03 червня 2020 року справа №226/484/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 23 березня 2020 року у справі № 226/484/20 (головуючий суддя І інстанції - Клепка Л.І.), складене у повному обсязі 23 березня 2020 року у м. Мирноград Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до поліцейського СРПП Мирноградського відділення поліції Покровського відділу поліції в Донецькій області Новикова Олега Миколайовича, третя особа - Покровський відділ поліції ГУПН в Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,-
17 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Димитровського міського суду Донецької області із позовом до поліцейського СРПП Мирноградського відділення поліції Покровського відділу поліції в Донецькій області Новикова Олега Миколайовича про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАА № 547037, винесену 11 лютого 2020 року відповідачем (а.с. 1-3).
Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 23 березня 2020 року відмовлено у задоволені позовних вимог (а.с. 29-33).
Не погодившись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення Димитровського міського суду Донецької області від 23 березня 2020 року у справі № 226/484/20 та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки накладення на нього адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 126 КУпАП не підтверджено доказами, факт керування транспортним засобом без посвідчення водія не доведено (а.с. 40-42).
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
03 червня 2020 року до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
03 червня 2020 року від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача та представника Покровського відділу поліції.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав.
В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА № 547037 від 11 лютого 2020 року (а.с. 6) за порушення ч. 1 ст. 126 КУпАП до ОСОБА_2 було застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн., оскільки він 11 лютого 2020 року (м. Мирноград), о 10 годині 30 хвилин керував транспортним засобом ІЖ 2715, реєстраційний номер НОМЕР_1 не мав при собі посвідчення водія, чим порушив п. п. 2.1 ПДР України (а.с. 6).
Суд першої інстанції відмовив у задоволені позову, зазначив, що показами свідків (зокрема відповідача по справі) доведено факт того, що позивач керував транспортним засобом без посвідчення водія.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353-XII (далі - Закон № 3353-XII) вказано, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Статтею 16 Закону № 3353-XII визначено основні права та обов'язки водія транспортного засобу якими, зокрема вказано, що водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 2 ч.1 ст. 32 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).
Частина 1 статті 126 КУпАП встановлено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).
Правила дорожнього руху, затверджені постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року № 1306 «Про правила дорожнього руху» (далі - ПДР України, Правила).
Пунктом 1.3 ПДР України. затверджені постановою Кабінетом Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 «Про правила дорожнього руху» зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Як вбачається зі спірної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом без посвідчення водія.
Відповідно до пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, .
Частиною 1 ст. 126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За правилами ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
За приписами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката (ст. 278 КупАП).
Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Частиною 5 статті 14 Закону України “Про дорожній рух” учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП).
Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення охоплює вину, мотив і мету поведінки правопорушника. Адміністративне правопорушення може бути вчинене як умисно, так і з необережності.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, якщо особа, котра його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, якщо особа, котра його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити
Отже, тільки за наявності складу адміністративного правопорушення особа, яка його вчинила, може бути притягнута до адміністративної відповідальності.
В розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновків експертів.
Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Згідно ст.74 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Крім того, згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Згідно з статтею 31 Закону №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону №580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи наявний відеозапис зроблений на телефон співробітника поліції щодо спілкування з позивачем , який знаходився в нерухомому автомобілі. Відповідних відеозаписів з нагрудних реєстраторів щодо фіксування правопорушення та інших дій позивача не має, оскільки як зазначав відповідач у судовому засіданні відеозапису з відео реєстратора зробити не вдалося, а боді-касери були відсутні.
Враховуючи те, що телефонний пристрій не є встановленим чинним законодавством пристроєм належного фіксування, зокрема, порушення ПДР, суд не приймає його як доказ.
Окрім того, зазначений запис не фіксує факт правопорушення під керуванням позивача, а лише розмову водія з працівником поліції.
При цьому, з цього відеозапису не вбачається рух транспортного засобу позивача, відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доказів порушення позивачем вимоги ПДР в частині саме керування транспортного засобу без посвідчення водія матеріали справи не містять.
Відповідачем не заперечувалось, що посвідчення у позивача існувало, оскільки вони його оглядали при наданні братом позивача.
При цьому, позивач заперечує, що ним були порушені ПДР.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що за перебування в транспортному засобі який не рухається без посвідчення водія не є порушенням правил ПДР, за це не передбачено адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх та допустимих доказів вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, відтак постанова відповідача є неправомірною, а позов є таким, що підлягає задоволенню.
Посилання суду першої інстанції на покази свідків (поліцейський), як доказів порушення правил ПДР, на думку суду є незмістовним, оскільки чинним законодавством встановлена доказова база, зокрема, відеозаписи реєстраторів, які в матеріалах справи відсутні, а відповідач є суб'єктом владних повноважень правомірність дій якого є предметом оскарження в судовому засіданні.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції, оскільки висновок суду першої інстанції щодо необхідності відмови у задоволені позовних є протиправним.
Керуючись статтями 250, 272, 286, 308, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 23 березня 2020 року - задовольнити.
Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 23 березня 2020року у справі № 226/484/20 - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до поліцейського СРПП Мирноградського відділення поліції Покровського відділу поліції в Донецькій області Новикова Олега Миколайовича, третя особа - Покровський відділ поліції ГУПН в Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАА № 547037, винесену 11 лютого 2020 року відносно ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Судді Т.Г.Арабей
І.В. Геращенко
Г.М. Міронова