26.05.2020 Справа № 756/11563/19
Справа пр. №4-с/756/136/20
ун. №756/11563/19
26 травня 2020 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Андрейчука Т.В.,
за участю секретаря судового засідання - Лісовенка О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в м. Києві скаргу ОСОБА_1 на рішення головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко Анни Валеріївни, -
Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з скаргою на рішення головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко А.В. (далі - головний державний виконавець Оболонського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Гаркавенко А.В.).
Свої вимоги заявник обґрунтовувала тим, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 січня 2020 року у справі №756/11563/19 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у сумі 2000,00 грн щомісячно з наступною індексацією відповідно до закону, починаючи з 27 серпня 2019 року і до 08 січня 2020 року.
Після набрання указаним рішенням законної сили стягувач звернулася до Оболонського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) з заявою про примусове виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 січня 2020 року у справі №756/11563/19.
12 березня 2020 року головним державним виконавцем Оболонського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Гаркавенко А.В. ухвалено рішення про повернення виконавчого листа без прийняття до виконання у зв'язку з пропуском стягувачем строку для пред'явлення його до виконання. Рішення державного виконавця оформлене повідомленням від 12 березня 2020 року №51730.
Покликаючись на незаконність рішення головного державного виконавця Оболонського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Гаркавенко А.В. про повернення виконавчого документа стягувачеві без прийняття до виконання, ОСОБА_1 просила суд визнати його неправомірним і зобов'язати головного державного виконавця Оболонського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Гаркавенко А.В. або іншу посадову особу Оболонського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) усунути допущене порушення. Також заявник просила суд поновити їй строк на звернення до суду зі скаргою на рішення державного виконавця.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, подала до суду заяву, в якій просила суд розглянути справу за її відсутності.
Боржник у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав.
Державний виконавець, рішення якого оскаржується, у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомила, заяви про розгляд справи за його відсутності не подала.
З огляду на викладене, керуючись приписами ч. 2 ст. 450 ЦПК України, суд ухвалив розглянути скаргу ОСОБА_1 за її відсутності, відсутності боржника та державного виконавця, оскільки вона не перешкоджає розгляду скарги.
Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд дійшов такого висновку.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 січня 2020 року у справі №756/11563/19 стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у сумі 2000,00 грн щомісячно з наступною індексацією відповідно до закону, починаючи з 27 серпня 2019 року і до 08 січня 2020 року (а. с. 94-96).
Указане рішення суду набрало законної сили 21 лютого 2020 року, і 11 березня 2020 року Оболонським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист на його виконання (а. с. 119).
Стягувач ОСОБА_1 звернулася до Оболонського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) з заявою про примусове виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 січня 2020 року у справі №756/11563/19.
12 березня 2020 року головним державним виконавцем Оболонського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Гаркавенко А.В. ухвалено рішення про повернення ОСОБА_1 виконавчого листа без прийняття до виконання у зв'язку з пропуском стягувачем строку для пред'явлення його до виконання. Рішення державного виконавця оформлене повідомленням від 12 березня 2020 року від 12 березня 2020 року №51730 (а. с. 118).
Вирішуючи питання про правомірність зазначеного рішення головним державним виконавцем Оболонського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Гаркавенко А.В., суд виходить з такого.
Порядок виконання рішень судів про стягнення аліментів визначений ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція).
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення про стягнення аліментів на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження", за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання, визначених ст. ст. 4, 5 Закону, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, яка виготовляється за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження (п. п. 1, 5 розділу ХVI Інструкції).
Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
За приписами ч. ч. 1-2 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Отже, за загальним правилом, виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду в цивільній справі, може бути пред'явлений до примусового виконання протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили.
Ч. 3 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, втрати годувальника тощо може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 84 СК України Оболонським районним судом м. Києва у справі №756/11563/19 стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_1 з дня пред'явлення позову - 27 серпня 2009 року і до досягнення дитиною позивача трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення судом було ухвалено 21 січня 2020 року, тобто після досягнення дитиною трьох років.
За таких обставин суд вважає, що при обчисленні строків для пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого на виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 січня 2020 року у справі №756/11563/19, застосуванню підлягають саме норми ч. ч. 1-2 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки аліменти були присуджені за період, який уже завершився на момент ухвалення судового рішення. Натомість ч. 3 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" стосується рішень, в яких аліменти стягнуто на майбутнє, тобто на період після ухвалення судового рішення.
Однією з основних засад судочинства в Україні є обов'язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Відповідно до ст. 1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У своїх рішеннях від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 та від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
За положеннями п. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі "Артіко проти Італії" від 13 травня 1980 pоку). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.
У рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 pоку ЄСПЛ наголосив, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції").
При цьому у своєму рішенні від 05 липня 2012 року у справі "Глоба проти України" ЄСПЛ повторив, що п. 1 ст. 6 Конвенції inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також, Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.
Ураховуючи наведене, суд вважає, що рішення головного державного виконавця Оболонського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Гаркавенко А.В. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, оформлене повідомленням від 12 березня 2020 року №51730, є неправомірним.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Таким чином, проаналізувавши наведені законодавчі норми, суд дійшов висновку, що, вирішуючи скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, суд не має права зобов'язувати посадових осіб органів державної виконавчої служби до вчинення тих дій, які згідно з Законом України "Про виконавче провадження" можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби та скасовувати документи винесені ним.
Отож, належним способом захисту порушеного права стягувача ОСОБА_1 є визнання неправомірним оскаржуваного рішення державного виконавця.
Поряд з цим суд зазначає, що право на звернення до суду є строковим. Скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод Оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій має відбуватись у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод (ч. 1 ст. 449 ЦПК України).
Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ч. 2 ст. 449 ЦПК України).
Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження").
Проаналізувавши обставини, за яких ОСОБА_1 , пропущено строк на оскарження рішення головного державного виконавця Оболонського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Гаркавенко А.В. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, оформленого повідомленням від 12 березня 2020 року №51730, суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 строк для подання скарги на указане рішення державного виконавця.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10-13, 260, 261, 447-451 ЦПК України, суд, -
Поновити ОСОБА_1 строк для подання скарги на рішення головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко Анни Валеріївни про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, оформлене повідомленням від 12 березня 2020 року №51730.
Скаргу ОСОБА_1 на рішення головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко Анни Валеріївни - задовольнити частково.
Визнати неправомірним рішення головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко Анни Валеріївни про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, оформлене повідомленням від 12 березня 2020 року №51730.
У задоволенні решти вимог скарги - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали.
Суддя Т.В. Андрейчук