Головуючий І інстанції: Волошин Д.А.
03 червня 2020 р. Справа № 520/1120/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2020, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/1120/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про зобов'язання вчинити певні дії та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі за текстом - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - ГУПФУ в Харківській області, відповідач), в якому просив:
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок (збільшення) пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч. 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (шляхом розрахунку відповідно до п. 1 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") на 1 процент заробітку, який був розрахований при визначенні розміру пенсії, за кожний рік роботи понад 20 років стажу, але не вище 75 процентів цього заробітку починаючи з 01.10.2019 року і в подальшому, виплатити недоотриманий розмір пенсії починаючи з вказаної дати і скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.11.2019 року;
- допустити негайне виконання рішення суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, позивач в апеляційній скарзі зазначав, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки-15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки -10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
Отже, за цим Законом для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, порядок обчислення стажу роботи має пільговий, характер ".
Позивач звертає увагу, що описані зміни до ч. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІІ, стосуються лише порядку обчислення фактичного середньомісячного заробітку для пенсії та не можуть бути перешкодою для перерахунку пенсії у зв'язку із понаднормовим страховим стажем.
Так, зміни, що були внесені до ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», стосуються порядку обчислення фактичного середньомісячного заробітку для пенсії та не можуть бути перешкодою для перерахунку пенсії у зв'язку із понаднормовим страховим стажем".
Позивач звертає увагу, що пенсія призначається один раз, а в подальшому має місце її перерахунок, індексація, перехід з виду на вид та інше, але у даному випадку має основне значення саме час призначення пенсії це 2004 рік.
Позивач зазначає, що оскільки йому пенсія призначена у 2004 році, тому зміни, внесені до ч. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІІ Законом № 2148 VIII які набули чинності з 11.10.2017 року, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки Закон № 2148-УІІІ не має зворотної дії в часі.
Позивач звертає увагу, що отримує пенсію як особа, віднесена до 2-ї категорії громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи. Розмір моєї пенсії за віком визначено у 2004 році з урахуванням статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а призначено на підставі ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», хоча це не є головним у даному випадку, оскільки зміни були внесені до ч. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІІ Законом № 2148-УІІІ тільки з 11.10.2017 року.
На думку позивача, дії (рішення) відповідача незаконними та таким, що порушують його права, виходячи з наступного:
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності дим Законом.
Згідно п.13 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Таким чином, цією нормою надано право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або спеціальним Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Отже, позивач зауважує, що особам, на яких поширюються вимоги Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», перерахунок пенсії має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1 процент заробітку за рік.
Позивач переконаний, що має право на перерахунок пенсії з урахуванням середньомісячного фактичного заробітку на території радіоактивного забруднення, оскільки зміни, що були внесені до ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», стосуються порядку обчислення фактичного середьомісячного заробітку для пенсії та не можуть бути перешкодою для перерахунку пенсії у зв'язку із понаднормовим страховим стажем.
Відповідачем надано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача в якому серед іншого зазначено, що позивач не виявив бажання перейти на пенсію за віком на умовах частини 2 ст. 27 Закону № 1058-ІУ, а залишився на пенсії за віком на умовах ч. 1 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ (далі - Закону № 1058-ІУ), то відповідач у зв'язку із зміною правового регулювання спірних правовідносин правомірно відмовив у проведенні перерахунку, передбаченого ч. 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ).
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-ої категорії та отримує пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшенням пенсійного віку. Розмір пенсії за віком позивачу визначено відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що не заперечується і самим позивачем.
21.11.2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про перерахунок пенсії відповідно до частини 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розрахованої відповідно до ч. 1 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом від 27.11.2019р. №4983/03/11-20 пенсійний орган повідомив позивача про те, що -обов'язковою умовою для застосування ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є призначення пенсії на умовах ч.2 ст.27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проводити перерахунок пенсії згідно з вказаною нормою недоцільно, оскільки це призведе до зменшення розміру пенсійної виплати (а.с.18).
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правове регулювання спірних правовідносин змінилось, і у зв'язку зі змінами Закон № 796-ХІІ пов'язує право особи на збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений частиною 2 ст. 56 цього Закону, з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною 2 ст. 27 Закону № 1058-IV.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі за текстом - Закон № 796-ХІІ), в редакції чинній до 11.10.2017, право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» до частини 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Отже, колегія суддів зазначає, що правове регулювання спірних правовідносин змінилось і у зв'язку зі змінами Закон № 796-ХІІ пов'язує збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж встановлений частиною 2 ст. 56 цього Закону, з призначенням пенсії на умовах визначених частиною 2 ст. 27 Закону № 1058-IV.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що оскільки позивач не виявив бажання перейти на пенсію за віком на умовах частини 2 ст. 27 Закону № 1058-IV, а залишився на пенсії за віком на умовах ч. 1 ст. 27 Закону № 1058-IV, то відповідач у зв'язку із зміною правового регулювання спірних правовідносин правомірно припинив виплату позивачу збільшення пенсії, передбачену ч. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 2148-VIII від 03.10.2017.
Зазначене кореспондується із висновком Європейського Суду у справі «Великода проти України», в якому суд дійшов висновку, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому. Суд у цьому рішенні констатував, що подальша дія судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, були внесені зміни.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі справа № 809/627/18.
Доводи апелянта з посиланням на рішення судів першої та апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки згідно положень ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права мають враховуватись виключно висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Северянін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року по справі № 520/1120/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 по справі № 520/1120/2020 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов