Справа № 369/10161/19
Провадження №2/369/889/20
29.05.2020 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючої судді Дубас Т.В.
за участю секретаря Мазурик Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Осипенко Вадима Юрійовича про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності,-
У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності.
22.05.2020 року через канцелярію суду представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Осипенко Вадимом Юрійовичем було подано заяву про забезпечення позову за вх. №17582.
В своїй заяві представник позивача просив суд накласти арешт на земельну ділянку, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 258329232224; кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:007;0238, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею: 0,15 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Заявлені вимоги мотивує тим, що Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.07.2019 року ОСОБА_2 (відповідач) на праві приватної власності належить земельна ділянка, кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:007:0238, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею: 0,15 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , підстава виникнення права власності: договір купівлі- продажу, серія та номер: 3753, виданий 17.05.2016, видавник: приватний нотаріус КМНО Ковальчук С. П.
Кошти на придбання вищевказаної земельної ділянки: АДРЕСА_1 . перераховувалися ОСОБА_3 (яка є матір"ю позивача та сестрою відповідача). Між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (відповідач) була усна домовленість та цілковита довіра, так як вони являються сестрами.
Суть позовних вимог полягає в тому, що: відповідно до усних домовленостей ОСОБА_2 (відповідач) повинна була придбати та потім переоформити земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:007:0238, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею: 0, 15 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 на ОСОБА_1 (позивач), так як ця земельна ділянка придбалася саме для нього.
Проте, незважаючи на усні домовленості, ОСОБА_2 (відповідач) не здійснила реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:007:0238, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею: 0, 15 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 на ОСОБА_1 .
Дана земельна ділянка знаходиться посередині житлових будинків, які належать на праві приватної власності позивачу, що може свідчити про те, що вищезазначена земельна ділянка, планувалася для придбання у єдиному цілому, разом усі три земельні ділянки. Також це чітко видно на панорамних фото ділянок, що додаються до матеріалів позовної заяви. Також даний факт підтверджується єдиною огорожею, що відокремлює ділянки від дороги та будівлі, що фактично розташовані на обох ділянках. З вищезазначеного чітко вбачається, що у даних об'єктів був фактично один власник під єдину модель використання. Також, про факт того, що вказана земельна ділянка придбалася для подальшої реєстрації на Позивача, може свідчити довіреність, яку позивач надав відповідачу для придбання житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_2 та відповідно до якої, відповідач зареєструвала на позивача право власності.
Враховуючи той факт, що з боку ОСОБА_3 (третя особа), яка є матір'ю позивача та сестрою відповідача, були виконанні усі усні домовленості, а саме перерахування коштів для придбання земельної ділянки: 3222482001:01:007:0238, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею: 0, 15 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за винагороду, яку ОСОБА_2 отримала) та з боку ОСОБА_2 , навпаки порушені домовленості, а саме земельної ділянки: 3222482001:01:007:0238, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею: 0, 15 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 так і не була зареєстрована на ОСОБА_1 незважаючи на те, що позивач неодноразово звертався до відповідача з даним проханням.
Невжиття заходу по забезпечення позову може призвести до того, що ухиляючись від майбутнього виконання рішення суду у даній справі, відповідач може відчужити спірне майно на користь інших осіб, що призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на ефективний судовий захист.
При цьому, накладення арешту на земельну ділянку до вирішення спору по суті, не призведе до суттєвого обмеження прав відповідача на володіння майном, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача.
За таких обставин, з підстав передбачених ст. ст. 149-153 ЦПК України, на час розгляду справи в суді необхідно вжити заходів по забезпеченню позову, шляхом накладання арешту на земельну ділянку, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 258329232224: кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:007:0238, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею: 0,15 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Осипенко Вадима Юрійовича слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 153 ЦПК України суд розглянув заяву про забезпечення позову без виклику осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача обґрунтовує наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, виходячи виключно із власних нічим не підтверджених припущень (міркувань, передбачень, прогнозів), що протирічить положенням ст. 149 ЦПК та п. 4 Постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», згідно яких такі припущення мають бути обґрунтованими, а саме, підкріплені доказами про наявність фактичних, а значить реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість у майбутньому виконати рішення суду першої інстанції.
Підстави забезпечення позову необхідно доводити документально, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову, по суті, це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Крім того, відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод як джерело права.
Згідно з ч.1 ст.1 Першого протоколу до цієї Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Так зі змісту заяви про забезпечення позову не вбачається, в чому саме полягає необхідність у забезпеченні позову, належним чином не обґрунтовано необхідність застосування виду забезпечення позову у вигляді арешту, не вказано чи співмірна ця вартість ціні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, враховуючи, що заявником не доведено факту унеможливлення чи утруднення виконання рішення суду, у разі невжиття заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку про відмову у забезпеченні позову.
Також, слід зазначити, що, як вбачається, заявляючи позовні вимоги про визнання права власності та посилаючись на невиконання попередніх усних домовленостей між відповідачем ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_3 щодо переоформлення на позивача земельної ділянки, останній не оспорює законність виникнення права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову може вважатись підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. У поданій заяві про забезпечення позову заявник обмежився лише зазначенням, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, не навівши достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому, останнім не доведено наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову.
Також, слід зазначити, що питання про забезпечення позову вже розглядалось 07.02.2020 року Києво-Святошинським районним судом Київської області суддею Медведським М.Д., відповідно до вказаної ухвали у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Осипенко Вадима Юрійовича про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності було відмовлено.
Враховуючи зазначене, виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що представником позивача не були наведені належні та переконливі докази існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди інтересам позивача до ухвалення рішення у цивільній справі, та невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких звернувся позивач, у випадку ухвалення рішення на користь останнього.
Керуючись статтями 149-153, 258-261-210 ЦПК України,-
У задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Осипенко Вадима Юрійовича про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності - відмовити.Копію ухвали невідкладно направити заявнику.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії даної ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: Т.В. Дубас