Справа № 420/3879/20
02 червня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Н.В., розглянувши матеріали адміністративного позову
Інституту Військово - Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (адреса: 65029, м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд. 8,код ЄДРПОУ 26614030, (093) 976 06 08)
до: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІНН НОМЕР_1 )
про: зобов'язання відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Інституту Військово - Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» до ОСОБА_1 в якому позивач просить:
зобов'язати ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ) відшкодувати на користь Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», код ЄДРПОУ 26614030, (65029, м. Одеса, вул. Дідріхсона, 8) витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі у сумі 88 069, 38 грн. та 2 102 грн. судового збору.
Ухвалою суду від 12.05.2020 р. відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою суду від 12.05.2020 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з недотриманням вимог ст.ст. 160, 161 КАС України та встановлено 10-денний термін з дня одержання копії ухвали для усунення визначених у ній недоліків.
Ухвала про залишення адміністративного позову без руху від 12.05.2020 р., направлена на електронну адресу позивача 12.05.2020 р., що підтверджується розпискою у матеріалах справи.
27.05.2020 р. через канцелярію суду за вхід. № 20420/20 надійшло клопотання про поновлення процесуальних строків, яке обґрунтовано наступним:
Відповідно до частини 3 статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, яким було обґрунтовано в суді наявність підстав для представництва законних інтересів держави в особі Інституту у справі №522/4735/18 не погодив з Інститутом (позивачем), в інтересах якого він діяв, про подання до суду заяви про закриття провадження у справі.
Крім того, винесеною судом ухвалою від 19.11.2019 про закриття провадження у справі, судом було роз'яснено прокурору, як позивачу, про право звернення до суду з відповідним позовними вимогами за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Однак, з огляду на викладене, на даний час прокурор не повідомив Інститут про подання або відмову від подання позову з зазначеними позовними вимогами за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, Інститут, маючи повноваження для самостійного захисту своїх прав та інтересів, та з огляду на можливість завдання державі збитків у сумі 88069,38грн. звернувся із зазначеним позовом до Одеського окружного адміністративного суду.
Враховуючи викладене, відповідно до статей 19, 26, 121, 122, 123 КАС України, позивач просить суд визнати зазначені обставини поважними та поновити процесуальний строк на звернення до суду з адміністративним позовом про зобов'язання відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі, з метою захисту інтересів держави в особі Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія».
Розглянувши подане клопотання про поновлення строку суддя приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
По перше: приписами ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У цій статті містяться терміни “дізналася” та “повинна була дізнатися”, що дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Як свідчать матеріали позовної заяви, Приморським районним судом м. Одеси у справі №522/4735/18 прийнята ухвала від 19.11.2019 року, якою провадження у справі за позовом Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Інституту Військово-Морських сил Національного Університету «Одеська морська академія» до ОСОБА_1 про відшкодування курсантами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах закрито.
Як вбачається із тексту ухвали, у судовому засіданні 19.11.2019 року представник Військового прокурора Одеського гарнізону подав заяву про закриття провадження у справі.
Представник Міністерства оборони України підтримав подане клопотання.
Не заперечували проти закриття провадження у справі Богомолов В. ОСОБА_2 та його представник.
При цьому, суд роз'яснив позивачу право звернення до суду з відповідними позовними вимогами за правилами адміністративного судочинства.
В Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвала оприлюднена 21.11.2019 року.
Отже, днем виникнення підстав для звернення до суду є 22.11.2019 р., а днем завершення 23.02.2020 року.
Адміністративний позов зареєстровано 06.05.2020 р. за вхід. №3866/20, з порушенням тримісячного строку звернення до суду.
У розумінні КАС України позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду. Як ініціатор судового розгляду справи, позивач насамперед має активно, не зловживаючи, використовувати власні процесуальні права. При цьому визначальними процесуальними обов'язками позивача є забезпечення представництва власних інтересів при розгляді адміністративної справи.
Відповідно до частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі Пономарьов проти України", та "Трух проти України").
У рішенні в справі «Каракуця проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Практикою Європейського суду з прав людини, яка є преюдиційною, також встановлено, що якщо заявники у визначений законом термін не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи та своєчасно не звертались до суду за інформацією щодо стану розгляду їх справи їх права на доступ до правосуддя не є порушеними.
Також суддя звертає увагу позивача на правову позицію викладену ВП ВС у постанові по справі № 9906/601/19 від 01.04.2020 р.:
«…Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив у поновленні строку на звернення до суду, а на твердження позивачки про поважність причин його пропуску послався на такі заперечення.
Початок перебігу строку на звернення до суду не може бути пов'язаний з обізнаністю чи необізнаністю позивачки про окремі підстави позову, тобто окремі фактичні та/або юридичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивачки, а розпочався для неї з часу, коли ОСОБА_1 дізналася або повинна була дізнатися про ухвалення відносно неї оскаржуваного рішення.
Невжиття нею активних дій протягом майже двох місяців (від часу постановлення рішення ВККС до направлення на адресу Комісії адвокатського запиту) та трьох місяців з часу винесення спірного рішення свідчить про пасивність поведінки у здійсненні захисту прав.»
Крім того, суддя звертає увагу позивача на презумпцію знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони.
Правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов'язок закріплений в частині 1 статті 68 Конституції України. Обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в частині 2 статті 68 Конституції України.
Отже, юридична необізнаність і невірне трактування норм права, відсутність чіткого законодавчого врегулювання певних питань не є поважною причиною для пропуску строку на звернення до суду.
У питаннях визначення строків одразу закладена певна суперечність між інтересами однієї сторони, яка наполягає на безумовному застосуванні процесуальних строків, та інтересами іншої сторони, яка вважає, що строк варто поновити; умовний конфлікт між принципом правової визначеності та принципом права на судовий захист, обидва з яких є елементами принципу верховенства права.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Правова визначеність є універсальним правовим інститутом, дія якого поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.
Зокрема, у п. 570 рішення у справі «ВАТ «Нафтова компанія Юкос» проти Росії» Європейський Суд з прав людини визначив термін давності, як передбачене законом право порушника не піддаватися попередженню або суду після закінчення певного терміну після здійснення правопорушення. Як зазначив ЄСПЛ, строки давності, які характерні для національних правових систем Держав-учасниць, відповідають декільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, так Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов'язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Отже, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа «Безруков проти Росії», п. 34).
Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.
З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа «Салов проти України»), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа «Сутяжник проти Росії», п. 38).
При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:
1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;
2) поведінку заявника;
3) поведінку державних органів;
4) перевантаження судової системи;
5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
З огляду на викладене суд не приймає визначену заявником підставу, як поважну причину пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду у разі повернення заяви або скарги.
Суддею встановлено, що позивачем було сплачено судовий збір за подання адміністративного позову на суму 2 102, 00 грн. за квитанцією № 78 від 05.02.2020 р..
Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 123, 256, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду за вхід. № 20420/20- відмовити.
Повернути адміністративний позов Інституту Військово - Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» до ОСОБА_1 про зобов'язання відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі особі, яка його подала.
Повернути сплачений судовий збір шляхом стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь Інституту Військово - Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (адреса: 65029, м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд. 8,код ЄДРПОУ 26614030, (093) 976 06 08) суму судового збору:
за квитанцією № 78 від 05.02.2020 р. на суму 2 102, 00 грн.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.
Пунктом 15.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Головуючий суддя Потоцька Н.В.