03 червня 2020 р. Справа № 520/1341/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Сіренко О.І.,
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 12.03.20 року по справі № 520/1341/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ГУПФУ в Харківській області, які полягають у виплаті лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 року та лише 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2019 року;
- зобов'язати ГУПФУ в Харківській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 року, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 р. однією сумою;
- зобов'язати ГУПФУ в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацією за несвоєчасну виплату пенсії з 01.01.2018 згідно з постановою КМУ № 159 від 21.02 2001 року без урахування постанови КМУ № 649 від 22.08.2018 року.
В обґрунтування позову зазначив, що протиправні дії відповідача полягають у виплаті позивачу лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року з 01.01.2018 р., що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду. На підставі викладеного просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
12 березня 2020 року рішенням Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУПФУ в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії ГУПФУ в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії ОСОБА_1 внаслідок виплати пенсії не в повному обсязі, а у розмірі 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом з 05.03.2019 року.
Зобов'язано ГУПФУ в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 з 05.03.2019 р., здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 05.03.2019 року однією сумою.
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ГУПФУ в Харківській області звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняте нове, яким відмовити позивачу у задоволені заявлених вимог повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Стверджує, що відповідач у спірних правовідносинах діяв у відповідності до норм чинного законодавства, а позовні вимоги є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та одержує пенсію за вислугою років відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до довідки (пенсійна справа ФХ100766) позивачу була перерахована пенсія. Так, згідно постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 р. підвищення складає 2838,93 грн. з них виплачується: з 01.01.2018 р. по 31.12.2018 р. щомісячно 50% від підвищення; з 01.01.2019 р. по 31.12.2018 р. щомісячно 75 % від підвищення; з 01.01.2020 р. 100% підстава перерахунку постанова Кабінету Міністрів України № 704. (а.с. 9) .
На адвокатський запит, відповідач листом №689/02-2-20 від 10.01.2020 р. зазначив, що за матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 нараховані пенсійні виплати здійснювалися і здійснюються своєчасно, у відповідності до норм та вимог чинного законодавства, у зв'язку їх викладеним підстави для здійснення перерахунку відсутні. (а.с. 6 - 7).
Вважаючи, що відповідач неправильно нараховує йому пенсійні виплати, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій пенсійного органу, які полягають у виплаті лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 року та лише 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2019 року до 04.03.2019 року, зобов'язання ГУПФУ в Харківській області перерахувати та виплачувати позивачу пенсію з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 року до 04.03.2019 року та зобов'язання ГУПФУ в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії з 01.01.2018 згідно з постановою КМУ № 159 від 21.02 2001 року без урахування постанови КМУ № 649 від 22.08.2018 року, суд першої інстанції виходив з того, що на момент перерахунку пенсійним органом пенсії позивача з 01.01.2018 року та з 01.01.2019 року Постанова № 103 була чинною та не скасованою, відтак, дії ГУ ПФУ в Харківській області які полягають у виплаті 50 % та 75% суми підвищення пенсії з 01 січня 2018 року до 05 березня 2019 року не можуть вважатися протиправними, оскільки такий перерахунок за вказаний період проведено на виконання Постанови № 103, чинної до 05 березня 2019 року. Також, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при виплаті пенсії буде порушене відповідачем. Рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій ГУПФУ в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії ОСОБА_1 внаслідок виплати пенсії не в повному обсязі, а у розмірі 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом з 05.03.2019 року та зобов'язання ГУПФУ в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 з 05.03.2019 р., здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 05.03.2019 року однією сумою, суд першої інстанції виходив з того, що пункти 1 та 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військ служби, та деяких інших осіб" втратили чинність з 05 березня 2019 року, тому права позивача підлягають захисту саме з 05.03.2019 року. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що легітимні сподівання позивача на отримання пенсійний виплат передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними та на них поширюється режим "існуючого майна", тому позивач має право на отримання суми недоплаченої частини основного розміру пенсії однією сумою.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
За частинами 1, 2 та 4 статті 63 Закону № 2262-ХІІ перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Частина вісімнадцята статті 43 Закону № 2262-ХІІ встановлює, що у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.
Відповідно до частини третьої статті 51 згаданого Закону перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Пунктом 1 Порядку № 45 передбачено, що перерахунок раніше призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.
Пунктом 1 Постанови № 103 відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” постановлено: перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі - Закон) до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 березня 2018 року відповідно до Постанови № 704.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 103 виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01 січня 2018 року у таких розмірах:
з 01 січня 2018 року - 50 відсотків;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків;
з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
Пунктом 6 Постанови № 103 передбачено внести зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються.
Зокрема, у Порядку № 45 пункт 5 викладено в такій редакції: “ 5. Під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням”.
