25 травня 2020 року Справа № 280/1885/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (72311, м. Мелітополь, пр. Богдана Хмельницького, 68-а, код ЄДРПОУ 03193086) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі - відповідач), відповідно до якого просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та не видачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни; зобов'язати відповідача надати позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що він є особою, якій встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії АВ №0280691 від 22.09.2014. 17.01.2020 він звернувся до відповідача із заявою про видачу посвідчення інваліда війни. Проте відповідачем протиправно відмовлено у видачі відповідного посвідчення з посиланням на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2010 по справі №2а-1824/10. З посиланням на вимоги статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.2 ч.4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» важчає, що має право на отримання посвідчення інваліда війни, відтак просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 23 березня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 280/1885/20. Призначено судове засідання на 21 квітня 2020 року без виклику сторін.
14.04.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов (вх. №17458), в якому останній зазначає, що відповідно до довідок до акту огляду МСЕКу позивача постійно зазначалася причина інвалідності «травма, ТАК, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби», що не дає право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки таке формулювання застосовується у разі фактичного виконання службових обов'язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії. Позивачу неодноразово надавалися роз'яснення щодо підстав та документів необхідних для розгляду питання про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до вимог чинного законодавства. Відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Приписами частини 2 статті 263 КАС України, визначено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Згідно з частиною 4 статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 в період з 01.08.1983 по 20.06.2009 проходив службу в Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_2 та був звільнений в званні підполковника з посади начальника групи польотами в запас за п. «б» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за станом здоров'я згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 м. Мелітополь №113 від 19.06.2009.
Як слідує з матеріалів справи відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2010 по справі №2а-1824/10, яка залишена без змін за результатами перегляду згідно ухвали Вищого адміністративного суду України 04.09.2013 (справа К/9991/1599/11) у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області про визнання протиправними дії суб'єкта владних повноважень та про встановлення статусу інваліда війни відмовлено у повному обсязі.
Як слідує з вказаного рішення суду, судом встановлено, що 10.02.2000 позивач отримав травму, повертаючись зі служби. Згідно свідоцтва про хворобу №256/16 від 03.04.2009, виданого ГЛЛК Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону встановлено, що «травма, Так, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби». Оглядом МСЕК від 12.08.2009 позивачу призначено третю групу інвалідності у зв'язку з отриманням травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.
Відповідно до Довідки до акту огляду МСЕК серії АВ №0280691 ОСОБА_1 22.09.2014 при повторному огляді встановлено третю групу інвалідності з причин «травма пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
17.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області із заявою щодо видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Листом від 30.01.2020 за вих. №С-7/з надано відповідь, відповідно до якої зазначено, що видача посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни управлінням унеможливлена постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.122010 по справі №2а-1824/10 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.09.2013 по справі №К/9991/1599/11.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (надалі - Закон №3551-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону №3551-XII цей закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм чи каліцтв, що призвели до інвалідності військовослужбовця, встановлюють військово-лікарські комісії ВЛК) та приймають відповідні постанови.
Частина друга статті 7 Закону №3551-XII доповнює перелік осіб з інвалідністю внаслідок війни передбачений частиною 1 даної статті. Зокрема, згідно пункту 1 частини другої статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Отже, за змістом ст.7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать виключно особи з числа військовослужбовців діючої армії та інші, які одержали інвалідність під час захисту Батьківщини, або ж виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, в районі воєнних дій.
Водночас, проходження строкової служби з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь, не є тотожним участі в бойових діях та захисту Батьківщини в розумінні статті 7 Закону № 3551-XII.
Віднесення особи до інваліда війни відповідно до статті 7 Закону №3551-XII безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, особи з інвалідністю внаслідок війни.
Таким чином, необхідно з'ясувати саму причину інвалідності, а саме чи дійсно пов'язана вона з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону № 3551-XII (під час воєнних дій), адже в іншому випадку особа не може вважатись інвалідом війни.
Відповідно до п. 12 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов'язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).
Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, зареєстрованого Міністерством юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (Положення №402), військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Згідно підпункту «а» пункту 21.5 Положення №402 постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане військовослужбовцем під час захисту Батьківщини або виконання обов'язків військової служби під час служби у складі діючої армії і флоту у роки Громадянської війни, Великої Вітчизняної війни та війни з Японією (Другої світової війни), участі у бойових діях з розмінування боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни (Другої світової війни)», а також при безпосередній охороні державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні у складі прикордонного наряду, екіпажу корабля (катера), екіпажу літака (вертольота) або під час проведення оперативно-розшукових заходів, або здійснення самостійно чи в складі підрозділу відбиття збройного нападу чи вторгнення на територію України військових груп і злочинних угрупувань, ВЛК приймає постанову у такому формулюванні: «Поранення (контузія, травма, каліцтво) ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини».
Водночас, якщо поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння) у разі фактичного виконання службових обов'язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії, то відповідно до підпункту «б» пункту 21.5 Положення ВЛК приймає постанову у такому формулюванні: «Поранення (контузія, травма, каліцтво) ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби».
За змістом пунктів 21.12, 21.13 Положення №402 причинний зв'язок захворювань (поранень) у колишніх військовослужбовців, які пройшли медичний огляд раніше, та/або у разі відсутності у свідоцтві про хворобу або інших військово-медичних документах постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань (поранень), причинний зв'язок визначається (переглядається) штатними ВЛК за територіальним принципом.
Отже, обов'язковою умовою для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є наявність відповідної постанови ВЛК із висновком про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) пов'язане із захистом Батьківщини.
Як слідує з матеріалів адміністративної справи, а саме з Свідоцтва про хворобу №256/16 від 03.04.2009 позивач 10.02.2000 повертаючись зі служби, отримав закриту черепно-мозкову травму (довідка про обставини травми №74 від 06.03.2000, видана командиром в/ч НОМЕР_4 ), госпіталізований в ЦРЛ (м. Мелітополь). Будь-яких інших доказів та документів, що свідчать про обставини отримання травми позивачем не надано. Відтак, суд приходить до висновку, що позивач отримав інвалідність в мирний час та не приймав участі у захисті Батьківщини, не перебував на фронті чи в районі воєнних дій.
Крім того, в матеріалах справи відсутня відповідна постанова ВЛК, якою б підтверджувався причинний зв'язок поранення позивача (контузія, травма, каліцтво) із захистом Батьківщини.
При цьому, медико-соціальною експертною комісією позивача повторно визнано інвалідом ІII групи, видано довідку серії АВ №0280691 від 22.09.2014, в якій зазначено причину інвалідності «Травма, отримана при виконанні обов'язків військової служби», яка не може бути належним доказом, оскільки не містить відомостей про причинний зв'язок поранення позивача із захистом Батьківщини, не підтверджує перебування позивача на фронті чи в районі воєнних дій у складі діючої армії.
Пунктом 26 Положення про порядок, умови та критерії інвалідності затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 передбачено, що особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Причинами інвалідності є, зокрема:
- поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язані з виконанням службових обов'язків; пов'язані з виконанням обов'язків військової служби або службових обов'язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій;
- захворювання, отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв'язку.
Тобто, чинним законодавством регламентовано перелік причин інвалідності, які можуть бути зазначені у довідці МСЕК.
Отже, вказані вище обставини підтверджують, що виявлена у позивача травма пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, а тому суд погоджується з позицією відповідача, про те що позивач не має права на встановлення йому статусу інваліда війни.
Саме поняття обов'язків військової служби, в Законі №3551-XII є невід'ємно пов'язані з пораненням, контузією, каліцтвом, захворюванням, одержаних під час захисту Батьківщини та виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), про що йдеться у ч. 1 ст. 7 Закону від 22.10.1993 № 3551 -XII.
Аналогічне трактування поняття "обов'язків військової служби" у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-377а13, де зазначено: "... віднесення особи до інваліда війни відповідно до ст. 7 Закону від 22.10.1993 № 3551-ХІІ безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття "ветеран війни", яке міститься у ст. 4 цього Закону".
Відповідно до ст. 4 Закону від 22.10.1993 № 3551-ХІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни відносяться виключно особи - з числа військовослужбовців діючої армії та ін., які одержали інвалідність під час захисту Батьківщини, або ж виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті в районі воєнних дій, та ін., а тому ОСОБА_1 не підпадає, під дану категорію.
На думку суду, відповідач із врахуванням вимог п. п. 10, 13-1 "Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни" затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, правомірно прийняв рішення про відмову у наданні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. ч. 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, враховуючи вищезазначені норми законодавства, встановлені обставини справи, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити в повному обсязі.
Оскільки в задоволенні адміністративного позову відмовлено, суд не вирішує питання про понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 72-80, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (72311, м. Мелітополь, пр. Богдана Хмельницького, 68-а, код ЄДРПОУ 03193086) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Рішення у повному обсязі складено та підписано 25 травня 2020 року.
Суддя О.О. Артоуз