Справа № 420/4596/20
03 червня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просить суд:
визнати за ОСОБА_1 , 1958 року народження, право на призначення одноразової грошової допомоги як інваліду II групи з 04.12.2013 року внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб з 1 грудня 2013 року, визначеного пунктом "б" частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
визнати протиправними дії суб'єкта владних повноважень - Міністерства оборони України, які полягають у зменшенні розміру одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як інваліду II групи з 04.12.2013 року внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, визначеної пунктом 4 частини 2 статті 16 та пункту "б" частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
зобов'язати Міністерство оборони України сплатити компенсацію втрати частини доходів (упущену вигоду) з суми грошових коштів своєчасно не сплаченої одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як інваліду II групи з 04.12.2013 року внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, визначеної пунктом "б" частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка складає: 243600.00 гривень з урахуванням встановленого Індексу інфляції за час прострочення виплати: з 04.12.2013 року по 31.03.2020 року - 2702.51 гривень та 3 (три) процента річних від простроченої суми - 7308.00 гривень;
зобов'язати Міністерство оборони України сплатити компенсацію втрати частини доходів (упущену вигоду) з частини суми грошових коштів своєчасно не сплаченої одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як інваліду II групи з 04.12.2013 року внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, визначеної пунктом "б" частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в сумі 220445.70 гривень з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 (трьох) процентів річних від простроченої суми за період з 01.04.2020 року по дату виплати заборгованості у відповідному місяці року.
Підставою для звернення за судовим захистом позивач зазначив, що постановою Київського районного суду м. Одеси від 29.06.2016 по справі № 520/1899/16-а визнано за позивачем право на призначення одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 04.12.2013 р., внаслідок травми і захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
Дана постанова є підставою для призначення позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 04.12.2013 р., внаслідок травми і захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, у порядку та строки, передбачені законодавством.
За наслідками апеляційного перегляду ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2016 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Також з рішенням суду першої інстанції не погодився ІНФОРМАЦІЯ_1 та подав апеляційну скаргу, яка ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
З рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодились Міністерство оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_1 і подали касаційні скарги, які постановою ВС/КАС України від 26.11.2019 залишені без задоволення, а рішення районного суду - без змін.
Позивач зазначає, що на виконання вищезазначеного судового рішення 27.02.2020 Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (далі - Одеський ОТЦКСП) підготував та спрямував до Департаменту фінансів Міністерства оборони України документи для розгляду питань призначення і виплати Позивачу одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю II групи з 04.12.2013 внаслідок травми і захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
Згідно протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.03.2020 № 53, затвердженого Міністром оборони України 27 березня 2020 року, Позивачу, як особі з інвалідністю II групи з 04.12.2013 року внаслідок травми і захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби і захистом Батьківщини, на виконання постанови Київського районного суду м. Одеси від 29.06.2016 року, ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду 07.09.2016 року та постанови Верховного Суду від 26.11.2019 року відповідно до абзацу сьомого підпункту 2 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги від 28 травня 2008 року, затвердженого Постановою № 499, була призначена одноразова грошова допомога в розмірі 30-місячного грошового забезпечення в сумі 23 154.30 грн.
Відповідно до листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 05.05.2020 року за № 0290/Б-631/3/460 на виконання постанови Київського районного суду м. Одеси від 29.06.2016 за справою № 520/1899/16-а, ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2016 та постанови ВС/КАС від 26.11.2019 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум 27.03.2020 року прийнято рішення про призначення Позивачу, якого 27.11.2002 звільнено з військової служби та 04.12.2013 під час огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю її групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини (довідка серії 10ААВ № 584313 від 04.12.2013), в розмірі 30-місячного грошового забезпечення, в сумі 23 154.30 гривень (протокол №53).
Розмір грошового забезпечення на день звільнення Позивача з військової служби (27.11.2002) становив 771.81 гри. (довідка Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 26.02.2020 № 2295).
Департамент фінансів Міністерства оборони України вважає, що Позивачу вірно призначено та виплачено одноразову грошову допомогу в зв'язку з інвалідністю II групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії в розмірі 30-місячного грошового забезпечення, встановленого на день звільнення з військової служби (27.11.2002), в сумі 23 154.30 гривні відповідно до рішення суду.
10.04.2020 на особистий картковий рахунок позивача в АТ «Державний ощадний банк України» надійшли кошти одноразової грошової допомоги в розмірі 23 154,30 грн, з чим позивач не погоджується та вважає, що одноразова грошова допомога, яка полягала призначенню та виплаті позивачу з 04.12.2013 внаслідок травми та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби в розмірі 243 600 грн, з урахуванням індексу інфляції в сумі 2702,51 грн та 3 проценти річних в сумі 7308 грн.
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.
Згідно статті 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 по справі № 802/1933/18-а.
Таким чином, оскаржувані дії, вчинені на виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 29.06.2016 по справі № 520/1899/16-а і можуть бути оскаржені відповідно до статті 383 КАС України.
Такий порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п'ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а.
За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися її права, свободи чи інтереси, то вона повинна була звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Тобто, якщо позивач вважає протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідачів, вчинені на виконання вищевказаного рішення Київського районного суду міста Одеси від 29.06.2016 у справі № 520/1899/16-а, яке залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, набрало законної сили 26.11.2019 і неналежно на погляд позивача виконано у квітні 2020 року, то він може звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.
Відтак, суд приходить до висновку, що оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого фактичного предмету спору і між тими самим сторонами, а тому наявні підстави для відмови у відкритті провадження по справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції», Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece № 18357/91).
У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі «Антонюк проти України» (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.
Суд, у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У пункті 54 даного Висновку йдеться про те, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
При викладених вище обставинах, оскільки позовні вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються, суд дійшов висновку про наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 170 КАС України.
На підставі викладеного та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України, суд
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження по справі за його позовом до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали надіслати позивачу разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Завальнюк