Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
02 червня 2020 р. № 520/4286/2020
Харківський окружний адміністративний суду у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив
Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд:
1.) визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
2.) зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 27.12.2017 по 19.03.2020 у розмірі 385109.97 грн. з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.
Ухвалою харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито спрощене провадження.
Ухвалою суду від 14.04.2020 прийнято уточнення до адміністративного позову.
Відповідачем по справі надано відзив на адміністративний позов, у якому зазначено про відсутність підстав для задоволення позовних вимог , оскільки положення ст.ст.116,117 КЗпП України, на які посилається позивач по справі не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, т.я. грошове забезпечення, яке отримував позивач не є по суті заробітною платою; при звільненні позивач погодився із сумою необхідних розрахунків, а отже, не має права на виплату.
Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, з урахуванням положень ст.78 КАС України, суд встановив наступні обставини.
Позивач проходив службу у Збройних Силах України та наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 19 грудня 2017 року № 239 звільнений з військової служби у запас за пунктом «а» частини шостої з урахуванням підпункту «ї» пункту 1 частини восьмої ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) приходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання подовжувати військову службу) з правом носіння військової форми одягу.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.12.2017 №139 майора ОСОБА_1 , заступника командира реактивного артилерійського дивізіону з морально-психологічного забезпечення бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 19 грудня 2017 року № 239 з військової служби у запас за пунктом «а» частини шостої з урахуванням підпункту «ї» пункту 1 частини восьмої ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) приходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання подовжувати військову службу) з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що 26 грудня 2017 року справи та посаду здав. З 26 грудня 2017 року виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Календарна вислуга років у Збройних Силах України у позивача становить 25 років 04 місяці.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 у справі 520/10365/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії зобов'язано військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з включенням до складу грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, яка встановлена військовослужбовцям Збройних сил України, із урахуванням виплачених сум; зобов'язано військову частину НОМЕР_2 виплатити грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з включенням до складу грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, яка встановлена військовослужбовцям Збройних сил України, із урахуванням виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 у справі 520/6060/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.12.2017.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.01.2020 у справі 520/13884/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії зобов'язано військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 26.12.2017 року.
По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям станом на час виникнення спірних правовідносин визначено Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» від 25 березня 1992 року №2232-XII, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони від 07.06.2018 № 260.
Суд зазначає, що відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України є необґрунтованими.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 31.10.2019 у справі 2340/4192/18, від 26.02.2020 № 821/1083/17
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічні висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі 821/1083/17, від 29.04.2020 у справі 821/569/17.
У справі, яка розглядається, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що встановлено рішеннями Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 у справі 520/10365/19, від 08.11.2019 у справі 520/6060/19, від 03.01.2020 у справі 520/13884/19 , просить стягнути на його користь суму середньомісячного заробітку за час затримки виплати за період з 26.12.2017 по 19.03.2020.
Оскільки, належні суми грошового забезпечення, компенсацій, позивачу не виплачено в день його виключення із списків частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку.
Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до довідки військової частини № 10/1384 від 09.12.2019 грошове забезпечення складало за два місяці, що передували звільненню (жовтень-листопад 2017) складало 28894.88 грн., отже середньоденний розмір грошового забезпечення складає 473.69 грн.
З урахування листів Міністерства соціальної політики щодо розрахунку норм тривалості робочого часу у 2017-2020 роках (лист від 05.08.2016 № 11535/0/14-16/16, від 19.10.2017 № 224/0/103-17/214, від 08.08.2018 № 78/0/206-18, від 29.07.2019 № 1133/0/206-19) період затримки розрахунку при звільненні складає 813 днів.
Враховуючи вищенаведене, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 385109.97 грн.
Суд також зауважує, що пункт 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (у редакції чинній станом на момент спірних правовідносин): виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З огляду на викладене, вимога позивача про проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок про звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 вказаного вище Порядку підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору згідно з п. 13,15 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судовий збір відповідно до вимог ст. 139 КАС України не стягується.
Керуючись статтями 242 - 246, 295 КАС України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 27.12.2017 по 19.03.2020 у розмірі 385109.97 грн. з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Обчислення строків оскарження рішення суду здійснюється з урахуванням п.3 Прикінцевих положень КАС України.
Суддя Зоркіна Ю.В.