Справа № 420/2400/20
02 червня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши, з урахуванням особливостей визначених приписам ст. 287 КАС України, (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одесі ГТУЮ, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одесі ГТУЮ, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції, в якому позивач просить:
визнати протиправними дії Відповідача №1, які прийняті постановою про арешт майна боржника та заборони його відчуження в межах виконаного провадження ВП №32500148 від 28.04.2012 року та безпідставного накладення арешту на майно, що зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати противоправною бездіяльність Відповідача №1; Відповідача №2 та Відповідача №3 в частині не розгляду заяв Позивача про зняття арешту із майна Позивача, який був накладений посадовими особами Відповідача №1 станом 28.04.2012 року, на квартиру, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
зобов'язати Відповідача №1; Відповідача №2 та Відповідача №3 повторно розглянути заяви Позивача щодо зняття Відповідачем №1 арешту на квартиру, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та прийняти рішення про анулювання накладеного на дану квартиру арешту.
Позов вмотивовано наступним.
ОСОБА_1 постійно проживає в місті Жмеринка.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року мати позивачки ОСОБА_2 уклала з нею договір довічного утримання, за яким ОСОБА_1 після смерті матері належить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Після смерті матері ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та на підставі договору довічного утримання ОСОБА_1 розпочала оформлювати належну нерухомість.
Державним нотаріусом в місті Жмеринка позивачку повідомлено, що на зазначену квартиру накладено арешт, який був зроблений ще за життя її матері.
28.04.2012 року в межах виконавчого провадження ВП №32500148, за яким позивачка не була боржником, державний виконавець Першого Суворовського відділу ДВС міста Одеси ГТУЮ в Одеській області Главацький Ю.А. наклав арешт на майно, що належить позивачці (адреса: АДРЕСА_1 ) за реєстраційним номером обтяження №1248812.
На звернення на адресу Першого Суворовського відділу ДВС міста Одеса ГТУЮ в Одеській області щодо зняття незаконного арешту, відповідним листом Відділу повідомлено про не можливість зняття арешту.
В подальшому звернення направлені на адресу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції із метою вжити заходів реагування до Першого Суворовського відділу ДВС міста Одеса ГТУЮ в Одеській області через зобов'язання даного відділу скасувати безпідставно накладений арешт майно, що знаходиться в місті Жмеринка.
На звернення до відповідачів, належних заходів реагування в частині зняття безпідставно накладеного арешту не здійснено.
Накладаючи безпідставно арешт на майно, що належить ОСОБА_1 , Перший Суворовський відділ ДВС у м. Одесі ГТУЮ діяв поза межами дискреційних повноважень, а бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області та Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції щодо не розгляду заяв позивачки суперечить Конституції України.
Процесуальні дії.
Ухвалою суду від 08.04.2020 року відкрито провадження по справі, з урахуванням особливостей визначених приписам ст. 287 КАС України для даної категорії справ.
Відповідно ст. 162 КАС України відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 08.04.2020 року провадження у справі №420/2400/20 зупинено до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів
Ухвалу про відкриття провадження по справі, ухвалу про зупинення провадження та копію адміністративного позову направлено на електронні адреси відповідачів 09.04.2020 року:
info_sv1@od.od.dvs.gov.ua (Перший Суворовський відділ ДВС у м. Одесі ГТУЮ);
info@od.od.dvs.gov.ua (Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області);
info@od.minjust.gov.ua (Південне міжрегіональне управління міністерства юстиції).
Відповідно до підтвердження, що надійшли на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_4, документи доставлені адресатам.
25.05.2020 року за вх. №20170/20 від Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (за підписом А.О. Лавренюк) заперечення на адміністративний позов в обґрунтування яких зазначено наступне.
У 2012 році до Першого Суворовського відділу державної виконавчої на виконання надійшов судовий наказ від 19.01.2012 №2- Н-3578/2011, виданий Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» у розмірі 2153,27 грн.
В рамках виконавчого провадження №32500148 накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 постановою від 28.04.2012 року.
Згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження АСВП №32500148 завершено у 2012 році на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку відсутністю майна боржника на яке може бути звернуто стягнення.
При цьому, у державного виконавця не було законних підстав для зняття арешту з майна боржника.
На заяву ОСОБА_1 щодо зняття арешту з майна Відділом надано вмотивовану відповідь та роз'яснено, що право на звернення до суду для зняття арешту з майна передбачено ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження».
27.05.2020 року за вх. №ЕП/7735/20 від Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (за підписом І.В. Янковської) надійшов відзив на адміністративний позов.
Відзив обґрунтовано наступним.
