01 червня 2020 року м. Рівне №460/2342/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доОперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних Сил України
про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних Сил України (далі - відповідач), в якому просив суд:
1.Визнати протиправною бездіяльність оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” Сухопутних військ Збройних Сил України, щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні, у зв'язку з відсутністю нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
2.Стягнути з оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” Сухопутних військ Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 234025,75 грн. (двісті тридцять чотири тисячі двадцять п'ять гривень 75 коп.).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по стройовій частині) від 21.09.2017 № 215 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини з 28.09.2017, у зв'язку з чим саме 28.09.2017 є останнім днем для проведення відповідних розрахунків з військовослужбовцем. Однак, відповідач норми законодавства проігнорував та не виплатив належні суми при звільненні. А тому рішенням суду зобов'язано Оперативне командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних Сил України (в/ч А.0796) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28.09.2017. Відтак, враховуючи, що відповідач порушив строки розрахунку, у позивача виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 234025,75 грн. З підстав наведених у позові, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідачем подано до суду відзив на адміністративний позов, в якому він вказує на те, що немає обґрунтованих підстав стверджувати, що положення КЗпП України передбачають право на отримання відшкодування за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того як її сума була встановлена судом. У цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 - відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за період з 29.07.2017 по 11.11.2019 у сумі 234025,75 грн. З прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, не має обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Відтак, позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є безпідставними. З огляду на це, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю
04.05.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив від позивача. У вказаній відповіді позивач зазначив, що обставини наведені у відзиві не відповідають дійсності, так як не проведення з вини роботодавця розрахунку з працівником є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Враховуючи, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріли по справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Підполковника ОСОБА_1 , старшого офіцера відділу напрямків управління територіальної оборони управління оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " звільнено з військової служби пунктом 17 §3 наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 13.09.2017 №318(а.с.10).
Наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по стройовій частині) від 21.09.2017 № 215 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини з 28.09.2017(а.с.11).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі № 460/1767/19 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних Сил України (в/ч НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 вересня 2017 року та зобов'язано Оперативне командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних Сил України (в/ч А.0796) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 вересня 2017 року.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду по справі № 460/1767/19 набрало законної сили 28.01.2020.
Вказане рішення суду, Оперативним командуванням "Захід" Сухопутних військ Збройних Сил України (в/ч НОМЕР_1 ) стосовно позивача виконано, шляхом виплати грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 10113,07 (десять тисяч сто тринадцять) гривень 07 коп., що стверджується копією роздавальної відомості №74 від 12.02.2020(а.с.15).
Як наслідок, Оперативним командуванням "Захід" подано до суду звіт про виконання судового рішення, та зазначено про виконання рішення суду станом на 11.02.2020 в повному обсязі (а.с.13).
Як стверджує позивач, судом у справі № 460/1767/19 встановлено, що йому не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, тобто, на думку позивача, відповідач не виконав обов'язку щодо повного розрахунку, а тому підлягає відшкодуванню з відповідача сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вважаючи порушення відповідачем прав та свобод щодо проведення повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2 ст. 117 КЗпП України).
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Відтак, ч.1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Натомість, ч. 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
До вказаних правових висновків застосування ст. 117 КЗпП України, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17.
Таким чином, враховуючи аналіз ст.117 КЗпП України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17, суд погоджується з доводами позивача про те, що в даному випадку, на відповідача покладається відповідальність передбачена ст. 117 КЗпП України, оскільки вказана норма є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, та відповідно до законодавчих гарантій.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої зазначеною статтею, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Оскільки рішенням суду у справі № 460/1767/19 встановлено, що позивачу на день звільнення не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, то судом відхиляються твердження відповідача про те, що немає обґрунтованих підстав стверджувати, що положення ст. 117 КЗпП України передбачають право на отримання відшкодування за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того як її сума була встановлена судом.
Що стосується посилання відповідача у відзиві на рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України», в частині того, що компенсація за затримку виплати заробітної плати, відповідно до ст.117 КЗпП України, з прийняттям судових рішень більше не застосовується, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію змінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, то судом вони також відхиляються, враховуючи наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).
За приписами ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року «Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року «Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65).
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17 вказала, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15).
Як вбачається із рішення ЄСПЛ, позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд ЄСПЛ, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.
Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 8 липня 1997 року та 25 травня 1998 року та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов'язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Разом з тим, у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпПУкраїни, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Враховуючи наведене, судом встановлено, що позивач має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 КЗпП України, позаяк після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відтак, підлягає до задоволення позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” Сухопутних військ Збройних Сил України, щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні, у зв'язку з відсутністю нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Що стосується позовної вимоги про стягнення з оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” Сухопутних військ Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 234025,75 грн., то суду необхідно зазначити таке.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця по відшкодуванню передбаченому ст. 117 КЗпП України, яке спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Згідно із довідки-розрахунку від 04.05.2020 № 501/176, яка відповідачем надана суду на виконання ухвали про витребування доказів від 07.04.2020, середньоденне грошове забезпечення позивача за період липень-серпень 2017 року становить 236,57 грн.
Наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по стройовій частині) від 21.09.2017 № 215, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини з 28.09.2017.
Оперативним командуванням "Захід" Сухопутних військ Збройних Сил України (в/ч НОМЕР_1 ) рішення суду, яке набрало законної сили 28.01.2020, виконано шляхом виплати 12.02.2020 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 10113,07 грн, про що стверджує позивач та не заперечується відповідачем.
Відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 28.09.2017 по 12.02.2020 (867 календарних днів) становить (867*236,87грн.)205366,29 грн.
Разом з тим, в рамках зазначеної справи суду необхідно звернути увагу на п. 39 постанови від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц, де Велика Палата Верховного Суду констатувала, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За таких, обставин справи та враховуючи висновки, викладені у постановах від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на наступне.
На день виключення із списків особового складу військової частини (28.09.2017) позивач не заявляв вимогу про стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з невиплатою якої позивач пов'язує право на стягнення середнього заробітку у цій справі № 460/2342/20, хоча наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по стройовій частині) від 21.09.2017 № 215, яким виключено позивача зі списків особового складу частини з 28.09.2017 чітко визначено перелік розрахунків, які проведено з військовослужбовцем ОСОБА_1 .
Крім того, суд зазначає, що тривалість періоду затримки розрахунку при звільненні. з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, пов'язана із нечіткістю чинного законодавства та відсутністю бюджетних асигнувань на вказані видатки.
Також, судом встановлено, що рішення у справі № 460/1767/19 щодо виплати грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 10113,07 грн, набрало законної сили 28.01.2020. Оперативним командуванням "Захід" Сухопутних військ Збройних Сил України (в/ч НОМЕР_1 ) виконано рішення в короткі строки, та як стверджує позивач - 12.02.2020 виплачено йому компенсацію на суму 10113,07 грн. Отже, відповідачем, оперативно, протягом 15 днів виплачено позивачу належні суми при звільненні, що впливає на ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
У справі № 460/1767/19, розмір заборгованості відповідача, щодо виплати позивачу при звільненні всіх належних сум, а саме грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (10113,07грн), є значно менший, ніж сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд бере до уваги наявність спору між позивачем та відповідачем з приводу належності позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, який вирішувався у судовому порядку.
З огляду на вказані обставини, зокрема наявність спору з приводу належності позивачу сум на день звільнення, розмір недоплаченої суми при звільненні 10113,07 грн, істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.
Тому суд вважає справедливим, пропорційним, таким, що відповідатиме критеріям визначення розміру відповідальності відповідача зазначеним у постановах Великої Палати Верховного Суду, необхідність зменшення розміру стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку до 46900,00 грн, за весь період прострочення виплати належної позивачу при звільненні грошової компенсації.
Відтак, з врахуванням наведеного, позовну вимогу слід задовольнити частково та стягнути з оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” Сухопутних військ Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 46900,00 грн.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень частково обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач частково ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. А тому поданий позов необхідно задовольнити частково.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні, позаяк, на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а докази понесення інших судових витрат, учасниками справи суду не надано.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних Сил України (вул. Дубенська, 2,м. Рівне,33001, код ЄДРПОУ 07852893) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” Сухопутних військ Збройних Сил України, щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні, у зв'язку з відсутністю нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Стягнути з оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” Сухопутних військ Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 46900, 00 грн. (сорок шість тисяґч дев'ятсот гривень).
В задоволенні решти позовних вимоги про стягнення з оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” Сухопутних військ Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 187125,75 грн. (сто вісімдесят сім тисяч сто двадцять п'ять гривень 75 копійок), - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 01 червня 2020 року.
Суддя Зозуля Д.П.