ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 травня 2020 року м. Київ № 826/9775/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
прозобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просить:
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 - правонаступника військової частини виплатити ОСОБА_1 4 333,34 грн грошової винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції на лінії безпосереднього зіткнення із супротивником на глибину ротних опорних пунктів за фактично відпрацьовані 7 (сім) діб жовтня 2017 року;
- зобов'язати військову частину виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу в розмірі місячного грошового забезпечення;
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що він проходив військову службу в Збройних Силах України.
До 25 жовтня 2017 року позивач безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції на території Донецької, Луганської областей.
Позивач зазначає, що незважаючи на те, що він добросовісно, чесно та якісно виконував свої службові обов'язки та громадянський обов'язок із захисту незалежності та територіальної цілісності держави, командування військової частини - польова пошта НОМЕР_2 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 , не виплатило в повному обсязі належну позивачу грошову винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції на лінії безпосереднього зіткнення із супротивником на глибину ротних опорних пунктів.
При цьому, позивач зазначив, що він отримав грошову винагороду лише за 19 діб жовтня 2017 року, хоча, на думку позивача, він мав отримати таку допомогу за 26 діб жовтня 2017 року.
Вказаними діями, як зазначає позивач у своїй позовній заяві, відповідач порушив наказ Міністра оборони України №260 від 07 червня 2018 року «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», а до цього наказ Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260.
Доказами того, що позивач перебував на лінії безпосереднього зіткнення із супротивником на глибину ротних опорних пунктів до 26 жовтня 2017 року та фактично виконував свої посадові обов'язки, як зазначає останній, є відповідні накази командування військової частини, свідки та бойові побратими. Жодних наказів або інших документів, з яких було б зрозуміло, з яких причин позивачу не виплачена грошова винагорода за участь в антитерористичній операції до позивача не доводили, розрахункових документів він не отримував.
Також, позивач зазначив, що доказом його перебування в районі проведення антитерористичної операції є обхідний лист, який був виданий йому командуванням військової частини - польова пошта НОМЕР_2 (військова частина НОМЕР_3 ) 26 жовтня 2017 року після прибуття з міста Авдіївка Донецької області та здачі особистої зброї. Позивач зазначив й про те, що йому не була виплачена й підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.
Крім того, у позовній заяві зазначено, що позивач намагався врегулювати спір у досудовому порядку шляхом направлення скарги на адресу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 (військова частина НОМЕР_3 ), але жодної відповіді на свою скаргу позивач не отримав.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивачем пропущено строки звернення до адміністративного суду з вказаними позовними вимогами, оскільки, як зазначає представник відповідача, позивач про своє порушене право дізнався ще у жовтні 2017 року, також останній звертався до Міністерства оборони України про неправильне нарахування грошового забезпечення та листом від 22 листопада 2017 року йому була надана відповідь.
Стосовно заявлених позовних вимог представник відповідача послався на те, що при звільненні позивача останньому біло повністю виплачене грошове забезпечення, до якого входить й винагорода за участь в антитерористичній операції на лінії безпосереднього зіткнення із супротивником на глибину ротних опорних пунктів за 19 діб.
Підставою для виплати вказаної грошової винагороди був витяг з наказу антитерористичного центру при Службі безпеки України командира ОТУ «Донецьк» (по стройовій частині) №286 від 03 листопада 2017 року, в якому зазначено, що позивача вважати таким, що вибув із складу сил та засобів АТУ «Донецьк», які залучаються та беруть участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, для виконання службових (бойових) завдань, до місця постійної дислокації з 19 жовтня 2017 року.
В наказі Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 03 листопада 2017 року зазначено, що 19 жовтня 2017 року старший сержант ОСОБА_1 вибув зі складу сил та засобів ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Інших наказів до військової частини, як зазначено у відзиві на позовну заяву, не надходило.
Крім того, представник відповідача зазначив, що позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував перебування його в зоні антитерористичної операції 26 діб у жовтні 2017 року.
З огляду на вищевикладене представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2018 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 25 квітня 2019 року витребувано додаткові докази у справі.
Станом на день ухвалення рішення суду у даній адміністративній справі вимоги ухвали суду від 25 квітня 2019 року виконані сторонами в повному обсязі.
Суд зауважує, що після відкриття провадження у справі позивача на адресу суду направлено заяву про збільшення позовних вимог, в якій останній, окрім заявлених позовних вимог, просив
- визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 19 жовтня 2017 року №113 щодо звільнення ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України та виключення зі списків особового вкладу військової частини НОМЕР_3 без повного розрахунку за нормами грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (як правонаступника військової частини НОМЕР_3 ) поновити ОСОБА_1 на військовій службі на посаді (рівнозначній посаді);
- виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, після прийняття рішення про поновлення на посаді.
В обґрунтування вказаної заяви позивач послався на те, що звільнення його з посади та виключення зі списків особового складу відбулось з порушенням вимог законодавства, зокрема, в частині непроведення повного розрахунку при звільненні.
Частиною 1 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
У відповідності до частини 1 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частиною 7 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні.
Суд зауважує, що первісні позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на невиплаті відповідачем грошової допомоги за безпосередню участь в АТО та підйомної допомоги. В той же час, із заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що позивач оскаржує наказ про його звільнення та виключення зі списків особового складу.
Тобто, заявою про збільшення розміру позовних вимог позивач одночасно змінює як предмет, так і підставу позову, що не допускається Кодексом адміністративного судочинства України.
Під предметом позову розуміється певна правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмету позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Так, предмет змінюється в частині порушення відповідачем положень законодавства щодо звільнення військовослужбовця з військової служби та виключення останнього зі списків особового складу, підстава позову змінюється в тому, що позивач пов'язує неправомірне виключення зі списків особового складу військової частини, відповідно, й звільнення з військової служби саме внаслідок невиплати усіх належних йому сум.
При цьому частина 1 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає саме право позивача до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Проте, Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає права одночасної зміни і предмету, і підстави позову.
Більш того, частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З заявою про збільшення позовних вимог позивач звернувся до адміністративного суду 29 листопада 2018 року, при цьому, оскаржує наказ командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 19 жовтня 2017 року, тобто, після звільнення позивача з військової служби та звернення до суду з відповідними позовними вимогами минуло більше року, що свідчить про пропуск строку звернення до суду з вказаними позовними вимогами. Заяви про поновлення пропущеного строку для звернення до суду позивачем також не надано.
Крім того, до заяви про збільшення позовних вимог не надано доказів направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи.
З урахуванням предмета та підстав заявленого позову, а також враховуючи пропуск строку для звернення до суду з позовними вимогами щодо звільнення з військової служби та поновлення на ній, зважаючи на відсутність доказів направлення копії заяви про збільшення позовних вимог та доданих до неї документів іншим учасникам справи, суд вважає за необхідне повернути без розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог та продовжити розгляд справи в межах первісно заявлених вимог.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з такого.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .
Відповідно до наданої суду копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) військовослужбовця за контрактом старшого сержанта ОСОБА_1 , командира 4 зенітного артилерійського відділення зенітного артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_3 , звільненого наказом командира 12 окремого мотопіхотного батальйону НОМЕР_4 окремої механізованої бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », (по особовому складу) від 18 жовтня 2017 року №94-РС з військової служби у запас, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 19 жовтня 2017 року, знято з котлового забезпечення частини з 20 жовтня 2017 року та направлено на військовий облік до Святошинського РВК м. Києва в розпорядження військового комісара.
Як вбачається з наданої суду копії витягу із наказу командира ОТУ «Донецьк» (по стройовій частині) від 03 листопада 2017 року №286 (підпункт 4.4. пункту 4 наказу), старший сержант ОСОБА_1 , командир відділення 4 зенітного артилерійського відділення зенітного артилерійського взводу вогневої підтримки вважається таким, що вибув зі складу сил та засобів ОТУ «Донецьк», які залучались та брали безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, для виконання службових (бойових) завдань, до місця постійної дислокації з 19 жовтня 2017 року.
24 березня 2018 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_3 зі скаргою, в якій просив виплатити йому 4333,34 грн грошової винагороди за безпосередню участь в АТО на лінії безпосереднього зіткнення із супротивником на глибину ротних опорних пунктів за фактично відпрацьовані сім діб жовтня 2017 року. Позивачем також надано суду розрахунок вказаної суми.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що відповідачем було підготовлено та направлено на адресу позивача відповідь на його скаргу.
Вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено належні до виплати суми грошової винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції на лінії безпосереднього зіткнення із супротивником на глибину ротних опорних пунктів за фактично відпрацьовані 7 (сім) діб жовтня 2017 року та підйомної допомоги у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу в розмірі місячного грошового забезпечення, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Частиною 1 статті 13 Закону України від 20 березня 2003 року №638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що при проведенні антитерористичної операції використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) суб'єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному згідно з Положенням, зазначеним у частині другій статті 12 цього Закону. Покриття витрат та відшкодування збитків, що виникли у зв'язку із проведенням антитерористичної операції, здійснюються згідно з законодавством.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що за рішенням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із керівництвом відповідних суб'єктів боротьби з тероризмом, до широкомасштабних, складних антитерористичних операцій у районі їх проведення залучаються та використовуються сили та засоби (особовий склад та спеціалісти окремих підрозділів, військових частин, зброя, бойова техніка, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України, Збройних Сил України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону, та органів охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Управління державної охорони України.
Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України від 20 березня 2003 року №638-IV «Про боротьбу з тероризмом» працівники правоохоронних органів, військовослужбовці та інші особи, які залучаються до антитерористичної операції, на час її проведення підпорядковуються керівнику оперативного штабу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року №18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських», в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 , установлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Генеральної прокуратури України, особам рядового і начальницького складу Державної пенітенціарної служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій та поліцейським за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством соціальної політики, у межах бюджетних призначень. Розміри винагороди визначаються пропорційно часу участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.
Порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці) за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (далі - заходи ЗНБО) чи в антитерористичній операції (далі - АТО), інших заходах в умовах особливого періоду на момент виникнення спірних правовідносин визначались Інструкцією про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10 лютого 2016 року №67, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 лютого 2016 року за № 283/28413 (далі по тексту - Інструкція №67).
Пунктом 3 Розділу І Інструкції №67 передбачено, що виплата винагороди військовослужбовцям здійснюється за місцем проходження служби на підставі наказів командирів органів військового управління та військових частин. Командирам військових частин - на підставі наказів вищих командирів (начальників, керівників). Розміри винагород у наказах зазначаються в гривнях.
У відповідності до пункту 1 Розділу ІІ Інструкції №67 розмір винагороди військовослужбовцям за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду у граничних розмірах на місяць визначений у додатку 1 до цієї Інструкції.
Розмір винагороди визначається пропорційно дням безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду.
Згідно пункту 2 Інструкції №67 винагорода виплачується пропорційно часу участі у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду, який обраховується з дня фактичного початку участі військовослужбовців у цих заходах до дня завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах командирів.
Наведене в сукупності свідчить про те, що винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції виплачується тільки за час фактичної участі у відповідних заходах, які зазначені у постанові Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року №18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських», у разі одночасного дотримання особами таких умов: залучені до проведення АТО; перебувають у підпорядкуванні (виконують завдання) керівництва штабу АТО; перебувають у районі проведення АТО.
Враховуючи той факт, що позивач на підставі наказу командира ОТУ «Донецьк» (по стройовій частині) від 03 листопада 2017 року №286 (підпункт 4.4. пункту 4 наказу) визнаний таким, що вибув зі складу сил та засобів ОТУ «Донецьк», які залучались та брали безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, для виконання службових (бойових) завдань, до місця постійної дислокації з 19 жовтня 2017 року, а будь-яких інших доказів щодо безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції з 19 жовтня 2017 року по 26 жовтня 2017 року матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу 4 333,34 грн грошової винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції на лінії безпосереднього зіткнення із супротивником на глибину ротних опорних пунктів за фактично відпрацьовані 7 (сім) діб жовтня 2017 року за їх недоведеністю.
Більш того, суд зауважує, що наказ Міністра оборони від 11 червня 2008 року №260 не визначав, у тому числі й станом на момент виникнення спірних правовідносин, порядку виплати грошової винагороди за безпосередню участь в АТО у фіксованих розмірах, як стверджує про це позивач, а лише передбачав виплату надбавки за особливо важливі або спеціальні завдання, пов'язані з антитерористичною діяльністю.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу підйомну допомогу у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу в розмірі місячного грошового забезпечення, суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 3 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини їм виплачується:
1) підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби;
2) добові, встановлені Кабінетом Міністрів України для працівників, які перебувають у відрядженні, за кожний день перебування в дорозі на військовослужбовця та кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає разом з ним.
Частиною 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ визначено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Пунктом 2 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22 жовтня 2001 року №370, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Інструкція №370) передбачено, що в особливий період та під час проведення антитерористичної операції офіцерам і військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посади до військових частин, що були сформовані в цей період (та яким не визначено пункту постійної дислокації), зі зміною місця проживання (від пункту попереднього місця проживання до пункту тимчасової дислокації військової частини), підйомна допомога виплачується один раз незалежно від подальшої зміни пункту тимчасової дислокації військової частини.
Якщо місце проживання військовослужбовців, зазначених в абзаці другому цього пункту, не змінилося, підйомна допомога не виплачується. У цьому випадку підйомна допомога виплачується після фактичного переїзду військовослужбовця на постійне місце проживання до пункту тимчасової дислокації військової частини.
Також, відповідно до пункту 18.1 Інструкції №370 підйомна допомога, в тому числі на членів сім'ї, не виплачується, якщо місце проживання військовослужбовців у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) не змінилося. В цьому випадку підйомна допомога виплачується після фактичного переїзду військовослужбовця на постійне проживання до пункту дислокації військової частини.
Позивач наполягає на тому, що він має право на отримання підйомної допомоги виходячи з положень пункту 3 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», проте, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що він не отримував підйомної допомоги під час проходження військової служби до моменту його звільнення з неї, як і не доведено того, що позивач переїхав на постійне місце проживання до іншого населеного пункту у зв'язку з проходженням військової служби, або військова частина (її підрозділ) змінили постійну дислокацію, що, в свою чергу, позбавляє суд встановити наявність у позивача права на отримання підйомної допомоги.
Більш того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, зокрема, витягів з наказів або наказів, на підставі яких його було відправлено до місця проведення антитерористичної операції, в яких зазначалось би про виплату або невиплату такої підйомної допомоги, а з урахуванням того, що, в даному випадку саме на позивача покладено обов'язок доведення протиправних дій відповідача в частині не здійснення такої виплати, суд приходить висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно тверджень відповідача щодо пропуску строку звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою з посиланням на лист від 22 листопада 2017 року №2600, суд звертає увагу на те, що вказаний лист адресований помічнику командувача військ з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби оперативного командування «Північ», суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що про розгляд звернення позивач був повідомлений особисто, або йому було направлено вмотивовану відповідь щодо порушених ним питань.
Більш того, суд звертає увагу, що матеріали справи також не містять доказів й щодо того, що відповідачем було надано відповідь на скаргу позивача, направлену на адресу військової частини 24 березня 2018 року.
Враховуючи, що позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою 22 червня 2018 року, тобто, в межах шестимісячного строку, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, після направлення скарги на адресу відповідача, судом під час вирішення питання про відкриття провадження зроблено висновок щодо своєчасності звернення ОСОБА_1 до суду з вказаною позовною заявою.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено, а судом не встановлено протиправності дій відповідача, що зумовили б наявність у суду підстав зобов'язати останнього вчинити певні дії з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Зважаючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5-11, 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII.
Суддя Н.А. Добрівська