06.03.2020 року на адресу управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява ОСОБА_1 щодо вжиття заходів реагування до Першого Суворовського ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) через зобов'язання даного відділу скасувати накладений арешт на майно.
01.04.2020 року на вказану заяву надано відповідь у відповідності до вимог чинного законодавства.
У Першому Суворовському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (на теперішній час - Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження в АСВП № 32500148 з примусового виконання судового наказу № 2-Н-3578/2011, виданого 19.01.2012 Суворовським районним судом про стягнення грошової суми з ОСОБА_1 на користь КП «Теплопостачання м. Одеси» у розмірі 2153,27 грн, яке відповідно до п. 9.9. Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 № 2274/5 знищено у зв'язку із закінченням трирічного строку зберігання.
Станом на теперішній час норми Закону України «Про виконавче провадження» не передбачають вчинення виконавчих дій у завершеному виконавчому провадженні.
Відповідно до пункту 15 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень Затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) існує чітко визначений порядок вчинення виконавчих дій у завершеному виконавчому провадженні, який передбачає тільки зняття арешту з майна боржника після задоволення боржником вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.
Відтак, державний виконавець не може вчиняти будь-які дії у завершеному виконавчому провадженні, окрім зняття арешту з майна і тільки лише у випадку задоволення боржником усіх вимог стягувачів та стягнення виконавчого збору, тому задоволенню вимоги скарги ОСОБА_1 щодо нездійснення виконавчих дій державним виконавцем та подальшому здійсненню виконавчих дій у завершеному виконавчому провадженні взагалі не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
29.05.2020 року за вх. №ЕП/7879/20 від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких, зокрема, підтримано позицію викладену в адміністративному позові.
29.05.2020 року за вх. №ЕП/7931/20 від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи №420/2400/20 за відсутності позивача.
Протокольною ухвалою суду від 02.06.2020 року провадження у справі поновлено.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 - далі), ІПН НОМЕР_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 20.06.1986 року по теперішній час.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №190590001 від 28.11.2019 року, 14.05.2012 року за №12488123 реєстратором: Одеська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 65017, Одеська область, м. Одеса, вул. Бреуса, буд. 26/2, зареєстровано обтяження: арешт нерухомого майна; об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно; власник: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 ; обтяжувач: Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, код: 35048879; підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП №32500148, 28.04.2012, Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, В-11/759 ОСОБА_3
06.12.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції з заявою про скасування обтяження.
18.12.2019 року за №54953 від Першим Суворовським відділом державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області надано лист-відповідь щодо заяви ОСОБА_4 від 06.12.2019 року, яким повідомлено, що підстави для задоволення заяви про скасування обтяження відсутні.
06.03.2020 року позивачка звернулась до начальника Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції та начальника Головного територіального управління юстиції з питань Державної виконавчої служби з заявою про досудове врегулювання спору.
Листом від 01.04.2020 року №М-449-10 за підписом заступника начальника управління-начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області (щодо заяви від 06.03.2020 року) ОСОБА_1 повідомлено про можливість звернення до суду стосовно звільнення майна з-під арешту.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття».
Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.
Спеціальним законом, що визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, станом на 01.01.2012 року був Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV.
Частиною першою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно з положеннями статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виходячи зі змісту статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Положеннями статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець виносить постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення, якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження, та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.
Відповідно до частин третьої, четвертої і п'ятої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
До підстав зняття арешту також належать закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (частина перша статті 50 Закону України «Про виконавче провадження»).
Частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Відповідно до 4 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, зокрема: у разі якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
У наданих до суду запереченнях Першим Суворовським відділом державної виконавчої служби повідомлено, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП) ВП№32500148, в рамках якого накладений арешт на майно, що належить боржнику - ОСОБА_1 , завершено у 2012 році на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку відсутністю майна боржника на яке може бути звернуто стягнення.
Відповідно п. 9.9. Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 року № 2274/5 передбачено, що строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік, обчислення строків зберігання документів проводиться із 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством, а відповідно п. 9.10 цього ж Порядку - виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчилися, підлягають знищенню після затвердження акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення керівником органу державної виконавчої служби, підпис якого скріплюється печаткою.
Виконавче провадження №32500148 знищено відповідно до Порядку.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАСУ, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 27.03.2020 року по справі №817/928/17 Верховним Судом сформовано правовий висновок наступного змісту: «Не зняття органом державної виконавчої служби арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача».
