Справа № 694/565/20
Провадження № 3/694/183/20
Іменем України
28.05.2020 року м. Звенигородка
Суддя Звенигородського районного суду Черкаської області Сакун Д.І., розглянувши матеріали, які надійшли від Катеринопільського ВП Звенигородського відділу поліції ГУНП в Черкаській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, непрацюючого, проживаючого АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 130, ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
До Звенигородського районного суду Черкаської області надійшли матеріали про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130, ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №247824 ОСОБА_1 29.04.2020 року о 12.30 год. По вул. Г. Небесної Сотні у м. Звенигородка, керував автомобілем «Daewoo Lanos», д.н.з НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння у встановленому Законом порядку проводився із застосуванням приладу «Драгер» в присутності двох свідків. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги 2.9.а ПДР, та скоїв правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Також, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №397332 ОСОБА_1 29.04.2020 року о 12.30 год. По вул. Г. Небесної Сотні у м. Звенигородка, керував автомобілем «Daewoo Lanos», д.н.з НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ2121, д.н.з НОМЕР_2 , в наслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги 12.1, 13.1 ПДР, та скоїв правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що він не перебував за кермом автомобіля, у дійсності керував автомобілем його власник ОСОБА_2 , який попросив його взяти провину на себе, оскільки він вже притягувався до адміністративної відповідальності за ст.. 130 КУпАП і боявся надмірної відповідальності.
ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що він не перебував за кермом автомобіля у момент ДТП, але оскільки він вже притягувався до адміністративної відповідальності за ст.. 130 КУпАП і боявся надмірної відповідальності попросив ОСОБА_1 взяти провину на себе.
Потерпілий ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що після зіткнення його автомобіля з автомобілем ОСОБА_2 він бачив, що перебував за кермом саме останній, оскільки саме він вийшов з дверцят водія і він був свідком тогог, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домовилися щодо відповідальності ОСОБА_1 . Проти вказаного він не заперечував, оскільки шкоду спричинену його автомобілю йому було відразу відшкодовано.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходжу до наступних висновків.
Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані, зокрема, встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, показаннями технічних приладів та засобів, що мають функції відеозапису, тощо.
Відповідно до положень статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З пояснень ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 встановлено, що ОСОБА_1 не перебував за кермом автомобіля, отже не керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
В такій ситуації протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні ст.251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у Суду.
Суд звертає увагу на положення пункту «d» частини третьої статті 6 Конвенції, яким кожному обвинуваченому гарантовано право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.
В своїй прецедентній практиці даючи тлумачення Конвенції Європейський Суд неодноразово повторював, що з метою забезпечення змагальності процесу всі докази мають, як правило, подаватися у відкритому судовому засіданні у присутності обвинуваченого. Існують винятки з цього принципу, але вони не можуть призводити до порушення права на захист. За деяких обставин може виникнути потреба у використанні показань, отриманих на етапі розслідування. Якщо підсудному було надано достатню й належну можливість спростувати такі показання - при їх оголошенні або на пізнішому етапі провадження, - саме по собі їх прийняття як доказів не суперечитиме вимогам пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції. Але з цього природно випливає, що в разі, якщо обвинувальний вирок виключно або вирішальною мірою ґрунтується на показаннях особи, яку обвинувачений (підсудний) не мав можливості допитати особисто чи домогтися її допиту під час розслідування справи або судового розгляду, права сторони захисту виявляються обмеженими настільки, що передбачені статтею 6 Конвенції гарантії виявляються порушеними. Щодо показань свідків, допитати яких у присутності підсудного або його захисника виявилося неможливим, Європейський Суд зауважує, що пункт 1 статті 6 Конвенції, узятий у поєднанні з пунктом 3 статті 6 Конвенції, вимагає від Договірних Сторін ужити конкретних заходів для того, щоб підсудний мав можливість допитати свідків, які свідчать проти нього, чи домогтися їх допиту. Однак, якщо немає підстав звинувачувати органи влади в недостатньо старанних зусиллях із забезпечення підсудному можливості допитати відповідних свідків, відсутність цієї можливості як така не означає необхідності припинення кримінального переслідування. Водночас слід з надзвичайною обережністю ставитися до доказів, отриманих від свідка за обставин, що не давали змоги забезпечити право сторони на захист тією мірою, якою Конвенція завжди вимагає забезпечувати його. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися виключно або вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не мала можливості спростувати (пункт 41 справи «Олег Колесник проти України»).
Як висновок Суд підкреслює, частини 1 і 3 (d) статті 6 Конвенції, як загальне правило вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечувати докази свідка обвинувачення і допитати його або під час надання останнім своїх показань, або пізніше. Обвинувачення не може ґрунтуватися виключно чи вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не може заперечити. Із цього випливає, що якщо засудження виключно або вирішальною мірою ґрунтується на показаннях особи, допитати яку чи домогтися допиту якої підсудний не мав можливості ані під час досудового слідства, ані під час судового розгляду, права захисту виявляються обмеженими в тій мірі, що є несумісною з гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції (пункт 54 Рішення Європейського Суду у справі «Корнєв і Карпенко проти України»).
Наведені факти у відповідності до статті 62 Конституції України повинні тлумачитись судом на користь ОСОБА_1 і вони не дають змоги Суду однозначно оцінити дії останнього, як такі, що містять склад адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.
Суддя наголошує, що він не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).
Так, ч.1 ст.6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». А згідно з положеннями ч.3 ст.6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наприклад, у справі «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.51КпАП України стосовно заявниці, яка вчинила дрібну крадіжку на загальну суму 0,42 грн., ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції «з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням». Тим більше «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, санкція якої передбачає стягнення у вигляді штрафу у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік (тоді як за КК України мінімальний штраф становить тридцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Згідно з КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (ч. 1,2 ст.7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245).
Діяння тільки тоді визнається адміністративним правопорушенням, коли воно містить всі ознаки його складу, відсутність хоча б однієї з них означає відсутність складу взагалі.
Об'єктивною складовою адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП є саме керування автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, оскільки в ході судового розгляду суду не надано достатніх та допустимих доказів керування транспортним засобом ОСОБА_1 в стані алкогольного сп'яніння, то відсутня складова вищезазначеного правопорушення.
Згідно з п.1 ст. 247 КУпАП розпочате провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин суддя вважає, що відсутні докази на підтвердження складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 та ст. 124 КУпАП скоєного саме ОСОБА_1 .
Разом з тим, суддя дійшов до висновку, що порушення Правил дорожнього руху, мали місце саме в діях водія автомобіля «Daewoo Lanos», д.н.з НОМЕР_1 , що було ним визнано в судовому засіданні.
Враховуючи вище вказане суддя приходить до висновку про необхідність вжиття заходів щодо ініціювання складання Звенигородським ВП ГУНП в Черкаській області відносно водія ОСОБА_2 протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.
На підставі наведеного, ст.ст.130, 247,283-287,294 КУпАП, суд, -
Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 та ст.130 ч.1 КУпАП закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Направити до Звенигородського ВП ГУНП в Черкаській області копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення, необхідні для вирішення питання щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 .
Повідомити Звенигородський районний суд Черкаської області протягом місяця з дня надходження матеріалів про вжиті заходи.
Постанова може бути оскаржена в частині закриття провадження у справі протягом десяти днів з дня її винесення до Черкаського апеляційного суду через Звенигородський районний суд Черкаської області.
Суддя Д.І. Сакун