Іменем України
03 червня 2020 року
Київ
справа №815/7063/16
адміністративне провадження №К/9901/34130/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Смоковича М.І., Кашпур О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 815/7063/16
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України та Головного територіального управління юстиції в Одеській області
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Кравця О.О., суддів: Домусчі С. Д., Коваля М.П.
І. Суть спору
1. 13 грудня 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - ГТУЮ в Одеській області) в якому просив:
1.1 визнати протиправним та скасувати наказ від 14 листопада 2016 року №5181/к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
1.2 поновити на посаді начальника ГТУЮ в Одеській області та стягнути на користь позивача з ГТУЮ в Одеській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. На обґрунтування позовних вимог заначив що наказом Міністерства юстиції України від 22 червня 2015 року №1973/к його призначено на посаду начальника ГТУЮ в Одеській області та 23 квітня 2016 року керівництво ГТУЮ в Одеській області запросили до Міністерства юстиції України де ним, під тиском керівника Департаменту персоналу Міністерства юстиції України Сови Н.П. , було написано заяву про звільнення за власним бажанням, яка не відповідала дійсному волевиявленню, у заяві не було вказано дати її складання та дати, з якої позивач має бажання звільнитися з державної служби.
2.1. Позивач зазначив, що після написання вказаної заяви він продовжував працювати на посаді начальника ГТУЮ в Одеській області що, на його думку, підтверджує відсутність наміру звільнятися із займаної посади.
2.2. 2.3. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 14 листопада 2016 року № 5184/к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника ГТУЮ в Одеській області 15 листопада 2016 року за власним бажанням з достроковим припиненням державної служби, частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу» на підставі заяви ОСОБА_1
2.4. Разом з тим, позивачем зазначено, що інших заяв на звільнення, крім заяви написаної під тиском 23 квітня 2016 року, ним не складалось та у вказаній заяві ним не висловлювалось та не підтверджувалось бажання звільнятися з посади саме 15 листопада 2016 року, у зв'язку з чим, на думку позивача, правова підстава звільнення з державної служби за власним бажанням не відповідає його дійсній волі та внутрішньому переконанню, а суб'єкт призначення не вправі самостійно визначати дату звільнення за власним бажанням, встановлювати інший строк звільнення без взаємної домовленості зі позивачем.
3. Представник Міністерства юстиції України та ГТУЮ в Одеській області заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що до Міністерства юстиції надійшла заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу» та наказу Міністерства юстиції України від 14 листопада 2016 року № 5184/к ОСОБА_1 начальника ГТУЮ в Одеській області звільнено з займаної посади 15 листопада 2016 року за власним бажанням відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу».
3.1. У заяві ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням міститься посилання на частину другу статті 86 Закону України «Про державну службу», що, як вважає представник відповідачів, свідчить про бажання позивача звільнитися з займаної посади за власним бажанням в день досягнення взаємної домовленості із суб'єктом призначення про звільнення. Заява була прийнята Міністерством юстиції України, про що свідчить резолюція суб'єкта призначення на заяві позивача у зв'язку з чим, на думку представника відповідача, сторони дійшли згоди щодо строків припинення трудового договору.
3.2. Також, представник відповідачів зазначив, що позивач повністю усвідомлював правові наслідки написання заяви про звільнення за власним бажанням, а тому у разі не згоди з її умовами мав вільно відмовитися від її написання, в свою чергу, ОСОБА_1 не вчинялись спроби скасувати, подану раніше заяву про звільнення, що свідчить про те, що намір ОСОБА_1 відповідав дійсності, а саме дострокове припинення державної служби за власним бажанням. Таким чином, на думку представника відповідачів, наказ Міністерства юстиції України від 14 листопада 2016 року № 5184/к «Про звільнення ОСОБА_1 » видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Наказом Міністра юстиції України від 22 червня 2015 року №1973/к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника ГТУЮ в Одеській області.
5. 23 квітня 2016 року керівництво ГТУЮ в Одеській області, в тому числі ОСОБА_1 , запросили до Міністерства юстиції України де ним, було написано заяву про звільнення за власним бажанням, яка не відповідала дійсному волевиявленню, у заяві не було вказано дати її складання та дати, з якої Позивач має бажання звільнитися з державної служби, заяву не була зареєстрована відповідно до вимог Інструкції з діловодства в Міністерстві юстиції України, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 липня 2012 року № 973/5 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства юстиції України від 25 березня 2014 року № 565/5).
6. Належних та достатніх доказів написання заяви під тиском керівника Департаменту персоналу Міністерства юстиції України Сови Н.П. позивачем не надано.
7. Наказом заступника Міністра юстиції України - керівника апарату Ганни Онищенко «Про звільнення ОСОБА_1 » від 14 листопада 2016 року №5184/к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника ГТУЮ в Одеській області 15 листопада 2016 року за власним бажанням з достроковим припиненням державної служби, частина другої статті 86 Закону України «Про державну службу», після чого призначено ОСОБА_2 .
ІІІ. Рішення судів у цій справі та мотиви їхнього ухвалення
8. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року у задоволенні позову було відмовлено.
9. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для скасування оскарженого наказу від 14 листопада 2016 року №5181/к «Про звільнення ОСОБА_1 » відсутні.
10. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року скасовано. Прийняти нову постанову, якою позов задоволено:
10.1. Визнано протиправними та скасовано наказ заступника Міністра юстиції України - керівника апарату Онищенко Г. «Про звільнення ОСОБА_1 » від 14 листопада 2016 року №5184/к від 14 листопада 2016 року та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ГТУЮ в Одеській області.
10.2. Зобов'язано ГТУЮ в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі суми - 62 185,2 грн.
11. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу, оскільки у наказі про звільнення позивача зазначено одразу дві підстави для звільнення: за ініціативою державного службовця (власне бажання) - частина перша статті 86 Закону та за угодою сторін - частина друга статті 86 Закону, що є протиправним, так як безпідставно були зазначені одразу дві підстави для звільнення, норма Закону про необхідність попередження про звільнення за ініціативою державного службовця за 14 календарних днів до дня звільнення є гарантією як для суб'єкта призначення, у розпорядженні якого є 14 днів для того, щоб організувати роботу з урахуванням звільнення державного службовця, так і для державного службовця, який протягом цих 14 днів має можливість відізвати свою заяву про звільнення, а також наказ у порушення ІХ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» був підписаний не виконувачем обов'язків Державного секретаря Міністерства юстиції України, а заступником Міністра - керівником апарату, яка дійсно виконувала ці функції.
11.1. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутність реєстрації вказаної заяви та відмітки про надходження документу до Міністерства, на порушення вимог Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року № 731 та Інструкції з діловодства в Міністерстві юстиції України, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 липня 2012 року № 973/5 (із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції України від 25 березня 2014 року № 565/5), та вказує на відсутність її правових наслідків, що в свою чергу унеможливило подачу заяву про її відкликання.
ІV Касаційне оскарження
12. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції Міністерством юстиції України та ГТУЮ в Одеській області подано до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, яку зареєстровано у суді 17 травня 2017 року.
13. У касаційній скарзі представник відповідачів зазначає, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення із неправильним застосуванням норми матеріального права. Так представник відповідачів зазначає, що судом невірно застосовано приписи частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу». Бажання позивача про звільнення виражене ним шляхом написання відповідної заяви, взаємна домовленість підтверджена підписом на заяві, датою і резолюцією Заступника Міністра - керівника апарату Міністерства юстиції України. 13.1. Також позивач не відкликав заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу». Резолюція Заступника Міністра - керівника апарату 15 листопада 2016 року свідчить про досягнення взаємної домовленості щодо звільнення позивача в день досягнення взаємної домовленості.
