Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 695/3745/18
номер провадження 2/695/153/20
01 червня 2020 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого - судді Середи Л.В.
за участю секретаря - Оніщенко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 44272.49 грн.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 20.12.2012 року відповідач стала клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого став АТ КБ «ПриватБанк», та уклала договір, відповідно до умов якого отримала кредит у розмірі 15000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Позивач наполягає, що кредитні кошти ОСОБА_1 отримала, а свої зобов'язання щодо повернення кредиту належним чином не виконує, а тому станом на 25.10.2018 року утворилась заборгованість, яку позивач визначає в розмірі 44272.49 грн., та до якої позивачем внесена наступна заборгованість: 5338.97 грн. - заборгованість за кредитом; 24160.78 грн. - відсотки за користування кредитом; 12188.34 грн. - заборгованість за пенею; 500.00 грн. - фіксована частина штрафу; 2084.40 грн. - процентна складова штрафу.
Оскільки позичальник добровільно не повертає отримані кошти, тому АТ КБ "ПриватБанк" змушений був подати позовну заяву до суду про стягнення заборгованості за кредитом із відповідача в примусовому порядку.
Дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на підставі ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 25.03.2019 року.
Позивач в судове засідання не прибув, однак в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника банку.
Відповідач та її представник ОСОБА_2 в судове засідання не прибули, однак останній надав до суду заяву про застосування строків позовної давності та клопотання про застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у яких розгляд справи просив проводити за його відсутності.
Представник відповідача стверджував, що АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду лише 29.10.2018 року, а тому позовна давність на стягнення частини періодичних платежів, що мали бути сплачені до 29.10.2015 року сплила та поновленню не підлягає, а тому у стягненні заборгованості як за пенею та штрафами так і за тілом кредиту та процентами має бути відмовлено.
Окрім того представник відповідача наполягав, що у Анкеті-заяві позичальника від 20 грудня 2012 року процентна ставка не зазначена, а сама Анкета-заява, як єдиний документ, який підписаний обома сторонами правовідносин, не містить умов про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, структури, порядку обрахунку. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови і правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. У матеріалах справи відсутні будь-які докази про те, що Умови і правила надання банківських послуг на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Умови і правила надання банківських послуг, додані позивачем до позовної заяви, не визнаються відповідачем та не містять його підпису. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Так як у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, суд, враховуючи пояснення представника відповідача, розглядає справу за відсутності сторін, по матеріалах справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Як вбачається із доводів позивача, відповідач ОСОБА_1 20.12.2012 року підписала анкету-заяву, на підставі якої приєдналася до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку та отримала кредит у розмірі 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом.
Розмір відсотків та порядок їх зміни банком стверджується Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які додані до матеріалів справи.
Як вбачається із письмових пояснень представника відповідача, остання не заперечує факту отримання нею вказаного вище кредиту та кредитної картки від АТ «КБ «ПриватБанк».
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Згідно із ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Позивач наполягає, що підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту , встановленого банком, відповідно до п.,п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору.
На думку позивача, підписанням вказаної вище заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Копії Умов та правил надання банківських послуг та Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» додаються до позовної заяви.
Нормами ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 20.12.2012 року, посилався на зазначений вище Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та на Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяги та Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Тим більше, як вбачається із письмових пояснень представника відповідача, останній вказані факти заперечує та не визнає.
Так представник відповідача заперечує факт того, що відповідач погодилася саме із наданими вище Умовами та Правилами надання банківських послуг, та фактично заперечує факт досягнення домовленості між сторонами саме на тих умовах, про які зазначає позивач.
При вирішенні вказаного спору суд враховує норми ст.. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» відповідно до частини 6 якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Великою Палатою Верховного Суду 03 липня 2019 року була розглянута справа № 342/180/17 у якій остання вказувала, що з огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14).
Так у вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сила і и процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення дерміиів виконання договірних зобов'язань.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Умови і правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права і бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Таким чином, враховуючи не визнання відповідачем заявлених банком умов договору та порядку нарахування усіх сум, які пов'язані із обслуговуванням кредиту та застосування штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору, а також відсутності належних доказів погодження між позивачем та відповідачем саме тих умов на які наполягає позивач, суд приходить до висновку, що у задоволенні вимог позивача про стягнення із відповідача сум заборгованості по процентах за користування кредитом, за пенею та комісією; фіксованої частини штрафу та процентної складової штрафу, слід відмовити.
