ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 травня 2020 року м. Київ № 640/20706/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк»
Шевченка Олександра Володимировича
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружного адміністративного суду міста Києва позов до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» Шевченка Олександра Володимировича (адреса: 01024, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 7/26) (надалі - відповідач, Уповноважена особа фонду), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» Шевченка Олександра Володимировича в частині невключення додаткової інформації щодо ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за вкладами, розміщеними у АТ «ВТБ Банк» на підставі заяви-договору на оформлення банківських продуктів № 25162380 від 09.11.2018 на суму 196515,65 грн.;
- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» Шевченка Олександра Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладами, розміщеними у АТ «ВТБ Банк» на підставі заяви-договору на оформлення банківських продуктів № 25162380 від 09.11.2018 на суму 196515,65 грн.
В якості підстав позову позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у поданні інформації щодо відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за вкладом, розміщеним у АТ «ВТБ Банк» на підставі заяви-договору.
Уповноважена особа фонду у відзиві № 6257/1-2 від 13.11.2019 проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши, що операції по зарахуванню на рахунок позивача грошових коштів мають ознаки операцій, які могли спричинити збільшення гарантованої суми відшкодування Фондом (ознаки "дроблення"), а отже рахунок позивача підлягав тимчасовому обмеженню до виплати коштів вкладника правочин, який укладено між Акціонерним товариством «ВТБ Банк» та позивачем є нікчемним, з огляду на положення пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
У відповіді на відзив позивач вказала, що, по-перше, жодних порушень норм чинного законодавства під час укладення правочину допущено не було, по-друге, в уповноваженої особи були відсутні підстави та повноваження для визнання правочину недійсним, по-третє, відповідачем не було надано жодних доказів під час розгляду справи в обґрунтування своїх заперечень проти позову, по-четверте, твердження відповідача про неправомірність здійснення правочину у період дії Постанови НБУ № 764-рш/БТ від 13.11.2018 «Про віднесення акціонерного товариства «ВТБ Банк» є необґрунтованим, оскільки ОСОБА_1 не знала і не могла знати про рішення, що становить банківську таємницю.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2019 відкрито провадження у адміністративній справі, постановлено розглядати справу у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Між позивачем та АТ "ВТБ Банк" укладено заяву-договір на оформлення банківських продуктів № 25162380 від 09.11.2018
З виписки по рахунку № 885257-2018/1205 з 01.11.2018 по 30.11.2018 вбачається, що 19.11.2019 на рахунок позивача Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецізоляція-Схід» сплачено кошти у сумі 204046,00 грн. з призначенням «Повернення позики згідно з дог. № 1 від 27.03.2015 та дог. № 4 від 01.11.2018 ОСОБА_1 карт. рах. № НОМЕР_2 без ПДВ.».
Станом на 27.11.2018 на рахунку ОСОБА_1 обліковувався залишок у сумі 196515,65 грн.
Судом встановлено, що на підставі рішення Правління Національного банку України від 27.11.2018 №3180 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "ВТБ БАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", розпочато процедуру виведення АТ "ВТБ Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 28.11.2018 по 27.12.2018.
На підставі рішення Правління Національного банку України від 18.12.2018 № 849-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "ВТБ Банк" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.12.2018 №3392 "Про початок процедури ліквідації АТ "ВТБ Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", розпочато процедуру ліквідації АТ "ВТБ Банк" строком на 2 роки з 19 грудня 2018 року до 18 грудня 2020 року включно. Призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням повноважень ліквідатора банку АТ "ВТБ Банк", визначених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку, відповідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Шевченка О.В. строком на два роки з 19.12.2018 по 18.12.2020 включно.
На офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 21.12.2018 розміщено оголошення про початок виплати коштів вкладникам АТ "ВТБ Банк" наступного змісту: "З 21 грудня 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочинає відшкодування коштів вкладникам АТ "ВТБ Банк" за першою частиною Загального реєстру. Відшкодування коштів вкладникам здійснюються через відділення банків-агентів Фонду, підключених до Автоматизованої системи виплат Фонду. Для отримання коштів за зазначеними договорами вкладникам необхідно звернутися до будь-якого із вказаних банків-агентів з паспортом або іншим документом, що посвідчує особу. Фізичні особи - резиденти додатково пред'являють документ, виданий відповідним контролюючим органом, що засвідчує їх реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.".
ОСОБА_1 звернулась до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» з заявою № Ч-85-1 від 21.01.2019 про включення останньої до переліку та загального реєстру вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок фонду.
