Єдиний унікальний номер судової справи: 225/8466/19
Номер провадження: 2/225/230/2020
26 травня 2020 року м. Торецьк
Дзержинський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді - Ткач Г.В.,
за участю
секретаря судового засідання - Міщук І.І.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з Богодухівським районним судом Харківської області в залі судових засідань Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Торецький міський відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про скасування заборгованості за аліментами на утримання неповнолітньої дитини,-
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив відмінити заборгованість за аліментами на утримання неповнолітньої дитини, вказуючи, що 17 вересня 2010 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 зареєстровано шлюб Кіровською селищною радою міста Дзержинська Донецької області, актовий запис № 41. Від шлюбу мають дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 24.11.2014 року з нього на користь відповідача стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн. щомісяця до досягнення дитиною повноліття, з урахуванням індексації, починаючи з 26 серпня 2014 року.
Позивач зазначив, що не знав про таке рішення суду до тих пір, поки йому не надійшло повідомлення від Торецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, бо вони жили однією сім'єю за адресом реєстрації до червня 2019 року. Його жінка ніде не працювала. Вона та син були на повному забезпеченні позивача, вели сумісне домогосподарство. В період з 14 травня 2014 року до 2015 року ОСОБА_3 з сином, на період початку АТО 2014 року в місті Торецьку Донецької області перебувала у себе на батьківщині, в гостях у матері за місцем свого народження, але потім сім'я з'єдналася та до червня 2019 року вони мешкали разом, позивач забезпечував всіх як матеріально так і турбувався про сім'ю взагалі, всі були на його повному забезпеченні. Син відвідував дитячий садочок № 8 «Золотий ключик» Військово цивільної адміністрації міста Торецька Донецької області. Потім навчався в закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 7 Військово- цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області з 01.09.2017 року по 06.06.2019 року та у музичній школі імені Івана Карабиця м. Торецьк грі на гітарі та сольфеджіо. В червні 2019 року відповідач з сином поїхала у гості на Харківщину до своєї матері та повернутися до нового навчального року сина не захотіла, а надіслала до Торецького MB ДВС ГТУЮ виконавчий лист Богодухівського районного суду Харківської області 24.11.2014 року, на підставі якого відкрили виконавче провадження 11 вересня 2019 року.
ОСОБА_2 зазначає, що не заперечує щодо матеріальної допомоги на сина ОСОБА_4 , але так як рішення суду та виконавчий лист надійшов до виконавчої служби після 5 років на виконання, то в нього виріс борг з виплат по аліментам на дитину, в той час коли відповідач та син були на його повному забезпеченні та вони жили однією родиною, вели разом домогосподарство. Відтак, заперечує проти існування боргу, що накопився за період з вересня 2014 року по вересень 2019 року. На даний час вони мешкають окремо.
На підставі викладеного, просить скасувати заборгованість за аліментами, нарахованої Торецьким міським відділом ДВС ГТУЮ у Донецькій області за період з 26.08.2014 року по серпень 2019 року в сумі 60193 грн. 55 копійок на підставі рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 24.11.2014 року.
Відповідач ОСОБА_3 надала письмовий відзив, в якому зазначила, що позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з наступних підстав. Зазначає, що позивачу було відомо про рішення суду про стягнення з нього аліментів від 24.11.2014 року, оскільки згідно з вказаним рішення він був повідомлений належним чином, а після набрання рішенням законної сили 27.12.2014 року відповідно до норм 227 ЦПК України копія рішення спрямована відповідачу. Твердження позивача про те, що він забезпечував дитину всім необхідним не є правильним, оскільки позивач почав працювати лише з серпня 2017 року, а відвідування дитячого садочка не є матеріальною допомогою, а незначною турботою про дитину. Крім того, вона всупереч доводам позивача, працювала в період з 04.02.2015 року по 02.06.2015 на ПрАТ «Торецький хлібокомбінат», з 26.10.2015 по 03.07.2016 отримувала допомогу як безробітна в той час, коли позивач не працював. Вважає, що позивач як батько дитини, має обов'язок утримувати дитину до досягнення нею 18 років. Крім того, позивачем не надано жодних доказів сплати аліментів, зокрема, квитанцій або виписок про надання коштів на забезпечення дитини. Тому відповідач, який не має проблем зі здоров'ям та перебуває у працездатному віці, може сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина, а також погасити заборгованість по аліментам, що виникла за період з 26 вересня 2014 року по серпень 2019 року.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позові, вказав, що відповідач та їх син в період з грудня 2014 року по червень 2019 року були на його повному забезпеченні, проживали разом у батьків, які також допомагали родині. Працює в Торецькій ВК №2 з серпня 2018 року. У зв'язку з чим, просив позов задовольнити.
Представник позивача - адвокат Молодцова О.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, зазначив, що відповідач про існування рішення, яким з нього на користь відповідача стягнуті аліменти на утримання сина не знав. Дізнався лише у 2019 році, коли отримав повідомлення з виконавчої служби. Зазначила, що позивач займався вихованням дитини, ніс витрати на неї. Крім того, дружина не працювала, тобто разом з сином була на його утриманні. Просить скасувати заборгованість по аліментам за період з 26 вересня 2014 року по серпень 2019 року, оскільки вважає, що позивач утримував відповідача та дитину, піклувався про сина. На даний час на його забезпеченні також мати похилого віку, яка отримує мінімальну пенсію.
На підтвердження доводів представник позивача заявив клопотання про виклик та допит свідка ОСОБА_6 , яка є матір'ю позивача, однак в судовому засіданні 26.05.2020 позивач відмовився від заявленого клопотання.
В судовому засіданні відповідач позовні вимоги не визнала з підстав, викладених у письмовому відзиві. Суду пояснила, що у 2014 році поїхала до мами та перебувала на її забезпеченні близько 7 місяців, позивач в цей час жодної допомоги їй та дитині не надав, тому що не мав можливості, заробітну плату йому своєчасно не сплачували. Сина забезпечувала вона разом з матір'ю. 30.12.2014 ОСОБА_2 приїхав та забав їх разом з дитиною, вони поїхали жити спочатку в орендованій квартирі, а потім до його батьків в місті Торецьку. Через місяць він поїхав на заробітки до РФ, вона пішла працювати до хлібокомбінату, дитину утримувала та забезпечувала самостійно. Син іноді залишався в дитячому садочку на ніч, тому що вона працювала в нічні зміни. Протягом 7 місяців позивача не було, вона повернулася проживати з сином до батьків, з тієї причини, що не могла сплачувати найману квартиру. Разом з батьками завели господарство, свиней, вона працювала в нічному магазині. Зазначила, що завжди мала дохід, тому що працювала, крім того, вона має земельний пай. Тому не згодна з доводами позивача про те, що вона перебувала разом з дитиною на його утриманні. 06.06.2019 вона поїхала на три тижні до Харківської області. Позивач обіцяв вислати дитині гроші, але цього не зробив. Вона купила сину телефон, поповнення рахунку, на даний час продовжує працювати. У вересні 2019 року зробили операцію по видаленню щитовидної залози. Після цього ОСОБА_2 вирішив з нею розлучитися. Офіційно шлюб був розірваний в кінці 2019 року. На питання пояснила, що раніше виконавчий лист не направила до відділу виконавчої служби, тому що мала надію на збереження шлюбу, вірила чоловіку, оскільки, коли вони в грудні 2014 року вирішити примиритися, він сам просив не пред'являти виконавчий лист до виконання, жити як нормальна сім'я.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Торецького міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в судове засідання не з'явився, надав суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності.
Вислухав пояснення сторін, вивчив та оцінив представлені документи та докази у справі в їх сукупності, суд доходить висновку щодо відмови в задоволенні заявлених вимог, з наступних підстав.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч.1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до ст. 184 Сімейного кодексу України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшений за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтями 76, 81 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 17.09.2010 серії НОМЕР_1 .
Від шлюбу мають дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (повторно) серія НОМЕР_2 від 11.10.2019.
Згідно з рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 24.11.2014 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн. щомісяця до досягнення дитиною повноліття, з урахуванням індексації, починаючи з 26.08.2014 року.
Позивачем в обґрунтування позову зазначено, що про вказане рішення суду йому відомо не було. Разом з тим, в судовому засіданні 11.03.2020 позивач зазначив, що дійсно в 2014 році перед його звільненням з колонії, з суду приходила повістка. Крім того, він дізнався про рішення суду від відповідача особисто в 2014 році, однак, вони домовились, що вона не буде подавати лист до примусового виконання. Аналогічно, вказані обставини підтвердила відповідач, пояснив, що коли в 2014 році позивач їх з дитиною забрав від її батьків та вони помирилися, вона повірила чоловікові, у зв'язку чим, на примусове стягнення аліментів не подавала.
Відповідно до постанови державного виконавця Торецького МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області від 11.09.2019 відкрито виконавче провадження №60035349 з виконання виконавчого листа №2/613/418/14 виданого 12.08.2019 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн. щомісяця до досягнення дитиною повноліття.
Згідно з постановою державного виконавця Торецького МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області від 11.09.2019 звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 , який працює в Державній установі «Торецька ВК(№2)».
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів заборгованість за період з 26.08.2014 по 31.08.2019 складає 60193,55 грн.
Відповідно до норм ч. 1 ст. 194 Сімейного кодексу України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.
Обставин оспорювання розміру заборгованості зі сплати аліментів позивачем не зазначено.
При цьому на підтвердження позовних вимог позивачем представлено: довідку про склад сім'ї від 18.10.2019 №02-33/2245 виконавчого органу Північної селищної ради щодо проживання за адресою: АДРЕСА_1 п'ять осіб в складі родини, серед них позивач, відповідач, їх дитина та батьки позивача, однак, вказана довідка не містить зазначення конкретного періоду часу проживання цієї родини, оскільки на час видачі довідки 18.10.2019 за поясненнями сторін вони вже не проживали разом; згідно з довідкою №101 від 17.10.2019 ОСОБА_4 в період з 15.04.2013 по 14.05.2014 та з 01.03.2015 по 31.05.2017 відвідував заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №8 "Золотий ключик", за вказаний час батько дитини брав активну участь в житті закладу; академічну довідку учня музичної школи імені Івана Карабиця м. Торецька. Відповідно до характеристики на ОСОБА_2 , наданої ЗЗСО І-ІІІ ступенів №7 Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області, за час навчання його дитини в закладі з 01.09.2017 по 06.06.2019 рік він зарекомендував себе як інтелігентна, тактовна, неконфліктна людина. Добросовісно ставиться до батьківських обов'язків.
Суд зауважує, що дійсно вказані докази свідчать про участь батька в житті дитини та виконання батьківських обов'язків в цій частині, однак жодним чином не підтверджують, виконання позивачем обов'язку щодо утримання дитини та сплати аліментів, у зв'язку з тим, що навіть спільне проживання платника аліментів і їх отримувача, не є підставою для звільнення від аліментного зобов'язання перед неповнолітньою дитиною, оскільки стягувач аліментів, з ким проживає дитина, має бути впевненим у стабільності матеріального утримання дитини, що захищається судовим рішенням.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Виходячи зі змісту частини 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до ст. 197 СК України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" також передбачено, що суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості (п. 22).
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що платник аліментів може бути звільнений за рішенням суду від сплати заборгованості за аліментами, у разі якщо доведе суду, що заборгованість за аліментами виникла, у зв'язку з тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 справа № 307/1186/17провадження № 61-452св18.
При цьому вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом. За наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.
Доводи позивача та його представника в судовому засіданні про те, що відповідач в період з 26.08.2014 року по 31.08.2019 року не працювала та перебувала з дитиною на утриманні позивача не знайшли підтвердження, спростовані матеріалами справи, а саме: копією трудової книжки позивача ОСОБА_2 , згідно з якою він з 06.10.2015 по 31.10.2014 проходив службу в органах державної пенітенціарної служби України, тільки 06.07.2016 року став на облік до Дзержинського міського центру зайнятості та йому розпочато виплату допомоги. Відповідач при цьому також працювала з 04.02.2015 по 02.06.2015 на ПрАТ «Дзержинський хлібокомбінат» та отримувала заробітну плату, після звільнення з підприємства з 26.10.2015 стала на облік до Дзержинського центру зайнятості та їй розпочато виплату допомоги по безробіттю.
Судом встановлено, що позивач є працездатним, інвалідності чи вад здоров'я не має, тобто має реальну можливість працювати та отримувати дохід, якого б було достатньо для виконання аліментних зобов'язань.
Крім того, доказів утримання відповідача та дитини та надання їм матеріальної допомоги, зокрема платіжних доручень, чеків, виписок, квитанцій за період з 26.08.2014 року по 31.08.2019 року суду взагалі не надано. Не містять матеріали справи і доказів щодо участі батька в утриманні дитини.
Таким чином, твердження позивача про те, що він утримував відповідача та дитину, а тому просить скасувати заборгованість по аліментам з 26.08.2014 року по 31.08.2019 року суд не вважає достатнім для задоволення позовних вимог.
При розгляді даної категорії справ необхідно також врахувати, що стягувані аліменти є власністю дитини (частина перша статті 179 СК України), а в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (статті 142, 181 СК України), у тому числі й на рівне утримання батьками. У справі «Хант проти України» вказано, що права дитини мають перевагу над правами батьків.
11 липня 2017 року Європейським судом з прав людини було ухвалено рішення у справі «М.С. проти України», у якому йдеться визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосується дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Крім того, як вбачається з доводів позовної заяви позивач не посилався на тяжку хворобу або іншу обставину, що має істотне значення, як на підставу для часткового звільнення від сплати заборгованості з аліментів.
З урахуванням наведеного, суд враховує, що зазначені позивачем обставини не відносяться до істотних у розумінні частини другої статті 197 СК України та не є належною підставою для скасування заборгованості за аліментами.
Згідно з п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається у разі відмови в позові на позивача.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до п.3 розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України в редакції Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 263-265 ЦПК України,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Торецький міський відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про скасування заборгованості за аліментами на утримання неповнолітньої дитини, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п. 15.5 ч. 1 Розділу XIІІ Перехідних Положень ЦПК України).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 01.06.2020 року.
Суддя: