Провадження № 2/229/28/2020
ЄУН 229/3035/19
(заочне)
01 червня 2020 року м. Дружківка
Дружківський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді Грубника О.М.,
за участю секретаря судового засідання Варламової О.Д.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Христенко Станіслав Володимирович, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд малолітній дитині за межі України та на тимчасово непідконтрольну територію без згоди батька,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_3 про надання дозволу на виїзд малолітній дитині за межі України та на тимчасово непідконтрольну територію без згоди батька. В обґрунтування позовної заяви зазначила, 17 квітня 2007 року між нею та відповідачем був зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4 . Згідно з рішенням Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 21 березня 2001 року № 2-458/2011 шлюб між сторонами розірвано. Син завжди перебуває на утриманні позивача та мешкає разом із нею. Під час проведення антитерористичної операції в Донецькій області, позивач ОСОБА_1 була змушена виїхати з сином до м Слов'янська, Донецька область. У вказаному місті вони мешкають разом з дитиною. Позивачка працевлаштувалася. ОСОБА_1 має статус особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. У позивачки виникло питання з приводу неможливого отримання дозволу у відповідача та тимчасовий виїзд та в'їзд дитини до на непідконтрольну територію (район проведення операції об'єднаних сил та назад). Відповідач не надає на це згоду. Останній проживає у м. Ясинувата, Донецька область. Однак, поштовий зв'язок, інші відомості про його місце знаходження, а також адреса як внутрішньо переміщеної особи, у неї відсутні. В теперішній час батько дитини без будь-яких пояснень, такої згоди не надає, у зв'язку з чим вона вимушена звернутися до суду. Позивачка ОСОБА_1 просить суд надати їй дозвіл на тимчасовий виїзд з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за межі України та на тимчасово непідконтрольну територію України до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 02 липня 2019 року було відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суд від 09 вересня 2019 року було закрито підготовче провадження у цивільній справі; призначено цивільну справу до судового розгляду по суті на 07 жовтня 2019 року на 09:30 годину, про що повідомлено учасників справи. Залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, орган опіки та піклування Слов'янської міської ради.
Ухвалою суду від 28жовтня 2019 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради.
Ухвалою суду від 10 лютого 2020 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України без згоди батька, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради.
Позивач ОСОБА_1 та адвокат Христенко С.В. у судове засідання не з'явилися про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області до суду не з'явився, про час та місце розгляду справи сповіщений належним чином. Надав клопотання про розгляд справи у його відсутність.
У висновку від 31 березня 2020 року заперечував щодо надання позивачці разом з малолітнім сином права на перетинання тимчасово-окупованої території України.
Відповідач ОСОБА_3. у судове засідання не з'явився, він у встановленому законом порядку був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи (шляхом розміщення тексту оголошення в мережі Інтернет на офіційному веб-порталі «Судова влада України» в розділі «Інформація про виклик до суду сторін які проживають на не підконтрольній Україні території» Дружківського міського суду Донецької області за адресою:(http:// dr.dn.court.gov.ua/fair). Про причини своєї неявки він суд не сповістив, від нього не надійшло клопотання про відкладення слухання справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів, проти чого позивач не заперечує.
На підставі ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв'язку з неявкою учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Встановлено, що з 17 квітня 2007 року по 31 березня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбу (а.с.10; а.с.12).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 10 жовтня 2007 року (а.с.11), батьками дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 (батько), ОСОБА_1 (мати).
З паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 31травня 2007 року Ясинуватським МРВ ГУМВС України в Донецькій області, вбачається, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6).
В матеріалах справи також міститься довідка ВПО від 04 липня 2018 року № НОМЕР_3 , згідно якої ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 (арк.с.09).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із ч.7 ст.7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Крім того, відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Статтею 141 СК України визначена рівність обсягу прав і обов'язків батьків відносно дитини, незалежно від розірвання шлюбу чи проживання їх окремо від дитини.
Принцип загальної і рівної відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини закріплений і нормами міжнародного права. Статтею 18 Конвенції про права дитини проголошено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Рівності прав і обов'язків батьків стосовно дітей необхідно дотримуватися незалежно від наявності або відсутності шлюбу між ними.
Особисте немайнове право на свободу пересування фізичної особи закріплене ст. 313 ЦК України. Згідно з ч.3 даної статті фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України, і в'їзду в Україну громадяни України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 № 231.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 № 231, визначено, зокрема, що виїзд неповнолітніх громадян України за межі території України здійснюється за одним із таких документів: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий дітям громадянам України згідно з цими правилами; проїзний документ дитини, виданий відповідно до Правил; паспорт громадянина України для виїзду за кордон одного з батьків, у який, відповідно до Правил, записано дитину, яка прямує у його супроводі через державний кордон.
Пунктом 18 цих Правил передбачено, що оформлення паспорта/проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду. Для дітей віком від 14 до 18 років у заяві зазначається відсутність обставин, що обмежують згідно із законодавством право їх виїзду за кордон.
Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, передбачають, Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску; якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на постійний консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном; а також у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків (п.4 постанови)
Відповідно до п. п. 1.4 даних Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
Отже за змістом наведених норм, питання про виїзд за кордон дитини, яка не досягла шістнадцятирічного віку, у разі відсутності згоди одного з батьків, вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з'ясуванням питання про державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування дитини у цій державі, мети виїзду.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим із батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
Чинним законодавством передбачено можливість вирішувати питання про надання дозволу саме на конкретний виїзд дитини за кордон без згоди батька (одноразовий), з визначенням його початку і закінчення.
Надання дозволу на необмежений виїзд дитини за кордон без дозволу одного з батьків за рішенням суду законодавством не передбачено та суперечить положенням цього Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та статей 141, 153, 157 СК України.
Враховуючи наведене, у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з'ясуванням питання про державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування дитини у цій державі, строки та мету виїзду.
Крім того, не можуть бути задоволені позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушене в майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушене, зокрема, вимоги про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди одного з батьків, оскільки невідомо, чи буде необхідність в отриманні дозволу, а якщо і настане така необхідність, можливо, відповідач безперешкодно його надасть.
Так, об'єктом захисту позовного провадження є порушене, невизнане або оспорюване право чи охоронюваний законом інтерес.
Аналізуючи встановлені на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позову.
Правова позиція суду, покладена в основу такого результату розгляду справи, ґрунтується на тому, що основною обставиною, яка підлягає доведенню в межах предмету доказування у справі (окрім інших та логічних - як то наявність у сторін спільної дитини, яка не досягла 16-річного віку, потреба в цієї дитини у виїзді за кордон з тих чи інших підстав тощо), є безпідставне ненадання чи ухилення одного з батьків (відповідача) від надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон спільної дитини сторін, яка не досягла 16-річного віку. Доказами означеного факту можуть бути не отримане з вини адресата чи безпідставно ним проігнороване письмове звернення, звернення за допомогою зв'язку через мережу Інтернет, смс-повідомлень чи зафіксоване в будь-якій іншій придатній для дослідження в суді формі (звуко-, відеозапис) звернення матері до батька дитини щодо необхідності з'явитись до нотаріальної контори у певний день та час для надання дозволу для виїзду цієї дитини за кордон (із зазначенням країни та проміжку часу для виїзду), покази свідків, присутніх при усному зверненні матері до батька дитини з приводу надання останнім оформленого належним чином дозволу на виїзд дитини за кордон, а також зафіксована письмовими чи іншими належними і допустимим доказами безпідставна пряма відмова відповідача в наданні дозволу на виїзд спільної дитини сторін за кордон. Неподання позивачем суду доказів на підтвердження фактів прямої відмови у наданні дозволу чи ухилення від надання дозволу на виїзд дитини за кордон другим з батьків є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїх ухвалах від 11 червня 2015 року у справі №6-12521св15 та від 29 липня 2015 року у справі №6-10368св15.
Позивач же у даній цивільній справі щодо доведення означеної вище обставини обмежилась виключно абстрактними посиланнями в тексті позову на відмову відповідача надати такий дозвіл, при цьому жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних заявлених обставин стороною позивача суду так і не було надано, в зв'язку із чим суд може сприймати заявлені стороною позивача вищевказані обставини лише як припущення, на яких у відповідності до ст.81 ч.6 ЦПК України суд не може ґрунтувати своє рішення. Останнє, в свою чергу, є достатньою підставою для відмови у задоволенні позову про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька дитини.
Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» 07 листопада 2015 року № 1085-р місто Єнакієве належить до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
З матеріалів справи встановлено, що постійним зареєстрованим місцем проживання позивачки є м. Ясинувата, Донецька область.
З метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту позивачка залишила своє місце проживання у м. Ясинувата, Донецька область та як внутрішньо переміщена особа була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , на теперішній час фактично проживає за вказаною адресою разом з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України). Тобто Конституція України допускає обмеження права громадян на свободу пересування у випадках, встановлених законом.
Вказане положення Конституції України узгоджується із статтею 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права на вільне пересування і обрання місця проживання також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдовуються суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Відповідно до частини 2 статті 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Отже, оцінюючи наведені норми у сукупності, слід зробити висновок, що законом встановлені у таких випадках певні обмеження та порядок для в'їзду на окуповану територію з метою захисту інтересів неповнолітніх (малолітніх) дітей.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року предметом основного піклування батьків є найкращі інтереси дитини.
Статтею 3 Конвенції про права дитини також передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Позивачка просить надати дозвіл на виїзд малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без згоди батька, існує реальна загроза безпеки для життя та здоров'я дитини (внаслідок переміщення терористичних груп, використання зброї, вибухівки тощо), а тому виїзд дитини до м. Ясинувата, Донецька область, що знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не забезпечує її інтересів, наражає її на небезпеку, що є неприпустимим.
У висновку виконавчого комітету Маріупольської ради Донецької області від 31.03.2020 року № 01.1.-01-23-42 зазначено, що тимчасово -окупована територія, на якій ведуться бойові дії, не є безпечним середовищем для дитини. Є неможливим надання ОСОБА_1 дозволу на тимчасовий виїзд малолітнього ОСОБА_5 , на тимчасово-окуповану територію України до досягнення ним 16-ти річного віку.
На території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, держава Україна не може забезпечити інтереси та права дітей у цій справі, які є громадянами України, а також їх повернення на територію, яка контролюється органами державної влади.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд також керується і тим, що відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N /97-ВР.
Надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі № 643/1090/17.
Вище приведені обставини та факти у їх сукупності надають суду можливість зробити висновок про те, що в ході судового розгляду справи, позивачем не було обґрунтовано доведені ті обставини, на які вона посилалася як на підстави своїх вимог, а тому відмовляє в задоволенні позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року № 3857-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", 7, 141, 150, 153, 155, 157 СК України, ст.ст. 4, 12, 13, 77, 78, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 280-283, 354 ЦПК України,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Христенко Станіслав Володимирович, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд малолітній дитині за межі України та на тимчасово непідконтрольну територію без згоди батька відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Донецького апеляційного суду через Дружківський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 01 червня 2020 року.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Суддя: О. М. Грубник