ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" червня 2020 р. справа № 300/628/20
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Боршовський Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач 1) та Військової частини НОМЕР_2 (надалі - відповідач 2), в якому просить суд: визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14.06.2019.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу в в Збройних Силах України та на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_3 від 20.05.2019 за № 9-РС був звільнений з військової служби у запас за підпунктом “б” (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, а з 14.06.2019 виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 07.06.2019 за № 95. Станом на день звільнення та виключення позивача зі списків Військової частини НОМЕР_2 в позивача залишалися невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 2015-2018 роки, яка передбачена пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Однак, зазначає позивач, відповідач невиплатив йому компенсацію за невикористані календарні дні зазначеної додаткової відпустки при звільненні. 27.12.2019 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_2 із заявою, в якій просив виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2019 роки. Листом № 350/401/450 від 27.12.2019 Військова частина НОМЕР_2 повідомила позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій. При цьому Військова частина НОМЕР_2 повідомила ОСОБА_1 , що під час особливого періоду позивач не має права на додаткову відпустку як учасник бойових дій. Військова частина НОМЕР_2 , в якій проходив військову службу позивач і з якої звільнений, знаходиться на фінансово-економічному забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 . 03.02.2020 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. Листом № 350/484/1/18 від 20.02.2020 Військова частина НОМЕР_1 направила ОСОБА_1 копію листа заступника директора департаменту начальника відділу Юридичної департаменту від 03.10.2019 № 298/5/2867. Вважаючи протиправними відмову Військової частини НОМЕР_2 щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою від 23.03.2020 Івано-Франківський окружний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
08.04.2020 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 від 02.04.2020 за № 350/484/1/569 на позовну заяву, в якому представник відповідач заперечує проти задоволення позову. Згідно відзиву представник відповідача зазначив, що позивач пропустив місячний строк звернення з цим позовом, оскільки позивач виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 07.06.2019 за № 95, а з позовною заявою звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду лише 13.03.2020. Представник Військової частини НОМЕР_1 вказав на те, що момент виникнення в ОСОБА_1 права на додаткові відпустки як учасника бойових дій з дати видачі посвідчення учасника бойових дій тобто з 2017 року, а не з 2015 року як помилково зазначив позивач. Окрім цього, Військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем в цій справі, оскільки позивач проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_2 . Представник Військової частини НОМЕР_1 просив в задоволенні позову відмовити (а.с. 22-24).
15.04.2020 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог б/н від 13.04.2020 (вхідний № 5758/20 від 15.04.2020), в якій позивач просить суд: визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14.06.2019 (а.с. 33).
Вказана заява б/н від 13.04.2020 мотивована тим, що ОСОБА_1 помилково вказав в позовній заяві період 2015-2018 роки, замість періоду 2017-2019 роки, за який позивач просить виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Ухвалою від 21.04.2020 Івано-Франківський окружний адміністравтиний суд прийняв до розгляду заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог б/н від 13.04.2020 в справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
Військова частина НОМЕР_2 правом на подання відзиву у встановлений судом строк не скористалася. Ухвалу про відкриття провадження від 23.03.2020 вручено відповідачу 05.04.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, керуючись частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 з 19.01.2011 проходив військову службу в Збройних Силах України, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_4 (а.с. 17-18).
Відповідно до витягу з послужного списку позивач проходив військову службу: з 19.01.2011 - 23.03.2011 - курсант в/ч НОМЕР_5 м. Гайсин Війнницькаобласть; 23.03.2011 - 22.06.2011 - водій технічного взводу технічної роти батальйону аеродромно-технічного забезпечення в/ч НОМЕР_6 м. Івано-Франківськ; 22.06.2011 - 22.09.2011 - водій технічного взводу технічної роти батальйону аеродромно-технічного забезпечення в/ч НОМЕР_1 м. Івано-Франківськ; 22.09.2011 - 26.12.2014 - водій автомобільного відділення в/ч НОМЕР_2 м. Івано-Франківськ; 26.12.2014 - 07.07.2016 - начальник відділення фельд'єгерсько-поштового зв'язку в/ч НОМЕР_2 м. Івано-Франківськ; 30.08.2017 - 14.06.2019 - начальник обмінного пункту в/ч НОМЕР_2 м. Івано-Франківськ.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_2 від 03.05.2017 за № 350/401/103 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, ОСОБА_1 брав безпосередню участь в антитерористичній операції з 01.02.2017 по 30.04.2017. Підстава: витяг з наказу в/ч НОМЕР_2 (по с/ч) від 27.01.2017 № 17 (а.с. 4).
Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_7 від 12.06.2017 ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій.
На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_3 від 20.05.2019 за № 9-РС позивач звільнений з військової служби у запас за підпунктом “б” (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, а з 14.06.2019 позивач виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 07.06.2019 за № 95 (а.с. 3).
27.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_2 із заявою, в якій просив виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2019 роки (а.с. 5).
Листом № 350/401/450 від 27.12.2019 Військова частина НОМЕР_2 повідомила позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій. При цьому Військова частина НОМЕР_2 повідомила ОСОБА_1 , що під час особливого періоду позивач не має права на додаткову відпустку як учасник бойових дій (а.с. 8).
03.02.2020 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки (а.с. 7).
Листом № 350/484/1/18 від 20.02.2020 Військова частина НОМЕР_1 напрвила ОСОБА_1 копію листа заступника директора департаменту начальника відділу Юридичної департаменту від 03.10.2019 № 298/5/2867 (а.с. 8).
Вважаючи протиправними відмову Військової частини НОМЕР_2 щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки та бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, позивач звернувся з цим позовом до суду, в якому просить зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14.06.2019.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 за №2232-ХІІ (надалі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з статтею 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Державні гарантії права на відпустки встановлює Закон України “Про відпустки”, визначає умови, який визначає тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про відпустки”, державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Статтею 4 Закону України “Про відпустки” передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з статтею 16-2 Закону України “Про відпустки”, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Частиною 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 за № 2011-XII (надалі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
З огляду на те, що ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_7 від 12.06.2017, на позивача поширюється дія Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Абзацом 3 частини 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до частини 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В даному випадку, частиною 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Частиною 6 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено надання щорічно канікулярних відпусток курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки. Частиною 12 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено надання відпустки військовослужбовцям строкової військової служби.
Згідно з частинами 18-19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 за № 3543-XII та “Про оборону України” від 06.12.1991 за № 1932-XII (надалі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Так, згідно з статтею 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України “Про оборону України” визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Окрім цього, в статті 1 Закону “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України “Про відпустки”.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та Великої Палати Верховного Суду у справі № 620/4218/18.
Також Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (надалі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Пунктом 5 розділу ХХХІ Порядку № 260 встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
В даному випадку, з огляду на зміст витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 07.06.2019 за № 95 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за підпунктом “б” (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 20.05.2019 за № 9-РС.
Пунктом 1 розділу ХХХІ Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Також пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, враховуючи вказані норми законодавства, Військова частина НОМЕР_2 була зобов'язана до дня виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 , провести повний розрахунок з позивачем по всіх видах забезпечення, в тому числі й грошового, зі включенням до останнього компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій.
В даному випадку, з огляду на зміст витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 07.06.2019 за № 95 ОСОБА_1 надано термін для здачі справ та посади з 07 по 14 жовтня 2019 року. Також визначено, що 14 червня 2019 року позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 , з усіх видів забезпечення та вважати таким, що направлений до Івано-Франківського МВК Івано-Франківської області для зарахування на військовий облік. Зобов'язано виплатити грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2019 рік.
Жодних даних про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки (а саме з дати набуття статусу учасника бойових дій по дату звільнення з військової служби), наказ командира Військової частини НОМЕР_2 від 07.06.2019 за № 95 не містить.
При цьому судом було враховано правові позиції Європейського суду з прав людини.
У справі “Серявін та інші проти України”, заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року, Європейський суд з прав людини вказав, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним. Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (п. 39).
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеній в рішенні 04 грудня 1974 у справі “Yvonne van Duyn v Home Office”, принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це встановлення компенсації за порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України “Про відпустки” та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Таке застосування згаданих положень в спірних правовідносинах відповідатиме забезпечуватиме правову визначеність як складову принципу верховенства права та гарантовані статтями 43, 45 Конституції України трудові права особи, і як наслідок, право особи на компенсацію Державою невикористаного права на відпустку без будь-яких обмежень як складову гарантованого статтею 1 протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на “мирне володіння майном”.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідачем не доведено суду законності обмеження такого права і відповідності його верховенству права та, за його наявності, пропорційності такого втручання.
Підсумовуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасник бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за період 2017-2019 роки.
З огляду на зміст наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 07.06.2019 за № 95, листа № 350/401/450 від 27.12.2019 Військової частини НОМЕР_2 , суд встановив, що Військова частина НОМЕР_2 не провела з позивачем розрахунку щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за період 2017-2019 роки, починаючи з дня набуття статусу учасника бойових дій по день виключення позивача зі списків особового складу в/ч НОМЕР_2 включно. Не подано доказів проведення такого розрахунку і суду під час розгляду справи.
Зважаючи на вищевикладене, суд зазначає, що Військовою частиною НОМЕР_2 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14.06.2019, то суд вказує на таке.
Відповідно до витягу з послужного списку позивач проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 : з 23.03.2011 - 22.06.2011 - на посаді водія технічного взводу технічної роти батальйону аеродромно-технічного забезпечення в/ч НОМЕР_6 м. Івано-Франківськ; 22.06.2011 - 22.09.2011 - на посаді водія технічного взводу технічної роти батальйону аеродромно-технічного забезпечення в/ч НОМЕР_1 м. Івано-Франківськ.
З 22.09.2011 ОСОБА_1 проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_2 : з 22.09.2011 - 26.12.2014 - на посаді водія автомобільного відділення в/ч НОМЕР_2 м. Івано-Франківськ; 26.12.2014 - 07.07.2016 - на посаді начальника відділення фельд'єгерсько-поштового зв'язку в/ч НОМЕР_2 м. Івано-Франківськ; 30.08.2017 - 14.06.2019 - на посаді начальника обмінного пункту в/ч НОМЕР_2 м. Івано-Франківськ.
При цьому, довідку від 03.05.2017 за № 350/401/103 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, ОСОБА_1 видала Військова частини НОМЕР_2 на підставі витягу з наказу в/ч НОМЕР_2 (по с/ч) від 27.01.2017 № 17 (а.с. 4).
Позивач виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 07.06.2019 за № 95, а тому обов'язок щодо проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 по всіх видах забезпечення, в тому числі й грошового, зі включенням до останнього компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій, покладений саме на Військову частину НОМЕР_2 , а не Військову частину НОМЕР_1 , в якій позивач проходив військову службу до 22.09.2011. При цьому, перебування Військової частини НОМЕР_2 , як зазначає позивач в позовній заяві, на фінансово-економічному забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 , не звільняє Військову частину НОМЕР_2 від вказаного судом вище обов'язку. Будь-які і адміністративні відносини між двома державними організаціями (установами) не впливають на правовідносини між роботодавцем - військовою частиною в якій позивач проходив військову службу, та працівником - військовослужбовцем.
Щодо строків звернення до суду з цим позовом, то суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.08.2019 за результатом розгляду справи № 620/4218/18 зазначила, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені строком. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Підсумовуючи викладене, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку вийти за межі позовних вимог та задововольнити позов частково у спосіб: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017-2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. В задоволенні решти позову до Військової частини НОМЕР_2 та позову до Військової частини НОМЕР_1 відмовити.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_7 від 12.06.2017, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору.
З огляду на те, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для розподілу судових витрат у справі.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ідентифікаційний код - НОМЕР_8 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_9 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017-2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В задоволенні решти позову до Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_1 відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_9 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_8 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_10 , АДРЕСА_1 .
Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.