Відповідач листом від 28.01.2019 № 628/1-2 повідомив позивача про необхідність проведення перевірки за рахунком позивача, оскільки операція по внесенню коштів було здійснено шляхом перерахування коштів з рахунку іншого клієнта АТ «ВТБ Банк».
Листом № 3052-1/1-2 від 31.05.2019 позивача повідомлено про нікчемність транзакції (операції) по перерахуванню коштів в сумі 204046,00 грн. на користь ОСОБА_1 від юридичної особи - клієнта Банку ТОВ «Спецізоляція-Схід».
Вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд виходить із наступного.
Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в рішенні - Закон або повністю назва), Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Нормативно-правовим актом, який регулює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків, є Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 №4452-VI, тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон №4452).
Так, згідно з положеннями статті 2 Закону №4452, вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
При цьому, вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №4452, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом.
Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.
У силу статті 44 Закону №4452, Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність".
Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку: 1) відповідно до плану врегулювання; 2) у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання; 3) в інших випадках, передбачених цим Законом.
Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку протягом п'яти днів з дня отримання пропозиції Фонду про ліквідацію банку. Національний банк України інформує Фонд про прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення.
Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.
Ліквідація банку має бути завершена не пізніше двох років з дня початку процедури ліквідації банку. Фонд має право прийняти рішення про продовження ліквідації банку на строк до двох років з можливістю повторного продовження на строк до одного року.
У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити, що порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, визначений статтею 27 Закону №4452.
Так, Уповноважена особа фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Уповноважена особа фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує: 1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; 2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 цього Закону; 3) переліки рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку та осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане; 4) перелік рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; 5) перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону. Кошти за такими вкладами виплачуються Фондом після проведення аналізу ознак, визначених статтею 38 цього Закону, у тому числі шляхом надіслання запитів клієнтам банку, у порядку та строки, встановлені Фондом, а також підтвердження відсутності таких ознак.
Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого Уповноваженою особою фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду.
Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України".
Інформація про вкладника в переліку рахунків вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Згідно з підпунктом 1 пунктом 5 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 №14 тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Положення №14), Уповноважена особа фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення.
Пунктом 2 розділу IІІ Положення №14 передбачено, що Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою (надалі -Перелік), наведеною у додатку 5 до цього Положення, що затверджується виконавчою дирекцією Фонду.
У свою чергу, як було встановлено під час судового розгляду справи, позивача не було включено Уповноваженою особою фонду до вказаного Переліку.
Уповноваженою особою фонду було визнано нікчемною операції з транзакції (операції) коштів на банківський рахунок позивача 19.11.2018, на підставі п.п. 7 та 9 ч. 3 ст. 38 Закону №4452.
Так, за п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстави, якщо банк уклав правочин (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстав здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства (п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452).
У відзиві на позов відповідачем наголошено, що правочин щодо переказу коштів було вчинено 19.11.2018, тобто у період дії обмежень, встановлених рішенням Правління Національного банку України від 13.11.2018 № 764-рш/БТ «Про віднесення Акціонерного товариства «ВТБ Банк» до категорії проблемних».
Проте, суд визнає вказані твердження відповідача необґрунтованими, оскільки відповідно до статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних є банківською таємницею, а тому позивач не міг знати про встановлені для АТ «ВТБ Банк» обмеження. Протилежного відповідачем не доведено.
Так, згідно з ч.ч. 1-3 статті 61 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом: 1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; 2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю 3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; 4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.
Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків.
Банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 цього Закону.
З огляду на вищенаведені норми, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних є банківською таємницею, банк має вживати всіх передбачених заходів для її збереження, а коло осіб, яким можливе надання такої інформації, обмежене, і клієнти банку не входять до кола таких осіб. Тобто, рішення Правління Національного банку України № 764-рш/БТ «Про віднесення Акціонерного товариства «ВТБ Банк» стосується встановлених вимог та обмежень щодо діяльності самого банку, а не його клієнтів.
Також відповідач наголошує, що правочин щодо внесення коштів на депозитний рахунок позивача був здійснений для збільшення розміру відшкодування за рахунок укладання угод з фізичними особами з метою отримання відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Проте, будь-яких документальних доказів на підтвердження факту надання банком, за результатами укладення договору банківського рахунку з позивачем, переваг третім особам перед іншими кредиторами банку в отриманні відшкодування з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб понад законодавчо гарантовану суму коштів, відповідач всупереч вимог ч. 1 ст. 72, ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України суду не подав та про причини відсутності таких не повідомив.
Відповідачем не надано до суду документальні докази, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави та/або про визнання в судовому порядку недійсними договору банківського вкладу (депозиту).
