.2018 року, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 про отримання коштів у розмірі 15000,00 доларів США, є договором позики, та внаслідок його реального характеру письмова розписка є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, а тому суд вважає, що у ОСОБА_5 виникло боргове зобов'язання перед позивачем, яке на час розгляду справи не виконано.
Суд не бере до уваги твердження законного представника відповідача ОСОБА_4 з приводу того, що розписку про отримання грошових коштів у розмірі 15000,00 доларів США у ОСОБА_1 підписано не ОСОБА_5 , оскільки на підтвердження зазначених обставин законним представником відповідача не надано суду належних та допустимих доказів.
З матеріалів спадкової справи №49/2018 року заведеної після смерті ОСОБА_5 вбачається наступне.
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 Селидівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 27.04.2018 року, актовий запис №28.
27.04.2018 року до приватного нотаріуса Селидівського міського нотаріального округу Донецької області Шарафєєвій І.В. звернувся ОСОБА_4 , опікун недієздатного ОСОБА_2 , із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також з матеріалів спадкової справи вбачається, що ОСОБА_2 , який є недієздатною особою, в інтересах якого діє його опікун ОСОБА_4 , є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
01.06.2018 року до державного нотаріуса Першої селидівської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_1 із вимогою до спадкоємця про виконання зобов'язання за договором позики від 23.09.2017 року, яку державним нотаріусом направлено приватному нотаріусу Селидівського міського нотаріального округу Донецької області Шарафєєвій І.В..
06.06.2018 року приватним нотаріусом Селидівського міського нотаріального округу Донецької області Шарафєєвою І.В. доведено до відома спадкоємця ОСОБА_5 вимогу ОСОБА_1 щодо стягнення коштів у розмірі 15000,00 доларів США, згідно розписки, складеної ОСОБА_5 23.09.2017 року.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
У даній справі з наданих позивачем доказів вбачається, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 є його син ОСОБА_2 , та з матеріалів спадкової справи не вбачається, що ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право на спадщину.
Проте, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину є його правом, а не обов'язком, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні пред'явлених до нього вимог кредитора.
У постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №192/2761/14 зазначено, що якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.
Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16.
Спадкування, тобто перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах. У такому разі відбувається зміна суб'єктного складу у правовідношеннях, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного із їх учасників.
Основною метою універсального правонаступництва є збереження стабільності цивільного обороту за допомогою забезпечення заміни третіми особами особи, яка вибула зі складу учасників цивільного обороту.
Законодавством визначено, що у подібних випадках відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або, якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.
Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.
У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.
Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.
Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов'язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців у межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.
Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості.
Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов'язки на нового боржника.
Право на захист є складовою суб'єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.
Відповідно до структури ЦК України у книзі першій, розділу І «Основні положення», у статті 16 визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.
Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів.
Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги. Ані зі змісту, ані з системного аналізу наведеного правила у зв'язку з іншими нормами ЦК України
Так, Верховний Суд у своїй постанові від 23.05.2018 року у справі №192/2761/14 дійшов висновку про відсутність правових підстав зробити висновок, що такий спосіб захисту є єдино можливим. Також, Верховний Суд дійшов висновку, що застосування правил статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема передбаченого пунктом 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов'язку в натурі.
Тлумачення ж статті 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося.
Відповідно до структури ЦК України кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.
Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.
Таке розуміння права кредитора на обрання ефективного способу захисту не порушуватиме прав та інтересів спадкоємців, оскільки завжди в основі вирішення питання про прийняття спадщини лежить вольовий акт, пов'язаний із наміром спадкоємця прийняти спадщину.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
Саме таке розуміння особливостей захисту прав кредиторів у спадкових відносинах відповідає основній меті цивільного права, якою є забезпечення стабільності цивільного обороту.
Зазначені правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18).
Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_5 спадкоємцем, який в порядку ст.1268 ЦК України прийняв спадщину є ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його опікун ОСОБА_4 , та який свідоцтв про право на спадщину не отримав.
06.06.2018 позивачем була направлена претензія кредитора до Першої селидівської державної нотаріальної контори, яку направлено до приватного нотаріуса за місцем заведення спадкової справи №49/2018 та яку 06.06.2018 направлено опікуну спадкоємця ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .
Проте, відповідачем ніяких дій не було виконано.
Суд звертає увагу, що відповідач до суду не з'явились, а законний представник спадкоємця у судовому засідання зазначав про, те що у нього є сумніви щодо проставляння підпису на розписці саме ОСОБА_5 , проте, на підтвердження зазначених обставин законним представником відповідача не було надано суду належних та допустимих доказів.
У суду відсутні відомості щодо обсягу спадщини, яку прийняв ОСОБА_2 .
Позивач зазначав, що за життя ОСОБА_5 належало нерухоме майно - нежитлове приміщення, будівля гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав.
Разом з тим, суд звертає увагу, що обов'язок доказування яке саме майно одержано спадкоємцем у спадщину та яка вартість цього майна покладається на спадкоємця.
Виходячи з викладеного, ОСОБА_1 вправі вимагати стягнення суми заборгованості за договору позики укладеного 23.09.2017 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 з відповідача, оскільки обов'язок спадкоємця боржника перед позикодавцем (кредитором) спадкодавця полягає у поверненні сум за позикою, що виникли до дня смерті спадкодавця.
Підстав для звільнення спадкоємця за законом після смерті позичальника від виконання зобов'язань за договором позики від 23.09.2017 судом не встановлено.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення суми позики є обґрунтованими, підтвердженими зібраними у справі доказами та не спростованими у встановленому процесуальним законом порядку представником відповідача, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
У відповідності дост.141ЦПК України з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача судові витрати, що складаються з судового збору в розмірі 4075 грн. 50 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 530, 536, 610, 1054 ЦК України, ст.ст. 133,141,280, 259, 264, 265 ЦПК України, Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» суд, -
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Селидівського міського нотаріального округу Шарафєєва І.В., про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , борг за договором позики укладеним 23 вересня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , у розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США 00 центів та судові витрати у розмірі 4075,50 (чотири тисячі сімдесят п'ять) грн. 50 коп.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після її функціонування, безпосередньо до Донецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 03.06.2020 року.
Суддя В. І. Капітонов