Справа № 420/2564/20
03 червня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, за наявними матеріалами, у порядку письмового провадження, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, стягнення індексації грошового забезпечення, -
До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:
визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати не в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 30.11.2019 року включно;
стягнення з Військової частини НОМЕР_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 30.11.2019 року включно у сумі 164303,00 гривень.
Адміністративний позов мотивовано наступним.
ОСОБА_1 зазначив, що з 28.03.2015 року по теперішній час проходить військову службу у лавах Збройних Сил України, а саме у Військовій частині НОМЕР_1 .
На думку позивача, у період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення Військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалося не у повному обсязі, зокрема, у період з 01.12.2015 року по 30.11.2019 року, не у повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
ОСОБА_1 , наголошує, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення його прав.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
У встановлений судом строк, відповідач надав відзив (вх.№17848/20 від 07.05.2020р. на позовну заяву (а.с.42-49).
Відзив обґрунтований наступним.
З метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян, якими є також військовослужбовці, з 01 січня 2016 року грошове забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України відповідно до протокольного рішення Кабінету Міністрів України №3 від 20.01.2016 року, було значно збільшено за рахунок збільшення їх розміру преміювання.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України №1013 від 09 грудня 2015 року «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» визначено: «…міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року…», а відтак, базовим місяцем для виплати індексації слід рахувати не січень 2008 року, як зазначає ОСОБА_1 , а грудень 2015 року.
Таким чином, надані ОСОБА_1 , у позовній заяві розрахунки індексації грошових доходів громадян розраховані не вірно, є необґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству.
Щодо нарахування ОСОБА_1 , індексації за період з 01.03.2018 року по 30.11.2019 року в сумі 78248,10 гривень, зазначено, що у вищевказаний період проходження військової служби, позивачеві здійснювалась виплата індексації згідно чинного законодавства.
Станом на 03 червня 2020 року, інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Головний старшина ОСОБА_1 , призначений наказом командувача Військово-Морських сил (по особовому складу) №21-РС від 17 березня 2015 року на посаду техніка відділення спеціального радіозв'язку Військової частини НОМЕР_1 (а.с.17).
28 листопада 2019 року, ОСОБА_1 звернувся з письмовим рапортом на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 , щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.11.2019 року у сумі 85948,32 гривень, компенсації втрати частини доходів, середнього заробітку за вказаний період по дату повного розрахунку (а.с.13-14).
Листом №44/1792 від 28.12.2019 року, командир Військової частини НОМЕР_1 , капітан 2 рангу ОСОБА_2 відмовив ОСОБА_1 , у виплаті індексації грошового забезпечення у сумі 85948,32 гривень зазначивши, що вищевказана сума є необґрунтованою, жодного розрахунку та підстав нарахування індексації у рапорті не наведено (а.с.18).
Вважаючи дії Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати не у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 30.11.2019 року включно - протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно із ч.1 ст.2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Разом з цим, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 року (далі - Закон №2011-ХІІ), у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 3 ст.9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-XII від 03.07.1991 року (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
У статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (ч.2 ст.5 Закону №1282-XII).
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч.6 ст.5 Закону №1282-XII).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України №491-IV від 6 лютого 2003 року «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз.8 п.4 Порядку №1078).
Згідно з п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, з аналізу наведених положень законодавства вбачається, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому, підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_3 , наказом №21-РС від 17 березня 2015 року, призначений на посаду техніка відділення спеціального радіозв'язку Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до розрахункової відомості №34 на виплату індексації за грудень 2015 року військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 , розмір нарахованої ОСОБА_1 , індексації становив - 0 гривень (а.с.66).
Проте, на виконання пункту 3 постанови Кабінету міністрів України №1013 від 09 грудня 2015 року «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», наказу (у вигляді телефонограми) Міністра оборони України генерала армії України С.Т. Полторака від 31 січня 2015 року (а.с.67-68), стимулюючі виплати військовослужбовцям, у тому числі ОСОБА_1 , були суттєво збільшені.
Зокрема, з січня 2016 року, посадовий оклад ОСОБА_1 становив 970,00 гривень, надбавка за вислугу років - 215,00 гривень, оклад за військове звання - 105,00 гривень, а премія - 5092,50 гривень (а.с.19,69).
Пунктом 7 роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/3/9/1/2 від 04.01.2016 року, на який посилається Військова частина НОМЕР_1 у відзиві на позовну заяву, було визначено індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз'яснення Мінсоцполітики (а.с.56-57).
У роз'ясненнях директора Департаменту фінансів №248/1485 від 26.03.2018 року зазначено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міноборони не було (а.с.54-55).
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення.
Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 чітко визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена у постанові Верховного Суду по справі №825/874/17 від 12.12.2018 року.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Враховуючи викладене, суд вважає посилання відповідача на відсутність необхідних коштів для виплати індексації грошового забезпечення необґрунтованими. До того ж, ця обставина не є належною підставою для не здійснення вказаних виплат. Крім того, відповідачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Суд також враховує і рішення Конституційного суду України №9-рп/2013 від 15 жовтня 2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
У свою чергу, згідно з загальними засадами права, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. Протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Враховуючи вищевикладене, суд вбачає саме протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 що виразилась у не нарахуванні та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 30.11.2019 року.
Щодо суми належної ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення суд зазначає, що визначення розміру та конкретний обрахунок індексації грошового забезпечення належить виключно до повноважень Військової частини НОМЕР_1 .
Сума індексації у розмірі 164303,00 гривень була визначена позивачем на підставі самостійних розрахунків.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України цієї ж статті у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов'язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.
На підставі вищевикладеного, з метою належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 30.11.2019 року включно.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні витрати на виклик свідків та призначення експертизи, жодні витрати не належать до компенсації за рахунок коштів Державного бюджету України
Керуючись ст.ст. 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати не в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 30.11.2019 року включно; стягнення з Військової частини НОМЕР_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 30.11.2019 року включно у сумі 164303,00 гривень - задовольнити частково.
Бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 не у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 30.11.2019 року включно - визнати протиправною.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 30.11.2019 року включно.
У решті задоволення позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.
Суддя Балан Я.В.
.