Разом з тим, зі змісту пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI не може бути застосованим до договорів, укладених між позивачем та АТ «ВТБ Банк», оскільки на підставі цих правочинів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цих правочинів не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.
Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/14681/17, від 30.05.2018 у справі № 910/23036/16, від 23.10.2018 у справі № 804/6992/15.
Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI правочин є нікчемним, якщо банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Статтею 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено перелік пов'язаних з банком осіб. Зокрема, до таких відносяться: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.
Згідно з положеннями статті частини другої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.
Разом з тим, судом встановлено, що Уповноваженою особою Фонду у повідомленні про нікчемність правочину не уточнено, до якої категорії пов'язаних з банком осіб відноситься позивач, так само як не доведено, що інформація про позивача, як пов'язану з банком особу, була направлена Національному банку України у силу вимог статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Згідно пункту 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, підставою нікчемності правочину є здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
З аналізу пункту 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI вбачається, що нікчемність договорів (правочинів) банку за цим пунктом пов'язана з такими умовами: 1) здійснення операції у період віднесення банку до категорії проблемних; 2) укладення (переоформлення) договору призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку; 3) банківську операцію (укладення або переоформлення договору) здійснено з порушенням норм законодавства. Остання умова є обов'язковою для визнання договору (правочину) банківського вкладу (рахунку) або транзакцій, здійснених на підставі такого договору, нікчемними за пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI.
Судом встановлено, що транзакції, щодо яких Уповноваженою особою застосовано наслідки нікчемності, здійснено у період віднесення АТ «ВТБ БАНК» до категорії проблемних. Разом з тим, відповідачем не доведено, що такі транзакції здійснені з порушенням норм законодавства.
Аналогічна правова позиція щодо застосування пунктів 1, 2, 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI до правовідносин щодо виникнення наслідків нікчемності договорів банківського вкладу (рахунку), укладених з АТ «ВТБ БАНК», викладена у постанові Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 822/1083/17.
Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом, який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону №4452-VI, Фонд або його уповноважена особа зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Забезпечуючи виконання статті 38 Закону №4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Крім того, суд враховує, що відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції АТ «ВТБ БАНК» щодо зарахування суми коштів на банківський рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала, а також не зазначив, які норми законодавства були порушені при здійсненні транзакцій щодо перерахування коштів на рахунок позивача або під час укладення договорів банківського рахунку з АТ «ВТБ БАНК».
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає про те, що здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені Цивільним кодексом України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492, та договорами з відповідними клієнтами банку.
Тому, враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що операції по зарахуванню коштів на рахунок позивача від 19.11.2019 в сумі 204046,00 грн. не належать до правочинів та не підлягають перевірці на предмет нікчемності відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Наявність зазначених коштів після часткового їх зняття з рахунку позивачем у сумі 196 515,65 грн. не заперечується Уповноваженою особою.
Як раніше зазначалося, правомірність зарахування таких коштів на рахунок позивача не могла перевірятися Уповноваженою особою фонду за процедурою, передбаченою ст. 38 Закону України Закону №4452.
Суд звертає увагу на те, що договір банківського рахунку не підлягав перевірці відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Також, в матеріалах справи відсутні докази визнання зазначеного договору недійсним у встановленому законом порядку чи застосування наслідків нікчемності такого договору в судовому порядку.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що підстави, з яких Уповноважена особа фонду не включила інформацію щодо позивача до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - є необґрунтованими.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника АТ «ВТБ Банк», якій необхідно здійснити виплату відшкодування, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень пункту 5 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 14 від 09.08.2012 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2012 за № 1548/21860, протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків.
Тобто, в даному випадку, відповідач наділений повноваженнями на подання додаткової (уточнюючої) інформації про вкладників, які мають право на відшкодування.
Відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладам, вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «ВТБ Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на суму 196515,65 грн.
У відповідності до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Позивачем вимоги про стягнення судових витрат за рахунок відповідача заявлено не було.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 241- 246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» Шевченка Олександра Володимировича в частині невключення додаткової інформації щодо ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за вкладами, розміщеними у АТ «ВТБ Банк» на підставі заяви-договору на оформлення банківських продуктів № 25162380 від 09.11.2018 на суму 196 515,65 грн.
3. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» Шевченка Олександра Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладами, розміщеними у АТ «ВТБ Банк» на підставі заяви-договору на оформлення банківських продуктів № 25162380 від 09.11.2018 на суму 196 515,65 грн. (сто дев'яносто шість тисяч п'ятсот п'ятнадцять гривень 65 копійок).
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко