01 червня 2020 року м. Рівне №460/2197/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гудими Н.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доУправління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області в особі Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Рівненській області
визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області в особі Ліквідаційної комісії УМВС України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.11.2015 та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.11.2015.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з листопада 1994 року по листопад 2015 року проходив службу в органах МВС України, 06.11.2015 отримав посвідчення учасника бойових дій. Вказав, що в період проходження служби в органах МВС України у 2015 з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни", а саме: з 19.09.2015, у нього виникло право на отримання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, однак він не мав змоги скористатися такою соціальною пільгою у зв'язку з настанням особливого періоду. Повідомив, що 19.02.2020 звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік. Вважає, що відповідачем протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015 рік, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.16-2 Закону України "Про відпустки", відповідно до якої учасникам бойових дій встановлено додаткову відпустку. З огляду на це, просив в судовому порядку зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. За таких обставин, просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою від 30.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.19-20).
21.04.2020 на адресу суду надійшов відзив Ліквідаційної комісії УМВС України в Рівненській області на позовну заяву (а.с.26-28), у якому відповідач позов не визнав. В обґрунтування своїх заперечень по суті спору зазначив, що дія Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не поширюється на позивача як на працівника органів внутрішніх справ. Разом з тим, на позивача поширюється дія Закону України "Про міліцію", Закону України "Про відпустки" та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Водночас, вказав, що на момент звільнення позивача з УМВС України в Рівненській області він не мав посвідчення учасника бойових дій та відповідно статусу учасника бойових дій, на підставі яких надається додаткова відпустка як учаснику бойових дій. Відповідач вважає, що на момент звільнення зі служби позивач не мав підстав для отримання додаткової відпустки як учасник бойових дій, а отже правових підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані дні такої відпустки також немає. За таких обставин, просив в задоволенні позову відмовити.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, то відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши позовну заяву, відзив на неї та долучені до них матеріали, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.
04.11.2015 згідно з наказом УМВС України №342 о/с (по особовому складу) підполковника міліції ОСОБА_1 заступника начальника відділу дільничних інспекторів міліції Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 "в" (через обмежений стан здоров'я) (а.с.30).
Як свідчить зміст довідки Волноваського районного відділу ГУМВС України в Донецькій області №9463 від 15.09.2015 ОСОБА_1 в період з 17.08.2015 по 18.09.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції в м.Волноваха та населених пунктах Волноваського району Донецької області (а.с.8).
У зв'язку з цим позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 06.11.2015 (а.с.7).
19.02.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив у зв'язку зі звільненням зі служби виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 рік як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на час звільнення зі служби 04.11.2015 року (а.с.10).
Листом від 16.03.2020 за №1/72 у відповідь на заяву позивача відповідач повідомив, що в справі відсутні документи, що підтверджували б наявність в період служби та на дату звільнення статусу учасника бойових дій, оскільки згідно з інформацією, вказаною у заяві, посвідчення учасника бойових дій видано уповноваженим органом 06.11.2015, тобто після звільнення ОСОБА_2 з УМВС України. Таким чином, в період служби позивача підстави для надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, або для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні були відсутні (а.с.11).
Не погодившись з зазначеною відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує і керується таким.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно із п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ч.2 ст.92 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
При цьому, визначальною умовою для отримання додаткової відпустки відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.16-2 Закону "Про відпустки" є наявність у особи статусу учасника бойових дій.
Відповідно до ст.5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Процедуру надання та позбавлення статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони визначено Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (далі - Порядок №413).
Відповідно до п.2 цього Порядку статус учасника бойових дій надається, зокрема, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям МВС, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Як встановлено судом та підтверджується позивачем у позовній заяві, посвідчення учасника бойових дій та відповідно статус учасника бойових дій позивач отримав 06.11.2015 (а.с.7), тоді як звільнений з органів внутрішніх справ 04.11.2015 року.
Наведене свідчить, що станом на дату звільнення зі служби (04.11.2015) ОСОБА_1 не набув права на одержання додаткової відпустки як учасник бойових дій, позаяк отримав статус учасника бойових дій після звільнення з органів внутрішніх справ.
Таким чином, вимога позивача про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за вказаний період задоволенню не підлягає, оскільки її обґрунтованість не доведена наявними у справі доказами.
Вказані обставини дають суду підстави для висновку, що відповідач ненарахувавши та невиплативши позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на час звільнення ОСОБА_1 зі служби 04.11.2015, не допустив протиправної бездіяльності, адже діяв на підставі, в межах повноважень та спосіб, що визначені чинним законодавством.
При цьому, суд відхиляє посилання позивача на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №620/4218/18, оскільки обставини, що мають вирішальне значення для розгляду спору по суті у цій справі і справі, яка розглядалася Верховним Судом, різні.
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач у повній мірі виконав процесуальний обов'язок доказування власної позиції та довів правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на нормах матеріального закону. Таким чином, порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду справи.
За наведених обставин, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
Правові підстави для застосування статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області в особі Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Рівненській області (вул.Хвильового, 2, м.Рівне, 33000, код ЄДРПОУ 40108761) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 01 червня 2020 року.
Суддя Гудима Н.С.