"25" травня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/711/20
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Г.С. Граматик
за участю представників:
від позивача - Котовська Т.О.,
від відповідача - Шимбарьов О.В., Галкін О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця" до Акціонерного товариства "Альцест" в особі Одеської філії АТ "Альцест" про стягнення 56514,02 грн., -
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Альцест" в особі Одеської філії АТ "Альцест" про стягнення штрафу за порушення термінів поставки товару в сумі 46149,36 грн. та пені за несвоєчасну поставку товару в розмірі 10364,66 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на нездійснення відповідачем як постачальником своєчасної поставки товару, у зв'язку з чим позивачем нараховано штраф та пеню.
Так, позивач вказує, що 23.12.2019 року між АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця" (замовник) та Приватним акціонерним товариством "Альцест" в особі Одеської філії АТ "Альцест" (постачальник) було укладено договір поставки № ОД/НХ-19-994НЮ на загальну суму 321466,80 грн.
Відповідно до п. 1.1 договору відповідач зобов'язався передати у власність замовника товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами які зазначені в специфікації (додаток 1), а АТ "Укрзалізниця? зобов'язалася оплатити товар на умовах договору.
Згідно п. 5.2 розділу 5 договору товар має бути поставлений на підставі письмових заявок замовника впродовж 20 робочих днів з моменту їх отримання у будь-який спосіб.
Як зазначає позивач, 24.12.2019 р. позивач направив письмову заявку за вих. №НХ11/7135 постачальнику, згідно якої просив поставити електроінструмент на суму 321466,80 грн.
При цьому позивач додає, що 28.12.2019 р. відповідач поставив електроінструмент згідно видаткової накладної № 42965 на суму 90720,00 грн.
Наразі позивач зазначає, що 27.12.2019 р. ним було отримано лист б/н від відповідача, згідно якого останній повідомляв, що він має можливість виконати заявки за договором поставки № ОД/НХ19-944 НЮ від 23.12.2019 р. лише частково.
Таким чином, як стверджує позивач, товар на суму 230746,80 грн. за договором поставки № ОД/НХ-19-944 НЮ від 23.12.2019 р. так і не було поставлено.
Згідно абз. 1, 2 п. 11.3 договору поставки у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день затримки. За порушення термінів поставки товару, визначених договором, постачальник має сплачувати штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого в строк товару.
З урахуванням наведеного, оскільки постачальник недопоставив замовнику товар на суму 230746,80 грн., позивачем нараховано відповідачу штраф за неналежне виконання відповідачем умов договору в сумі 46149,36 грн. та пеню в сумі 10364,66 грн., що заявлені до стягнення.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.03.2020 р. позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/711/20 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 23.04.2020 р.
13.04.2020 р. відповідачем подано до господарського суду відзив на позовну заяву (а.с. 35-39), відповідно до якого останній заперечує проти задоволення позовних вимог. Зокрема, відповідач вказує, що за умовами укладеного між сторонами договору від 23.12.2019 р. оплата товару здійснюється відповідачем лише після отримання, а ніяк ні авансовими платежами, тобто ніякої заборгованості у відповідача за недопоставлений товар не існує. Наразі відповідач зауважує, що пунктом 16.2 договору поставки встановлений строк дії договору, згідно якого договір діє з моменту його підписання до 31.12.2019 р., в частині відвантаження товару до 25.12.2019 р., в частині виконання обов'язків щодо розрахунків по договору до закінчення місяця, наступного за місяцем, у якому закінчується строк реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування В ЄРПН за операціями із цього договору. Як зазначає відповідач, договір поставки № ОД/НХ-19-994НЮ підписаний сторонами 23 грудня 2019 року, тобто за два дня до закінчення його строку дії в частині відвантаження товару та 24.12.2019 р., тобто за день до закінчення дії договору, позивач надіслав на адресу відповідача заявку на поставку електроінструменту на суму 321466,80 грн., яку відповідач отримав 26 грудня 2019 року, тобто вже після закінчення строку дії договору в частині відвантаження товару. Таким чином, за ствердженнями відповідача, згідно умов договору строк виконання зобов'язання в частині відвантаження товару встановлений до 25 грудня 2019 року, заявку на поставку товару відповідач отримав вже після закінчення строку дії договору поставки, що взагалі виключає обов'язок відповідача здійснювати поставку. Наразі відповідач вказує, що він 27.12.2019 р. повідомив позивача про неможливість виконати заявку позивача у повному обсязі, але не відмовився від виконання договору та зазначеним листом відповідач повідомив про неможливість поставки товару у повному обсязі через те, що з 25.12.2019 р. склади ТОВ "Роберт БОШ Лтд? в Україні та ROBERT BOSCH GmbH у Німеччині не працюють. Також, як додає відповідач, у зазначеному листі також повідомив про можливість поставки решти товару після закінчення січневих свят. Також відповідач вказує, що 28.12.2019 р. ним здійснено поставку позивачу товару частково на суму 90720,00 грн., а згідно платіжного доручення № 2586052 від 27.02.2020 р. позивачем здійснено оплату отриманого по договору поставки товару на суму 90720,00 грн. Тобто позивач розрахувався лише за фактично отриманий товар, при цьому з порушенням строків оплати, встановлених п. 7.2. договору поставки. Водночас, як вказує відповідач, до отримання заявки позивача відповідач не міг здійснити поставку товару, оскільки пунктом 5.1 договору поставки передбачено, що поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки (заявки) замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до приймання товару.
Таким чином, за ствердженнями позивача, саме позивач не вчинив дій, що встановлені договором, до вчинення яких відповідач не міг виконати свого обов'язку, у зв'язку з чим в силу приписів ч. 4 ст. 612 ЦК України відповідач не вважається таким, що допустив прострочення виконання зобов'язання. За таких обставин, на думку відповідача, останній не несе обов'язку щодо сплати штрафу та пені по договору поставки №ОД/'НХ-19-994НЮ від 23.12.2019 р., у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити. При цьому відповідач просить стягнути з позивача витрати на правову допомогу.
21.04.2020 р. від позивача на електронну адресу господарського суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з запровадженням постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (із змінами) карантину та з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.04.2020 р. відкладено розгляд справи на 19 травня 2020 р.
08.05.2020 р. від позивача до господарського суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 59-62), в якій позивач наполягає на задоволенні позовних вимог та з посиланням на ст.ст. 627, 629 ЦК України додатково вказує, що сторони, зокрема, відповідач, укладаючи договір поставки № ОД/НХ-19-994НЮ від 23.12.2019 р., був обізнаний про його істотні умови, в тому числі, про закінчення терміну дії договору та незважаючи на той факт, що строк дії договору в частині відвантаження товару добігає кінця через два дні, а також на той факт, що передбачається поставка товару на значну суму - 321466,80 грн., відповідач вирішив взяти на себе такі зобов'язання та підписав зазначений договір. Крім того, позивач додає, що на підтвердження невиконання своїх зобов'язань за договором поставки № ОД/НХ-19-994НЮ від 23.12.2019 р., відповідачем надано лист б/н від 27.12.2019 р., згідно якого він повідомляє про можливість лише частково виконати свої зобов'язання, оскільки виробники товару не працюють через січневі свята. Однак, позивач звертає увагу на те, що січневі свята вже скінчилися, даний позов було подано до господарського суду Одеської області 06.03.2020 р., однак товар на суму 230746,80 грн., за договором поставки № ОД/НХ19-994НЮ від 23.12.2019 р. так і не поставлено відповідачем. Наразі із посиланнями на п. 4 ст. 631, ст. 638 ЦК України позивач стверджує, що отримання відповідачем письмової заявки за вих. № НХ11/7135 від 24.12.2019 р., часткове її виконання, лист б/н від 27.12.2019 р. свідчить про усвідомлення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № ОД/НХ-19-994НЮ від 23.12.2019 р. та визнання невиконання їх у повному обсязі відповідно ст. 74 ГПК України. Так, позивач вважає, що відповідачем було порушено абз. 1, 2 п. 11.3 договору поставки № ОД/НХ-19-994НЮ від 23.12.2019 р., що є підставою для стягнення з останнього штрафних санкцій.
У судовому засіданні 19.05.2020 року по справі № 916/711/20 було оголошено перерву до 25.05.2020 року.
Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі, відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
23.12.2019 р. між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (замовник) та Приватним акціонерним товариством "Альцест" в особі Одеської філії ПАТ "Альцест" (постачальник) укладено договір поставки № ОД/НХ-19-994НЮ, відповідно до п. 1.1 якого відповідач як постачальник передає у власність позивача як замовника, а замовник оплачує товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами (далі - товар), які зазначені у специфікації (додаток №1), що додається до договору про закупівлю і є його невід'ємною частиною. Постачальник передає у власність замовника товар на умовах, зазначених в договорі.
Згідно п. 1.2 договору найменування товару: електроінструмент.
За умовами п. 1.3 договору виробник товару: ТОВ "Роберт БОШ Лтд? Robert Bosch GmbH, Німеччина.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що кількість та асортимент товару визначається у специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору.
В п. 5.1 договору зазначено, що поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки (заявки) замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до приймання товару. Зі сторони замовника рознарядка (заявка) підписується з урахуванням вимог статуту замовника щонайменше двома такими уповноваженими особами: директор (особа, що виконує його обов'язки) філії "Одеська залізниця? АТ "Укрзалізниця"; перший заступник директора (особа, що виконує його обов'язки) філії "Одеська залізниця? АТ "Укрзалізниця"; перший заступник - головний інженер (особа, що виконує його обов'язки) філії "Одеська залізниця? АТ "Укрзалізниця"; заступник директора (особа, що виконує його обов'язки) філії "Одеська залізниця? АТ "Укрзалізниця".
В п. 5.2 договору сторони передбачили, що товар має бути поставлений на підставі письмових рознарядок (заявок) впродовж 20 робочих днів з моменту їх отримання будь-яким способом (факсом: (048)786-97-21, електронною поштою: odessa@altsest.utel.net.ua , листом за адресою: 65005, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 143) постачальником у кількості, визначеній в рознарядці (заявці). Замовник має право розірвати договір в односторонньому порядку, якщо товар не поставлений замовнику впродовж 20 робочих днів від дня одержання постачальником рознарядки (заявки) замовника.
За умовами п. 5.3 договору замовник не несе відповідальності та обов'язку оплати за поставлений товар за рознарядкою (заявкою), що підписана іншими особами, ніж тими, що визначена в п. 5.1 цього договору.
Відповідно до 5.4 договору акт прийому-передачі або видаткова накладна та інші первинні документи, що стосуються виконання цього договору та приймання товару, підписуються щонайменше двома уповноваженими особами виробничого підрозділу замовника, згідно довіреності.
Згідно п. 5.5 договору товар постачається за рахунок та транспортом постачальника на склад замовника (65098, м. Одеса, вул. Степна, 2) на умовах DDP в редакції Інкотермс 2010.
За умовами п. 6.1 договору замовник оплачує доставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікації.
Пунктом 6.3 договору встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі?.
В п. 6.4 договору зазначено, що загальна сума по договору 321466,80 грн., у тому числі ПДВ 20% 53577,80 грн.
В п. 7.2 договору сторони передбачили, що розрахунки за поставлений товар здійснюються замовником протягом 30 банківських днів з дати поставки товару, але не раніше дати реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування з операцій по постачанню товару, який підлягає оплаті, в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі ЄРПН) у встановлений чинним законодавством порядку та строки. У разі реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН з порушенням граничних строків їх реєстрації, встановлених чинним законодавством, оплата здійснюється протягом 10 банківських днів після реєстрації податкових накладних в ЄРПН.
За умовами п. 7.3 договору днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної.
Відповідно до п. 11.1 договору за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за даним договором винна сторона несе відповідальність згідно з чинним законодавством України і цим договором.
Згідно п. 11.3 договору постачальник за даним договором несе наступну відповідальність:
- у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожний день затримки;
- за порушення термінів поставки товару, визначених договором, постачальник має сплачувати штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого в строк товару;
- при постачанні неякісного товару постачальник має проводити заміну товару на якісну за власний рахунок у термін, що не перевищує 20 діб та сплачувати штраф у розмірі 20% від вартості поставленого товару неналежної якості;
- у разі передачі прав та обов'язків по укладеному договору постачання товару іншим особам - постачальник, що порушив зобов'язання, сплачує замовнику штраф у розмірі 20% від суми договору.
Згідно п. 11.7 договору сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від взятих на себе зобов'язань.
За умовами п. 12.1 договору у випадку виникнення спорів або розбіжностей, сторони зобов'язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій.
Пунктом 12.2 договору встановлено, що у разі недосягнення сторонами згоди спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку згідно чинного законодавства.
В п. 13.1 договору зазначено, що всі зміни, доповнення та додатки до цього договору, крім випадків, передбачених цим договором, вносяться сторонами шляхом підписання додаткових угод, які є його невід'ємною частиною та мають юридичну силу, якщо вони підписані уповноваженими представниками сторін.
В п. 16.2 договору передбачено, що строк дії цього договору встановлюється сторонами з моменту його підписання до 31.12.2019 р., в частині відвантаження товару - до 25.12.2019 р., в частині виконання обов'язків щодо розрахунків по договору - до закінчення місяця, наступного за місяцем, у якому закінчується строк реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН за операціями із цього договору.
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами укладено специфікацію № 1 до договору поставки № ОД/НХ-19-994НЮ від 23.12.2019 р., якою визначено назву, характеристику асортименту товару, кількість та його ціну. Зокрема, вказаною специфікацією передбачено, що вартість товару складає 321466,80 грн. (у т.ч. ПДВ 53577,80 грн.).
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
За ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як з'ясовано судом, позивачем була оформлена рознарядка (заявка) від 24.12.2019 р. № НХ-11/7135 на постачання товару: електроінструменту на суму 321466,80 грн. Вказана заявка підписана заступником директора регіональної філії з інфраструктури та заступником директора регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця" з рухомого складу та отримана відповідачем 26.12.2019 р., про що свідчить підпис на вказаній заявці та підтверджується сторонами по справі.
В свою чергу листом директора ОФ АТ "Альцест" від 27.12.2019 р. на адресу ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" відповідач підтвердив отримання ним 26.12.2019 р. заявки на поставки електроінструменту за спірним договором поставки від 23.12.2019 р., однак повідомив, що оскільки з 25.12.2019 р. склади ТОВ "Роберт БОШ Лтд? та Robert Bosch GmbH в Німеччині не працюють, Компанія "Альцест" має можливість 28.12.2019 р. тільки частково виконати заявки на поставку товарів, поставка решти електроінструменту можлива після закінчення січневих свят.
За умовами п. 5.2 договору товар мав бути поставлений відповідачем як постачальником у кількості, визначеній в рознарядці (заявці), впродовж 20 робочих днів з моменту отримання такої заявки позивача.
Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Як встановлено судом, на виконання умов договору поставки № ОД/НХ-19-994НЮ від 23.12.2019 р. відповідачем - АТ "Альцест" в особі Одеської філії АТ "Альцест" було частково здійснено поставку обумовленого договором товару на адресу позивача на загальну суму 90720,00 грн., що підтверджується видатковою накладною від 28.12.2019 р. № 42965 на суму 90720,00 грн. Отже, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останній недопоставив позивачу товар на суму 230746,80 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову, стверджує, що згідно умов договору строк виконання зобов'язання в частині відвантаження товару встановлений до 25 грудня 2019 року, однак заявку на поставку товару відповідач отримав вже після закінчення строку дії договору поставки, що взагалі виключає обов'язок відповідача здійснювати поставку.
Вказані доводи відповідача судом оцінюються критично, оскільки закінчення строку дії договору не припиняє зобов'язань постачальника, які виникли внаслідок його укладення та не були виконані на момент припинення договору. Також закінчення дії договору не звільняє сторони від виконання обов'язків, які виникли внаслідок його укладення, зокрема, така обставина не звільняє відповідача від виконання зобов'язань за договором щодо поставки обумовленого договором товару позивачу. Такі висновки суду узгоджуються з приписами чинного законодавства.
Адже відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частиною 2 цієї статті визначено, що припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Стаття 599 ЦК України та стаття 202 ГК України встановлюють, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Поряд з належним виконанням законодавство передбачає і інші підстави припинення зобов'язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування).
Однак, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов'язання як закінчення строку дії договору. Тобто, зобов'язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.
Відповідно до частини 7 статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Таким чином, на думку суду, зобов'язання, яке існувало на момент дії договору, однак лишилось невиконаним, підлягає виконанню незалежно від того, що термін дії договору закінчився.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/333/17, від 19.03.2019 р. у справі № 916/626/18, від 09.04.2020 р. у справі № 910/4962/18.
За приписами ст.ст. 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Наразі господарський суд зауважує, що відповідач, підписуючи спірний договір на вказаних умовах, повністю погодився з цими умовами, тим самим допускав відсутність достатнього часу на поставку обумовленого договором товару у заявленому об'ємі, однак погодився з ними, незважаючи на те, що строк дії договору в частині відвантаження товару закінчувався через два дні - 25.12.2019 р., а відтак взяв на себе вказані зобов'язання та зобов'язаний був їх виконати, оскільки відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як зазначалося судом вище, 24.12.2019 р. позивачем оформлено заявку (№ НХ-11/7135) на поставку електроінструменту згідно договору поставки № ОД/НХ-19-994НЮ від 23.12.2019 р., яку відповідачем отримано 26.12.2019 р. та частково виконано 28.12.2019 р., що підтверджується видатковою накладною від 28.12.2019 р. № 42965 на суму 90720,00 грн. та не заперечується сторонами. Відтак, прийнявши зазначену заявку від 24.12.2019 р. до виконання, відповідач погодився з її прийняттям саме на виконання умов спірного договору поставки № ОД/НХ-19-994НЮ від 23.12.2019 р., а відтак відповідно до п. 5.2 договору зобов'язався протягом 20 робочих днів з моменту її отримання поставити обумовлений в ній товар.
