ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"01" червня 2020 р. справа № 300/389/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни про визнання протиправними та скасування постанов, -
18.02.2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування постанов.
Одночасно з поданням 18.02.2020 року позовної заяви, ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису № 3610, виданого 07.08.2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем про звернення стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТзОВ "Фінансова компанія "Сітіфінанс" (код ЄДРПОУ 39508708) заборгованості за кредитним договором в сумі 82 141,51 грн., в рамках виконавчого провадження № 60176910 до набрання законної сили судовим рішенням у справі (а.с.22-25).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 року вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису № 3610, виданого 07.08.2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем про звернення стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТзОВ "Фінансова компанія "Сітіфінанс" (код ЄДРПОУ 39508708) заборгованості за кредитним договором в сумі 82 141,51 грн., в рамках виконавчого провадження № 60176910 - до набрання рішенням по даній справі законної сили (а.с.28-30).
Позовні вимоги мотивовані тим, що приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольгою Леонідівною при винесенні оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 60176910 від 27.09.2019 року з примусового виконання виконавчого напису № 3610, виданого 07.08.2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" заборгованості в розмірі 82 141,51 грн. порушено територіальну юрисдикцію, оскільки виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання. Окрім того, приватний виконавець при визначенні розміру основної винагороди в оскаржуваній постанові ВП № 60176910 від 27.09.2019 року не врахував того, що підставою для сплати приватному виконавцю винагороди є вчинення ним виконавчих дій із забезпечення повного або часткового стягнення з боржника на користь стягувача зазначеної у виконавчому документі суми, та того, що розмір винагороди обчислюється у відсотках до суми, фактично стягнутої за виконавчим документом. Позивач вважає постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60176910 від 27.09.2019 року та постанову від 27.09.2019 року про стягнення з боржника основної винагороди протиправними, внаслідок чого, просить суд визнати їх протиправними та скасувати.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 року позовну заяву залишено без руху (а.с.32-33).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами, передбаченими статтею 287 КАС України.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 19.03.2020 року із відповідними письмовими доказами (а.с.62-77), згідно змісту якого, приватний виконавець щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що дії приватного виконавця були вчинені відповідно до ЗУ "Про виконавче провадження". Зазначила, що ОСОБА_1 є власником карткового рахунку № НОМЕР_2 та наявних на цьому рахунку грошових коштів, що підтверджується довідкою ТзОВ "Фінансова компанія "Сіті Фінанс". Відповідно, в даному випадку порушення ЗУ "Про виконавче провадження" відсутнє, оскільки майно боржника (грошові кошти) перебуває у м. Києві, а відповідно до статті 24 цього Закону приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Окрім того, вказала, що відповідно до частини 7 статті 31 ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Згідно проведеного приватним виконавцем розрахунку, розмір основної винагороди у цьому виконавчому провадженні становить 8 214,15 грн., що становить 10% від суми, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. Зазначила, що дії приватного виконавця щодо винесення оскаржуваних постанов є правомірні та законні з дотриманням норм чинного законодавства.
Позивач в судове засідання не з'явилася, однак на адресу суду направила клопотання про розгляд справи без її участі. Просила позов задоволити з мотивів, викладених в позовній заяві.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судового розгляду.
Частиною 3 статті 268 КАС України визначено, що неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (частина 4 статті 229 КАС України).
Таким чином, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності сторін, повідомлених належним чином про місце, дату й час розгляду справи на підставі поданих сторонами доказів, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку письмового провадження.
Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, визначених статтями 268, 269, 271, 287 КАС України, дослідивши письмові докази, встановив наступне.
07.08.2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області вчинено виконавчий напис № 3610 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Фінансова компанія "Сіті фінанс" заборгованості в сумі 81 641,51 грн. (а.с.7).
08.08.2019 представником стягувача ТзОВ "Фінансова компанія "Сіті фінанс" подано приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Юхименко О.Л. заяву про примусове виконання рішення, а саме: виконавчого напису № 3610 від 07.08.2019 року приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Фінансова компанія "Сіті фінанс" заборгованості в сумі 81 641,51 грн. (а.с.8).
У заяві стягувач зазначив боржником ОСОБА_1 (місце реєстрації проживання - АДРЕСА_1 ), місце знаходження майна: ТзОВ "Фінансова компанія "Сіті фінанс" (м. Київ, вул. Січових Стрільців, 37/41, о/р НОМЕР_2 ). До заяви додано платіжне доручення про сплату авансового внеску, оригінал виконавчого напису № 3610 від 07.08.2019 року, копію довіреності та довідку про відкриття рахунку.
Згідно листа ТзОВ "Фінансова компанія "Сіті фінанс" № 604/ДР/19 від 08.08.2019 року, адресованого відповідачу, у клієнта ОСОБА_1 для обліку поточної заборгованості відкрито рахунок № НОМЕР_2 від 16.02.2018 року в валюті гривня в ТзОВ "Фінансова компанія "Сіті фінанс", що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 37/41 (а.с.12).
27.09.2019 року відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60176910 з примусового виконання виконавчого напису № 3610 від 07.08.2019 року та постанову про стягнення з боржника основної винагороди (а.с. 14-17).
Вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про стягнення з боржника основної винагороди протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (надалі також Закон №1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) складає сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, які спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статі 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (надалі також Закон №1403-VІІІ), завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчі написи нотаріусів віднесено до виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з частиною 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 3 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" про початок діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України. У повідомленні про початок діяльності обов'язково зазначаються зокрема виконавчий округ, на території якого приватний виконавець має намір здійснювати діяльність.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру приватних виконавців України, виконавчим округом приватного виконавця Юхименко Ольги Леонідівни визначено: м. Київ.
Частиною 1 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Згідно з частиною 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження", приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Відповідно до пункту 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону України "Про виконавче провадження".
Так, частиною 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Згідно відомостей з Єдиного реєстру приватних виконавців України, виконавчий округ, на території якого відповідач здійснює діяльність є м. Київ, тоді як місце проживання боржника (позивача) є місто Івано-Франківськ.
Пунктом 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Щодо доводів відповідача про наявності у позивача рахунків в банківській установі, яка територіально знаходиться в м. Києві, суд зазначає таке.
Приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження, відповідач дійшла висновку, що безготівкові кошти боржника, які перебувають на рахунку у банку, є об'єктом права власності. Так, приватний виконавець Юхименко О.Л. у відзиві зазначила, що аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 10.09.2018 року, справа № 905/3542/15.
Верховний Суд у вищевказаній постанові, дійшов висновку, що безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об'єктом права власності внаслідок юридичної фікції, яка передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку. Відкинути цю юридичну фікцію, як того вимагає скаржник, у цій справі означало б, що безготівкові кошти є недосяжним для звернення на них стягнення, оскільки слід було б визнати, що вони одночасно всюди і ніде не знаходяться, тобто не мають місцезнаходження, інформація про яке є необхідною при вчиненні виконавчих дій і зазначається під час арешту цього майна. Можливість ініціювати операції стосовно безготівкових коштів в іншому місці, окрім як у банку, у якому відкрито відповідний рахунок, не суперечить цій юридичній фікції, яка закріплена також у Законі України "Про виконавче провадження", у якому йдеться про "кошти, які перебувають на рахунках боржника у банках".
Таким чином, Верховним Судом звернута увага саме на момент звернення до стягнення грошових коштів, що перебувають на рахунках у банках.
Відповідно до частини 1 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
За частинами 1 та 2 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Таким чином, Закон України "Про виконавче провадження" вирізняє майно боржника: майно як таке, що підлягає державній реєстрації з метою встановлення його місцезнаходження та примусової реалізації, інше майно, а також кошти не залежно від того зберігаються вони на рахунках у банківській установі чи отриманні у вигляді заробітної плати, пенсії, стипендії і в інший спосіб або зберігаються у власності боржника.
При цьому, якщо законодавець у Законі України "Про виконавче провадження" вживає термін "майно", поширюючи його значення на "кошти", то термін "кошти" відображається в дужках чи пов'язується змістом у відповідному реченні.
