Провадження № 2/235/911/20
Справа № 235/1610/20
28 травня 2020 року м. Покровськ
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області
у складі: головуючого - судді Назаренко Г.В.
за участю секретаря Овчаренко В.В.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Соломатіна С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження в режимі дистанційного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» про стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору: Міністерство оборони України, -
В березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» (далі - ТОВ «Шахтобудівельна компанія») про стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 22.03.2017р. згідно наказу від 21.03.2017 № 700-к був прийнятий на роботу на посаду прохідника 5 розряду з повним робочим днем на підземних роботах до ТОВ «Шахтобудівельна компанія». 11.01.2020р. згідно наказу від 09.01.2020р. № 38-к звільнений з вказаного підприємства на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін. У період коли він був працевлаштований на підприємстві, а саме 24.07.2017р., між ним та Міністерством оборони України був укладений контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу строком на три роки, про що був обізнаний відповідач. Військову службу за контрактом він проходив у військовій частині НОМЕР_1 . На підставі наказу від 20.08.2019р. № 191-РС командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) був звільнений у запас за підпунктом «д» пункту 2 частини 5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Згідно наказу від 31.08.2019р. № 251 командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) був виключений зі списків особового складу частини. Після звільнення з військової служби він повернувся на підприємство, де працював з жовтня по день звільнення. На час проходження військової служби підприємством були вжиті заходи щодо збереження місця його роботи та посади, однак середня заробітна плата за цей час йому не нараховувалась та не виплачувалась. На теперішній час відповідач відмовляється у добровільному порядку виплатити йому середню заробітну плату за період несення в служби за контрактом у ЗСУ. Він уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України після 2 березня 2014 року, тобто в особливий період, строком на три роки, а тому на нього розповсюджуються пільги, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ч.3 ст.119 КЗпП України. Таким чином, на час проходження служби у ЗСУ за контрактом з 24.07.2017р. по 31.08.2019р. підприємство повинно було нараховувати йому середній заробіток, який розраховується, враховуючи заробітну плату за попередні два місяці (відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8.02.95р. № 100). З довідки, наданої відповідачем, вбачається, що його середньомісячний заробіток на підприємстві за попередні два місяці до укладання контракту становив 13136,64 грн. Таким чином, за його розрахунками підлягає стягненню з підприємства на його користь середній заробіток за 26 місяців на загальну суму 341 552,64 грн (а.с.1-2).
У встановлений судом строк відповідачем поданий відзив на позов, в якому він вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідачу не було відомо про службу позивача у ЗСУ. Позивача не звільнили за прогули тільки тому, що відомості про його фізичний стан та місце знаходження не були відомі. Позивачем було повідомлено відповідача про укладення контракту та проходження служби лише після звільнення з неї. Чинним законодавством передбачено збереження середнього заробітку, а не його виплата. Також, на позивача не розповсюджуються гарантії передбачені ч.3 ст.119 КЗпП України, так як він уклав контракт добровільно, не був призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період або прийнятий на військову службу у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та оголошення воєнного стану, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації. Так, позивач влаштувався на роботу до відповідача 22.03.2017р. і вже через 4 місяці перестав виходити на роботу. Жодного повідомлення ані від позивача, ані від військкомату про укладення позивачем контракту про військову служба на адресу відповідача не надходило. Таким чином, обов'язок щодо повідомлення про призов на службу, укладення контракту зі ЗСУ позивачем і військкоматом не виконано. Про призов громадянина на строкову військову службу військкомат зобов'язано письмово повідомляти підприємство, на якому цей громадянин працює. Зробити це військкомат зобов'язаний у 10-денний строк. Призов на строкову військову службу, в тому числі по контракту, включає проходження комісії і направлення до військової частини. Початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації. Закінченням проходження військової служби вважають день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини в порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Укладенню контракту передують такі дії: районний (міський) військкомат запрошує громадянина за допомогою повістки, довідки - за встановленою формою-5. Повістку довідку - повідомлення за формою 5 робітник пред'являє своєму роботодавцю. Така повістка і відповідна заява працівника є підставою для видання роботодавцем наказу про збереження середнього заробітку відповідно ч. ст. 119 КЗпП України на період служби під час дії особливого періоду при проведенні мобілізації та оголошення воєнного стану, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації. Офіційного повідомлення за формою 5 працівником або військкоматом щодо укладення контракту з ЗСУ на адресу підприємства не надходило, відповідно у відповідача взагалі були відсутні підстави для збереження за позивачем середнього заробітку за спірний період, оскільки офіційні причини відсутності позивача на роботі з'ясовані лише у жовтні 2019р. при появі позивача 18.10.2019р. на підприємстві. 18.10.2019р. при появі позивача на підприємстві в його присутності було складено Акт про те, що позивач відмовився надати письмові пояснення стосовно відсутності на роботі з 24.07.2017р. по 31.08.2019р. При цьому позивач 18.10.2019р. надав відповідачу заяву про допуск до роботи з 23.10.2019р. та надав ксерокопії контракту від 24.07.2017р. укладеного зі ЗСУ, копію витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 251 від 31.08.2019р. та копію військового квітка.
