іменем України
29 травня 2020 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 747/666/19
Головуючий у першій інстанції - Тіщенко Л. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/726/20
Колегія суддів Чернігівського апеляційного суду в складі
головуючого-судді: Висоцької Н.В.,
суддів: Бобрової І.О., Мамонової О.Є.,
сторони: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 03 березня 2020 року(місце ухвалення - смт. Талалївка, повний текст рішення складений - 03.03.2020) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів та їх розміру,
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про зміну способу стягнення аліментів та їх розміру.
В позові просив змінити спосіб стягнення аліментів присуджених судовим наказом на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши розмір аліментів в твердій грошовій сумі 600 грн. щомісячно до повноліття дитини.
В обґрунтування позову посилається, що відповідно до судового наказу від 04.10.2017, виданого Талалаївським районним судом, він сплачує аліменти на користь відповідача ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку щомісяця, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття. Крім того, відповідно до рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13.03.2017 з позивача стягуються аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 600 грн щомісячно, починаючи з 31.01.2016 до досягнення дитиною повноліття. Також відповідно до рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06.06.2017 з позивача стягуються аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 600 грн на місяць. Таким чином з позивача, на його думку, стягуються аліменти, розмір яких не відповідає принципам справедливості та положенням СК України. На сьогоднішній день позивач не працює, має нерегулярний дохід. Окрім того, позивач хворіє на ряд тяжких хвороб, також тяжко хворіє мати позивача, яка на даний час проходить курс хіміотерапії, і позивач несе витрати на допомогу їй. За таких обставин позивач просить суд зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього відповідно до судового наказу Талалаївського районного суду від 04.10.2017, а саме - змінити спосіб стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши розмір аліментів в твердій грошовій сумі 600 грн щомісячно до повноліття дитини.
Рішенням Талалаївського районного суду від 03.03.2020 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів та їх розміру - відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду лише за позовом одержувача аліментів. Стаття 192 СК України вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, однак надані позивачем докази не підтверджують наведених ним у позові обставин.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Талалаївського районного суду від 03.03.2020 повністю, та ухвалити нове рішення про задоволенння його позовних вимог.
За доводами апеляційної скарги оскаржуване рішення суду є незаконним та неогрунтованим та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права і невідповідності висновків суду обставинам справи.
Заявник посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином та не врахував обставини стягнення аліментів на користь ще двох малолітніх дітей, що підтверджується наданими копіями судових рішень. Залишено поза уваюю те, що він не працює, отримує мінливі, нерегулярні доходи, незадовільний стан здоров'я, потребу у лікуванні.
Посилається на необхідність надання матеріальної допомоги, матері, яка хворіє.
Суд відступив від принципів справедливості, поставив фактично у нерівні умови його дітей, залишаючи різний розмір аліментів
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.
ОСОБА_2 на адресу суду апеляційної направила відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, яка є необґрунтованою, оскільки на підтвердженння оставин, на які посилається апелянт, надав лише докази хвороби за 2015-2017 рік, які існували до винесення наказу.
Крім того, розмір, який пропонує ОСОБА_1 є меншим ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини віком до 6 років.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що судовим наказом від 04.10.2017, виданого Талалаївським районним судом, із ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї чверті) заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 04.10.2017 і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 9).
Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 13.04.2017 залишено без змін рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13.03.2017 у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення аліментів, яким із ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 600 грн на місяць, починаючи з 31.01.2016 до досягнення дитиною повноліття (а.с. 6).
Заочним рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 06.06.2017, яке набрало чинності 03.07.2017, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зміну способу стягнення аліментів, із ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 600 грн щомісячно до повноліття дитини, починаючи стягнення з дня набрання рішенням суду законної сили (а.с. 4-5).
Згідно копії виписки з медичної карти стаціонарного хворого Київської міської клінічної лікарні № 1 від 21.05.2015 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 12.05.2015 по 21.05.2015 (а.с.3-3зв), також надано копії діагностичного МРТ-дослідження від 13.02.2017 року ОСОБА_1 (а.с.7). Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 14.12.2018 ОСОБА_1 14.12.2018 уклав шлюб із ОСОБА_10 (а.с. 8).
Згідно наданих позивачем ОСОБА_1 копій квитанцій про сплату ним заборгованості по аліментах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 сплачено 14 000 грн (а.с. 71), 15.09.2019 ним сплачено 4218,61 грн (а.с. 68), 15.09.2019 сплачено 14 000 грн (а.с. 69), 15.10.2019 ним сплачено 2150 грн (а.с. 67), 09.11.2019 сплачено 14 000 грн (а.с. 70), 26.11.2019 на користь ОСОБА_2 сплачено 2150 грн (а.с. 66), 24.12.2019 сплачено 2150 грн (а.с. 72).
Крім того, позивачем погашався борг по аліментах на іншу дитину на користь ОСОБА_3 : 31.08.2019 року - 25 000 грн (а.с. 76), 05.09.2019 року - 4983 грн (а.с. 73), 05.09.2019 року - 14 000 грн (а.с. 74), 05.09.2019 року - 14 000 грн (а.с. 75).
На підтвердження онкологічного захворювання та лікування матері позивача ОСОБА_11 позивачем надано медичні документи та витрати на лікування (а.с.78-97).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду лише за позовом одержувача аліментів. Стаття 192 СК України вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, однак надані позивачем докази не підтверджують наведених ним у позові обставин.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з"ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікованапостановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XIIта набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частиною 1статті 8 Закону України "Про охорону дитинства"кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У відповідності до частини 3 статті 181СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Частина 1 статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що за позовом платника аліментів може бути зменшено раніше встановлений розмір аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, зокрема, зміни матеріального або сімейного стану, погіршення здоров'я, тоді як право вимагати зміни способу присудження аліментів має лише одержувач аліментів.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі N 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 "Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів", стаття 183 "Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини", стаття 184 "Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі").
Така правова позиція висловлена Верховним Судом і у постановах від 14 серпня 2019 року у справі N 524/7388/17, від 19 лютого 2020 року у справі N 194/629/17-ц та від 24 лютого 2020 року у справі N 539/3532/18.
Отже, суд першої інстанції правильно виходив із того, що Сімейний кодекс України вказує на можливість змін способу стягнення аліментів лише на вимогу, одержувача, а не платника.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними і ґрунтуються на вимогах закону.
Щодо зменшення розміру присуджених до стягнення аліментів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК).
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2ст. 83 ЦПК України).
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Тобто, для зменшення розміру аліментів позивач повинен довести належними та допустимими, що у нього змінився матеріальний або сімейний стан, погіршилось або поліпшилось здоров'я.
Звертаючись до суду з позовом про зміну розміру аліментів, позивач, посилався на зміну майнового та сімейного стану, але просив суд змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються з нього на утримання дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до судового наказу від 04.10.2017, виданого Талалаївським районним судом, на користь відповідача ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку щомісяця, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття на тверду грошову суму в розмірі 600 грн щомісячно до повноліття дитини.
При цьому, в обгрунтування наявності підстав заявленого позову поссилався саме на зміну майнового стану та погіршення стану здоров'я, як це визначено у ч. 1 ст. 192 СК України.
Як вбачається з рішення суду першої інстанції, судом надана правова оцінка всім обставинам справи з врахуванням заявлених вимог та наданих доказів, тобто обставини зазначені в позові були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Щодо доводів апеляційної скарги по суті ухваленого судом першої інстанції рішення, суд апеляційної виходить з наступного.
Зазначені обставини у своїй сукупності не свідчать про погіршення майнового стану позивача та його неспроможність сплачувати аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , 2017 р.н. у визначеному судом розмірі.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач, не зважаючи на положення ч. 2 ст. 83 ЦПК України, не зазначив розміру свого доходу, не надав жодних доказів на підтвердження того, що він не має можливості сплачувати аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку щомісяця, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 18.09.2012 року і до повноліття дитини, визначеному саме у наказі, щодо якого процесуальне законодавство містить особливий порядок визначеному у розділі «Наказне провадження», яким позивач не скористався.
Не надано таких даних і суду апеляційної інстанції. Безпідставними та не прийнятними є посилання ОСОБА_1 на те, що він не має змоги сплачувати аліменти на утримання дитини від попереднього шлюбу у встановленому судом розмірі, оскільки з нього стягуться аліменти на утримання ще двох його дітей, оскільки сам факт наявності інших дітей ніяким чином не свідчить про погіршення майнового стану та не доводить його неможливість сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.
Заперечуючи щодо апеляційної скарги відповідачка послалась на не сплату аліментів з жовтня 2017 по серпень 2019, дитина забезпечувалась всім необхідним за її кошти (а.с. 123). Вважаючи, що аліменти, які сплачує позивач на утримання, і так не є достатніми для гармонійного розвитку, просила суд відмовити у задоволенні позову.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положень СК України кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Пленум Верховного Суду України у п. 17 постанови від 15 травня 2006 року N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" роз'яснив, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2ст. 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження"він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Частиною 1 статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Отже, на батьків покладається обов'язок утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення повноліття, при цьому, при визначенні розміру аліментів у першу чергу слід акцентувати увагу на захисті прав дитини, забезпеченні належних умов проживання та її гармонійному розвитку.
Законом України "Про державний бюджет на 2020 рік" встановлено прожитковий мінімум на дитину віком до 6 років - 1779 грн;
Доводи ОСОБА_1 щодо скрутного матеріального становища, низького рівня доходу та утримання ще двох дітей, колегія суддів вважає не прийнятними з огляду на його здоровий фізичний стан, відсутність обмежень у виборі роботи з гідним рівнем заробітної плати та працевлаштування, а забезпечення належного рівня життя своїх дітей є обов'язком батька.
Не працевлаштування, саме по собі, не може бути підставою для зменшення розміру аліментів за відсутності доказів щодо погіршення майнового стану платника аліментів, а таких доказів позивачем суду не надано. Судом оцінено докази щодо онкологічного захворювання та лікування матері позивача ОСОБА_11 (а.с. 78-97), в сукупності з іншими доказами, як це регламентовано ч. 3 ст. 89 ЦПК України.
Висновки суду обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи, проаналізовано і факт сплати боргу позивачем, боргу по аліментах згідно наданих квитанцій, який склав з вересня 2019 року значну суму на користь стягувачів, в тому числі і відповідача.
За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 03 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст рішення складено 29.05.2019.
Головуючий Судді: