01 червня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/734/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Щасливцевської сільської ради, Щасливцевського сільського голови ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
20.03.2020 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Щасливцевської сільської ради (далі - відповідач 1, Щасливцевська сільрада), Щасливцевського сільського голови ОСОБА_2 (далі - відповідач 2), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Щасливцевської сільської ради в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 га на території Щасливцевської сільської ради с. Генічеська Гірка;
- зобов'язати Щасливцевську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою по раніше наданій ним заяві (С/32-01.01 від 24.01.2020р.) на вказану земельну ділянку;
- стягнути з Щасливцевської сільської ради та Щасливцевського сільського голови ОСОБА_2 солідарно на користь позивача моральну шкоду у розмірі 750 000 грн.
В обґрунтування вимог позову позивачем зазначається, що з метою отримання у власність однієї з семи земельних ділянок ним було надіслано до відповідача 1 заяву від 21.01.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) однієї з семи земельних ділянок, орієнтовною площею 0,1 га, що розташовані на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області. До окресленої заяви позивачем додано графічні матеріали із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням. Проте, 19.02.2020 року. відповідач прийняв рішення №2118 про відмову в задоволені його заяви, у зв'язку з тим, що на запитувані земельні ділянки №№ 1, 3-6 вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення їх у власність іншим особам. Інших причин, які б заважали відповідачу видати позивачу дозвіл на зазначені ділянки у спірному рішенні не зазначено. Щодо земельної ділянки №2 позивач зазначив, що означена земельна ділянка вже передана у власність іншій особі згідно рішення 109 сесії 7 скликання №2089 від 31.01.2020 року. Окрім того зазначено, що земельна ділянка за №7 не відповідає генеральному плану села Генічеська Гірка, поєднаного з планами зонування з розвитком рекреаційної зони, оскільки відображена у графічних матеріалах земельна ділянка входить до земель загального користування. Позивач стверджує, що спірне рішення не містить дати оформлення іншою особою права на земельну ділянку № 2 , а також відсутня інформація про наявність рішення про віднесення земельної ділянки № 7 до земель загального користування. Також, позивач вказує, що заявлені ним земельні ділянки не перебували у користуванні чи власності, а отже були вільними і він мав беззаперечне право претендувати на їх отримання.
Ухвалою суду від 23.03.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк на усунення її недоліків. Позивач усунув недоліки заяви.
Ухвалою суду від 31.03.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
22.04.2020 року від відповідачів по справі надійшов відзив на позовну заяву, в якому останні просили відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у спірному рішенні Щасливцевської сільради від 19.02.2020 року № 2118.
Разом із відзивом до суду надано клопотання про подовження терміну надання копій документів, які підтверджують відповідний факт. Зазначено, що при вивченні документів працівниками відповідача було виявлено технічну помилку у рішенні сільської ради в частині невірного номера скликання. Дане питання має вирішитися на сесії сільради 27.04.2020 року.
Станом на 01.06.2020 року документів згідно означеного клопотання відповідачем не надано.
Відтак, суд розглядатиме справу за матеріалами, наявними у справі станом на момент вирішення справи по суті.
Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 надіслано до Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області заяву від 21.01.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1 га, для індивідуального житлового будівництва, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області. До окресленої заяви ОСОБА_1 додано графічні матеріали із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням земельної ділянки. У наданих відповідачу 1 матеріалах позивачем визначено сім земельних ділянок, одну з яких позивач бажав безоплатно приватизувати. Щасливцевська сільська рада отримала дану заяву 24.01.2020 року (вх. №С/32-01.01).
19.02.2020 року Щасливцевська сільська рада Генічеського району Херсонської області прийняла рішення на 110 сесії №2118 про відмову в задоволені заяви ОСОБА_1 від 21.01.2020 року, у зв'язку з наступними обставинами:
- щодо земельних ділянок, позначених у графічних матеріалах за №№ 1, 3, 4, 5, 6 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою через те, що на ці ділянки вже надано відповідний дозвіл іншим особам;
- щодо земельної ділянки, позначеної у графічних матеріалах за №2 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, так як земельна ділянка вже передана у власність іншій особі рішенням 109 сесії 7 скликання №2089 від 31.01.2020 року;
- щодо земельної ділянки, позначеної у графічних матеріалах за №7 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки земельна ділянка не відповідає плану села Генічеська Гірка поєднаного з планами зонування з розвитком рекреаційної зони, оскільки відображена у графічних матеріалах ділянка входить до земель загального користування.
Позивач не погоджується зі спірним рішенням, у зв'язку з чим, звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Щодо відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельних ділянок, позначених у графічних матеріалах за №№ 1, 3-6, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.6 ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для, зокрема, будівництва та обслуговування жилого будинку у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Відповідно до ч.7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
На підставі ч.1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
При цьому, згідно п.34 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР), виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Відповідно до ч.1 ст.59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Таким чином, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або відмову у наданні такого дозволу орган місцевого самоврядування приймає виключно на пленарних засіданнях відповідної ради, що визначено Законом №280/97-ВР.
Матеріалами справи встановлено, що клопотання позивача було вручено відповідачу 1 та не заперечується відповідачем 1 в тексті відзиву на позовну заяву.
Визначений статтею 118 ЗК України "принцип мовчазної згоди" передбачає виключно право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу або відмови.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року по справі №806/3095/17, від 14 серпня 2018 року по справі №806/2732/17.
При цьому, відповідно до п.71 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України "державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Як вказав Європейський Суд у рішенні по справі "Ольссон проти Швеції", норма національного закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки. Згідно з усталеною практикою Європейського суду поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах "Олександр Волков проти України", "C.G. та інші проти Болгарії" та ін). Окрім того, Європейський суд зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах "Вєренцов проти України", "Кантоні проти Франції").
В спірних правовідносинах позивачем, при поданні позову, вирішувалось питання саме про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, надання якого не призводить до автоматичного виділення земельної ділянки особі, та є лише однією зі стадій реалізації особою права на отримання земельної ділянки у власність.
Суд відзначає, що надання дозволу не гарантує особі прийняття відповідним органом в подальшому рішення про надання земельної ділянки у власність. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність. З даним твердженням по тексту відзиву погодився і сам відповідач 1.
Разом з тим, той факт, що на запитувану позивачем земельну ділянку вже був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не є підставою відмови у наданні дозволу позивачу. Положення Земельного кодексу України не встановлюють жодних обмежень щодо надання таких дозволів, крім випадків визначених положеннями ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України. Таким чином, з огляду на вищевикладене, відповідач 1 має право видати двом різним особам дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення однієї земельної ділянки. Твердження позивача про те, що вибрані ним земельні ділянки юридично та фактично вважаються вільними, відповідач 1 не спростував. Тому підстав для відмови позивачу у наданні дозволу у відповідача 1 не було.
Вказане, на переконання суду, свідчить про протиправність рішення №2118 від 19.02.2020 року Щасливцевської сільської ради в частині відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельних ділянок (позначених у графічних матеріалах за №№1, 3, 4, 5, 6) орієнтовною площею 0,1 га (кожна) для індивідуального житлового будівництва за клопотанням позивача від 21.01.2020 року (вх. №С/32-01.01), та, виходячи з цього, про існування підстав для його скасування в означеній частині.
Досліджуючи на предмет правомірності спірне рішення в частині відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки, позначеної у графічних матеріалах за №2, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме зі змісту спірного рішення відповідача 1, підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою (земельна ділянка №2) вказано перебування бажаної земельної ділянки у приватній власності згідно рішення 109 сесії 7 скликання №2089 від 31.01.2020 року.
За таких обставин, обґрунтування прийнятого рішення по заяві позивача не містить визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, що є порушенням вказаної норми цього Кодексу.
В той же час, згідно приписів ч. 5 ст. 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Натомість, суд наголошує на тому, що відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: - звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; - розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України; - затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому як вже зазначено судом, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (користування).
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17.
Також, у постанові від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
З вищенаведеного слідує, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на сільраду обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Сільрада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав визначених законом, а відтак посилання відповідача на те, що земельна ділянка вже перебуває у приватній власності іншої особи, являються передчасними.
Також суд критично ставиться до того факту, що спірне рішення не містить відомостей про конкретну особу, якій передано у власність земельну ділянку №2 рішенням сільради від 31.01.2020р. №2089 (цим рішенням затверджено 21 проект землеустрою), як і не містить інформації щодо кадастрового номеру переданої у власність земельної ділянки та державної реєстрації права власності за відповідною особою (дата реєстрації, реквізити документу на підставі якого таке право виникло).
Означені норми та встановлені судом обставини свідчать на користь висновку про те, що відмова відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки за №2 згідно графічних матеріалів, є протиправною з підстав викладених вище. Відтак, спірне рішення у цій частині підлягає скасуванню.
Окрім того, зі змісту спірного рішення відповідача вбачається, що підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою (земельна ділянка №7) вказано той факт, що земельна ділянка входить до складу земель загального користування.
Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження означеної позиції, тобто докази, якими б підтверджувалося віднесення земельної ділянки №7 до категорії земель загального користування - станом на момент вирішення справи - відсутні.
До того ж посилання відповідача 1 на те, що земельна ділянка, яка розташована на території Щасливцевської сільради Генічеського району Херсонської області та позначена за №7 у графічних матеріалах, доданих до заяви ОСОБА_1 від 21.01.2020 року (вх. №С/32-01.01), входить до земель загального користування, не можуть братися судом до уваги, оскільки суду не надано належних доказів, які б підтвердили, що саме ця земельна ділянка є тою, яка зазначена позивачем в його заяві.
З наведеного слідує, що посилання відповідача на те, що земельна ділянка №7 входить до земель загального користування, як на підставу для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, є необґрунтованими, оскільки не підтверджені наявними у матеріалах справи доказами.
Отже, відмова відповідача 1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки за №7 згідно графічних матеріалів, є протиправною з підстав викладених вище. Відтак, спірне рішення у цій частині підлягає скасуванню.
Таким чином, відповідачем 1 належними та допустимими доказами не доведено правомірність свого рішення, у зв'язку з чим рішення Щасливцевської сільської ради від 19.02.2020 року №2118 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (за позначеннями у графічних матеріалах №№ 1-7) у власність є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас так як права позивача порушені саме спірним рішенням, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати саме рішення сільради від 19.02.2020 року №2118.
За наведених обставин, вимога про визнання протиправними дій в частині відмови задоволенню не підлягає, оскільки така відмова викладена у рішенні Щасливцевської сільської ради від 19.02.2020 року №2118, неправомірність якого вже встановлено.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача 1 надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 р. у справі №804/1469/17, від 14.08.2019 р. у справі №0640/4434/18, від 12.09.2019 р. у справі №0640/4248/18 та від 28.11.2019 р. у справі №803/1067/17.
Щодо ефективності вибраного способу захисту, суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Зобов'язання судом відповідача 1 надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача 1 видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
У контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Проте наведених обставин судом не встановлено. Оцінка правомірності рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено в рішенні Щасливцевської сільської ради від 19.02.2020 року №2118. Однак суд, в межах даної справи, не має повноважень досліджувати чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача 1 прийняти конкретне рішення.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження Щасливцевської сільської ради щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав ОСОБА_1 за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов'язання відповідача 1 повторно розглянути заяву позивача про надання йому дозволу.
Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 10.10.2019 р. у справі № 814/1959/17 та від 28.11.2019 р. у справі №803/1067/17.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивача в даному випадку є зобов'язання відповідача 1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.01.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального житлового будівництва, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, з урахуванням висновків суду. А відтак позовні вимоги про зобов'язання відповідача 1 надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення моральної шкоди, то позивач в обґрунтування позовних вимог в цій частині посилається на те, що йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 750 000 грн.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як роз'яснив Пленум Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (п.5 Постанови) відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, в тому числі, інтелектуальної, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3 Постанови).
Отже, обов'язковими умовами відшкодування шкоди з державного бюджету згідно з вказаними статтями є неправомірність дій відповідного органу та наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та завданою шкодою.
Суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази в обґрунтування розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди у розмірі 750 000 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 750 000 грн. задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено обставини і підстави, які зумовлюють наявність моральної шкоди, не надано змістовних обґрунтувань та належних доказів заподіяння йому моральної шкоди.
Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Судових витрат по справі не встановлено, так як позивача звільнено від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду згідно ухвали від 31.03.2020 року.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Щасливцевської сільської ради (код ЄДРПОУ 26186482, 75580, Херсонська область, Генічеський район, с. Щасливцеве, вул. Миру, 26), Щасливцевського сільського голови ОСОБА_2 (75580, Херсонська область, Генічеський район, с. Щасливцеве, вул. Миру, 26) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Щасливцевської сільської ради від 19.02.2020 року №2118, в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні заяви від 21.01.2020 року (вх. №С/32-01.01) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельних ділянок орієнтовною площею 0,1 га для індивідуального житлового будівництва, розташованих на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, які детально позначені в графічних матеріалах за №№ 1-7 із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до заяви ОСОБА_1 від 21.01.2020 року.
Зобов'язати Щасливцевську сільську раду Херсонської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.01.2020 року (вх. №С/32-01.01) у встановленому законодавством порядку та прийняти рішення, відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України, з урахуванням правових висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", від 02.04.2020 року Розділ VІ Прикінцевих положень КАС України доповнено п. 3 відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Суддя С.В. Гомельчук
кат. 109040000