проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"21" травня 2020 р. Справа № 905/2268/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.,
за участю секретаря судового засідання Перікової К.В.,
за участю представників:
позивача - Ботман О.О. (ордер від 23.03.2020 серії ДН №112309, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 18.12.2002 №1449)
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Константінової Людмили Миколаївни (вх. 988)
на рішення Господарського суду Донецької області від 05.03.2020
у справі №905/2268/19, ухвалене суддею Матюхіним В.І. в приміщенні Господарського суду Донецької області 05.03.2020 об 11:10 год. (повний текст рішення складений 16.03.2020),
за позовом Фізичної особи-підприємця Константінової Людмили Миколаївни, с.Златоустівка,
до відповідача Маріупольської міської ради Донецької області, м.Маріуполь,
про скасування рішення Маріупольської міської ради №7/44-4306 від 05.09.2019; визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки
Фізична особа-підприємець Константінова Людмила Миколаївна звернулась до господарського суду з позовом до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання:
- незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради Донецької області №7/44-4306 від 05.09.2019;
- укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 22.01.2015 у редакції позивача.
Рішенням господарського суду Донецької області від 05.03.2020 в задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця Константінової Людмили Миколаївни до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради Донецької області №7/44-4306 від 05.09.2019 та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 22.01.2015 у редакції позивача відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що Маріупольська міська рада прийняла рішення від 05.09.2019 №7/44-4306 про відмову у поновленні строку оренди земельної ділянки у формі, яка передбачена ст.26, 59 Законом України «Про місцеве самоврядування». Також частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" не може бути застосована до спірних правовідносин з огляду на те, що договором передбачено, що орендар повинен не пізніше ніж, за 2 місяці до закінчення стоку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір поновлення терміну дії договору, а в іншому випадку договір поновленню не підлягає. Таким чином, у випадках неповідомлення орендарем орендодавця про намір поновити термін дії договору чи направлення повідомлення з порушенням визначеного строку чи порядку відповідно до умов договору він поновленню не підлягає.
Фізична особа-підприємець Константінова Людмила Миколаївна з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить визнати незаконним та скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 05.03.2020 по справі №905/2268/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Константінової Л.М. до Маріупольської міської ради Донецької області №7/44-4306 від 05.09.2019 та визнати укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 22.01.2015 у редакції позивача в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що судом першої інстанції не було надано правової оцінки обґрунтуванням позивача щодо незаконності рішення Маріупольської міської ради від 05.09.2019 №7/44-4306 щодо наступного.
По-перше, на час отримання у власність нерухомого майна та отримання в оренду земельної ділянки попереднім орендарем план зонування території міста Маріуполь та Комплексну схему розміщення тимчасових споруд та їх архітектурного типу для провадження підприємницької діяльності на території Приморського району міста Маріуполя ще прийнято не було, та відповідно обмежень, які вони закріплювали також не існувало.
По-друге, на орендованій земельній ділянці знаходиться нерухоме майно - капітальна споруда, а не тимчасова споруда, як зазначено в оскаржуваному рішенні.
Крім того, апелянт посилається на те, що Маріупольською міською радою було порушено процедуру підготовки та оприлюднення рішення Маріупольської міської ради від 18.06.2013 №6/28-3210, яким затверджено «План зонування території м. Маріуполь», тому наведене рішення, на думку апелянта, не набрало чинності, отже, не може бути належним та допустимим доказом у справі.
Апелянт зазначає, що Маріупольська міська рада як орендодавець, який має право припинити дію договору, мала звернутися до орендаря з наміром припинити договір та надати підписану зі свого боку додаткову угоду з відповідним текстом щодо припинення договору оренди.
Заявник апеляційної скарги звертає увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», не вимагається. На думку апелянта, суть поновлення договору оренди землі на новий строк згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, і не заперечує у поновленні договору, зокрема, у зв'язку з належним виконанням умов договору.
У судовому засіданні 21.05.2020 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення господарського суду першої інстанції скасувати та задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить повернуте рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.
Рішенням Маріупольської міської ради від 25.09.2012 №6/22-2552 «Про затвердження проекту землеустрою по відводу земельної ділянки по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 » затверджено проект землеустрою щодо відведення і надано із земель житлової і громадської забудови, земель запасу житлової і громадської забудови в оренду строком на 5 років земельну ділянку (кадастровий №1412337200:01:014:0278) площею 0,0096 га з розміром орендної плати на рівні 5% від її грошової оцінки для будівництва та обслуговування будівлі торгівлі (обслуговування та розширення нежилого приміщення (торгового павільйону) по АДРЕСА_1 міста громадянці ОСОБА_1 (а.с. 36).
24.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Термінал-Сервіс компані» (продавець) та Константіновою Людмилою Миколаївною (покупець) укладений договір купівлі-продажу, згідно з яким продавець продав, а покупець купив нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 20,7кв.м.
В п.1. даного договору зазначено, що будівля розташована на земельній ділянці загальною площею 0,0096га, кадастровий №1412337200:01:014:0278 та знаходиться у комунальній власності Маріупольської міської ради (а.с. 26).
Рішенням Маріупольської міської ради від 30.10.2014 №6/42-4831 «Про припинення права оренди земельної ділянки гр. ОСОБА_1 і наданні земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 районі міста фізичній особі - підприємцю Константіновій Л.М.» вирішено припинити право оренди земельної ділянки площею 0,0096га по АДРЕСА_1 міста гр. ОСОБА_1 та надано в оренду строком на 5 років земельну ділянку (землі житлової і громадської забудови, кадастровий №1412337200:01:014:0278) площею 0,0096га по АДРЕСА_1 в Приморському районі міста фізичній особі - підприємцю Константіновій Людмилі Миколаївні з розміром орендної плати на рівні 5% від грошової оцінки для будівництва та обслуговування будівлі торгівлі (обслуговування та розширення нежилої будівлі (торгового павільйону) по пр. Будівників, 32 (а.с. 16).
На виконання рішення Маріупольської міської ради від 30.10.2014 №6/42-4831, позивач 22.01.2015 уклав з Маріупольською міською радою договір оренди земельної ділянки, кадастровий №1412337200:01:014:0278, строком на 5 років (з 30.10.2014 до 30.10.2019) (а.с. 17-19).
Згідно з п.3.2 вказаного договору після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 2 місяці до закінчення стоку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає.
10.05.2019 позивач звернувся до голови Маріупольської міської ради з заявою про продовження оренди земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1. Цей факт підтверджується заявою від 10.05.2019 та описом вхідного пакету документів № 027-01.27-02387 від 10.05.2019 (а.с. 30-31).
До наведеної заяви позивача не було додано проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.
Листом від 24.05.2019 №29668 Управління земельних відносин Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради повідомило позивача, що на підставі наданих документів Управлінням земельних відносин департаменту по роботі з активами міської ради буде підготовлено та розміщено на офіційному ВЕБ-сайті міської ради проект рішення міської ради за наведеним питанням. Вказаний проект рішення після його погодження в порядку, встановленому Регламентом Маріупольської міської ради, затвердженим рішенням Маріупольської міської ради від 25.04.2018 №7/30-2627, буде винесений на розгляд чергової сесії міської ради. Про прийняте міською радою рішення та час його видачі буде проінформовано Центром надання адміністративних послуг (а.с. 52).
03.07.2019 Головним управлінням містобудування і архітектури міської ради надане зауваження №30.5/27120 до проекту рішення міської ради «Про поновлення строку оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 в Приморському районі міста фізичній особі - підприємцю Константіновій Людмилі Миколаївні» (а.с. 33).
У наведеному зауваженні зазначено, що відповідно до плану зонування території міста Маріуполя вказана земельна ділянка розташована у територіальній зоні ТР-2, до якої відносяться території вулиць, майданів (в межах червоних ліній), доріг. Згідно з планом зонування території міста Маріуполя у зоні ТР-2 дозволяється розміщувати тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності, які не мають фундаменту, зблоковані з зупинкою громадського пасажирського транспорту, загальною площею не більше 4 кв.м. Комплексною схемою розміщення тимчасових споруд та їх архітектурного типу для провадження підприємницької діяльності на території Приморського району міста Маріуполя не передбачено розміщення тимчасових споруд за вищевказаною адресою».
05.09.2019 Маріупольська міська рада прийняла рішення №7/44-4306 «Про поновлення строку оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 в Приморському районі міста фізичній особі - підприємцю Константіновій Людмилі Миколаївні», яким відмовила у поновленні строку оренди земельної ділянки, кадастровий №1412337200:01:014:0278 (а.с. 39).
Як зазначено у оспорюваному рішенні підставою для його прийняття стало наявність зауваження Головного управління містобудування і архітектури міської ради споруд від 03.07.2019 №30.5/27120 до проекту рішення міської ради.
21.10.2019 позивач знову звернувся до Маріупольської міської ради з листом, в якому повідомив орендодавця про свій намір подовжити договір оренди земельної ділянки від 26.05.2010. Зазначений лист радою отримано 23.10.2019, що підтверджено штампом вхідної кореспонденції від 23.10.2019. До листа позивачем було додано два примірники проекту додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 22.01.2015 (а.с. 37-38).
Як встановлено господарським судом першої інстанції, повторне направлення позивачем до ради листа-повідомлення про намір подовжити договір оренди мало місце без дотримання строку, встановленого п.3.2 укладеного між сторонами договору, так як орендар письмово повідомив орендодавця про свій намір менш, ніж за 10 днів, а мав це зробити не пізніше, ніж за 2 місяці до закінчення стоку дії договору оренди. До того ж, у листі заявником була допущена описка дати укладення договору і замість « 22.01.2015» зазначено - « 26.05.2010».
Маріупольська міська рада листом від 22.11.2019 №266.3-29832-09 надала відповідь на звернення позивача 21.10.2019, в якому ще раз повідомила про те, що у Маріупольської міської ради не має законних підстав для підписання додаткової угоди, посилаючись на рішення Маріупольської міської ради від 05.09.2019 №7/44-4306 (а.с. 72).
Вважаючи свої права порушеними ФОП Константінова Л.М. звернулась до господарського суду Донецької області з позовною заявою про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради від 05.09.2019 №7/44-4306 та визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 22.01.2015 в редакції позивача.
05.03.2020 Господарським судом Донецької області ухвалено рішення, яким у задоволенні позовних вимог ФОП Константінової Л.М. до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради Донецької області №7/44-4306 від 05.09.2019 та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 22.01.2015 у редакції позивача відмовлено.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з огляду на наступне.
Спеціальним законом, що регулює питання оренди землі, є Закон України «Про оренду землі», яким встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Частиною першою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється, зокрема, шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.
Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 792 Цивільного кодексу України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».
Законом України «Про оренду землі» визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
За вимогами статті 17 Закону України «Про оренду землі» об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. За приписами статті Цивільного кодексу України правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Тобто, в даному випадку строку дії договору закінчився 30.10.2019.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Як вбачається з позовної заяви позивач просить визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 22.01.2015 на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».
Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1-5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).
Відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 наведеного Закону, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду містяться у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), у постанові від 05.06.2019 у справі №709/433/17.
Такий висновок відповідає вимогам абзаців 6-8 статті 33 Закону України «Про оренду землі», зі змісту яких вбачається, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслав листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору, то необхідно у випадку поновлення договору оренди землі в обов'язковому порядку укласти протягом місяця додаткову угоду із уповноваженим керівником органу виконавчої влади без прийняття органом виконавчої влади рішення про поновлення договору оренди землі щодо земель державної власності.
Позивач просить визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 22.01.2015 на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі». Позивач вважає, що вона як орендар після закінчення строку дії договору при відсутності заперечень відповідача (протягом одного місяця після закінчення дії договору) продовжувала користуватися земельною ділянкою і належно виконувала свої обов'язки. Тому, на думку позивача, такий договір є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».