Щодо своєї відсутності на роботі в період з 01.09.2019р. по 17.10.2019р. позивач відмовився надати письмові і усні пояснення. Таким чином, лише 18.10.2019р. було з'ясовано фактичні причини відсутності позивача з 24.07.2017р. по 31.08.2019р., а також здійснення ним прогулів без поважних причин протягом вересня-жовтня 2019р. Враховуючи нестандартну ситуацію, відповідачем було вирішено не звільняти позивача за прогули без поважних причин, які він здійснив у вересні-жовтні 2019р., а продовжити з ним трудові відносини. Протягом 2017-2018р.р. відповідач фактично не здійснював звільнення за прогули робітників, відомості стосовно яких щодо їх територіального перебування та фізичного стану були відсутні на підприємстві. Підставою для прийняття такого рішення стало введення в дію Указом Президента України Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України». Оскільки багато робітників та їх родин проживають та перебувають на території неконтрольованій органами державної влади України. Довідкою від 23.03.2020р. голови первинної профспілкової організації ТОВ «Шахтобудівельна компанія» підтверджено, що у 2018р. за прогули звільнено лише 4 робітника, в 2019р. - 25 робітників (в середньому 2 працівника в місяць), а з початку 2020р. (за 3 місяці) - 9 робітників (в середньому З працівника в місяць). Крім того, як зазначалось раніше, позивачу протягом тривалого часу було відомо про те, що йому не сплачують середній заробіток, але будь-яких звернень ані до військкомату, ані до підприємства від нього або його родичів не надходило, хоча позивач використав основну щорічну відпустку, отриману в ЗСУ за 2017р., відпочивав в вихідні, святкові та неробочі дні, як передбачено його контрактом. Після звільнення зі ЗСУ 31.08.2019р. у позивача заявилась і можливість і багато часу для повідомлення та оскарження дій відповідача. Проте до суду з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час проходження військової служби у Збройних силах України з 24.07.2017р. по 31.08.2019р. позивач звернувся лише 05.03.2020р., тобто після спливу 5 місяців, визначивши предметом позову стягнення заробітної плати, тобто фактично безспірної заборгованості по зарплаті. Разом з тим в цьому випадку має місце трудовий спір про обґрунтованість дій щодо незбереження середнього заробітку за минулий період після звільнення зі служби за контрактом, укладеним добровільно, на якій розповсюджуються приписи ч.1 ст.233 КЗпП України. Позивач мав право звернутися до суду з 01.09.2019р. до 01.12.2019р., але в порушення вимог ст.233 КЗпП України звернувся до суду з простроченням строків після 01.12.2019р. Умовами наданого позивачем контракту передбачено, і захист прав позивача і виплата винагороди у формі фактично зарплати. Тобто, основне фактичне місце його роботи - це служба за контрактом, який має всі ознаки строкового трудового договору з виплатою заробітної плати. Тобто позивач добровільно уклав строковий контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, не був призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період або прийнятий на військову службу у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та оголошення воєнного стану, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, а тому не підпадає під гарантії, визначені ч.3 ст.119 КЗпП України. Відсутній в Україні на час укладення позивачем контракту про проходження військової служби (24.07.2017р.) і особливий період, так як тривалість особливого періоду відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» та ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов'язана із тривалістю мобілізації, строк якої пунктом 3 Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» №303/2014 встановлено у 45 діб. За таких обставин відповідач просив відмовити у позові (ас38-45).
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги.
Представник відповідача ОСОБА_3 проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві.
Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 квітня 2020 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, було залучено Міністерство оборони України (а.с.72), представник якого станом на час розгляду справи судом в судове засідання не з'явився, письмових пояснень не надав.
Заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази і оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд вважає, що в позові необхідно відмовити з наступних підстав.
Судом встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Шахтобудівельна компанія», де працював з 22 березня 2017 року (наказ № 700-к від 21.03.2017р.) по 11 липня 2020 року (наказ № 38-к від 09.01.2020) в якості прохідника 5 розряду з повним робочим днем на підземних роботах (а.с.12-18).
24 липня 2017 року між Міністерством оборони України та ОСОБА_2 був укладений контракт про проходження громадянами України військовою служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу на строк три роки, за яким ОСОБА_2 добровільно взяв на себе зобов'язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку Контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої статті 23 та частиною восьмою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби, та цим Контрактом (а.с.12-18).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 20.08.2019р. № 191-РС старшого солдата ОСОБА_2 , старшого водія 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 було звільнено у запас за п.п. «д» (через службову невідповідність. Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 31.08.2019р. № 251 старший солдат ОСОБА_2 , відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визнано таким, що справи та посаду здав і направлений для зарахування на військовий облік до Добропільського ОМВК Донецької області (а.с.19).