Однак, непоставивши позивачу у повному обсязі обумовлений договором товар, відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання за договором поставки № ОД/НХ-19-994НЮ від 23.12.2019 р., що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
Відтак, враховуючи існування у відповідача невиконаного зобов'язання перед позивачем щодо поставки електроінструменту на суму 230746,80 грн., суд вважає, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу ч. 4 статті 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (непоставка відповідачем товару у повному обсязі у встановлений строк) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).
Відповідно до п. 11.3 договору постачальник за даним договором несе наступну відповідальність, зокрема, у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожний день затримки; за порушення термінів поставки товару, визначених договором, постачальник має сплачувати штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого в строк товару.
Так, з огляду на невиконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо здійснення своєчасної поставки обумовленого договором товару позивачем відповідно до п. 11.3 договору нараховано відповідачу штраф у розмірі 20% від суми заборгованості у розмірі 46149,36 грн. та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення у розмірі 10364,66 грн., розрахунки яких наведено в позові (а.с. 3).
Разом з тим проаналізувавши зміст п. 11.3 спірного договору, суд зазначає, що сторонами передбачено пеню і штраф за одне й те саме порушення договору, зокрема:
- у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожний день затримки;
- за порушення термінів поставки товару, визначених договором, постачальник має сплачувати штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого в строк товару.
Однак, затримка поставки товару або непоставка в повному обсязі і порушення термінів поставки мають однакове змістовне значення. Тобто, вказані пункти договору свідчать про тотожність його умов.
При цьому з огляду на те, що стороною спірного договору є суб'єкт господарювання державного сектору економіки і фінансування договору здійснюється за рахунок Державного бюджету, господарський суд зазначає про необхідність аналізу приписів ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України. Цими положеннями Кодексу передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у такому розмірі, зокрема: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Відтак, аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу є субсидіарною відповідальністю поряд з пенею.
Однак, у даному випадку сторони в спірному договорі не встановили можливість нарахування штрафу як додаткового стягнення за прострочення понад певну кількість днів, а повністю ототожнили підстави для його застосування з умовами нарахування пені.
Таким чином, враховуючи наведене вище, штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому одночасне їх застосування за одне й те ж саме порушення - порушення строків поставки товару свідчать про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної відповідальності за одне й те ж саме порушення, у зв'язку з чим господарський суд вважає нарахування у даному випадку 20% штрафу за порушення термінів поставки товару необґрунтованим.
З огляду на вказане, а також невиконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо здійснення своєчасної поставки обумовленого договором товару, суд вважає, що позивачем правомірно нараховано пеню.
Між тим, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені в розмірі 10364,66 грн., суд вважає його арифметично помилковим. Так, враховуючи те, що за умовами п. 5.2 договору поставки № ОД/НХ-19-994НЮ від 23.12.2019 р. строк поставки товару становив 20 робочих днів з моменту отримання письмових рознарядок (заявок), а заявку від 24.12.2019 р. отримано постачальником 26.12.2019 р., відповідно строк поставки товару сплинув 28.01.2020 р. (останній 20-й день припадає на 28.01.2020 р.). В свою чергу відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання саме з 29.01.2020 р., з цього моменту позивач мав право нараховувати штрафні санкції у вигляді пені, а не з 28.12.2019 р., як зазначено у позові. У зв'язку з цим судом здійснено самостійно перерахунок нарахованої пені, яка за розрахунком суду складає:
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
230746.8029.01.2020 - 30.01.2020213.5000 %0.074 %*340.45
230746.8031.01.2020 - 03.03.20203311.0000 %0.060 %*4577.11
Отже, загальний розмір пені у зв'язку з простроченням відповідачем поставки обумовленого товару за договором поставки № ОД/НХ-19-994НЮ від 23.12.2019 р. складає 4917,56 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця" обґрунтовані частково, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, що складають 1899,40 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця" до Акціонерного товариства "Альцест" в особі Одеської філії АТ "Альцест" про стягнення 56514,02 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Акціонерного товариства "Альцест" (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Петропавлівська, 4; код ЄДРПОУ 21547168) в особі Одеської філії АТ "Альцест" (65005, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 143; код ЄДРПОУ ВП 21009123) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця" (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд 19; код ЄДРПОУ 40081200) пеню в сумі 4917/чотири тисячі дев'ятсот сімнадцять/грн. 56 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 182/сто вісімдесят дві/грн. 91 коп.
3. В задоволенні решти частини позовних вимог Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця" до Акціонерного товариства "Альцест" в особі Одеської філії АТ "Альцест" відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 01 червня 2020 р.
Суддя В.С. Петров