Вказаною Постановою також установлено, що у довідці про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій зазначаються лише розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною посадою.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 24 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, затвердженого постановою ПФУ від 30 січня 2007 року № 3-1, про виникнення підстав для проведення перерахунку пенсій згідно зі статтею 63 Закону № 2262-ХІІ уповноважені структурні підрозділи зобов'язані у п'ятиденний строк після прийняття відповідного нормативно-правового акта, на підставі якого змінюється хоча б один з видів грошового забезпечення для відповідних категорій осіб, або у зв'язку з уведенням для зазначених категорій військовослужбовців нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, повідомити про це орган, що призначає пенсії. Органи, що призначають пенсії, протягом п'яти робочих днів після надходження такого повідомлення подають до відповідних уповноважених структурних підрозділів списки осіб, яким необхідно провести перерахунок пенсії (додаток № 5). Після одержання списків осіб уповноважені структурні підрозділи зазначають у них зміни розмірів грошового забезпечення для перерахунку раніше призначених пенсій і в п'ятиденний строк після надходження передають їх до відповідних органів, що призначають пенсії.
Тотожні за змістом положення щодо процедури перерахунку раніше призначених пенсій військовослужбовців у разі зміни розміру їх грошового забезпечення містяться у пунктах 2, 3 Порядку № 45.
З огляду на викладені вище норми законодавства, підставою для проведення перерахунку пенсії є фактична зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, проведена на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, наділеного правом установлювати чи змінювати види грошового забезпечення військовослужбовців.
На підставі приписів статті 63 Закону № 2262-XII, пункту 4 Порядку № 45 позивач отримав право на перерахунок пенсії у січні 2018 року відповідно до Постанови № 103. При цьому Кабінет Міністрів України уповноважений визначати порядок проведення такого перерахунку, що й було реалізовано ним у Порядку № 45.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, пункт 1 Постанови № 103 скасував.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704, якою збільшив розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 Постанови № 704 (із змінами, внесеними згідно з Постановою № 103) ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.
Постанова № 103 в частині внесення змін до Постанови № 704 та Постанова № 704 є чинними.
Таким чином, з набранням чинності Постановою № 704, якою змінені (збільшені) розміри грошового забезпечення військовослужбовців, у позивача виникли підстави для перерахунку пенсії. Скасування пункту 1 Постанови № 103 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18 не впливає на указані підстави.
У зв'язку зі скасуванням пункту 2 Постанови № 103 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 2826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, обмеження щодо часткової виплати суми підвищення до пенсії - скасовано.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що з 05 березня 2019 року пенсія позивачу підлягає виплаті у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії та, як наслідок, дії ГУПФУ в Харківській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_2 за рахунок виплати з 05 березня 2019 року 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року, є протиправними.
Зазначені висновки узгоджуються з позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 160/3586/19 (провадження № 11-986заі19), яка, в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом апеляційної інстанції.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.
Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі “Міллер проти Австрії”, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні від 16 вересня 1996 року “Гайгузус проти Австрії”, якщо особа робила внески у певні фонди, у тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції ЄСПЛ у справі “Кечко проти України” (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відмова пенсійного органу у проведенні позивачу виплати пенсії в перерахованому розмірі порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном. Оскільки чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ у справі “Кечко проти України” від 08 листопада 2005 року).
Зазначена позиція також підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, виплачуючи пенсію позивачу не в повному обсязі, а у розмірі 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом з 05.03.2019 року, діяв не на підставі вимог Конституції та законів України, зокрема, ч.2 ст.2 КАС України.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Колегія суддів зазначає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності зазначених дій.
Таким чином, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції в частині визнання протиправними дій ГУПФУ в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії ОСОБА_1 внаслідок виплати пенсії не в повному обсязі, а у розмірі 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом з 05.03.2019 року та зобов'язання ГУПФУ в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 з 05.03.2019 р.
З приводу зобов'язання ГУПФУ в Харківській області здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії однією сумою, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено частиною 3 статті 51 Закону № 2262-ХІІ, перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Згідно із частиною третьою статті 52 Закону № 2262-ХІІ виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.
Відповідно до частини другої статті 55 Закону № 2262-ХІІ нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу ПФУ, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз статей 51, 52, 55, 63 Закону № 2262-ХІІ свідчить, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати «порядок перерахунку пенсії» не є тотожним праву встановлювати «строки перерахунку пенсії», «строки виплати пенсії».
У зв'язку з чим колегія суддів зазначає, що питання строків виплати доплат до пенсії за результатами проведеного перерахунку, тобто частини пенсії особи, а також розмірів такої доплати не охоплюються поняттям "порядок проведення перерахунку пенсії".
З огляду на наведене, колегія суддів вказує на необґрунтованість твердження апелянта про наявність у нього права здійснювати розстрочку виплати перерахованої пенсії відповідно до положень статті 63 Закону № 2262-ХІІ та постанови № 103.
Так, з системного аналізу вказаних норм вбачається, що законодавством не передбачено виплати пенсії, належної позивачу, частинами, а отже належним виконанням судового рішення, в даному випадку, є саме виплата перерахованої суми пенсії позивачу однією сумою.
Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Так, у своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам ІІ проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини").
Колегія суддів зауважує, що в цьому випадку легітимні сподівання позивача на отримання пенсійний виплат, передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними, а тому на них поширюється режим "існуючого майна".
Отже, з огляду на вказане вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог в цій частині, зобов'язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату суми заборгованості недоплаченої частини основного розміру пенсії однією сумою.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта з огляду на вищенаведені висновки та встановлені судом обставини.
За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з ч.1ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вказує на обґрунтованість задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.
Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимого, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 по справі № 520/1341/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.І. Сіренко
Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський