Справа № 686/34079/19
Провадження № 22-ц/4820/1001/20
28 травня 2020 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Талалай О.І. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., П'єнти І.В.
розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу №686/34079/19 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , поданою його представником ОСОБА_3 , на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2020 року (суддя Салоїд Н.М., повне судове рішення складено 10 березня 2020 року) в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів та процентів.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, суд
18 грудня 2019 року ОСОБА_2 , звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначав, що у 2018 році йому як учаснику бойових дій Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Покутинецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області.
У 2019 році з листа Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області стало відомо, що земельна ділянка на території Покутинецької сільської ради Віньковецького району була передана йому у власність, а із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізнався, що приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грицою Л.М. був посвідчений договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки.
При ознайомленні з текстом договору виявив, що надав повноваження відповідачеві на укладення від його імені договору купівлі-продажу земельної ділянки. Об'єкт нерухомості проданий за 49900 грн, кошти передані до підписання договору. Проте, зазначені кошти йому відповідач не передав.
Тому, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 49900 грн та проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 12514,92 грн.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 безпідставно набуті кошти в сумі 49900 грн та проценти за користування грошовими коштами в сумі 2812,17 грн, всього 52712,17 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.
ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Посилається на незаконність судового рішення, неправильне застосування норм матеріального права. Суд не взяв до уваги, що позивач при наданні йому 24 травня 2018 року довіреності цілком та повністю усвідомлював значення своїх дій, розумів їх наслідки, добровільно, без стороннього впливу та тиску погодився на них. Підписання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 серпня 2018 року свідчить про факт повного розрахунку та відсутність у сторін претензій фінансового характеру одна до одної. Судом неправильно застосовано до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України. Також суд в оскаржуваному рішенні не наводить розрахунку зменшення заявленої суми процентів з 12514,92 грн до 2812,17 грн. Стягнення судового збору не відповідає вимогам закону.
ОСОБА_2 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, через представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови в стягненні процентів за користування грошовими коштами та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вимог у повному обсязі. Посилається на помилковість висновку суду про часткове стягнення процентів. За період з серпня 2018 року по грудень 2019 року розмір процентів становить 12121,55 грн і вони підлягають стягненню на підставі ст. ст. 536, 1048 ЦК України.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з п. 3 і п. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
При частковому задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини сторін не є договірними, а тому грошові кошти від продажу земельної ділянки, що належала ОСОБА_2 , набуті ОСОБА_1 без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).
Однак, такий висновок суду не відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Встановлено, що 04 травня 2018 року ОСОБА_2 видав на ім'я ОСОБА_1 нотаріально посвідчену довіреність (а.с.10), якою останнього уповноважив, зокрема подавати та підписувати від його імені документи, визначати дату, місце, час оформлення договорів на свій розсуд, укласти та підписати попередні договори, договори купівлі-продажу, договори оренди, суборенди земельних ділянок, які надані для ведення особистого селянського господарства та розташовані на території Хмельницької області, право власності на які оформлено і зареєстровано після видачі та нотаріального посвідчення цієї довіреності.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області 27 липня 2018 року за №22-4595-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Покутинецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 2,000 га, кадастровий номер 6820687000:05:006:0030 (а.с.9).
28 липня 2018 року право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.9 зворот).
13 серпня 2018 року відповідач - представник продавця, який діяв від імені та в інтересах продавця ОСОБА_2 , за договором купівлі-продажу (а.с.29), посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грицою Л.М., передав у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 2,000 га, яка знаходиться за адресою: Покутинецька сільська рада Віньковецького району Хмельницької області (кадастровий номер 6820687000:05:006:0030).
Згідно з пунктом 2.1 договору купівлі-продажу продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 49900 грн, які продавець отримав від покупця до підписання цього договору. Підписання договору сторонами свідчить про факт повного розрахунку та відсутність у сторін претензій фінансового характеру одна до одної.
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.15) ОСОБА_5 зареєструвала за собою право власності на зазначену земельну 13 серпня 2018 року.
Позивач посилається на те, що кошти від продажу земельної ділянки від відповідача не отримував.
Наведене підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, ч. 1 і ч. 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу ч. 1 і ч. 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою ст. 11 ЦК України.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного
позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.
Наведений висновок щодо застосування норм права апеляційний суд на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань.
За наведених обставин, чинний договір чи інший правочин є достатньою і належною підставою для набуття майна (отримання грошових коштів), а правовідносини між сторонами не вважаються позадоговірними.
Як слідує з матерiалiв справи, повноваження ОСОБА_1 на отримання грошових коштів за відчуження земельної ділянки, що належала ОСОБА_2 , виникли на підставі нотаріально посвідченої довіреності.
У матеріалах справи відсутні відомості про її скасування видавником чи визнання недійсною.
Отже, правовідносини, що склалися між сторонами, врегульовані на рівні правочину (довіреності), що виключає застосування положень ст. 1212 ЦК України та стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 шляхом пред'явлення кондиційного позову.
На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, внаслідок чого помилково оцінив спірні правовідносини як позадоговірні, що призвело до застосування закону, який не підлягає застосуванню.
У зв'язку з наведеним, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про наявність підстав для скасування рішення суду та не можуть бути взяті до уваги аргументи, викладені ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу щодо законності та обґрунтованості рішення суду в частині задоволення вимог.
Відповідно доводи апеляційної скарги позивача про наявність правових підстав для стягнення процентів за користування коштами підлягають відхиленню.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові.
На підставі ч. 7 ст. 141 ЦПК України документально підтверджені витрати ОСОБА_1 по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 973,43 грн підлягають компенсації за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 03 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів і процентів відмовити.
Витрати ОСОБА_1 по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 973,43 грн (дев'ятсот сімдесят три грн 43 коп) компенсувати за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повне судове рішення складено 28 травня 2020 року.
Суддя-доповідач О.І. Талалай
Судді А.П. Корніюк
І.В. П'єнта