Натомість у частині 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" термін "майно" вжито без вказівки про кошти.
Отже, виконання рішення за місцезнаходженням майна, в розумінні вимог частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", не передбачає можливості виконання рішення за місцезнаходженням коштів, що відповідачем і не досліджувалося, а в свою чергу трактувалося як "місце реєстрації центрального офісу банківської установи".
Суд вважає, що положення частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", що стосуються виконання рішення за місцезнаходженням майна, розроблені для найбільш швидкого та ефективного доступу державного (приватного) виконавця до майна, з метою його опису та примусової реалізації, натомість арешт коштів на рахунках не вимагає особистої присутності державного (приватного) виконавця та може бути здійснений навіть за умови значної віддаленості установи банку. Окрім цього, таке застосування відповідачем частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" взагалі нівелює принцип територіальної підвідомчості примусового виконання рішень, так як переважна більшість центральних відділень банківських установ зареєстровані в місті Києві.
Таким чином, частина 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" не поширює свою дію на грошові кошти, що знаходяться на рахунках банківських установ.
Також суд звертає увагу на те, що саме існування відкритих банківських рахунків не підтверджує факту перебування на цих рахунках грошових коштів.
Щодо доводів відповідача про наявність лиса-роз'яснення Міністерства юстиції України № 23123/16620-33-18/20.5.1 від 11.06.2018 року, то суд зазначає, що зміст такого листа Міністерства юстиції Україна має виключно рекомендаційний характер для застосування в роботі, зокрема, приватними виконавцями та не є джерелом права.
Таким чином, приватний виконавець Юхименко О.Л. була зобов'язана згідно з вимогами пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення. Однак, відповідач всупереч вимогам Закону України "Про виконавче провадження" прийняла постанову про відкриття виконавчого провадження № 60176910 від 27.09.2019 року.
Щодо визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні ВП № 60176910 від 27.09.2019 року суд зазначає наступне.
Частиною 4 статті 27 ЗУ "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частиною 1 статті 42 ЗУ "Про виконавче провадження" передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Відповідно до частини 3 статті 45 ЗУ "Про виконавче провадження", основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно з частиною 1 статті 31 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Відповідно до частин 2-4 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина 6 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).
Відповідно до частини 7 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 «Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця» (далі - Порядок № 643).
Відповідно до пункту 19 Порядку № 643, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Частиною 4 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Аналізуючи положення частин четвертої та п'ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», суд доходить висновку, що питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми, а не від суми зазначеної у виконавчому документі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 03.03.2020 року у справі № 260/801/19.
Пунктом 19 Порядку № 643 визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Частиною 3 статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за своїм призначенням основана винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.
Суд зазначає, що відповідач всупереч вимогам Закону України "Про виконавче провадження" прийняла постанову про відкриття виконавчого провадження № 60176910 від 27.09.2019 року, окрім того сума заборгованості в примусовому порядку за виконавчим документом з ОСОБА_1 стягнута не була.
За таких обставин, враховуючи положення статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та пункт 19 Порядку № 643, суд дійшов висновку про протиправність постанови про стягнення з боржника основної винагороди.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 60176910 з примусового виконання виконавчого напису № 3610 від 07.08.2019 року та постанова про стягнення з боржника основної винагороди винесені необґрунтовано, з порушенням норм законодавства України, внаслідок чого, останні слід визнати протиправними та скасувати, а позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, слід стягнути з приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1681,60 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 268, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задоволити.
Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни про відкриття виконавчого провадження ВП № 60176910 від 27.09.2019 року.
Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні ВП № 60176910 від 27.09.2019 року.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни (адреса: Окріпної Раїси, буд. 4-А, офіс 35-Б) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня) 60 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Строк подання апеляційної скарги не може бути поновлено.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), серед інших, строки на апеляційне оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач:
Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольга Леонідівна, адреса: Окріпної Раїси, буд. 4-А, офіс 35-Б.
Суддя /підпис/ Панікар І.В.