29 травня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/883/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гіглави О.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Протас О.М.,
представників відповідача - Семенка Б.М., Білана А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Зіньківської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
14 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Зіньківської міської ради Полтавської області про:
- зобов'язання Зіньківської міської ради Полтавської області внести запис до трудової книжки, що видана ОСОБА_1 № НОМЕР_1 від 15.08.1984 про звільнення із посади секретаря Зіньківської міської ради Полтавської області на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України;
- визнання протиправною бездіяльності Зіньківської міської ради Полтавської області щодо несплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням на підставі закінчення строку повноважень із посади секретаря Зіньківської міської ради Полтавської області;
- зобов'язання Зіньківської міської ради Полтавської області здійснити ОСОБА_1 виплату вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням на підставі закінчення строку повноважень із посади секретаря Зіньківської міської ради Полтавської області у розмірі 138741 грн (сто тридцять вісім тисяч сімсот сорок одна гривня);
- зобов'язання Зіньківської міської ради Полтавської області здійснити ОСОБА_1 виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 21425,77 грн (двадцять одна тисяча чотириста двадцять п'ять гривень сімдесят сім копійок).
Свої вимоги позивач мотивує тим, що до його трудової книжки відповідачем внесено запис щодо його звільнення з посади на підставі пункту 1 статті 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" без зазначення чіткої підстави, встановленої Кодексом законів про працю України, що є порушенням. Вказує, що міська рада у день звільнення позивача зобов'язана була виплатити останньому вихідну допомогу у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток, що передбачено статтею 44 Кодексу законів про працю України. Повноваження Чикала В.М., як секретаря Зіньківської міської ради Полтавської області, припинено 15.01.2020, а тому з цього дня останній має право отримати вихідну допомогу. Разом з тим, відповідач виплату такої вихідної допомоги не здійснив, а тому позивач вважає, що має право додатково на отримання компенсації у формі середнього заробітку за весь час затримки у розмірі 21425,77 грн.
Ухвалою суду від 24.02.2020 позовну заяву залишено без руху, у зв'язку з невідповідністю її вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
06.03.2020 позивач усунув недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі суду від 24.02.2020.
У зв'язку з цим, ухвалою суду від 11.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №440/883/20, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 10:00 год. 02.04.2020, яке неодноразово відкладалося спочатку на 15:00 год. 28.04.2020, а у подальшому, на 11:00 год. 13.05.2020, а також в якому оголошувалися перерви до 10:00 год. 20.05.2020 та до 14:15 год. 28.05.2020.
23.03.2020 та 30.03.2020 від відповідача до суду надійшли письмові пояснення на обґрунтування підстав невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні та відзив на позовну заяву, у яких останній заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Зазначає, що посада, на якій перебував ОСОБА_1 передбачає обмеження щодо сумісництва і перебування на ній обмежено строком не лише тим, на який обирається посадова особа та/або орган місцевого самоврядування, зокрема, склад виконавчого комітету відповідної місцевої ради, але й настанням інших обставин, з якими Закон пов'язує припинення повноважень органу місцевого самоврядування та/або посадової особи місцевого самоврядування. Відмова міської ради у виплаті позивачу вихідної допомоги на підставі статті 44 Кодексу законів про працю України ґрунтується на тому, що останнього звільнено з посади з підстав, встановлених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Проходження служби в органах місцевого самоврядування має свої особливості, а засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування є предметом спеціального законодавчого регулювання, зокрема, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", яким не передбачено виплату вихідної допомоги на підставі статті 44 Кодексу законів про працю України працівникам, яких звільнено на підставі статті 50 Закону України Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Крім цього, станом на час судового розгляду даної справи поновити позивача на виборній посаді неможливо у зв'язку із закінченням строку повноважень. Таким чином, для зміни формулювання причин звільнення ОСОБА_1 відсутні фактичні обставини, оскільки формулювання причин звільнення останнього відповідає вимогам діючого законодавства. Щодо справи №186/294/16-а, на яку посилається позивач у позові, то остання була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, у даній справі представники не встановили момент щодо можливості застосування до запису в трудовій книжці посадової особи, яка займає виборну посаду, пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України /а.с. 31-35, 54-61/.
У відповіді на відзив на позовну заяву, що надійшла до суду 02.04.2020, позивач наполягає на надуманості тверджень відповідача стосовно того, що стаття 41 Кодексу законів про працю України не є загальною нормою, а містить спеціальні (додаткові) підстави розірвання трудового договору з окремими категоріями працівників за певних умов, тобто, вказана норма є юридично невизначеною, оскільки це жодним чином не спростовує того, що позивач був посадовою особою органу місцевого самоврядування в розумінні статті 41 Кодексу законів про працю України. Положення статті 41 Кодексу законів про працю України не містять жодних застережень щодо можливості їх застосування лише до посадових осіб господарських товариств, а тому таке обмежене тлумачення відповідачем вказаної правової норми істотно протиправно обмежує права позивача, що суперечить принципу законності, розумності та справедливості. Поряд з цим, ОСОБА_1 зауважує, що Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також Закон України "Про державну службу в органах місцевого самоврядування" не містять заборони щодо виплати вихідної допомоги. Відтак, оскільки у спірному випадку спеціальним законодавством питання виплати вихідної допомоги не врегульовано, необхідно керуватися положеннями загального законодавства про працю, а саме, Кодексом законів про працю України /а.с. 74-75, 81-84/.
За змістом заперечення міської ради на відповідь на відзив, до правовідносин, пов'язаних з проходженням служби в органах місцевого самоврядування можуть застосовуватися загальні положення трудового законодавства у частині, що не суперечить спеціальним нормам та/або в тій частині, де ці правовідносини спеціальним законодавством не врегульовано. Разом з тим, позивачем не враховано, що стаття 41 Кодексу законів про працю України не є загальною нормою, а містить спеціальні (додаткові) підстави розірвання трудового договору з окремими категоріями працівників за певних умов /а.с. 86-88/.
Позивач в судове засідання не з'явився, будучи належно повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, направив до суду заяву про розгляд справи за його відсутності /а.с. 136/.
Представники відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, просили суд відмовити в їх задоволенні повністю з огляду на необґрунтованість останніх.
Заслухавши доводи представників відповідача та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Рішенням першої сесії сьомого скликання Зіньківської міської ради Полтавської області від 10.11.2015 "Про обрання секретаря міської ради" за результатами розгляду протоколів лічильної комісії від 10.11.2015 №1 та №2, керуючись статтями 26, 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вирішено обрати секретарем Зіньківської міської ради - депутата ОСОБА_1 /а.с. 10/.
17.11.2015 міський голова Зіньківської міської ради Полтавської області Максименко С.М., керуючись рішенням першої сесії Зіньківської міської ради сьомого скликання від 10.11.2015 "Про обрання секретаря міської ради", статтями 10, 11, 12, 14, 15, 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 "Про впорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", Положенням про матеріальне заохочення працівників апарату міської ради та бухгалтерів дитячих дошкільних закладів, розпорядженням №66 "Про прийняття та умови праці секретаря міської ради" визначив: ОСОБА_1 приступити до виконання обов'язків секретаря міської ради з 17.11.2015; присвоїти ОСОБА_1 одинадцятий ранг (п'ята категорія); встановити ОСОБА_1 секретарю міської ради наступні умови оплати праці: - посадовий оклад згідно штатного розпису 1862,00 грн, - надбавка за ранг 70,00 грн, - надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення здійснюється в розмірі середньомісячної заробітної плати, - преміювання та розмір надбавки за виконання особливо важливої роботи проводиться щомісячно відповідно розпорядження міського голови /а.с. 11/.
У подальшому, міський голова Зіньківської міської ради Полтавської області Максименко С.М., керуючись рішенням першої сесії Зіньківської міської ради сьомого скликання від 15.01.2020 "Про початок повноважень депутатів Зіньківської міської ради" розпорядженням від 15.01.2020 №1 "Про звільнення ОСОБА_1 " звільнив ОСОБА_1 - секретаря міської ради з 15.01.2020 у зв'язку із закінченням строку повноважень згідно пункту 1 статті 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" /а.с. 12/.
15.01.2020 до трудової книжки ОСОБА_1 . НОМЕР_1 за підписом міського голови Зіньківської міської ради Полтавської області Максименка С.М. внесено запис №22 про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням строку повноважень згідно пункту 1 статті 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" /а.с. 8-9/.
14.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до міського голови Зіньківської міської ради Полтавської області ОСОБА_2 із заявою про виплату йому вихідної допомоги у розмірі не меншому шестимісячного середнього заробітку (як посадовій особі) згідно з положеннями статті 44 Кодексу законів про працю України /а.с. 15/.
Листом від 17.02.2020 №02-18/239 міський голова Зіньківської міської ради Полтавської області Максименко С.М ОСОБА_3 проінформував позивача про те, що відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті частини першої статті 41 працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Відповідно до статті 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" окрім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Відповідно до запису від 15.01.2020 №22 у трудовій книжці, ОСОБА_1 було звільнено у зв'язку із закінченням строку повноважень згідно пункту 1 статті 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". У зв'язку з викладеним, міська рада не має законних підстав щодо виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток на підставі статті 44 Кодексу законів про працю України /а.с. 66/.
Позивач, не погодившись із відмовою відповідача виплатити йому вихідну допомогу у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток на підставі статті 44 Кодексу законів про працю України, звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.
Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.
Стаття 2 вказаного Закону визначає, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" посадами в органах місцевого самоврядування є: - виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; - виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; - посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
За приписами статті 7 цього ж Закону на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється, зокрема, на посаду голови та заступників голови районної, районної у місті, обласної ради, заступника міського голови - секретаря Київської міської ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови постійної комісії з питань бюджету обласної, Київської та Севастопольської міських рад шляхом обрання відповідною радою (пункт 2 частини першої статті 10 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування").
За змістом статті 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі:
- порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону;
- порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону);
- виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов'язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону);
- досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).
Посадові особи місцевого самоврядування, крім посадових осіб, зазначених у частині другій цієї статті, яких притягнуто до відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією або стосовно яких набрало законної сили рішення суду щодо визнання їх активів або активів, набутих за їх дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави, підлягають звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Рішення про припинення служби в органах місцевого самоврядування може бути оскаржено посадовою особою місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом.
Перевибори сільських, селищних, міських голів, зміна керівників органів місцевого самоврядування не є підставою для припинення служби посадовими особами виконавчих органів рад, їх секретаріатів, крім працівників патронатної служби.
Як слідує з матеріалів справи, 15.01.2020 до трудової книжки НОМЕР_1 за підписом міського голови Зіньківської міської ради Полтавської області Максименка С.М. внесено запис №22 про звільнення ОСОБА_1 з посади секретаря міської ради у зв'язку із закінченням строку повноважень згідно пункту 1 статті 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Частина перша статті 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає, що секретар сільської, селищної, міської ради працює в раді на постійній основі. Секретар ради обирається радою з числа її депутатів на строк повноважень ради за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови. Пропозиція щодо кандидатури секретаря ради може вноситися на розгляд ради не менш як половиною депутатів від загального складу відповідної ради у разі, якщо:
1) на день проведення першої сесії сільської, селищної, міської ради, обраної на чергових виборах, не завершені вибори відповідно сільського, селищного, міського голови;
2) рада не підтримала кандидатуру на посаду секретаря ради, запропоновану відповідним сільським, селищним, міським головою;
3) протягом тридцяти днів з дня відкриття першої сесії сільської, селищної, міської ради відповідний сільський, селищний, міський голова не вніс кандидатуру на посаду секретаря ради;
4) на наступній черговій сесії після виникнення вакансії секретаря ради у зв'язку з достроковим припиненням його повноважень відповідний сільський, селищний, міський голова не вніс на розгляд ради кандидатуру на посаду секретаря ради;
5) посада секретаря ради стає вакантною під час вакантності посади відповідного сільського, селищного, міського голови у зв'язку з достроковим припиненням його повноважень.
Аналізуючи зміст вказаної норми суд доходить висновку, що остання лише передбачає, що секретар ради обирається радою на строк повноважень ради та не визначає чітку підставу для звільнення посадової особи органу місцевого самоврядування - секретаря сільської, селищної, міської ради.
Водночас, суд зауважує, що за приписами статті 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) вказаний Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, осіб з інвалідністю надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.
Стаття 41 КЗпП України визначає додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.
Так, за змістом пункту 5 частини першої вказаної статті крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.
При цьому, відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Відтак, оскільки звільнення посадової особи органу місцевого самоврядування із займаної посади передбачає дотримання інших гарантій, передбачених трудовим законодавством, у тій частин, яка не суперечить положенням спеціального законодавства або ним не врегульована, суд вважає, що припинення повноважень посадовою особою органу місцевого самоврядування є підставою для виплати такій особі вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України.
Судовим розглядом встановлено, що у спірному випадку ОСОБА_1 з особистою заявою щодо звільнення з посади секретаря Зіньківської міської ради до голови вказаної міської ради не звертався, а був звільнений у зв'язку із закінченням строку своїх повноважень, тобто фактично за ініціативою роботодавця.
Таким чином, на переконання суду, відбулося припинення повноважень позивача як посадової особи, що підпадає під дію пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини першої статті 44 КЗпП України.
Незгоду з позовними вимогами відповідач обґрунтовує тим, що посадові особи органів місцевого самоврядування, в тому числі й секретар міської ради, не підпадають під дію норми пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та зазначає, що ця норма була введена у КЗпП України відповідно до Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13.05.2014 №1255-VІІ, який набрав чинності 01.06.2014 та положення якого направлені на покращення умов для здійснення інвестиційної діяльності, зокрема шляхом надання власникам можливості звільняти посадових осіб своїх підприємств без конкретизації причин звільнення. Іншими словами, відповідач вважає, що оскільки зміни до КЗпП України були внесені Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13.05.2014 №1255-VІІ, то ці зміни стосуються лише посадових осіб господарських товариств.
Суд не може погодитися із правовою позицією відповідача, тому що відповідно до частини першої статті 1 КЗпП України вказаний Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, які перебувають в трудових відносинах, у тому числі і секретаря міської ради.
У зв'язку з тим, що спірні правовідносини не врегульовані спеціальним законодавством, а саме, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", для їх врегулювання підлягає до застосування саме КЗпП України.
Зазначене вище дає підстави вважати, що позиція відповідача, відповідно до якої правова норма, викладена в пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП України, не поширюється на секретаря міської ради, прямо суперечить правовій нормі, викладеній в частині першій статті 1 КЗпП України.
В частині другій статті 1 КЗпП України установлено, що законодавство про працю встановлює всемірну охорону трудових прав працівників.
До трудових прав усіх без винятку працівників відноситься і право на отримання вихідної допомоги при припиненні трудового договору у зв'язку з припиненням повноважень посадових осіб, оскільки про це прямо зазначено в пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП.
При цьому, як у правовій нормі пункту 5 частини першої статті 41, так і у КЗпП України в цілому, так і у Законі "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" відсутні застереження щодо того, що викладена в пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП України правова норма стосується лише посадових осіб господарських товариств.
Стосовно доводів міської ради в обґрунтування заперечень проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про те, що паралельно зі зверненням про виплату вихідної допомоги відповідно до положень статті 44 КЗпП України останній також подавав до міської ради звернення з приводу виплати йому середньої заробітної плати протягом шести місяців на період працевлаштування у відповідності до норм статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", то суд оцінює вказані доводи критично, оскільки зазначені обставини не є взаємовиключними з обставинами щодо виплати вихідної допомоги, а відтак, жодним чином не впливають на підстави та предмет даного спору.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповідно до пункту 4 вказаного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються:
а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);
б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);
в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);
г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);
д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;
е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;
є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;
ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;
з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;
и) виплати, пов'язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;
і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;
ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);
й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;
л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
У позовній заяві наведений розрахунок розміру належної до виплати відповідачем на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги, який здійснений останнім на підставі даних довідки про доходи від 14.02.2020 №3 /а.с. 13/.
Разом з тим, зазначений позивачем розрахунок розміру вихідної допомоги судом не визнається обгрунтованим, так як останній здійснений на підставі даних довідки, яка складена не у відповідності до приписів пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати (в довідці при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці перед звільненням враховані виплати за час відпустки).