Досліджуючи матеріали справи суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання противоправною бездіяльності відповідачів в частині не розгляду заяв позивачки про зняття арешту із майна, який був накладений посадовими особами Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одесі ГТУЮ станом 28.04.2012 року, на квартиру, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Так, 06.12.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одесі ГТУЮ із заявою про скасування арешту нерухомого майна та отримала відповідь (лист №54953 від 18.12.2019 року) про відсутність підстав для скасування обтяження.
06.03.2020 року ОСОБА_1 звернулась вже до Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції та Головного територіального управління юстиції (з питань Державної виконавчої служби) з заявою про досудове врегулювання спору, а саме: вжити заходи реагування до Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одесі ГТУЮ через зобов'язання останнього скасувати накладений арешт.
Листом від 01.04.2020 року №М-449-10 за підписом заступника начальника управління-начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області (щодо заяви від 06.03.2020 року) ОСОБА_1 повідомлено про можливість звернення до суду стосовно звільнення майна з-під арешту.
Поняття бездіяльності було неодноразово надано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 26.06.2019 року по справі №807/583/14, від 15.03.2019 року по справі №805/1953/18-а та від 23.05.2018 року по справі №802/490/16-а, в яких зазначено, що бездіяльність - це пасивна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов'язків (завдань) згідно із чинним законодавством.
В даному випадку протиправна бездіяльність відповідачів щодо не розгляду заяв позивачки не вбачається, оскільки направлені заяви розглянуті, що підтверджується листами №54953 від 18.12.2019 року, №М-449-10 від 01.04.2020 року.
Окрім того, відповідно до ч.4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 року, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
5. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Відтак, враховуючи приписи ч. 2 ст. 19 Конституції України щодо обов'язку суб'єктів владних повноважень діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд дійшов висновку, що Перший Суворовський відділ ДВС у м. Одесі ГТУЮ не мав правових підстав для скасування арешту нерухомого майна.
Поряд з цим, при розгляді справи судом встановлено, що 02.11.2011 суддя Суворовського районного суду міста Одеси Гудіна Н.И., розглянувши заяву КП «Теплопостачання міста Одеси», 65110, місто Одеса, вулиця Балківська, 1-Б, р/р НОМЕР_2 в ПАО «Ві Ей Бі Банк», м. Києва, МФО 380537, код ОКПО 34674102, до ОСОБА_1 , 1964 року народження, що зареєстрована: АДРЕСА_4 про стягнення 2123,27 грн. прийняла судовий наказ, яким стягнула 2123,27 грн. з ОСОБА_1 , 1964 року народження, що зареєстрована: АДРЕСА_4 на користь КП «Теплопостачання міста Одеси».
Як свідчать матеріали справи, зокрема, копія паспорту серії НОМЕР_3 , позивачем по справі є - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 20.06.1986 року по теперішній час.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відтак, порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАСУ, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 6 КАСУ, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п. 30).
З урахуванням як національного законодавства, так і практики ЄСПЛ суд вважає правомірним стягнення з Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одесі ГТУЮ за рахунок державних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору за задоволену вимогу, оскільки вона була фактично сплачена, зарахована на відповідний рахунок і була «неминучою», так як сплата судового збору є умовою для відкриття провадження по справі.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 287, 295, 297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одесі ГТУЮ, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Перший Суворовський відділ ДВС у м. Одесі ГТУЮ скасувати арешт нерухомого майна реєстраційний номер обтяження 12488123 від 14.05.2012 року, накладений на підставі постанови ВП №32500148 від 28.04.2012 року (об'єкт обтяження невизначене майно, все нерухоме майно).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Першого Суворовського відділу ДВС у м. Одесі ГТУЮ на користь ОСОБА_1 суму судового збору за подання адміністративного позову за:
квитанцією № 726-03-004/К від 03.04.2020 року у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , за адреса: АДРЕСА_5 , телефон НОМЕР_4 , НОМЕР_5 E -mail: ІНФОРМАЦІЯ_5
Перший Суворовський відділ ДВС у м. Одесі ГТУЮ, адреса: 65102, м. Одеса, вул.1 Сортувальна, 36-г, тел.:(048) 705-11-84 (канцелярія),E-mail: info_sv1@od.od.dvs.gov.ua;
Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, адреса: 65072, м. Одеса, площа Дерев'янка, 1, код ЄДРПОУ 34929741, телефон: (048) 705-17-85 Е-mail: info@od.dvs.gov.ua;
Південне міжрегіональне управління міністерства юстиції, код ЄДРПОУ 43315529, адреса: м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, 34, телефон: (048) 705 18 21, Е-mail: info@od.minjst.gov.ua
Головуючий суддя Потоцька Н.В.
.