02 червня 2020 р. справа № 400/1056/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:1. ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_1 , АДРЕСА_3
до відповідачів:Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська, вул. Дружби народів, 48,Южноукраїнськ,Миколаївська область,55000
треті особи:1. ОСОБА_4 , АДРЕСА_4 . Служба у справах дітей Южноукраїнської міської ради, вул. Молодіжна, 5-А,Южноукраїнськ,Миколаївська область,55002
про:визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_1 (далі-позивачі) звернулись до суду з позовом до Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська (далі-відповідач), за участю третіх осіб ОСОБА_4 та Служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати відмову відповідача у знятті з реєстрації проживання позивачів; зобов'язати відповідача зняти позивачів з реєстрації місця проживання.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що у відповідача були відсутні підстави для відмови їм у знятті з реєстрації місця проживання, передбачені Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» та Правилами реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. №207 (далі-Правила), адже були подані всі необхідні документи.
Ухвалою від 10.03.2020 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Від відповідача надійшов до суду відзив, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позову, спірне рішення про відмову позивачем у знятті з реєстрації місця проживання вважає правомірної, оскільки під час розгляду поданих документів були встановлені підстави для відмови в знятті з реєстрації.
Від третіх осіб відзиви не надходили.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Інших процесуальних дій не вчинялось.
Вирішуючи спір, суд встановив наступне.
30.01.2020 р. позивачі через свого представника, ОСОБА_5 звернулись до відповідача із заявами про зняття їх з реєстрації місця проживання, ввул. АДРЕСА_3 , до якої долучили копії довіреності ОСОБА_1 , згоду батька на зняття з реєстрації неповнолітніх дітей, копію паспорта ОСОБА_1 , копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Відповідачем було прийнято рішення про відмову в знятті з реєстрації місця проживання на підставі абз. 2 п. 11 та п. 26 Правил.
У відзиві відповідач обґрунтував правомірність відмови тим, що паспорт громадянина України ОСОБА_1 не відповідає п. 6 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р., а саме у зв'язку із забороною вносити до паспорта записи не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України. Крім того, довіреність, видана на ім'я ОСОБА_5 суперечить приписам ст. 14, 15 Сімейного кодексу України та ст. 240, 241 Цивільного кодексу України.
Позивачі вважаючи відмову протиправною звернулись до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 1382 передбачено, що вільний вибір місця проживання чи перебування це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Місце проживання це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Згідно ч. 1, 3 ст. 6 Закону № 1382, громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається: свідоцтво про народження; квитанція про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Статтею 9-1 Закону № 1382, визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.
Так, з матеріалів справи вбачається, що однією з підстав для відмови в знятті з реєстрації місця проживання позивачів стала, позиція відповідача, що паспорт громадянина України ОСОБА_1 не відповідає п. 6 Положення про паспорт Громадянина України і як встановлено вже судом, такого висновку відповідач дійшов із-за наявності у паспорті громадянина України ОСОБА_1 відміток на сторінках 9, 14, 15 про дозвіл на тимчасове перебування її та її дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на території Російської Федерації.
Відповідно до абз. 8 п. 6 Положення (на який посилається відповідач), вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.
З огляду на вищезазначене, вбачається, що підстава «не відповідність п. 6 Положення про паспорт громадянина України» відсутня у ст. 9-1 Закону №1382. Крім того, навіть не відповідність паспорта громадянина України п. 6 Положенням не свідчить про недійсність цього паспорта, як у випадку не вклеювання фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку, де Положенням прямо передбачено про його недійсність.
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 14 листопада 2001 року (справа № 1-31/2001) зазначено, що вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним та непорушним (стаття 21 Конституції України). Водночас назване право не є абсолютним. Свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України можуть бути обмежені, але тільки законом (стаття 33 Конституції України). Допустимість обмеження свободи пересування, вільного вибору місця проживання в межах держави та права вільно залишати територію країни визнається і міжнародним правом. Зокрема, стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і свободу вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Норми закону не містять прямої заборони змінити місце проживання, що навіть, у разі неподання особою документа, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання, а інформація про зняття з реєстрації одночасно вноситься до реєстру територіальної громади, із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку
Вказаний висновок відповідає правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 04.10.2019 року по справі №1340/4559/18.
Таким чином, відмова відповідача у знятті з реєстрації місця проживання на підставі п. 6 Положення про паспорт, у зв'язку із зазначенням у нього відміток щодо права на тимчасове проживання на території Російської Федерації є протиправною, оскільки така підстава не передбачена Законом №3182.
Щодо підстави для відмови позивачам у знятті з реєстрації місця проживання, що довіреність, надана їх представником ОСОБА_5 суперечить ст. 14, 15 Сімейного кодексу України та ст. 240, 241, 242 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.
Як зазначалось судом вище, Статтею 9-1 Закону № 1382, визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Відтак, статтею 9-1 Закону, не передбачено такої відмови як суперечність довіреності представника заявника вимогам ст. 14, 15 Сімейного кодексу України та ст. 240, 241, 242 Цивільного кодексу України.
Також, відповідно до п. 26 Правил реєстрації місця проживання, разом із заявою особа подає у разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються: документ, що посвідчує особу представника; документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами). Зняття з реєстрації місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.
Так, представником позивачів на підтвердження своїх повноважень подано відповідачу довіреність №89АА1002077 від 30.12.2019 р., за змістом якої ОСОБА_1 від свого імені та як законний представник від імені неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , уповноважила ОСОБА_5 бути їх представником в усіх організаціях та установах Миколаївської області щодо питання зняття з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_5 .
Відповідач вважаючи вищезазначену довіреність такою, що суперечить чинному законодавству посилається на ст. 14 Сімейного кодексу України, однак суд зазначає, що обов'язки батьків щодо представництва своїх дітей, регулюються в цивілістичній площині, адже представляють собою складову відносин представництва, що належить до сфери регулювання Цивільного кодексу України, а не Сімейного кодексу України.
Тобто, дії батьків, що є законними представниками малолітніх дітей, регулюються Цивільним кодексом України.
Так, відповідно до ч. 1, 3 ст. 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 242 Цивільного кодексу України, батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Згідно з ч. 1 ст. 240 Цивільного кодексу України, представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.
З огляду на вищезазначені норми, суд дійшов висновку, що хоча Цивільний кодекс України і не містить спеціальної норми щодо можливості передоручення саме законним представником своїх повноважень, але загальні норми, які стосується представників взагалі, передбачають право передоручення.
Таким чином, суд дійшов висновку про можливість для законних представників видавати довіреність від імені малолітньої особи, а тому висновок відповідача про суперечність довіреності приписам чинного законодавства є помилковим.
Крім того, суд зазначає, що ч. 7 ст.7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Закон України «Про охорону дитинства», визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства», визначено поняття «забезпечення найкращих інтересів дитини», зокрема вказано, що це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Відповідно до ст.18 вказаного Закону, держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Відповідно до ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Суд зазначає, що відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції «Про права дитини», пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Судом враховано, що малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживають разом з матір'ю ОСОБА_1 , а обставин, які б свідчили про наявність спору між батьком та матір'ю дітей щодо визначення їх місця проживання, судом не встановлено, більш того до суду, а також до заяви про зняття з реєстрації місця проживання їхнім представником надавалась нотаріально засвідчена згода батька дітей, ОСОБА_4 на зняття їх місця реєстрації проживання за адресою АДРЕСА_5 , при цьому відповідачем не доведено та не надано до суду доказів протилежного.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зазначити, що не зняття малолітніх дітей з місця реєстрації проживання унеможливлює подальшу реєстрацію їх фактичного місця проживання з матір'ю, при тому, що наявна згода батька дітей та суперечить їх інтересам, суттєво обмежує реалізацію їх прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування, та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров'я та соціальний захист.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Враховуючи викладене, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивачів є саме зобов'язання відповідача зняти з місця реєстрації проживання. ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Позов задовольнити повністю.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 НОМЕР_1 ) , ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 НОМЕР_2 ) , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 НОМЕР_3 ) до Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська (вул. Дружби народів, 48,Южноукраїнськ,Миколаївська область,55000 ) задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати відмову Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська (вул. Дружби Народів, 48, Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000) у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
3. Зобов'язати Виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська (вул. Дружби Народів, 48, Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000) зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
4. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Є. В. Марич