Згідно вірного розрахунку, проведеного у відповідності до пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, що наведений у довідці за підписом міського голови та головного бухгалтера Зіньківської міської ради Полтавської області, розмір середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 складав 22275,00 грн, а розмір середньоденної заробітної плати - 1060,71 грн /а.с. 120/.
З огляду на це, розмір вихідної допомоги, на отримання якої позивач має право та яка, як наслідок, підлягає стягненню з відповідача у даному випадку становить 133649,46 грн.
Надаючи правову оцінку обраному позивачем способу захисту, варто зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
За приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: - визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; - визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
В даному випадку, на переконання суду, формулювання причин звільнення позивача у розпорядженні Зіньківського міського голови від 15.01.2020 №1 "Про звільнення ОСОБА_1 " - "у зв'язку з закінченням строку повноважень, згідно пункту 1 статті 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на підставі якого до трудової книжки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 внесений запис №22 від 15.01.2020, не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки вказане формулювання не розкриває підстав для звільнення позивача із займаної посади секретаря міської ради.
Відповідно до приписів статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
У пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 зазначено, якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
Зважаючи на вищевикладене, а також з огляду на приписи статей 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є: 1) визнання протиправним розпорядження Зіньківського міського голови від 15.01.2020 №1 "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині формулювання причини звільнення ОСОБА_1 "у зв'язку з закінченням строку повноважень, згідно пункту 1 статті 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"; 2) зобов'язання Зіньківського міського голову внести зміни до розпорядження від 15.01.2020 №1 "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині формулювання причини звільнення ОСОБА_1 , виклавши його в наступній редакції: "Звільнити ОСОБА_1 - секретаря міської ради з 15.01.2020 у зв'язку з закінченням строку повноважень згідно пункту 1 статті 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України" та внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 . НОМЕР_2 в частині формулювання причини звільнення; 3) визнання протиправною бездіяльності Зіньківської міської ради Полтавської області щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги; 4) стягнення з Зіньківської міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі 133649,46 грн.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання Зіньківської міської ради Полтавської області здійснити йому виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 21425,77 грн, суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У силу положень статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Оскільки у спірному випадку суд дійшов висновку про наявність у позивача на момент звільнення з посади права на отримання вихідної допомоги у розмірі 133649,46 грн, то суд вважає, що стягненню на користь останнього підлягає також і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, суд зауважує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Відтак, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, суд вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення.
Відтак, суд вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
З огляду на очевидну не співмірність суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , яка за підрахунками суду по суті є наближеною до суми безпідставно невиплаченої позивачу суми вихідної допомоги в розмірі 133649,46 грн, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 11250,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
При формуванні вказаних висновків судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Зіньківської міської ради Полтавської області здійснити виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з Зіньківської міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11250,00 грн.
Відповідно до частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Зіньківської міської ради Полтавської області (вул. Воздвиженська, 67, м. Зіньків, Полтавська область, 38100, ідентифікаційний код 13955982) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним розпорядження Зіньківського міського голови від 15.01.2020 №1 "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині формулювання причини звільнення ОСОБА_1 "у зв'язку з закінченням строку повноважень, згідно пункту 1 статті 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Зобов'язати Зіньківського міського голову внести зміни до розпорядження від 15.01.2020 №1 "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині формулювання причини звільнення ОСОБА_1 , виклавши його в наступній редакції: "Звільнити ОСОБА_1 - секретаря міської ради з 15 січня 2020 року у зв'язку з закінченням строку повноважень згідно пункту 1 статті 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України" та внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 в частині формулювання причини звільнення.
Визнати протиправною бездіяльність Зіньківської міської ради Полтавської області щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги.
Стягнути з Зіньківської міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 133649,46 грн (сто тридцять три тисячі шістсот сорок дев'ять гривень сорок шість копійок) та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11250,00 грн (одинадцять тисяч двісті п'ятдесят гривень нуль копійок).
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Зіньківської міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2289,80 грн (дві тисячі двісті вісімдесят дев'ять гривень вісімдесят копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне рішення складено 03 червня 2020 року.
Суддя О.В. Гіглава