29.05.2020 Єдиний унікальний № 371/385/20
29 травня 2020 року м. Миронівка
ЄУН 371/385/20
Провадження № 2/371/493/20
Миронівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Капшук Л.О.,
за участі секретаря судових засідань Сахненко О.М.,
розглянувши у підготовчому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про відшкодування моральної шкоди,
В провадженні Миронівського районного суду перебуває цивільна справа, в якій позивач заявив вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої йому відповідачем внаслідок незаконного звільнення з органів Національної поліції.
Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області від 7 травня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Підготовче засідання у справі призначено на 11 годину 29 травня 2020 року.
25 травня 2020 року, до початку підготовчого засідання, представник відповідача ОСОБА_2 подала до суду клопотання про закриття провадження у справі.
Клопотання про закриття провадження у справі обґрунтовано тими обставинами, що позовні вимоги позивача не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 661/3699/16 від 17 жовтня 2018 року (у клопотанні від 17.11.2018), вимога позивача, яка є пов'язаною з проходженням ним публічної служби та звільненням з цієї служби, має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, зокрема і тоді, коли вона заявлена окремо від вимоги про поновлення на публічній службі.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданого представником відповідача клопотання.
На підставі пункту 2 частини 2 статті 200 ЦПК України суд може постановити ухвалу про закриття провадження у справі за результатами підготовчого засідання.
Відповідно до правил пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 статті 19 ЦПК України передбачено, що суди у порядку цивільного судочинства розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства) та суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
У пункті 2 частини першої статті 4 КАС України справу адміністративної юрисдикції визначено як публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно пункту 17 частини 1 вказаної статті публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
До поняття публічної служби включають діяльність працівників усіх інституцій, які виконують публічні завдання, в тому числі державна служба.
Посилання представника відповідача на позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 661/3699/16 від 17 жовтня 2018 року, не є такими, що заслуговують на увагу, з наступних мотивів.
У наведеній справі судом встановлено, що позивач обіймала посаду державного службовця в органі державної виконавчої влади, тобто проходила публічну службу. Спірні правовідносини виникли, зокрема, через: несвоєчасне виконання постанови суду в частині стягнення середнього заробітку за вимушений прогул; неврахування під час розрахунку з позивачем індексації грошових доходів населення; виплату позивачу заробітної плати без урахування встановленого збільшення посадового окладу працівників відповідача.
При розгляді справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку за вимушений прогул не є вимогою про відшкодування шкоди у розумінні статті 21 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій.
Оскільки зазначена вимога позивача є пов'язаною з проходженням позивачем публічної служби та звільненням з цієї служби, така вимога має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, зокрема і тоді, коли вона заявлена окремо від вимоги про поновлення на публічній службі.
Суми виплат, пов'язані з індексацією заробітної плати, входять до складу фонду додаткової заробітної плати. Означену позовну вимогу та вимогу, пов'язану з виплатою позивачеві як державному службовцеві заробітної плати після поновлення її на посаді, теж слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки вимоги про стягнення моральної шкоди, які виникли з правовідносин, зумовлених проходженням позивачем публічної служби і звільненням з неї, заявлені разом з вимогами вирішити публічно-правовий спір, Велика Палата Верховного Суду вважала, що на вирішення такої вимоги про стягнення моральної шкоди поширюється юрисдикція адміністративних судів.
З позовної заяви та доданих до неї письмових доказів вбачається, що позивач перебував на публічній службі, протиправність звільнення зі служби в порядку дисциплінарного стягнення оскаржував до адміністративного суду.
Звертаючись з позовом про відшкодування моральної шкоди, позивач не заявив інших вимог, які мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства, вказав, що позов виник з трудових правовідносин, та послався на правила частини 5 статті 21 КАС України.
Відповідно до вказаних правил, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Трудове законодавство України охороняє немайнові права та інтереси працівників. Відшкодування роботодавцем заподіяної моральної шкоди працівнику є самостійною формою його відповідальності. Така відповідальність виражається у відшкодуванні моральної шкоди, що стала наслідком порушення законних прав працівника.
Враховуючи викладене, з огляду на ті обставини, що вимог про вирішення публічно-правового спору не заявлено, позов про стягнення моральної шкоди, заявлений фізичною особою, підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства,підстав для закриття провадження у справі суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 200, 255, 258 - 261, 353 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Київській областіпро закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про відшкодування моральної шкоди.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя підпис Л.О. Капшук
Згідно з оригіналом
Суддя Л.О. Капшук