Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
02 червня 2020 р. № 520/5852/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Зінченко А.В., розглянувши в спрощеному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії ,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд визнати незаконним та скасувати рішення № 76 від 13.01.2020 відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до положень ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" та зобов'язати відділ з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 за вислугою років з 11.01.2020 з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно з довідкою про складові заробітної плати, виданих прокуратурою Харківської області від 09.10.2019р №18-298 без обмеження її максимального розміру (доходу), з якої сплачувалися збір на державне соціальне страхування або внески на обов'язкове державне пенсійне страхування, відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом № 3662-ХІІ від 26.11.1993, в редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 11.01.2020 р. звернувся до відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - Відповідач) із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 12.07.2001 р. при наявності стажу роботи 20 років та розрахунку пенсії у розмірі 90% відсотків від заробітної плати.
До заяви про призначення пенсії додано електронні копії: паспорту, ідентифікаційного коду, трудової книжки, диплому про вищу освіту, архівної довідки з Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого від 07.10.2019 №М- 501/370, довідки про складові заробітної плати, видані прокуратурою Харківської області від 09.10.2019р №18-298 та надано для сканування та перевірки оригінали усіх зазначених документів.
Позивачем отримано рішення Відповідача від 13.01.2020 №76 про відмову у призначенні пенсії та отримано відповідь щодо відмови в призначенні пенсій.
У своєму рішенні Відповідач посилається на те, що відсутні правові підстави для призначення Позивачу пенсії відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-УІІ, який чинний на час звернення заявника із заявою про призначення пенсії, а прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення (з 01.10.2019 по 30.09.2020) вислуги років не менше 24 роки 6 місяців у т.ч. стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців а стаж Відповідача на день звернення за призначенням пенсії складав 21 рік 0 місяців 19 днів, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів - 19 рік 1 місяць 19 днів. Крім цього Відповідач зазначив про втрату чинності ч.1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1798-ХХІІ від 05.11.1991 (в редакції закону №2663-111 від 12.07.2001).
Судом встановлено, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії, стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", складає 21 рік 2 місяці 28 дні, з нього - половина строку навчання в юридичній академії за спеціальністю «Правознавство» (денна форма навчання за державним замовленням з 01.08.1996 по 30.06.2000) - 3 роки 11 міс. (половина строку навчання денної форми складає 1 рік 11 місяці 15 днів); робота в органах прокуратури (на посадах слідчого, помічника прокурора, старшого помічника прокурора, прокурора, старшого прокурора - 19 років З місяця 13 днів (з 29.09.2000 по 11.01.2020 - дату звернення за призначенням пенсії).
Позивач вважає, що прийняте Відповідачем рішення є незаконним і таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Проаналізувавши наведене, суд вказує, що 15.07.2015 р. набрав чинності Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014р. , відповідно до пп. 1 п. 3 розділу XII "Прикінцеві положення" якого, норми Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, які регулювали, зокрема, питання перерахунку пенсії, втратили чинність.
Пенсійне забезпечення працівників прокуратури на момент виникнення спірних правовідносин регулюється правилами ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014.
Таким чином, станом на момент призначення позивачу пенсії законодавством було встановлено право осіб, яким призначена пенсія згідно Закону України "Про прокуратуру", на її перерахунок у разі підвищення заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.
Разом із тим, на момент звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії питання такого перерахунку чинним законодавством не врегульовано, водночас передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури повинні бути визначені Кабінетом Міністрів України.
При цьому, суд зазначає, що Кабінетом Міністрів України на виконання вимог статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 не були визначені умови та порядок перерахунку пенсій працівникам прокуратури. Разом з тим, відсутність затверджених Кабінетом Міністрів України порядку та умов перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не може бути підставою для відмови у такому перерахунку.
Такий висновок повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постановах від 10.12.2013 р. у справі № 21-348а13 та від 17.12.2013 р. у справі № 21-445а13.
Крім того, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у пункті 23 рішення "Кечко проти України" від 08.11.2005 р., якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Згідно ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Постановою Кабінету Міністрів України № 657 від 30.08.2017 р. "Про внесення змін до деяких Постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури", яка набрала чинності 06 вересні 2017 року, підвищено прокурорським працівникам органів прокуратури України розмір посадового окладу та розмір надбавки за класний чин, внаслідок чого відбулися зміни розміру місячного заробітку (заробітної плати).
Таким чином, враховуючи, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, та те, що постановою Кабінету Міністрів України № 657 від 30.08.2017р. збільшено заробітну плату, суд вважає, що позивач має право на перерахунок раніше призначеної пенсії.
При цьому, судом враховується, що згідно з викладеного у рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99 та від 20.03.2002 року №5-рп/2002 розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців".
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII (пункт 5 Прикінцевих положень) визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до окремих Законів України, у томі числі за Законом України "Про прокуратуру".
15.07.2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VII, згідно з пунктом 3 Прикінцевих положень якого попередній Закон України "Про прокуратуру" із змінами, частково втратив чинність, окрім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1.
Статтею 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2015 №1697-VII передбачене пенсійне забезпечення працівників прокуратури. Згідно з частиною 9 вказаної статті "Прокурорам, визнаним особами з інвалідністю I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років". Відповідно до частини другої цієї статті пенсія призначається в розмірі 60% від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Враховуючи наведене, внесені пізніше, після призначення позивачеві пенсії, Законами зміни до статті, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, зменшили раніше встановлений розмір пенсії у відсотках - до 60%.
Крім того, відповідно до абзацу 6 ч.15 ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року, №1697-VII (в редакції Законів України №911-VІІІ від 24.12.2015 року та №1774-VIII від 06.12.2016), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Положення про встановлення тимчасового обмеження на періоди з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року та з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року максимального розміру пенсії у розмірі 10740 грн. визначено Законом України від 24.12.2015 року № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Однак, як слідує з п. 1 та 2 Прикінцевих положень Закону України №911-VІІІ від 24.12.2015 року, цей Закон набирає чинності з 1 січня 2016 року та дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року. Крім того, згідно з п. 1 Прикінцевих Положень Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII цей Закон набирає чинності з 1 січня 2017 року.
З наведеного слідує, що законодавець чітко визначив коло суб'єктів, на яких поширюється дія даної норми, до якого позивач не входить, так як у даних правовідносинах має місце перерахунок пенсії, а не її призначення.
Таким чином, враховуючи те, що позивач є пенсіонером і пенсія йому була призначена у 2002 році, тому до розміру пенсії останнього не можуть застосовуватись обмеження максимального розміру пенсії, визначені абзацом шостим частини п'ятнадцятої ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014, № 1697-VII.
Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що позивач має право на перерахунок пенсії без обмеження її максимальним розміром.
При вирішенні питання про застосування закону в часі (статті 50-1 Закону №1789-ХІІ) суд виходить з того, що згідно із статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до частин першої та третьої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий, від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у рішенні від 13 грудня 2001 року у справі "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі, в разі необхідності, регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).
Відповідно до пункту 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Крім того у абзаці 14 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року у справі № 1-21/2005 також вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-pn/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004).
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Відповідно до статті 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки перерахунок пенсії позивачу пов'язаний з переглядом розміру вже призначеної йому пенсії, при визначенні граничного розміру не може поширюватися законодавство, яке прийняте після призначення вказаної пенсії, та яке стосується саме призначення пенсії, оскільки пенсію позивачу вже призначено.
Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.09.2014 року дійшов висновку, що "за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого Протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.
Разом з тим, Європейський Суд вказав, що Кабінет Міністрів України мав визначити розмір надбавки до пенсії, однак, жодного рішення з цього приводу прийнято не було.
Тобто, бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу, так як заявники мали "законне сподівання" на перерахунок пенсії".
Аналогічну правову позицію Європейського суду з прав людини також викладено й у справі "Будченко проти України", в якій Суд вказав, що Уряд України повинен запровадити правові механізми, необхідні для реалізації прав громадян на соціальні пільги, у тому числі на які мав право заявник.
Таким чином, не визначення Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку призначених пенсій, не може бути підставою для відмови у перерахунку пенсій.
Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не спростував правомірності вимог позивача, а також тверджень останнього про протиправність його бездіяльності в питаннях, що стосуються обов'язку проведення перерахунку пенсії.
З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 245, 246 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення №76 від 13.01.2020 відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до положень ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру".
Зобов'язати відділ з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1 ) за вислугою років з 11.01.2020 з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно з довідкою про складові заробітної плати, виданих прокуратурою Харківської області від 09.10.2019р №18-298 без обмеження її максимального розміру (доходу), з якої сплачувалися збір на державне соціальне страхування або внески на обов'язкове державне пенсійне страхування, відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом № 3662-ХІІ від 26.11.1993, в редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн.80 коп.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Зінченко А.В.