Що стосується заявленого відповідачем клопотання про відмову у задоволенні позову у зв'язку із спливом строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, ч. 2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною 1 ст.259 ЦК України передбачається, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Судом встановлено, що 20.12.2012 року відповідач отримала кредитну картку та користувалася кредитними коштами, що стверджується відповідними розрахунками заборгованості, які складені позивачем, та про що і сама не заперечувала виходячи із змісту заперечень на позовну заяву.
Як вбачається судом із розрахунку заборгованості, наданої позивачем, відповідач користувалася кредитною карткою та сплачувала кошти за користування нею.
Будь-яких доказів на спростування зазначених розрахунків позивача, відповідачем надано не було.
Із наданих позивачем розрахунків заборгованості відповідача вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами і в 2015, 2016 та в 2017 роках, здійснювала розрахунки кредитною карткою, погашала суму боргу, тощо.
Будь-яких доводів чи доказів на спростування розрахунків та відомостей про рух коштів по рахунку відповідача, останнім надано не було та обставини саме отримання кредиту та користування ним відповідачем не спростовується.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Виходячи із змісту вказаної заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку відповідачу встановлено кредитний ліміт на картку, видано картку, а сума обов'язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використання кредитного ліміту.
Строк дії картки позивачем може пролонгуватися щороку, а сам відповідач продовжуючи користуватися нею фактично погоджувався на таку пролонгацію.
Вказана обставина спростовує доводи відповідача стосовно строків позовної давності, а враховуючи, що позовна заява подана позивачем 08.11.2018 року, вбачається, що остання подана в межах строку загальної позовної давності.
Нормами статей 526, 527, 530 ЦК України визначено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
За ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином вбачається, що позивач користувався кредитними коштами та їх суму не повернув. Жодних доводів спрямованих на спростування суми заборгованості за кредитом відповідач не надав.
Вказана обставина спростовує доводи відповідача про те, що термін дії кредитного договору закінчився.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Як предмет договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.
У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов'язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
У частинах 1 і 4 статті 631 цього Кодексу передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно зі статтею 599 цього Кодексу зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 Цивільного кодексу України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України.
Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.
Отже суд приходить до висновку, що у задоволенні вимог позивача про стягнення із відповідача сум заборгованості по процентах за користування кредитом, за пенею та комісією; фіксованої частини штрафу та процентної складової штрафу, слід відмовити, водночас, враховуючи отримання відповідачем суми кредиту та користування нею, із останньої слід стягнути заборгованість за тілом кредиту, яка становить 5338.97 грн..
Вказана позиціє відповідає зазначеній вище правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена в рішенні від 03.07.2019 року по справі №342/180/17. Так у вказаному рішенні зазначено, що враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Оскільки позов задоволено частково, а банком сплачена сума судового збору у розмірі 1762 грн. то суд, на підставі ст. 141 ЦПК стягує із відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволеного розміру позовних вимог, а саме суму у розмірі 212 грн. 50 коп.
На підставі зазначеного та керуючись ст.,ст. 252, 256, 258, 261, 264, 267, 509, 510, ст.,ст. 526, 530, 536, 549, 610, 611, 626, 629, 1048, 1054 Цивільного Кодексу України ст. 10, ст.,ст. 264, 265, 280-284 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" кошти в сумі 5338 (п'ять тисяч триста тридцять вісім) гривень 97 коп. - в порядку відшкодування заборгованості за кредитним договором від 20.12.2012 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" кошти в сумі 212 (двісті дванадцять) гривень 50 коп. - в порядку відшкодування коштів по сплаті судового збору.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Сторони по справі:
- Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», зареєстроване за адресою: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570, рах. НОМЕР_1 , МФО 305299;
- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іден. код НОМЕР_2 , зареєстрована: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий ВГІРФО м. Черкаси 03.03.2012 року.
Суддя: Середа Л.В.