ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01 червня 2020 року м. ОдесаСправа № 923/7/20
м. Одеса, проспект Шевченка, 29
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Головея В.М.,
Разюк Г.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація річкових портів"
на рішення Господарського суду Херсонської області
від 25 лютого 2020 року (повний текст складено 28.02.2020р.)
по справі № 923/7/20
за позовом Державного підприємства "Адміністрація річкових портів"
до відповідача: Комунального підприємства "Херсонський комунальний транспортний сервіс"
про стягнення заборгованості за договором бербоутного чартеру від 23.03.2016р. №01/03-246 в сумі 55 577,74 грн., -
суддя суду першої інстанції: Литвинова В.В.
дата і місце прийняття рішення: 25.02.2020р., м. Херсон, вулиця Театральна, 18 Господарський суд Херсонської області, -
У січні 2020 року Державне підприємство "Адміністрація річкових портів" (далі також - позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Комунального підприємства "Херсонський комунальний транспортний сервіс" (далі також - відповідач, КП «"ХКТС") про стягнення заборгованості за договором бербоутного чартеру від 23.03.2016р. №01/03-246 в сумі 55 577,74 грн., з яких: 39 288 грн. - основного боргу, 13 360,77 грн. - пені, 1 190,4 грн. - 3% річних та 1 738,57 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано відмовою Комунального підприємства "Херсонський комунальний транспортний сервіс" від підписання додаткової угоди від 11.01.2019р. до договору бербоутного чартеру від 23.03.2016р., якою був переглянутий, у відповідності до ст. 28 вказаного договору, річний розмір чартерної плати у бік збільшення, з урахуванням індексу інфляції за 2018 рік. У зв'язку з не підписанням додаткової угоди, відповідачем було допущено прострочення чартерної плати, розрахованої на підставі додаткової угоди.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 25.02.2020р. по справі №923/7/20 (суддя Литвинова В.В.) в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Обґрунтовуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що нормами чинного законодавства прямо не встановлена обов'язковість укладання додаткової угоди до договору бербоут-чартеру в частині визначення розміру плати; обов'язку Фрахтувальника укласти додаткову угоду щодо зміни ціни договору у бік збільшення умовами укладеного Договору не передбачено; додаткова угода відповідачем не підписана, отже, нарахована позивачем сума боргу у розмірі 39 288 грн. (виходячи з суми оплати на підставі додаткової угоди) є безпідставною, як і позовні вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, які є похідними від вказаної суми.
Окремо, місцевий господарський суд зауважив, що відповідний спір мав бути переданий на вирішення суду, із вимогами визнати додаткову угоду укладеною в редакції, запропонованій позивачем, що відповідало б способам захисту, визначеним ст. 16 Цивільного кодексу України, але, враховуючи, що у межах даної справи позивачем не заявлено вимоги при визнання додаткової угоди укладеною, то за таких обставин, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «Адміністрація річкових портів» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій позивач просить рішення Господарського суду Херсонської області від 25.02.2020р. по справі №923/7/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнить позовні вимоги повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції не врахував положення Договору бербоутного чартеру, які передбачають можливість щорічного збільшення чартерної плати з урахування індексу інфляції, а також не взяв до уваги, що індекс інфляції на 2019 рік було оприлюднено лише 11.01.2019, тому позивач не міг раніше цієї дати надати відповідачу підписану додаткову угоду.
Більш детально доводи Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" викладені в апеляційній скарзі.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2020р. відкрито апеляційне провадження по справі №923/7/20 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" на рішення Господарського суду Херсонської області від 25.02.2020р.
Крім того, відповідно до даної ухвали, розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
08.04.2020р. до Південно-західного апеляційного господарського суду від Комунального підприємства "Херсонський комунальний транспортний сервіс" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач не погоджується з доводами останньої та просить суд апеляційної інстанції залишити рішення Господарського суду Херсонської області без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.03.2016р. між Державним підприємством "Адміністрація річкових портів" (Судовласник) та Комунальним підприємством "Херсонський комунальний транспортний сервіс" (Фрахтувальник) було укладено договір стандартного бербоутного чартеру №01/03-246 пасажирського теплоходу "Татри" (надалі - Договір) (а.с. 29-46).
Відповідно до боксу 20 Договору, його строк дії становить 60 місяців.
Чартерна плата становить 160 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ) за кожні 12 місяців (бокс 21 Договору).
Згідно зі статтею 28 Додаткових статей до бербоутного чартеру (а.с.41-43), Фрахтувальники оплачують Судновласникам чартерну плату за судно в розмірі 160 000,00 грн. за кожен календарний рік (12 місяців), починаючи з дати і години здачі судна фрахтувальникам. Виплата чартерної плати здійснюється рівними частинами, щоквартально до 5 числа місяця, який йде за звітним кварталом на підставі виставлених судновласниками рахунків. Оплата чартеру продовжується до дати і години, коли судно повертається Фрахтувальниками Судновласникам. До 15 січня кожного року дії цього чартеру (крім першого року дії чартеру) чартерна плата на поточний рік підлягає перегляду (у бік збільшення) шляхом підписання доповнення до цього чартеру, зокрема, але не виключно, шляхом коригування розміру чартерної плати за попередній рік на офіційно встановлений індекс інфляції в Україні за попередній рік дії цього чартеру.
Статтею 29 Додаткових статей передбачено, що здача судна в чартер та його повернення здійснюються на підставі відповідно Акту здачі та Акту повернення судна із бербоут-чартеру.
За умовами ст. 34 Додаткових статей, зокрема, спори, що стосуються цього чартеру, вирішуються за взаємною згодою сторін, а у разі недосягнення такої, у встановленому порядку передаються на розгляд до Господарського суду згідно чинного законодавства України.
Відповідно до ст. 35 Додаткових статей зміни та доповнення до цього чартеру вносяться за взаємною згодою сторін у письмовій формі.
Матеріали справи свідчать, що 23.03.2016р., у відповідності до ст. 29 Додаткових статей до бербоутного чартеру, теплохід «Татри» було передано у чартер, про що складено Акт здачі-приймання судна (а.с. 47).
В подальшому, 11.01.2018р. сторонами була підписана додаткова угода до стандартного бербоутного чартеру (а.с. 77), якою визначено, що з 15.01.2018р. чартерна плата (бокс Договору 21) становить 208 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ) за кожні 12 місяців. Крім того, перший абзац ст. 28 Додаткових статей до стандартного бербоутного чартеру, відповідно до цієї додаткової угоди, викладений в редакції: «Фрахтувальники оплачують Судновласникам чартерну плату за судно в розмірі 208 000,00 грн. за кожен календарний рік, починаючи з дати і години здачі судна Фрахтувальникам».
Як свідчать матеріали справи, 14.01.2019р. Державне підприємство "Адміністрація річкових портів" надіслало відповідачу для додаткову угоду від 11.01.2019р. до Договору про внесення змін в частині перегляду чартерної плати (а.с. 48) із супровідним листом №01/01-27 (а.с. 78), в якому просило КП "ХКТС" підписати і скріпити печаткою вказану додаткову угоду та повернути один екземпляр на адресу позивача.
В цій додатковій угоді від 11.01.2019р. до Договору зазначено, що з 15.01.2019р. бокс 21 Договору викладається в редакції: 228 384,00 грн., в т.ч. ПДВ, за кожні 12 місяців. Перший абзац ст. 28 Додаткових статей до стандартного бербоутного чартеру викладається в наступній редакції: «Фрахтувальники оплачують Судновласникам чартерну плату за судно в розмірі 228 384,00 грн. за кожен календарний рік, починаючи з дати і години здачі судна Фрахтувальникам».
Як вбачається з журналу реєстрації вхідної кореспонденції Комунального підприємства "Херсонський комунальний транспортний сервіс", копія якого наявна у матеріалах справи, відповідач отримав вищевказаний лист позивача від 14.01.2019р. №01/01-27 з доданою до нього спірною додатковою угодою від 11.01.2019р. лише 16.01.2019р. за вх. №64 ( а.с. 78- 80).
Відповідно до листа від 21.01.2019р. №46 відповідач повернув позивачу без підпису додаткову угоду від 11.01.2019р., посилаючись на те, що додаткову угоду було отримано з запізненням, а саме: 16.01.2019р., в той час, як згідно зі статтею 28 Додаткових статей до бербоутного чартеру, чартерна плата на поточний рік підлягає перегляду до 15.січня кожного року дії цього чартеру (а.с. 81).
При цьому, як вбачається з позовної заяви Державного підприємства "Адміністрація річкових портів", позивач зазначає, що він не мав можливості надіслати раніше відповідачу спірну додаткову угоду, оскільки офіційно встановлений індекс інфляції за 2018 рік був оприлюднений на сайті Державної служби статистики України лише 11.01.2019р.
Враховуючи, що відповідно до умов спірної додаткової угоди від 11.01.2019р., яку на думку позивача КП "ХКТС" неправомірно відмовився підписати, розмір чартерної плати становить 228 384 грн. за рік, ДП "Адміністрація річкових портів" нарахувало відповідачу заборгованість з чартерної плати в розмірі 39 288 грн. та 13 360,77 грн. пені, 1 190,4 грн. 3% річних, 1 738,57 грн. інфляційних - за несвоєчасну сплату відповідачем вказаної чартерної плати.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи в межах доводів апеляційної скарги, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Матеріали справи свідчать, що за правовою природою укладений між сторонами Договір від 23.03.2016р. №01/03-246 є договором чартеру (фрахтування).
За приписами статті 912 Цивільного кодексу України за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам; порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами).
Так, за змістом статті 203 Кодексу торговельного мореплавства України за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час.
Водночас, за частиною 2 ст. 204, ст. 212 Кодексу торговельного мореплавства України наявність і зміст договору чартеру (фрахтування) судна на певний час можуть бути доведені виключно письмовими доказами. Фрахтувальник сплачує судновласнику фрахт в порядку і терміни, передбачені договором чартеру (фрахтування) судна на певний час.
Таким чином, відповідно до укладеного між сторонами Договору від 23.03.2016р. №01/03-246, з урахуванням додаткової угоди від 11.01.2018р., Фрахтувальник зобов'язаний сплачувати Судновласнику вартість фрахту щоквартально до 5 числа місяця, який йде за звітним кварталом, у розмірі 52 000 грн. в квартал (208 000,00 грн. за 12 місяців).
Положеннями статей 180 та 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна договору є його істотною умовою, а тому у відповідності до статті 188 вказаного Кодексу її зміна допускається лише за погодженням обох сторін.
Вказане узгоджується з абзацом 3 ст. 35 Додаткових статей до Договору, яким передбачено, що зміни і доповнення до чартеру вносяться за взаємною згодою сторін у письмовій формі.
Статтею 188 Господарського кодексу України встановлений порядок зміни господарського договору, зокрема, нею зазначено, що зміна договору в односторонньому порядку не допускається; сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч.ч. 1 - 4 вказаної статті).
Як вбачається зі змісту абзацу 7 ст. 28 Додаткових статей, Договір бербоутного чартеру від 23.03.2016р. №01/03-246 містить умови, відповідно до яких сторони дійшли згоди щодо терміну, який визначається календарною датою - 15 січня кожного року дії Договору, до настання якої чартерна плата на поточний рік може бути переглянута у бік збільшення, шляхом підписання додаткової угоди, тобто при досягненні між сторонами згоди на зміну Договору.
Договором бербоутного чартеру від 23.03.2016р. №01/03-246 не передбачено право Судновласника в односторонньому порядку вносити зміни і доповнення до Договору, зокрема у частині визначення розміру чартерної плати.
Отже, з урахуванням норм чинного законодавства, обов'язковість укладання додаткової угоди до договору бербоут-чартеру в частині визначення розміру плати прямо не встановлена, а її розмір визначається сторонами, при досягненні згоди, шляхом підписання письмової угоди.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач надіслав відповідачу підписану від свого імені додаткову угоду від 11.01.2019р. до Договору, якою запропонував збільшити розмір фрахту, але вона не була підписана відповідачем, тобто - згоди на внесення змін до Договору в цій частині досягнуто не було.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував положення Договору бербоутного чартеру, які передбачають можливість щорічного збільшення чартерної плати з урахування індексу інфляції, проте, абзацом 7 статті 28 Додаткових статей до бербоутного чартеру, за яким розмір чартерної плати може бути переглянуто в будь-який час на вимогу однієї із сторін в разі змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством, не вказує на можливість збільшення вартості фрахту в односторонньому порядку без наявності волевиявлення на це іншої сторони.
При цьому, Договором бербоутного чартеру від 23.03.2016р. №01/03-246 не передбачено, що у випадку, коли додаткова угода про збільшення розміру чартерної плати на поточний рік надіслана Фрахтувальнику до 15 січня поточного року, але отримана останнім після вказаної дати, то така додаткова угода вважається наданою Фрахтувальнику до розгляду у належний, встановлений договором строк.
Також, у вказаному Договорі відсутні умови щодо можливості продовження строку укладання додаткової угоди про збільшення розміру чартерної плати на поточний рік, у разі, якщо укладання цієї угоди до 15 січня поточного року було унеможливлено затримкою з офіційним оприлюдненням компетентними державними органами індексу інфляції за попередній рік фрахту або будь-якими іншими причинами, що не залежали від волі сторін Договору.
Отже, оскільки запропонована до підписання додаткова угода від 11.01.2019р., фактично була отримана відповідачем 16.01.2019р., а термін внесення змін і підписання доповнень до Договору бербоутного чартеру (15.01.2019р.) на момент отримання спірної додаткової угоди сплинув, підстави для підписання останньої були відсутні.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов цілком правильного висновку, що позивачем безпідставно нарахована сума боргу, виходячи з суми оплати на підставі додаткової угоди, а відтак - і пені, інфляційні втрати та 3% річних, які є похідними від суми основного боргу.
Будь-яких інших обставин та доказів щодо виникнення боргу у КП "Херсонський комунальний транспортний сервіс" позивачем не зазначено та до суду не надано, а інші доводи апелянта, що викладені в апеляційній скарзі, висновок суду першої інстанції не спростовують та, з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Тому, колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (див. рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 п.58).
Відповідно до ч.1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи в межах заявлених особою вимог та на підставі поданих учасниками справи доказів.
У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (ч. 1 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України).
Крім того пунктом 5 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що у позовній заяві зазначаються обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та докази, що підтверджують ці вимоги.
Згідно зі ст.ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відтак, приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення Господарського суду Херсонської області від 25.02.2020 року по справі №923/7/20 винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду Херсонської області від 25.02.2020р. по справі №923/7/20 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк у встановлених ч.3 ст. 287 ГПК України випадках.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Головей В.М.
Суддя Разюк Г.П.