Однак, в силу вимог ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» наведених дій недостатньо для поновлення договору оренди землі. Оскільки позивачем не повідомлено орендодавця про свій намір поновити договір на підставі ч.6 ст.33 Закону України «Про оренди землі» не пізніше, ніж за місяць до закінчення строку дії договору (тобто до 30.09.2019), додавши проект додаткової угоди про поновлення договору на тих же умовах і на той же строк;
Крім того, вимога, викладена у позовній заяві, про визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 22.01.2015 не відповідає умовам договору оренди земельної ділянки від 22.01.2015.
Пунктом 3.2 договору оренди земельної ділянки встановлено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення стоку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З огляду на викладене колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про укладення додаткової угоди на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки наведене суперечить умовам договору та вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів зазначає, що надіслання позивачем 10.05.2019 на адресу відповідача заяви про продовження оренди земельної ділянки свідчить саме про намір підприємця поновити договір оренди земельної ділянки на підставах передбачених ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», що також підтверджується надісланим на адресу відповідача листа від 21.10.2019 разом з проектом додаткової угоди до договору.
Відповідно до приписів частин 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.
Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Приписи статей 319, 626 Цивільного кодексу України свідчать про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.
Як вже зазначалось, з заявою про продовження оренди земельної ділянки до Маріупольської міської ради позивач вперше звернувся своєчасно (10.05.2019), але без дотримання вимог чинного законодавства щодо його оформлення, оскільки проект додаткової угоди до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі на порушення ч.3 ст.33 Закону України «Про оренду землі» орендарем доданий не був.
Повторний лист позивача про його намір подовжити договір оренди земельної ділянки разом з проектом додаткової угоди було надіслано на адресу орендодавця 21.10.2019, тобто з порушенням строку, встановленого договором та законом.
Тобто, як у травні, так і жовтні 2019 року, орендар, маючи намір подовжити орендні відносини з відповідачем, діяв без дотримання у першому випадку вимог ч.3 ст.33 Закону України «Про оренду землі», а у другому - умов договору і законодавства. Наслідком недотримання позивачем умов договору і законодавства є, як домовились сторони п.3.2 договору, непоновлення договору оренди земельної ділянки кадастровий №1412337200:01:014:0278, укладеного між сторонами 22.01.2015.
Таким чином, в даному випадку з боку орендаря були порушені вимоги частин 1-5 статті 33 Закону України «Про оренди землі».
Отже, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що після 30.10.2019 договір оренди земельної ділянки, кадастровий №1412337200:01:014:0278, укладений 22.01.2015 строком на 5 років, припинив свою дію.
Щодо визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради Донецької області від 05.09.2019 №7/44-4306 колегія суддів погоджується з висновками господарського суду першої інстанції про відмову у задоволені наведеної вимоги з огляду на наступне.
Способи захисту порушених прав встановлені статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України до яких відноситься, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому для вирішення питання щодо наявності правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення ради суду необхідно встановити його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав ці акти. Також обов'язковою умовою визнання цих актів недійсними є порушення у зв'язку з їх прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно з ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Пунктом 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Як вже було зазначено строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився 30.10.2019.
Тобто Маріупольська міська рада в передбачений ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» строк прийняла рішення від 05.09.2019 №7/44-4306 про відмову у поновленні строку оренди земельної ділянки у формі, яка передбачена ст. 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування».
Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції на безпідставне посилання позивача на ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України. Згідно з вказаною нормою орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто, частина 3 ст. 123 Земельного кодексу України регламентує надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Проте, як встановлено господарським судом першої інстанції, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, позивачем до міської ради подана заява саме про продовження оренди земельної ділянки (що регулюється спеціальними нормами Закону України «Про оренду землі»), а не заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Викладеним спростовується посилання апелянта на те, що орендодавець повинен був звернутися до орендаря з наміром припинити договір та надати підписану зі свого боку додаткову угоду з відповідним текстом.
Таким чином, враховуючи, що укладений сторонами договір оренди спірної земельної ділянки після 30.10.2019 не поновився; міська рада, яка отримала лист-повідомлення позивача від 10.05.2019 без проекту додаткової угоди мала підстави як відмовити орендарю у поновленні договору оренди земельної ділянки, прийнявши відповідне рішення, так і, пославшись на п.3.2 договору, інформувати позивача про закінчення строку договору, тобто взагалі не приймати ніякого рішення за зверненням позивача.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що рішення Маріупольської міської ради Донецької області №7/44-4306 від 05.09.2019 не порушує права і законні інтереси позивача і, як наслідок, позовні вимоги у частині щодо визнання незаконним та скасування цього рішення є безпідставними і такими, що задоволенню не підлягають.
Посилання позивача на ненабрання рішенням Маріупольської міської ради від 18.06.2013 №6/28-3210 законної сили, оскільки не дотримано процедуру прийняття регуляторного акту в контексті його опублікування, колегією суддів не приймається з огляду на наступне.
Затвердження плану зонування території населеного пункту, виходячи з положень ст. 2 та ч. 1 ст. 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", є складовою планування територій на місцевому рівні, що само по собі не може розглядатись як регулювання господарської діяльності та виключає регуляторний характер відповідного акта міської ради, адже фактично зводиться до прогнозування розвитку територій; забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку територій; взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій; визначення і раціонального взаємного розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об'єктів; встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
Частиною 1 статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.
Як вбачається з наведеної норми законодавства, регулювання господарської діяльності у сфері містобудування не відноситься до мети розроблення плану зонування території. При цьому необхідно враховувати, що план зонування території є невідривно пов'язаним із іншою містобудівною документацією - генеральним планом відповідного населеного пункту та є лише доповненням його положень, а отже План зонування території міста Маріуполя не є регуляторним актом.
Крім того, листом від 05.01.2016 №16/0/2016 Державна регуляторна служба України повідомила Виконавчий комітет Маріупольської міської ради, що проект рішення Маріупольської міської ради «Про затвердження містобудівної документації «План зонування міста Маріуполя», «Про затвердження генерального плану міста Маріуполя», «Про надання дозволу на розробку проекту детального плану території с. Садки в Іллічівському районі м. Маріуполя» не містять норм регуляторного характеру, а їх прийняття не потребує реалізації передбачених Законом процедур (а.с. 98).
Отже, оскаржуване рішення Маріупольської міської ради є обґрунтованим з дотриманням вимог чинного законодавства та підстав для скасування рішення немає.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що прийнявши рішення Маріупольська міська рада від 18.06.2013 №6/28-3210, яким затверджено «План зонування території м. Маріуполя» та рішення №7/14-1102 від 23.12.2016 «Про затвердження комплексної схеми розміщення тимчасових споруд та їх архітектурного типу для провадження підприємницької діяльності на території Приморського району м. Маріуполя», рада не порушила прав позивача на законне очікування виконання умов договору оренди землі, оскільки їх застосування щодо позивача пов'язане з закінченням спірного договору оренди земельної ділянки; рішення від 18.06.2013 №6/28-3210 і від 23.12.2016 №7/14-1102 не є скасованими і у встановленому законом порядку недійсними не визнані (протилежного позивачем не доведено).
Крім того, колегія суддів зазначає, що рішенням Маріупольської міської ради від 30.10.2014 №6/42-4831 «Про припинення права оренди земельної ділянки гр. ОСОБА_1 і наданні земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 міста фізичній особі - підприємцю Константіновій Л.М.» вирішено, зокрема, надати в оренду строком на 5 років земельну ділянку (землі житлової і громадської забудови, кадастровий №1412337200:01:014:0278) площею 0,0096га з розміром орендної плати 5% від її грошової оцінки для будівництва та обслуговування будови торгівлі (обслуговування та розширення нежилої будови (торгового павільйону) по АДРЕСА_1 в Приморському районі міста фізичній особі - підприємцю Константіновій Людмилі Миколаївні.
На підставі наведеного рішення був укладений договір оренди земельної ділянки від 22.01.2015.
Пунктом 2.2 розділу 2 договору «Об'єкт оренди» зазначено, що на земельній ділянці знаходиться (буде знаходитись) об'єкт нерухомого майна: нежитлова будівля, а також об'єкти інфраструктури згідно з документацією із землеустрою, що посвідчують право на земельну ділянку. Однак, в наведеному пункті не зазначено перелік, характеристика, стан будинків, будівель, споруд та інших об'єктів, тобто не наведено конкретних, ідентифікуючих ознак об'єкту нерухомого майна (нежитлової будівлі), яке знаходиться (чи буде знаходитись) на орендованій земельній ділянці площею 0,0096 га.
Таким чином про наявність будівлі (тимчасової чи капітальної) площею 20.7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці загальною площею 0.0096 га (кадастровий номер 1412337200:01:014:0278), яка належить ФОП Константінова Л.М. на праві власності за договором купівлі-продажу від 24.12.2013, ні у рішенні міської ради про надання в оренду земельної ділянки, ні у договорі про оренду земельної ділянки не зазначено.
Отже, посилання апелянта на те, що на час отримання у власність нерухомого майна та отримання в оренду земельної ділянки попереднім орендарем план зонування території міста Маріуполь та Комплексну схему розміщення тимчасових споруд та їх архітектурного типу для провадження підприємницької діяльності на території Приморського району міста Маріуполя ще прийнято не було, та відповідно обмежень, які вони закріплювали також не існувало, колегія суддів вважає необґрунтованим.
Слід також зазначити, що рішенням Маріупольської міської ради від 30.10.2014 №6/42-4831 припинено право оренди земельної ділянки площею 0,0096 га по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 ; визнано рішення Маріупольської міської ради від 25.09.2012 №6/22-2552 «Про затвердження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 » таким, що втратило силу; розірвано договір оренди земельної ділянки від 26.12.2012 №2939, укладений між ОСОБА_1 та Маріупольською міською радою. Таким чином, з грудня 2012 по жовтень 2014 земельна ділянка загальною площею 0.0096 га (кадастровий номер 1412337200:01:014:0278) знаходилась на праві оренди у ОСОБА_1
Договір купівлі-продажу, відповідно до якого ТОВ «Термінал-Сервіс компані» продало, Константінова Л.М. купила нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_1 , на земельній ділянці загальною площею 0,0096 га (кадастровий №1412337200:01:014:0278), укладений 24.12.2013. У п. 1 наведеного договору зазначено, що земельна ділянка знаходиться у комунальній власності Маріупольської міської ради. Доказів того, що земельна ділянка загальною площею 0,0096 га з кадастровим №1412337200:01:014:0278 знаходилась на праві користування у ТОВ «Термінал-Сервіс компані» матеріали справи не містять, а позивачем не надані.
Як у травні, так і жовтні 2019 року, орендар, маючи намір подовжити орендні відносини з радою, діяв без дотримання у першому випадку вимог ч.3 ст.33 Закону України «Про оренду землі», а у другому - умов договору і законодавства. Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що наслідком недотримання позивачем умов договору і законодавства є, як домовились сторони п.3.2 договору, непоновлення договору оренди земельної ділянки кадастровий №1412337200:01:014:0278, укладеного між сторонами 22.01.2015.
Тобто, після 30.10.2019 договір оренди земельної ділянки, кадастровий №1412337200:01:014:0278, укладений 22.01.2015 строком на 5 років, припинив свою дію.
З огляду на викладене, судова колегія вважає рішення господарського суду першої інстанції обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства.
Згідно з положеннями частин 1, 3 статті 74, статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог і вважає, що рішення є таким, що відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Матеріали справи свідчать про те, що господарський суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване, надав вірну юридичну оцінку обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення в апеляційному порядку та не приймаються судовою колегією апеляційної інстанції, у зв'язку з чим апеляційна Фізичної особи-підприємця Константінової Л.М. не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Донецької області від 05.03.2020 у справі №905/2268/19 слід залишити без змін.
Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст.ст. 129, 282 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 253, 254, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Константінової Людмили Миколаївни залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 05.03.2020 у справі №905/2268/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 01.06.2020.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Л.І. Бородіна
Суддя Л.М. Здоровко