13.2. Відсутність у заяві про звільнення позивача конкретної визначеної дати такого звільнення не свідчить про відсутність у позивача добровільного наміру звільнитися та порушення порядку звільнення, оскільки в самій заяві позивач зазначив про термін, з якого його слід вважати звільненим, а саме «в день досягнення взаємної домовленості». Між сторонами не було взаємної згоди щодо анулювання раніше досягнутої домовленості про звільнення позивача. Посилається на те, що Інструкцією з діловодства в Міністерстві юстиції України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 13 серпня 2015 року №1405/5, реєстрація заяв про звільнення в Міністерстві юстиції України не передбачена. Так само законодавством у сфері трудових відносин не встановлена вимога щодо реєстрації заяв про звільнення.
13.3. За таких обставин заявники касаційної скарги просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
14. 18 травня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України у складі судді Мойсюка М.І. відкрито касаційне провадження та витребувано із Одеського окружного адміністративного суду справу № 815/7063/16.
15. 20 червня 2017 року справа № 815/7063/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
16. Також до Вищого адміністративного суду України 24 липня 2017 року надійшло заперечення позивача на касаційну скаргу. В якому позивач спростовуючи доводи касаційної скарги просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
17. 05 березня 2018 року на виконання вимог підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (набрав чинності 15 грудня 2017 року) касаційну скаргу передано до Верховного Суду.
18. 05 березня 2018 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючого суддю: Бевзенка В.М., суддів: Шарапу В.М., Данилевич Н.А.
19. 28 квітня 2020 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року № 688/0/78-20 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
20. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючого суддю - Шевцову Н.В., суддів - Кашпур О.В., Смоковича М.І.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
21. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
22. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
23. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
24. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
25. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
26. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
27. Пункт 3 частини першої статті 83 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII): державна служба припиняється: за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
28. Стаття 86 Закон № 889-VIII «Припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін» Закону України «Про державну службу»: державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
29. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
30. Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
VІ Позиція Верховного Суду
31. Переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
32. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
33. Підстава припинення державної служби за угодою сторін визначена частиною другою статті 86 Закону України «Про державну службу». Такою підставою є домовленість державного службовця із суб'єктом призначення про певний строк звільнення. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення державної служби за угодою сторін або відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє суб'єкта призначення права на звільнення державного службовця за угодою сторін.
34. При домовленості між державним службовцем і суб'єктом призначення про припинення державної служби за частиною другою статті 86 Закону України «Про державну службу» (за угодою сторін) державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб'єкта призначення.
35. Зі змісту встановлених судом апеляційної інстанції обставин випливає, що в заяві ОСОБА_1 просить звільнити його відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу» в день досягнення взаємної домовленості. При цьому, в заяві відсутня вказівка на певний строк або дату його звільнення.
36. Слід також зазначити, що в заяві позивача щодо звільнення відсутнє волевиявлення на звільнення в день отримання згоди суб'єкта призначення на звільнення за угодою сторін.
37. Вказівка в заяві про звільнення в «день досягнення взаємної домовленості» вказує на необхідність наявності подальшої домовленості між державним службовцем та суб'єктом призначення щодо певного строку або дати звільнення, який може бути визначено шляхом зазначення відповідної календарної дати або вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
38. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2018 року в справі № 803/497/18 і Верховний Суд не вбачає підстав відступати від неї.
39.Заявником касаційної скарги не наведено жодних доводів, які б вказували на наявність волевиявлення ОСОБА_1 на звільнення саме 14 листопада 2016 року.
40. Отже, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність звільнення ОСОБА_1 , оскільки між сторонами не було узгоджено його дати звільнення.
41. З огляду на викладене, аргументи сторін щодо обов'язковості наявності дати складання заяви про звільнення, її реєстрації не впливають на правильність задоволення судом апеляційної інстанції позовних вимог щодо скасування спірного наказу і поновлення ОСОБА_1 на посаді.
42. Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
43. Враховуючи зазначену позицію Європейського суду з прав людини, Верховний Суд надав відповідь на всі аргументи представника відповідачів, наведені в касаційній скарзі, які мають значення для правильного вирішення справи.
44. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
45. Ураховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки судом не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України та Головного територіального управління юстиції в Одеській області залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року, в справі № 815/7063/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Н.В. Шевцова
Судді: О.В. Кашпур
М.І. Смокович