вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" червня 2020 р. Справа№ 910/18251/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Тарасенко К.В.
Іоннікової І.А.
Розглянувши у письмовому провадженні без виклику учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/18251/19 (суддя Ломака В.С., м. Київ, повний текст рішення складено 25.02.2020)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод», м. Авдіївка, Донецька обл.
до Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ
про стягнення 3 450,25 грн
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод» (надалі - позивач/ПрАТ «Авдіївський коксохімічний завод») звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі-відповідач/АТ«Українська залізниця») про стягнення вартості недостачі вантажу в розмірі 3 450, 25 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок незабезпечення відповідачем збереження вантажу під час перевезення, утворилась недостача, про що складені відповідні комерційні акти. Вартість недостачі вантажу, за розрахунком позивача, становить 3 450,25 грн, яка відповідачем у добровільному порядку сплачена не була, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/18251/19 (суддя Ломака В.С., м. Київ, повний текс рішення складено 25.02.2020) у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих того чи дійсно він поніс втрати у зв'язку з нестачею вантажу, тобто, чи здійснив позивач оплату за товар, який частково було втрачено. У зв'язку з чим позивачем не доведено факту завдання йому збитків втратою цього товару, а тому відсутні підстави для стягнення збитків у відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вказаним рішенням, ПрАТ «Авдіївський коксохімічний завод» (надалі-скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ «Авдіївський коксохімічний завод» зводяться до того, що позивачем належними та допустимими доказами було доведено фактичну вартість майна, яке було втрачено під час його перевезення відповідачем, і, відповідно, доведено понесення позивачем таких збитків, що у свою чергу дає підстави для відшкодування відповідачем збитків у порядку ст. 22 Цивільного кодексу України.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач-1 не скористався своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Частиною 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2020 апеляційну скаргу ПрАТ «Авдіївський коксохімічний завод» у справі № 910/18251/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Разіної Т.І., суддів: Тарасенко К.В., Іоннікової І.А.
Приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод» в апеляційні скарзі просило поновити строк на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/18251/19.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2020, зокрема, задоволено клопотання ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод" та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/18251/19; відкрито апеляційне провадження у справі № 910/18251/19; розгляд апеляційної скарги ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/18251/19 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як убачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 27.07.2018 між ПрАТ "Донецьксталь - металургійний завод", як постачальником та ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод", як покупцем було укладено договір поставки № 18/146 (надалі- Договір).
За умовами п. 1.1. (предмет Договору) Договору постачальник зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити на умовах цього договору вугільну продукцію (в подальшому товар) виробництва Товариства з обмеженою відповідальністю "Збагачувальна фабрика "Свято-Варваринська": вугільний концентрат марки К з граничними показниками якості: зола (max) - 9,0%, волога (max) - 10,5%, сірка (max) - 0,8%, якщо інше не обумовлено в додаткових угодах і специфікаціях.
Ціна товару, визначена на дату поставки, яка відповідає додатковим угодам (специфікаціям) до договору і вказується в рахунках у гривні, що виставляються постачальником у відповідності до умов даного договору (п. 3.3. Договору).
У п. 3.4. Договору сторони визначили, що покупець проводить розрахунки за товар шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 24 календарних днів від дати поставки кожної партії товару згідно виставленого постачальником рахунку, якщо інше не обумовлено в додаткових угодах та специфікаціях. Під партією товару сторони мають на увазі кількість товару, поставленого постачальником протягом доби по одному посвідченню якості.
Пунктом 5.2. Договору сторони обумовили, що перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється на станції відправлення (ст. Удачна Донецької залізниці "Укрзалізниці", код залізничної станції - 481904) після відповідної відмітки у залізничній накладній про приймання товару до перевезення залізницею, якщо інше не обумовлено у додаткових угодах та специфікаціях.
Відповідно до п. 10.1. Договору цей договір набирає чинності з 01.08.2018, але не раніше виконання вимог статутних документів сторін про необхідність надання згоди на укладання органами управління сторін, які мають відповідні повноваження (за умови наявності таких вимог) і діють до 31.07.2023.
У специфікації від 27.06.2019 до договору, контрагенти, зокрема, погодили, що постачальник зобов'язується поставити покупцю у власність, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити наступний товар: концентрат вугілля кам'яного для коксування марки К групи К1 0-100 Товариства з обмеженою відповідальністю "Збагачувальна фабрика "Свято-Варваринська", кількість - 168 040 т +/- 10%, ціна за тонну без ПДВ 4 957, 87 грн, ціна за тонну з ПДВ - 5 945,84 грн, загальна вартість - 999 139 625,76 грн, строк поставки - червень 2019 року, вантажоотримувач - ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод".
Місцевим господарським судом встановлено, що:
- 03.07.2019 Приватним акціонерним товариством "Донецьксталь - металургійний завод" було виставлено позивачу рахунок-фактуру № 29546 на оплату концентрату вугілля кам'яного для коксування марки К групи К1 0-100, кількістю 3 273,900 т, вартістю 19 475 488,21 грн з ПДВ та визначено спосіб доставки, зокрема, за залізничною накладною № 50522176 від 03.07.2019 у вагоні № 56968167;
- 03.07.2019 між Приватним акціонерним товариством "Донецьксталь - металургійний завод" та ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод" було підписано акт приймання - передачі продукції № 29546 до договору, відповідно до якого постачальник передав, а покупець прийняв товар, кількістю 3 273,900 т, вартістю 19 475 488,21 грн з ПДВ, зокрема, за залізничною накладною № 50522176 від 03.07.2019 у вагоні № 56968167, фактична вага 68,400 т.
У жовтні 2019 року відповідач прийняв до перевезення вантаж - концентрат вугільний у кількості 68 400 кг за залізничною накладною № 50522176, вантажоотримувачем якого є позивач.
Після прибуття вантажу було здійснено комісійне переважування вагонів та виявлено недостачу вантажу, про що складено Комерційний акт № 482803/126 від 04.07.2019.
У Комерційному акті № 482803/126 від 04.07.2019 зазначено, що відповідно до акта загальної форми № 27376 від 04.07.2019 станції Покровськ здійснено комісійне переважування вантажу на справних 100-тонних електронних вагах вантажоотримувача № 0380, приписаних до залізниці та повірених 22.04.2019. По документу значиться вага нетто 68 400 кг, тара 21 300 кг. При переважуванні виявилось: брутто 87 750 кг, нетто 66 450 к., тара 21 300 кг, що менше ваги за накладною на 1 950 кг. Вантаж прибув у справному вагоні, люки, двері плотно зачинені, течі вантажу немає. Поверхня вантажу на рівні бортів, розрівнена, маркірована поперечними бороздами, плівкою проти видування не покривалась. У вагоні над 7 люком виїмка розміром 150 см х 280 см х 40 см. Переважування здійснювали: В.о. ДС Гаврилюк А.З. , агент комерційний Шевченко А.Д. , прийомоздавальник ПАТ "АКХЗ" Штевнина Н.В. , о/у Авдіївського ОП Андрієнко А.А . При повторному переваженні у присутності вищезазначених осіб недостача вантажу підтвердилась. Завідуючого вантажним двором немає.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, вини відповідача у незабезпеченні збереження вантажу під час його перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки на суму 3 450,25 грн.
Положеннями ст. 908 Цивільного кодексу України (надалі-ЦК України) визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 306 Господарського кодексу України (надалі-ГК України) встановлено, що загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами, передбачені у ч. 5 ст. 307 ГК України.
Стаття 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (надалі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).
Як передбачено ч. 1 ст. 307 ГК України, п. 22 Статуту, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
У п. 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.
Статтею 52 Статуту, встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.
Згідно зі ст. 37 Статуту тарні і штучні вантажі перевозяться із зазначенням у накладній маси і кількості вантажних місць. Маса цих вантажів визначається до здавання їх для перевезення і зазначається на вантажних місцях. Вантажі, що перевозяться насипом і наливом, а також інші вантажі, зважування яких на вантажних вагах неможливе, зважуються на вагонних вагах. Перелік вантажів, що можуть перевозитися насипом і наливом, установлюється Правилами перевезення вантажів. Загальна маса вантажу визначається шляхом зважування на вагах або підрахуванням маси на вантажних місцях за трафаретом чи стандартом. Маса окремих вантажів може визначатися розрахунковим методом, за обміром або умовно (нафтопродукти в цистернах, тварини, лісоматеріали тощо). Маса вантажів визначається відправником. Спосіб визначення маси зазначається у накладній.
Згідно з п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082 договір про перевезення вантажу вважається укладеним з моменту проставлення календарного штемпеля станції відправлення в оформленій паперовій накладній або з моменту накладення електронного цифрового підпису працівником залізниці в електронній накладній. Вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.
Відповідно до п. 1 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу (ст. 32 Статуту), затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 542 від 20.08.2001 року, у вагонах відкритого типу (на платформах, у напіввагонах і т.ін.) допускається перевезення вантажів, зазначених у додатку. Кам'яне вугілля, кокс, торф, руда і рудні концентрати, мінеральні будівельні матеріали (глина, щебінь тощо) перевозяться, як правило, у напіввагонах.
Матеріалами справи (накладною № 50522176) підтверджується прийняття вантажу до перевезення АТ "Українська залізниця" (перевізник) від Товариства з обмеженою відповідальністю "Збагачувальна фабрика "Свято-Варваринська" (вантажовідправник) та здійснення його перевезення зі станції відправлення - Удачна Донецької області до станції призначення- Авдіївка Донецької області.
Згідно з ст. 24 Статуту залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.
Пунктом 22 Правил видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083 передбачено, що перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.
Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Згідно із ч. 2 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Відповідно до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
У відповідності до ст. 129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріально відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:
а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;
б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;
в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;
г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.
В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.
Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.
Відповідно до п. п. 2, 9 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, комерційні акти складаються для засвідчення, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах. Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин. У комерційному акті детально описуються стан вантажу або багажу і обставини, за яких виявлена незбереженність, а також обставини, які могли бути причиною виникнення незбереженості вантажу, багажу чи вантажобагажу. Усі графи бланка акта мають бути заповнені. Не дозволяється проставлення рисок та лапок замість повторення необхідних даних. У комерційному акті зазначається, чи правильно навантажений, розміщений і закріплений вантаж, а також про наявність та стан захисного маркування для вантажів, що перевозяться у відкритих вагонах. У разі неправильного завантаження, розміщення, закріплення вантажу в акті зазначається, яке порушення було допущено. Особи, які склали або підписали комерційний акт або акт загальної форми, що містить дані, які не відповідають дійсності, несуть установлену законодавством відповідальність.
За результатами зважування вантажу, який перевезено згідно з накладною № 50522176 від 04.07.2019 виявлено його часткову втрату у вагоні № 569681678, на підтвердження чого перевізником складено Комерційний акт № 482803/126 від 04.07.2019.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що наявний в матеріалах справи комерційні акт, що підтверджують недостачу вантажу за своєю формою та змістом, відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правил складення актів, затверджених наказои Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, а тому визнаються судом апеляційної інстанції належним доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладних, фактичній масі вантажу.
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно із ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.200 № 644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2 % маси, зазначеної в перевізних документах щодо вантажів, зданих для перевезення у вологому стані.
За змістом статті 31 Статуту та пунктів 5 і 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу вантажовідправник перед навантаженням вантажу у вагон повинен визначити його придатність для перевезення вантажу у комерційному відношенні, при завантаженні вантажів, які містять дрібні фракції, - усунути щілини та конструктивні зазори вагонів, а також вжити заходів щодо запобігання видуванню або висипанню вантажу.
Як роз'яснено в пункті 3.9 роз'яснень Вищого господарського суду України №04-5/225 від 29.09.2008 "Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002" Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" оскільки незбереження вантажу може бути наслідком як технічної несправності вагона або контейнера, так і їх непридатності для перевезення певного вантажу (тобто у комерційному відношенні), то господарським судам у вирішенні спорів слід розмежовувати відповідні поняття; вагон (контейнер) може бути цілком справним, але таким, що не забезпечить збереження якості певного вантажу, наприклад, має стійкий запах, що впливає на завантажені до нього продовольчі товари; саме в такому випадку йдеться про непридатність вагона (контейнера) у комерційному відношенні; згідно з зазначеною статтею Статуту придатність вагона чи контейнера для перевезення відповідного вантажу у комерційному відношенні визначається відправником або залізницею, якщо вона здійснює завантаження; отже, якщо псування вантажу є наслідком комерційної несправності вагона (контейнера), відповідальність за це несе той, хто завантажив продукцію у вагон (контейнер); у випадках, коли під завантаження подано несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен відмовитись від їх використання; якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника; винятки з цього правила можуть мати місце тоді, коли з матеріалів справи вбачається, що технічна несправність мала прихований характер або виникла у процесі перевезення вантажу; прихованими є такі технічні несправності, які не могли бути виявлені відправником під час звичайного огляду вагону або контейнера; у такому разі відповідальність за незбереження вантажу покладається на залізницю; якщо незбереження вантажу сталося внаслідок того, що вагон чи контейнер поряд з прихованими несправностями або з несправностями, які виникли під час транспортування, мали ще й такі, які могли бути виявлені до завантаження, господарський суд може вирішити питання про покладення відповідальності як на залізницю, так і на відправника; для правильного вирішення питань щодо відповідальності за незбереження вантажу внаслідок технічної несправності рухомого складу господарський суд повинен провести досконале дослідження не тільки комерційного акта, але й акта про технічний стан вагону або контейнера і дати їм відповідну оцінку.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження технічної чи комерційної несправності вагонів.
Виходячи зі змісту ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Абзацом 1 ст.110 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Частиною першою ст. 623 ЦК України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства (ч.1 ст. 225 ГК України).
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22, ст. 611, ч. 1 ст. 623 ЦК України). Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; завдання шкоди у результаті такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Частиною 2 ст. 623 ЦК України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин (ст. 113 Статуту)
Відповідно до приписів ст. 924 ЦК України, ст. 314 ГК України, ст.ст. 114, 115 Статуту залізниць України залізниця відповідає за збереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість.
Згідно зі ст. 113 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Відповідно до абз.1 ст. 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Отже з урахуванням наведених вище норм чинного законодавства, розмір шкоди, завданої внаслідок втрати вантажу, складається з вартості вантажу, який оплачений позивачем, але фактично ним не отриманий.
Відповідна правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 910/13327/17.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що вугільний концентрат поставлявся позивачем на підставі Договору поставки № 18/146 від 27.07.2018, укладеного між ПАТ "Донецьксталь" - Металургійний завод" (постачальник) та ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод" (покупець).
Пунктом 5.2. Договору передбачено, що перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця здійснюється на станції відправлення (ст. Удачна Донецької залізниці "Укрзалізниці", код залізничної станції - 481904) після відповідної відмітки у залізничній накладній про приймання товару до перевезення залізницею, якщо інше не обумовлено у додаткових угодах та специфікаціях.
Матеріали справи підтверджено, що згідно з актом приймання-передачі № 29546 від 03.07.2019, ПрАТ "Донецьксталь" - металургійний завод" передало позивачу вугільний концентрат, в т.ч. за накладною № 50522176.
Позивачем вартість вугільного концентрату визначена на підставі рахунку постачальника - ПАТ "Донецьксталь" - металургійний завод" № 29546 від 03.07.2019.
Доказів оплати зазначено рахунку позивачем не надано та матеріали справи не містять.
При цьому, слід зазначити, що наданий позивачем рахунок-фактуру № 29546 від 03.07.2019 про вартість вугільного концентрату не є достатнім доказом, який б міг підтвердити саме понесення позивачем збитків, оскільки він жодним чином не доводить обставин оплати вартості втраченого вантажу, тобто заподіяння реальних збитків (витрат, які зазнала особа у зв'язку із втратою вантажу).
Проте, як зазначалось вище, матеріали справи не містять доказів про оплату позивачем вартості вантажу, про нестачу якого вказано в комерційному акті, що вказує на те, що позивачем у даній справі не доведено фактичного розміру заподіяної відповідачем шкоди, внаслідок чого суд апеляційної інстанції вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених позивачем в апеляційній скарзі
Твердження заявника апеляційної скарги про те, що ним було доведено належними та допустимими доказаними фактичну вартість втрачено вантажу, і, відповідно заподіяних збитків суд апеляційної інстанції вважає непереконливими, оскільки відповідно приписів ст. 924 ЦК України, ст. 314 ГК України, ст.ст. 114, 115 Статуту залізниць України залізниця відповідає за збереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість.
Тобто розмір шкоди, завданої внаслідок втрати вантажу, складається з вартості вантажу, який оплачений позивачем, але фактично ним не отриманий; у той час як позивачем не надано, а матеріали справи не містять доказів оплати вартості вантажу, про нестачу якого вказано в комерційному акті.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 2 ст. 86 ГПК України).
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та документально не підтвердженими , у зв'язку з чим позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/18251/19, та, відповідно апеляційна скарга ПрАТ «Авдіївський коксохімічний завод» є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат
Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/18251/19 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді К.В. Тарасенко
І.А. Іоннікова