Положеннями ч.3 ст.119 КЗпП України в редакції Закону України № 1769-УШ передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігається місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Правове регулювання відносин між державною і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-Х11 (далі - Закон № 2232-Х11).
За визначенням, наведеним у ч.1 ст.2 цього Закону № 2232-Х11 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Указом Президента України від 15.01.2015р. було оголошено та проведено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом (п.1); доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно із статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», статтею 119 Кодексу законів про працю України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (п.7).
Відповідно до ч.2 ст.39 Закону № 2232-Х11 громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною тертою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Частиною 6 ст.2 Закону № 2232-Х11 встановлено такі види військової служби:
строкова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служби за призовом осіб офіцерського складу.
Таким чином, судом встановлено, що позивач у період часу з 24.07.2017р. по 31.08.2019р. добровільно проходив військову службу за контрактом осіб рядового складу, після чого звільнений у запас за п.п. «д» (через службову невідповідність).
Доказів того, що ОСОБА_2 у період з 24.07.2017р. по 31.08.2019р. проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийнятий на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, матеріали справи не містять.
Аналізуючи норми ст.119 КЗпП України та ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», суд приходить до висновку про те, що соціальні гарантії, передбачені ними, зокрема, збереження місця роботи (посада) і середнього заробітку, розповсюджується на військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятий на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.
У період часу з 24.07.2017р. по 31.08.2019р. ОСОБА_2 до військової служби не призивався, а уклав контракт на проходження військової служби добровільно.
Суд зазначає, що ст.119 КЗпП України установлено правило «збереження середнього заробітку», а не його «виплата», оскільки працівникам, за якими зберігається місце роботи та середній заробіток, здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Законодавцем передбачено збереження середнього заробітку як гарантія заборони зменшення заробітної плати, отримуваної працівником до призову та гарантія отримання заробітної плати після повернення з військової служби, а також для обчислення страхового стажу.
Указана правова позиція також підтверджується тим, що постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення; виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи); розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» Міністерство оборони України видало наказ № 260 від 07.06.2018р. «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», відповідно до якого грошове забезпечення включає:
щомісячні основні види грошового забезпечення;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать:
посадовий оклад;
оклад за військовим званням;
надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать:
підвищення посадового окладу;
надбавки;
доплати;
премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:
винагороди;
допомоги.
За статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Тобто, під час проходження військової служби військовослужбовці отримують грошове забезпечення за службу, що виключає виплату їм середнього заробітку за місцем роботи, оскільки така виплата порушуватиме принцип рівності прав і можливостей.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що права позивача не були порушені відповідачем і не підлягають захисту судом, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.
Суд не може погодитись з думкою відповідача про те, що при зверненні до суду позивачем пропущено встановлений ч.1 ст.233 КЗпП України тримісячний строк звернення з заявою про вирішення трудового спору з дня, коли він дізнався про його порушення з наступних підстав.
У відповідності до ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.1 розділу 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках:
а) надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або виплати їм компенсації за невикористані відпустки;
б) надання працівникам творчої відпустки;
в) виконання працівниками державних і громадських обов'язків;
г) переведення працівників на іншу легшу нижчеоплачувану роботу за станом здоров'я;
д) переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу легшу роботу;
е) надання жінкам додаткових перерв для годування дитини;
є) виплати вихідної допомоги;
ж) службових відряджень;
з) вимушеного прогулу;
и) направлення працівників на обстеження до медичних закладів;
і) звільнення працівників-донорів від роботи;
ї) залучення працівників до виконання військових обов'язків;
й) тимчасового переведення працівника у разі виробничої потреби на іншу нижчеоплачувану роботу;
л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Отже, словосполучення «середній заробіток» за своїм смисловим навантаженням в контексті ч.2 ст.233 КЗпП України може бути віднесене до поняття «заробітної плати», на яку строки звернення до суду за вирішенням трудового спору не поширюються.
Аналіз змісту ч.2 ст.233 КЗпП України свідчить про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 05.12.2018р. (справа № 134/1781/16-ц, провадження № 61-23397св18).
Відповідно до ст.ст.119, 223 КЗпП України, ст.ст.2, 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-Х11, керуючись ст.ст.4, 19, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
В позові ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» про стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору: Міністерство оборони України, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду, але не раніше строку дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання короновірусної хвороби (COVID-19).
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Відповідно до п.3 розділу ХП «Прикінцеві положення» ЦПК України в редакції Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) № 540-1Х від 30.03.2020 року строки, зазначені, зокрема, статтею 354 ЦПК України, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Вступна та резолютивна частини проголошені негайно після закінчення судового розгляду 28 травня 2020 року, повний текст рішення суду виготовлений 2 червня 2020 року.
Суддя Г.В. Назаренко