Справа №581/489/14-к Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11/816/2/20 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами
20 травня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю прокурора - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Суми кримінальну справу за апеляціями прокурора Середино-Будського відділу Шосткинської місцевої прокуратури ОСОБА_6 з наступними змінами, захисника ОСОБА_7 з доповненнями, заступника прокурора Сумської області ОСОБА_8 на вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 11 жовтня 2019 року, яким
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт. Липова Долина, Сумської області, який проживає за адресою : АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України не судимий,
засуджений за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки.
Запобіжний захід відносно засудженого до набрання вироком законної сили залишено - підписку про невиїзд.
Постановлено стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 28442 грн. матеріальної шкоди, 200000 грн. моральної шкоди та витрати на правову допомогу в сумі 3456 грн. Цим же вироком постановлено стягнути з ОСОБА_9 на користь держави витрати за проведення експертиз в сумі 12579 грн.
На підставі ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015 зараховано засудженому ОСОБА_9 в строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення - з 01 лютого 2012 року по 28 травня 2013 року включно з розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає два дні позбавлення волі.
Відповідно до вимог ст.81 КПК України (1960 року) вирішено питання про речові докази.
За вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_9 визнаний винним та засуджений за те, що близько 23 год. 11 липня 2010 року, керуючи автомобілем ВАЗ 21072 д.н. НОМЕР_1 за дорученням, рухаючись по автошляху смт. Липова Долина - с. Побиванка в напрямку с. Побиванка, на відстані 1,3 м від правого краю проїзної частини зі швидкістю в межах 70-90 км/год, але не менше 66,8 км/год, (більш точну швидкість не встановлено) на відрізку автошляху, де мається дорожня розмітка у вигляді краю проїзної частини та переривчастої осьової лінії, поряд з с. Побиванка, помітив попереду зустрічний вантажний автомобіль, який рухався при включеному дальньому світлі фар. ОСОБА_11 при цьому перемкнув світло фар свого автомобіля на ближнє, що зробив і зустрічний автомобіль. Перебуваючи на відстані близько 300 м від зустрічного автомобіля, ОСОБА_9 попереду свого автомобіля, на проїзній частині своєї смуги руху, раптово помітив людину - ОСОБА_12 та застосував екстрене гальмування, при цьому, автомобіль з заблокованими колесами подолав відстань 25 м. В цей момент об'єктивна видимість перешкоди складала 39,9 м, а видимість дороги 30,1 м. ОСОБА_9 , перевищуючи допустиму швидкість руху, яка не повинна перевищувати 59,4 км/год за умови об'єктивної видимості дороги, не зміг зупинити автомобіль при необхідності вчасного виявлення небезпеки для руху, яку він був об'єктивно спроможній виявити та необхідності застосування своєчасного гальмування і в результаті цього відбувся наїзд на пішохода. Водій автомобіля ВАЗ 21072 в даній дорожній ситуації мав можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом виконання вимог пункту 12.2 ПДР України, а саме: «У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги» та пункту 12.3. ПДР України, а саме: «В разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможній виявити, він повинен був негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди». З технічної точки зору в діях водія автомобіля ВАЗ 21072 вбачаються невідповідність вимогам пункту 12.2 та пункту 12.3 Правил дорожнього руху України, які знаходяться в причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та наслідками, що настали.
В результаті зіткнення, згідно висновку СМЕ від 1 червня 2012 року, ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження у вигляді: А) травма голови, садна в лівій тім'яній області, на лівій вушній раковині, в області лобу, кінчика носу, підборіддя праворуч. Крововиливи в м'яких тканинах з боку кісток черепа. Лінійний перелом правої виличної та тім'яної кісток. Крововиливи над твердою мозковою оболонкою правій виличній області. Крововиливи під м'якими мозковими оболонками в правій лобній та обох тім'яних долях. Дані тілесні ушкодження відносяться до тяжких по ознаці загрозливого для життя стану. Б) Травма хребта. Перелом тіла 8 грудного хребця з повним переривом спинного мозку, які також відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. В) Травма грудної клітини. Садна в області грудної клітини. Забої обох легень. Крововилив в плевральній порожнині (зліва 400 мілілітрів, справа 500 мілілітрів), які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. Г) Травма тазу, верхніх та нижніх кінцівок. Забійні рани в проекції лівого ліктьового суглобу і передньої поверхні лівої гомілки. Садна в проекції верхнього краю правої підвздошної кістки, в проекції лівого плечового та обох ліктьових суглобів, на задній поверхні правого плеча, правого передпліччя, обох кистей, в проекції правого колінного суглобу, в області обох стегон та гомілок, на тильній поверхні правої стопи. Закриті переломи лівого стегна, лівої малоберцової кістки в середній третині та правої гомілки в середній та нижній третині. Кожен із закритих переломів відноситься до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, решта тілесних ушкоджень мають ознаки легких тілесних ушкоджень. Від отриманих ушкоджень ОСОБА_12 незабаром помер.
В поданих апеляціях :
- Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_6 до початку апеляційного розгляду подав зміни до апеляції, в яких просить вирок суду змінити в частині призначеного ОСОБА_9 покарання через неправильне застосування судом першої інстанції кримінального закону та вважати ОСОБА_9 засудженим за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Мотивуючи свої вимоги, прокурор ОСОБА_6 , не оспорюючи доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій ОСОБА_9 , посилаючись на норми ст.375 КПК України 1960 року, п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» вказує на те, що суд першої інстанції після скасування Апеляційним судом Сумської області 28.02.2017 вироку Липоводолинського районного суду Сумської області від 04.02.2016, яким ОСОБА_9 було визнано винуватим та засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами, в ході нового судового розгляду, визнаючи засудженого ОСОБА_9 винним за ч.2 ст.286 КК України не мав правових підстав для призначення йому більш суворого покарання, оскільки зазначений вирок суду хоча і було скасовано судом апеляційної інстанції за апеляціями, в тому числі прокурора, але через істотні порушення судом першої інстанції вимог кримінально-процесуального закону, а саме ст.334 КПК України 1960 року, а не з підстав, зазначених у ст.375 КПК України 1960 року. Викладене, на думку прокурора, свідчить про неправильне застосування судом кримінального закону, оскільки оскаржуваним вироком ОСОБА_9 призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, яке є більш суворим, ніж призначене за попереднім вироком.
- Заступник прокурора Сумської області ОСОБА_8 , не оспорюючи доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій ОСОБА_9 просить змінити вирок в частині призначеного покарання через неправильне застосування судом першої інстанції кримінального закону та вважати ОСОБА_9 засудженим за ч.2 ст.286 КК України з призначенням покарання у виді 4 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Мотиви, якими заступник прокурора Сумської області ОСОБА_8 обґрунтовує вимоги поданої апеляції, аналогічні доводам зміненої апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_6 .
Захисник засудженого ОСОБА_9 - ОСОБА_7 до початку апеляційного розгляду подала доповнення до апеляції, за змістом яких, вважаючи вирок суду незаконним, необгрунтованим та невмотивованим, просить його скасувати та закрити кримінальну справу відносно її підзахисного ОСОБА_9 на підставі п.2 ст.6 КПК України 1960 року у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_9 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Позовну заяву потерпілої ОСОБА_10 просить залишити без розгляду. Також порушує питання про повернення автомобіля ВАЗ 21072, 1990 р.в., двигун № НОМЕР_2 , кузов № НОМЕР_3 , р.н.з. НОМЕР_1 , технічного паспорта, а також ключів до авто.
Свої вимоги мотивує тим, що вина ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого злочину не доведена, матеріалами кримінальної справи достеменно не доведено, що засуджений ОСОБА_9 винний у вчиненні даної ДТП. Так, вважає, що всі висновки судово - автотехнічних експертиз, на які послався суд як на докази вини ОСОБА_9 в скоєнні ДТП, проведені за результатами відтворення обстановки та обставин подій за участю ОСОБА_9 , під час яких були грубо порушені вимоги закону, за винятком судово-автотехнічної експертизи від 20.05.2013, проведеної Полтавським відділенням ХНДІСЕ, висновки якої безпідставно, на думку захисту, не були враховані при ухваленні оскаржуваного вироку.
В підтвердження цього зазначає, що встановлена судом на їх підставі видимість дороги 30,1 м, не відповідає вимогам Конвенції про дорожній рух, відповідно до положень якої видимість дороги при ближньому світлі фар повинна складати не менше 40 м. Викладене, на думку апелянта свідчить про те, що відтворення обстановки та обставин події проводилося службовими автомобілями працівників поліції, в яких ближнє світло фар не відповідає технічним вимогам до транспортного засобу Конвенції про дорожній рух, і як наслідок отримання недостовірних вихідних даних для проведення судово - автотехнічної експертизи.
Вказує також на невідповідність методичним рекомендаціям застосованого експертом ОСОБА_13 при проведенні судово-автотехнічної експертизи коефіцієнту «часу реакції водія» 0,8 секунд, який був врахований судом при визнанні винуватості ОСОБА_9 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого. Вірним вважає застосування коефіцієнту «час реакції водія» 1,4 с при встановлених обставинах ДТП, який і був взятий для розрахунку експертом Полтавського відділення ХНДІСЕ ОСОБА_14 та згідно висновку якого в діях водія автомобіля ВАЗ - НОМЕР_4 ОСОБА_9 відсутні будь-які невідповідності вимогам ПДР України, які б з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з подією ДТП, дії водія в частині вибору швидкісного режиму не відповідали вимогам п.12.2 ПДР, однак з технічної точки зору не знаходилися в причинному зв'язку з подією ДТП.
На думку захисника, висновки суду, викладені у вироку про порушення ОСОБА_9 правил безпеки дорожнього руху, які знаходяться в причинному зв'язку з ДТП та наслідками, що настали не узгоджуються з наявними в матеріалах справи висновками експертиз, на які послався суд як на допустимі доказі. Вважає, що суд не дав належної оцінки у вироку висновку комісійної судово-автотехнічної експертизи №12362 від 23.12.2013, в якій зазначено обставини, які не давали можливості відповісти на питання, поставлені на експертизу і якою не було надано висновків про вину ОСОБА_9 .
Також стверджує, що суд першої інстанції у вироку перекрутив покази експерта ОСОБА_14 в частині того, що при проведенні експертизи він брав до уваги лише дані, вказані стороною захисту. Посилається також і на допущені слідчим та експертом порушення при проведенні відтворення обстановки та обставин події із застосуванням відеозапису на виконання постанови судді Роменського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_15 , не розкриваючи при цьому зміст таких порушень, а відтворення обстановки та обставин подій від 05, 09 та 12 червня 2012 року, на які суд послався в оскаржуваному вироку були проведені без фіксації та з наступними порушеннями : 09.06.2012 в ході відтворення був задіяний автомобіль близького родича слідчого ОСОБА_16 та іншої марки; 05.06.2012 - ніяких слідчих дій не проводилось через невідповідність погодних умов тим, що були під час ДТП. При проведенні слідчих дій за участі ОСОБА_9 01 та 13 листопада 2013 року був відсутній захисник, що на думку апелянта, свідчить про порушення права на захист.
На думку захисника ОСОБА_7 , суд при ухваленні вироку не дав оцінку діям пішохода ОСОБА_12 , який за твердженнями апелянта, раптово вийшов на проїзну частину дороги без світло відбиваючих елементів, на що звертав увагу засуджений ОСОБА_9 в ході його допиту 11.02.2011, а також показам свідка ОСОБА_17 , який вказував, що бачив потерплого ОСОБА_12 до ДТП, який поводив себе неадекватно, висловлював небажання до життя, вибігав на проїзну частину дороги в с. Побиванка, просив про медичну допомогу.
При цьому, звертає увагу на те, що суд у вироку, вказуючи про часткову вину пішохода ОСОБА_12 , не надав об'єктивної оцінки його діям, проігнорував висновок експертизи № 348 від 20.05.2013 на поставлене питання щодо наявності в діях потерпілого ОСОБА_12 невідповідності вимогам ПДР, які знаходяться у причинному зв'язку з виникненням даної пригоди, згідно якого така оцінка має бути надана судом самостійно з урахуванням вимог п.п.4.3, 4.4, 4.14, 4.14а), г) ПДР.
Крім того, у зв'язку із тривалим розглядом даної кримінальної справи ставить під сумнів надані в суді свідком ОСОБА_18 покази в частині того, що зустрічний автомобіль засліпив ОСОБА_9 , в тому числі і з тих підстав, що згідно обвинувального висновку автомобіль ОСОБА_9 перебував на відстані 300 м від зустрічного автомобіля. При цьому, посилається на наявну в матеріалах справи довідку від 11.07.2010 складену ОСОБА_18 , який на той час виконував обов'язки слідчого, за змістом якої причиною скоєння ДТП став вихід пішохода ОСОБА_12 на проїзну частину дороги, а не засліплення водія.
Зазначає також, що суд при ухваленні оскаржуваного вироку не взяв до уваги висновок судово - автотехнічної експертизи від 09.12.2010, на підставі якого слідчим ОСОБА_16 було складено обвинувальний висновок відносно ОСОБА_9 , допустивши таким чином, на думку захисника, суперечності в оскаржуваному судовому рішенні. Серед іншого зазначає, що прокурор ОСОБА_19 не брав участі в судових засіданнях. Вважає, що судом безпідставно були відхилені її заяви та клопотання, при цьому не розкриває ні зміст цих заяв, ні дату судового засідання, в якому такі були подані. За твердженнями захисника, потерпіла ОСОБА_10 та її близькі відмовилися від запропонованої ними матеріальної допомоги, тому вважає, що суд необгрунтовано вказав про ненадання матеріальної допомоги потерпілій.
В доповненнях до апеляції захисник ОСОБА_7 окрім іншого вказує на порушення права на захист ОСОБА_9 через відсутність в судовому засіданні 11.10.2019 при ухваленні вироку прокурора та адвоката ОСОБА_20 , а також у зв'язку тим, що в цей день їм не надали копії вироку.
Зазначає, що автомобіль, який перебуває на штраф майданчику не відповідає тому, за участі якого відбулася ДТП, ключі, посвідчення водія та технічний паспорт на автомобіль ВАЗ 21072 д.н.з. НОМЕР_1 , працівниками Липоводолинського РОВД були вилучені незаконно, речові докази, а саме одяг потерпілого, його барсетка стороною обвинувачення не надавалися для їх безпосереднього дослідження. Слідчі дії від 01.11 та 13.11.2013 за участі ОСОБА_9 проведені у відсутність захисника, що на думку апелянта, свідчить про порушення права на захист засудженого. Серед іншого вказує на те, що в мочі потерпілого ОСОБА_12 було виявлено 0,98 проміле алкоголю, і даним обставинам з урахуванням показів свідка ОСОБА_17 судом першої інстанції не була дана належна оцінка на предмет адекватності дій потерпілого та наявності в його діях порушення вимог ПДР. На думку ОСОБА_7 , допитаний судом експерт ОСОБА_14 пояснював, що в діях потерпілого ОСОБА_12 вбачається порушення п.п.4.3, 4.4, 4.14 а, б, г. Не погоджується із розміром витрат, стягнутих судом з її підзахисного за проведення експертиз по справі, оскільки, на переконання апелянта, лише дві експертизи є законними, як призначені у відповідності до вимог чинного на той час КПК України 1960 року на стадії судового розгляду справи, а всі інші були проведені з грубим порушенням закону, не розкриваючи при цьому зміст таких порушень. Ставить під сумнів об'єктивність та неупередженість судді ОСОБА_1 , з огляду на те, що дана кримінальна справа слухалася в Липоводлинському районному суді Сумської області, головою якого є близький родич даного судді.
З огляду на викладене вважає, що суд свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_9 за ч.2 ст.286 КК України обгрунтував доказами, отриманими з грубим порушенням вимог чинного законодавства, не врахувавши, на думку захисника, доведені, в тому числі і експертними висновками наступні обставини - ОСОБА_9 рухався в темний час доби за межами населеного пункту, з допустимою швидкістю, коли була мінімальна вірогідність виникнення перешкоди, коли раптово на трасі виник потерпілий, після чого засуджений застосував гальма, але уникнути наїзду не виявилося за можливе, тобто він не мав технічної можливості уникнути даного ДТП.
Від захисника ОСОБА_7 надійшли заперечення на змінену апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_6 та заступника прокурора Сумської області ОСОБА_8 , за змістом яких вважає їх необгрунтованими та просить залишити їх без задоволення.
Відповідно до ч.3 ст.362 КПК України (1960 року) неявка учасників процесу на засідання суду апеляційної інстанції не є перешкодою для розгляду справи, якщо інше не передбачено цим Кодексом або рішенням апеляційного суду.
Згідно положень ч.2 ст.358 КПК України (1960 року) засуджений, виправданий, їх законні представники підлягають обов'язковому виклику в апеляційний суд, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їх становища або суд визнає необхідним провести судове слідство. Засуджений, що утримується під вартою, підлягає обов'язковому виклику в апеляційний суд також у випадках, коли про це надійшло його клопотання.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, в поданих апеляціях не ставиться питання про погіршення становища засудженого ОСОБА_9 , встановлений ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Сумським апеляційним судом 22 квітня 2020 року (вих.№581/489/14-к/5731/2020) учасникам судового провадження доведено до відома, що розгляд зміненої апеляції прокурора Середино-Будського відділу Шосткинської місцевої прокуратури ОСОБА_6 , апеляції захисника ОСОБА_7 з наступними доповненнями та заступника прокурора Сумської області ОСОБА_8 відбудеться о 13-30 год. 20 травня 2020 року.
Наявні в матеріалах кримінальної справи розписка про одержання повістки про виклик до суду підтверджують факт отримання особисто засудженим ОСОБА_9 вищевказаного виклику, а рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення відповідно факт отримання іншими учасниками процесу даного виклику.
Наведене свідчить, що всі учасники процесу були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду поданих апеляцій, при цьому, з будь-якими клопотаннями до апеляційного суду не зверталися.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути дану кримінальну справу за поданими апеляціями за відсутності засудженого ОСОБА_9 , захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_21 , адвоката ОСОБА_20 , потерпілої ОСОБА_10 та її представника - адвоката ОСОБА_22 , представника цивільного відповідача ПрАТ «Страхова компанія «Провідна», оскільки вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора ОСОБА_5 , яка підтримала вимоги зміненої апеляції прокурора Середино-Будського відділу Шосткинської місцевої прокуратури ОСОБА_6 з наведених в ній мотивів, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи викладені в апеляціях, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Суд першої інстанції у відповідності з вимогами ст.ст.323, 324 КПК України (1960 року), встановивши фактичні обставини кримінальної справи прийшов обґрунтовано до висновку щодо обсягу та доведеності вини ОСОБА_9 за ч.2 ст.286 КК України, виклавши їх у вироку.
В оскаржуваному вироку суд першої інстанції навів всі встановлені обставини, які відповідно до ст.64 КПК України (1960 року) підлягають доказуванню, надав оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам у їх сукупності.
Вина засудженого ОСОБА_9 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, а саме показаннями самого підсудного, потерпілої, свідків, експертів та дослідженими у судовому засіданні документами.
Так, в суді першої інстанції, ОСОБА_9 свою вину у вчиненні злочину не визнав. На початку судового розгляду повідомив, що буде давати свідчення після допиту потерпілої та свідків, дослідження матеріалів провадження, після чого відмовився від дачі свідчень. В судовому засіданні 10 жовтня 2019 року повідомив, що бажає дати свідчення та пояснив, що 11 липня 2010 року, близько 11-00 год. він разом з ОСОБА_23 їхали в м. Гадяч. За кермом автомобілю був він. Неподалік с. Побиванка на трасі з'явився ОСОБА_24 , він був нетверезий, тому сам винен в тому, що відбулося. Час реакції водія має бути 1,4 с, а не 0,8 с. Це все залежить від того чи було це ДТП в межах населеного пункту чи поза його межами. Швидкість його автомобіля була в межах правил дорожнього руху, точно швидкість не пам'ятає, 80-90 км/год. Зіткнення з пішоходом відбулося так як зазначено на схемі. Пішохід знаходився по лівій стороні. Світло на його автомобілі було ближнє, коли він побачив вдалині вантажний транспортний засіб він перемкнувся на ближнє світло фар, чи перемкнувся зустрічний автомобіль на ближнє світло фар, він не може сказати. Одяг потерпілого - чорний костюм і чорні кросівки. Коли все сталося він викликав «швидку» і поліцію.
В суді першої інстанції та в поданій апеляції з наступними доповненнями позиція захисту зводилась до того, що в діях ОСОБА_9 відсутній склад інкримінованого йому злочину, оскільки він не мав технічної можливості уникнути наїзду на потерпілого ОСОБА_12 .
При цьому, як вбачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів, в рамках даної кримінальної справи, у зв'язку із неодноразовою зміною ОСОБА_9 показів щодо фактичних обставин ДТП, в тому числі і при відтворенні обстановки і обставин події, ОСОБА_9 , викладаючи власну версію щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, стверджував про відсутність своєї винуватості у її наслідках, про дотримання ним правил дорожнього руху, спочатку про факт засліплення його світлом авто зустрічного автомобіля, потім про те, що зустрічний автомобіль його не засліплював, через що було проведено шість автотехнічних експертиз.
У висновках трьох експертиз зазначалося про наявність в діях водія ОСОБА_9 порушення Правил дорожнього руху України, що знаходяться в причинному зв'язку з ДТП та наслідками, що настали, один висновок (№ 348 від 20.05.2013) вказував на те, що в діях ОСОБА_9 відсутні будь-які невідповідності вимогам «Правил дорожнього руху України», які б з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з подією ДТП, а його дії в частині вибору швидкісного режиму не відповідали вимогам п. 12.2 Правил дорожнього руху України, однак з технічної точки зору не знаходилися в причинному зв'язку з подією ДТП, а згідно висновку судово - автотехнічної експертизи № 12362 від 23.12.2013 надані для її проведення вихідні дані не дають можливості відповісти на питання, поставлені експерту.
Разом з тим, суд першої інстанції, дослідивши безпосередньо всі надані докази, прийшов до правильного висновку про неспроможність версії сторони захисту відносно відсутності в діях ОСОБА_9 складу злочину та доведення в повному обсязі саме його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, оскільки сукупність досліджених доказів дає підстави зробити лише такі висновки, і колегія суддів погоджується з цим.
При цьому колегія суддів виходить з того, що винуватість ОСОБА_9 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерплого повністю доводиться доказами, наведеними судом на підтвердження встановлених ним обставин - показаннями потерпілої ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_23 , ОСОБА_16 , експертів ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_25 , які узгоджуються між собою та підтверджуються іншими дослідженими судом доказами - даними протоколів огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схеми ДТП, протоколів огляду транспортного засобу, висновками судово-медичних та автотехнічних експертиз.
Так, з висновку комісійної додаткової судово-автотехнічної експертизи № 5376/5377 від 03.11.2011, на висновки якої, в тому числі, послався суд першої інстанції, обгрунтовуючи наявність в діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України вбачається, що така була проведена на підставі вихідних даних, отриманих під час відтворення обстановки та обставин події за участі ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_23 від 02.09.2011 та 28.09.2011, тобто через незначний проміжок часу після подій, які відбулися, на виконання ухвали Липоводолинського районного суду Сумської області від 29.07.2011, якою надано доручення слідчому відділенню Липоводолинського РВ УМВС України в Сумській області провести відтворення обстановки та обставин події з участю підсудного ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_23 в умовах максимально наближених до умов, які існували при ДТП (погода, дорожня обстановка, освітлення, транспортні засоби з технічними характеристиками, згідно свідчень відповідної особи, з якою проводиться слідча дія).
Згідно висновку даної експертизи, з урахуванням слідової картини, зафіксованої на місці ДТП протоколом огляду від 11.07.2010, мінімальна швидкість руху автомобіля ВАЗ-21072 д.н. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_9 складала: Vваз=66,8 км/год. Згідно додатково проведеного відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_9 , видимість перешкоди (пішохода) складала 39,9 м, а видимість дороги 30,1 м. 3. В даній дорожній ситуації для водія автомобіля ВАЗ-21072 д.н. НОМЕР_1 ОСОБА_9 , з урахуванням його показів та отриманих даних під час відтворення обстановки та обставин події від 02.09.2011 та 28.09.2011 момент небезпеки виникає з моменту об'єктивної можливості водієм виявити пішохода, при знаходженні останнього на проїзній частині. В даній дорожній ситуації, безпечною швидкістю руху для водія ОСОБА_9 , з урахуванням дорожньої обстановки та встановленої видимості під час додатково проведених відтворень обстановки та обставин події являється 59,4 км/год за умови видимості проїзної частини 30,1 м. В даній дорожній ситуації, водій автомобіля ВАЗ 21072 д.н. НОМЕР_1 ОСОБА_9 , з урахуванням встановлених обставин під час додатково проведених відтворень обстановки та обставин події, повинен був діяти відповідно до вимог п.п.12.2,12.3 Правил дорожнього руху України. З урахуванням слідової картини місця ДТП, а саме: розташування слідів гальмування автомобіля, осипу скла, місце наїзду автомобілем ВАЗ-21072 д.н. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_9 на пішохода ОСОБА_12 розташоване перед початком осипу скла. В даній дорожній ситуації, з урахуванням видимості перешкоди, проїзної частини встановленої під час додаткового проведеного відтворення обстановки та обставин події, швидкість руху 80?90 км/год автомобіля ВАЗ-21072 д.н. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_9 - не являється безпечною, оскільки за умови видимості проїзної частини 30,1 м швидкість руху повинна була бути 59,4 км/год. В даній дорожній ситуації, відповідно до додатково проведеного відтворення обстановки та обставин події, відстань між перешкодою (пішоходом) та автомобілем під керуванням водія ОСОБА_9 , в момент виникнення небезпеки для водія, складала 39,9 м.. В даній дорожній ситуації водій ОСОБА_9 , мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_12 , якби рухався з допустимою швидкістю руху 59,4 км/год за умови видимості проїзної частини 30,1 м. В даній дорожній ситуації, покази водія автомобіля ВАЗ-21072 д.н. НОМЕР_1 ОСОБА_9 , надані ним під час додатково проведеного відтворення обстановки та обставин події, в частині застосування ним гальмування на відстані 2,3 м до початку відображення лівого сліду гальмування на проїзній частині - є технічно неспроможними. В даній дорожній ситуації, з урахуванням даних отриманих під час додатково проведених відтворень обстановки та обставин події за участю водія ОСОБА_9 , в його діях вбачаються невідповідності вимогам п. 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв'язку з подією ДТП та наслідками, що настали. (т. 1 а.с. 323-330).
При цьому слід зазначити, що всупереч твердженням захисника ОСОБА_7 з приводу того, що відтворення обстановки та обставин події в рамках даної кримінальної справи проводилося службовими автомобілями працівників поліції, в яких ближнє світло фар не відповідає технічним вимогам до транспортного засобу вимогам Конвенції про дорожній рух, відповідно до положень якої видимість дороги при ближньому світлі фар повинна складати не менше 40 м, і як наслідок отримання недостовірних вихідних даних для проведення судово - автотехнічної експертизи, при проведенні слідчих дій 02.09.2011 та 28.09.2011 ОСОБА_9 в присутності захисників ОСОБА_21 та ОСОБА_26 , який на той час здійснював його захист, повідомив, що світло фар автомобіля, залученого для проведення даної слідчої дії відповідає світлу фар його автомобіля, погодні умови та ступінь затемнення також відповідає умовам ДТП.
Крім цього, згідно з висновком експерта ОСОБА_13 № 82 від 18.06.2012, водій автомобіля ВАЗ 21072 д.н. НОМЕР_1 ОСОБА_9 , за наданих вихідних даних, мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода, шляхом виконання вимог пунктів 12.2, 12.3 ПДР України. З технічної точки зору, за наданих вихідних даних, в діях водія ОСОБА_9 , вбачаються невідповідності вимогам пунктів 12.2, 12.3 ПДР України. Невідповідності в діях водія автомобіля ВАЗ 21072 д.н. НОМЕР_1 вимогам пунктів 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України знаходяться в причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою. В дослідницькій частині висновку зазначено, що сліду гальмування довжиною 25,0 м, який був зафіксований при огляді місця події, відповідає швидкість руху автомобіля ВАЗ 21072- 66,8 км/год. Отримане значення швидкості автомобіля ВАЗ є мінімальним від дійсного значення швидкості тому, що сліди гальмування автомобіля могли не відобразитися на проїзній частині в повному обсязі, тому в подальшому дослідженні, при проведенні розрахунків експертом будуть використовуватися значення швидкості автомобіля ВАЗ, які були отримані слідчим шляхом - 70,80,90 км/год. З наведеного розрахунку визначається, що безпечною швидкістю, при даних умовах видимості дороги в напрямку руху автомобіля ВАЗ є швидкість 52,9 км/год, яка є меншою ніж обрана водієм 70,80,90 км/год, тому, дії водія, під час здійснення ним руху на ділянці проїзної частини де стався наїзд, не відповідали вимогам пункту 12.2. Правил дорожнього руху України. Згідно розрахунків експерта, якщо автомобіль рухається з допустимою швидкістю за умов видимості дороги в напрямку руху, за наданих вихідних даних водій автомобіля ВАЗ мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом виконання ним вимог п. 12.2,12.3 ПДР України (т. 2 а.с. 72- 76).
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що даний висновок експерта було складено на виконання постанови старшого слідчого Липоводолинського РВ УМВС України в Сумській області ОСОБА_16 про призначення автотехнічної експертизи від 12.06.2012, в якій старшим слідчим за результатами проведених відтворень обстановки та обставин події 05.06.2012 та 09.06.2012, за участі ОСОБА_9 , були зазначені об'єктивні дані для її проведення, зважаючи на те, що ОСОБА_9 декілька разів змінював свідчення.
Так, як вбачається зі змісту протоколу відтворення обстановки і обставин події від 05.06.2012 за участю ОСОБА_9 , йому було запропоновано на місці події показати та розповісти про обставини пригоди, що сталась 11.07.10. ОСОБА_9 погодився та повідомив, що цього числа він рухався на автомобілі ВАЗ 21072 по дорозі з смт Липова Долина в напрямку с. Побиванка. Попереду він помітив зустрічний автомобіль Камаз. При цьому він перемкнувся на ближнє світло фар. Зустрічний автомобіль також перемкнувся на ближнє світло. Попереду Величко на зустрічній смузі помітив якусь тінь, а потім із зустрічної смуги на його смугу руху перемістився пішохід в результаті чого відбулося зіткнення. На питання чи засліплювало світло зустрічного автомобіля ОСОБА_27 відповів що не засліплювало… Разом з цим, під час проведення даної слідчої дії ОСОБА_9 вказав, що на момент відтворення є повний місяць, який значно покращує видимість. Тому проведення відтворення є недоцільним (т. 2 а.с. 60).
09.06.2012, в присутності захисника ОСОБА_28 , проведено відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_9 , якому було запропоновано показати на місці та розповісти про обставини ДТП, на що ОСОБА_9 погодився. Однак під час проведення даної слідчої дії покази та поведінка ОСОБА_9 були некоректними та не відповідали встановленим обставинам дорожньо-транспортної пригоди, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який надавши оцінку цим обставинам, погодився з діями слідчого ОСОБА_16 , який будучи допитаним в судовому засіданні в якості свідка, показав, що в 2010 році він працював слідчим Липоводолинського райвідділу, спеціалізувався в справах про ДТП. Про обставини ДТП 11.07.2011 йому відомо, що ОСОБА_9 керував автомобілем і здійснив ДТП. Всі обставини йому відомі у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи. Обвинувальний висновок у даній справі складав особисто він. Зазначав також, що по справі проведено здається три автотехнічні експертизи. Перша проводилася з урахуванням показів обвинуваченого ОСОБА_29 , друга по об'єктивним даним - по огляду автомобіля, довжині сліду гальмування, бралися встановлені об'єктивні дані. Такі дані бралися тому, що ОСОБА_9 декілька разів змінював свідчення, крім цього у ОСОБА_9 були психічні розлади, які давали підстави для сумнівів в можливості обвинуваченим розуміти всі обставини. Як вбачається з останньої експертизи, водій не мав можливості уникнути ДТП, але в цьому випадку вихідні дані бралися в хаотичному порядку, і лише ті, які влаштовували сторону захисту. Експерт з міста Полтава пояснив, що брав до уваги лише ті дані, що вказані стороною захисту. Він призначав експертизу згідно вихідних даних визначених в ході слідства - це швидкість, яка встановлювалася виходячи з довжини сліду гальмування, також бралася видимість дороги, яка визначалася експериментальним шляхом з участю статиста та спеціаліста. Інструкції по проведенню слідчого експерименту не існує. Інструкція існує для спеціалістів, які проводять експертизу. При проведенні відтворення він керувався чинним законодавством, зокрема чинним на той час КПК. При слідчому експерименті був присутній експерт. ДТП відбулося за межами населеного пункту, швидкість пов'язана з видимістю дороги та видимістю перешкоди. Для визначення видимості дороги не має значення чи було ДТП в населеному пункті чи ні.
Підстав ставити під сумнів покази свідка ОСОБА_16 , в тому числі і в частині того, що експерт з міста Полтава пояснював, що брав до уваги лише ті дані, що вказані стороною захисту, колегія суддів не вбачає, оскільки такі підтверджуються матеріалами справи.
Що стосується доводів захисника ОСОБА_9 - ОСОБА_7 щодо допущених порушень при проведенні відтворення обстановки і обставин події 05.06.2012 та 09.06.2012, а саме, без відповідної фіксації, то такі не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки форма та зміст протоколів, складених за результатами проведення даних слідчих дій відповідає вимогам, встановленим ст.ст.85, 194, 195 КПК України (1960 року), а з урахуванням положень ст.85-2 КПК України (1960 року) застосування відеозапису при проведенні слідчої дії, в тому числі і відтворенні обстановки і обставин події не є обов'язковою.
Окремо слід зазначити, що відповідно до даних, зафіксованих в протоколі від 09.06.2012 до проведення даної слідчої дії був залучений автомобіль, світло фар якого та видимість із салону повністю відповідали світлу фар та видимості з салону автомобіля ОСОБА_9 . При цьому, будь-яких заперечень зі сторони захисту з цього приводу не надходило, а тому доводи ОСОБА_7 про допущені порушення при проведенні вказаної слідчої дії з підстав залучення автомобіля іншої марки не відповідають матеріалам справи.
Не бере до уваги колегія суддів і посилання захисника в поданій апеляції на порушення права на захист при проведенні слідчих дій за участі ОСОБА_9 01 та 13 листопада 2013 року, оскільки 01.11.2013 ОСОБА_9 відмовився від проведення слідчої дії через відсутність його захисників, а 13.11.2013 через невідповідність погодних умов тим, які були при ДТП (т.4, а.с.129,151-152).
Отже, зазначені висновки експертиз, на які послався суд в оскаржуваному вироку дають повну оцінку обставинам ДТП та беззаперечно свідчать про прямий причинний зв'язок між допущеними засудженим ОСОБА_9 порушеннями Правилами дорожнього руху та виникненням ДТП і наслідками, що настали.
Наведене вище спростовує доводи апеляції захисника ОСОБА_7 щодо неповного встановлення судом обставин дорожньо-транспортної пригоди, однобічність судового слідства.
Що стосується твердження ОСОБА_7 про безпідставне відхилення судом першої інстанції висновку експерта Полтавського відділення ХНДІСЕ ОСОБА_14 за № 348 від 20.05.2013, яким ніби то доводиться, що в діях водія автомобіля ВАЗ-21072 ОСОБА_9 відсутні будь-які невідповідності вимогам «Правил дорожнього руху України», які б з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з подією ДТП, та неврахування висновку комісійної судово-автотехнічної експертизи № 12362 від 23.12.2013, в якій зазначено обставини, які не давали можливості відповісти на питання, поставлені експерту, то колегія суддів вважає такі необгрунтованими, з огляду на наступне.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції, оцінюючи висновок експерта Полтавського відділення ХНДІСЕ ОСОБА_14 № 348 від 20.05.2013 з урахуванням його пояснень, наданих суду першої інстанції, обґрунтовано не взяв його до уваги. По-перше, з тих підстав, що в ньому містяться посилання експерта на норми КПК України в редакції 2012 року, про що свідчить запис експерта - ст.70,102 КПК України (2012 р.), в той час як експертиза призначалася на підставі КПК України (1960 року) і сторона захисту при допиті експерта в судовому засіданні не скористалася правом задати питання експерту для з'ясування даного питання. По-друге, вихідні дані, зазначені судом при призначенні даної експертизи, в постанові суду від 10.04.2013 (т.3, а.с.251-252), застосовані експертом ОСОБА_14 при проведенні експертизи, містять невідповідності даних про загальну видимість дороги - кордону проїзної частини та узбіччя, яка згідно протоколу відтворення обстановки та обставин події від 09.06.2012 року вказана 34 м за версією сторони захисту, в той час як в постанові старшого слідчого від 12.06.2012, відстань на якій виникає об'єктивна можливість виявити пішохода, який знаходиться у вертикальному положенні, з робочого місця водія автомобіля ВАЗ з'являється на відстані 34,5 м від передньої частини автомобіля до місця наїзду.
Крім цього, суд першої інстанції не погодився з вказаним висновком експерта ОСОБА_14 з тих підстав, що при проведенні експертизи ним був застосований час реакції водія 1,4, з огляду на те, що пригода мала місце в темну пору доби за межами населеного пункту, що характеризується наступною дорожньо-транспортною ситуацією, яка передувала ДТП, свідчила про мінімальну вірогідність її виникнення. У полі зору водія були відсутні об'єкти, які могли стати перешкодою, водій не мав об'єктивної можливості заздалегідь визначити місце, де могла з'явитися перешкода, момент її появи і характер, а також необхідні заходи по запобіганню ДТП. Типовий варіант такої ситуації: нерівності і руйнування проїжджої частини, об'єкти, що знаходилися на проїжджій частині, не передбачені в інших варіантах (люди, тварини, нерухомі об'єкти, предмети).
Як вірно зазначив суд першої інстанції, обгрунтовуючи свої висновки щодо невідповідності застосованого експертом ОСОБА_14 часу реакції водія 1,4 тій ситуації, яка розглядалася судом, в публікації «Применение дифференцированных значений времени реакции водителя в экспертной практике» ВНИИСЭ 1987, що вказана у висновку експерта як література, що використана при проведенні експертизи, вказано, що час реакції водія 1,4 береться за умови, коли в полі зору водія не було об'єктів, що створюють в майбутньому небезпечну ситуацію: вихід пішохода на проїзну частину з обочини поза населеним пунктом із-за об'єкта, що обмежує видимість. При цьому дорожньо-транспортна ситуація, яка передувала ДТП, свідчила про мінімальну вірогідність виникнення ДТП - в полі зору водія були відсутні об'єкти, які виступали перешкодою чи могли створити небезпечну ситуацію.
Разом з тим, як встановив суд, в полі зору водія ОСОБА_9 був об'єкт, який міг в подальшому створити небезпечну ситуацію, а саме зустрічний автомобіль, який зі слів самого ОСОБА_9 рухався при включеному дальньому світлі фар та після того, як ОСОБА_9 перемкнув світло фар свого авто на ближнє, аналогічне зробив і зустрічний автомобіль, а відповідно в даному випадку не може бути застосований час реакції водія 1,4.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, дослідивши висновок експерта ОСОБА_14 прийшов до переконання, що ним не спростовуються наведені вище висновки проведених у даній кримінальній справі експертиз, а тому, на думку колегії суддів, є непереконливими доводи захисника ОСОБА_7 щодо невідповідності методичним рекомендаціям застосованого експертом ОСОБА_13 часу реакції водія 0,8 секунд.
До того ж в судовому засіданні суду першої інстанції експерт ОСОБА_13 підтвердив висновки, викладені в експертизі №82 від 18.06.2012 та додатково повідомив, що час реакції водія, в даному випадку слід визначати 0,8 секунди. При проведенні експертизи враховувалася дорожня обстановка на момент ДТП. Час реакції може бути для кожного водія свій, в залежності від стану водія та інших обставин. Для визначення часу реакції водія, з урахуванням обставин ДТП, бралися методичні рекомендації та вихідні дані. Брався до уваги момент появи пішохода, швидкість руху автомобіля. На його переконання водій мав об'єктивну можливість завчасно виявити вихід пішохода на проїзній частині. В даному випадку водій рухався з перевищенням швидкості, що саме-собою говорить про те, що наявність будь-якої перешкоди потягне несвоєчасне застосування заходів для об'їзду перешкоди, чи уникнення зіткнення. Видимість проїзної частини встановлювалася слідчим, до уваги при винесенні експертизи він брав вихідні дані, які вказані в постанові слідчого. За тих умов, які були в даній дорожній ситуації, можна було рухатися за межами населеного пункту зі швидкістю 52,9 км/год. Дозволена на той час швидкість руху за межами населеного пункту визначена була правилами 90 км/год. В даному випадку водій рухався з такою швидкістю, яка не давала можливості належним чином відреагувати на виникнення небезпеки. Необхідність підвищеної уваги водія за обставин ДТП також враховувалася при визначенні часу реакції водія. Береться до уваги вірогідність настання аварійної ситуації чи ДТП. При проведенні експертизи він самостійно не може брати до уваги дані, які не встановлені слідчим і не вказані в постанові.
Що стосується доводів апеляції захисника ОСОБА_9 з приводу того, що суд першої інстанції не надав належної оцінки діям потерпілого ОСОБА_12 на предмет їх відповідності вимогам ПДР, які, на її думку, знаходяться у причинному зв'язку з виникненням даної пригоди, а саме, що він раптово вийшов на проїзну частину, без свіловідбиваючих елементів, у неадекватному стані, що за твердженнями апелянта підтверджується показами свідка ОСОБА_17 , то колегія суддів вважає їх необгрунтованими.
Так, з наданих в судовому засіданні показів свідка ОСОБА_23 вбачається, що в цей день коли відбулася ДТП за участі автомобіля під керуванням ОСОБА_9 , він сидів спереду на пасажирському сидінні, на дорогу дуже не дивився. Відбувся удар, вони вийшли з автомобіля, побачили ОСОБА_30 , викликали швидку і міліцію. Самого наїзду він не бачив, почув удар. Їх автомобіль рухався зі швидкістю 80-90 км на годину. Яке було світло фар не пам'ятає, здається на зустріч їхала фура і ОСОБА_31 переключався на ближній. Зіткнення відбулося перед с. Побиванка. Зустрічний автомобіль не зупинився. Коли почули удар зразу зупинилися, вийшли з автомобіля і побачили, що збили чоловіка. ОСОБА_24 був від автомобіля спереду, на якій відстані не пам'ятає. Зустрічний автомобіль вони зупиняли, але той не зупинився. Пояснив також, що ОСОБА_24 в той день вживав алкоголь на дні народження. Про те, що ОСОБА_24 того дня був нетверезий можуть підтвердити ОСОБА_32 та ОСОБА_33 .
Показання зазначеного свідка, а не свідка ОСОБА_17 , як на то вказує в поданій апеляції захисник ОСОБА_7 , який як вбачається з оскаржуваного вироку, не допитувався судом першої інстанції, в частині вживання потерпілим ОСОБА_12 алкогольних напоїв були обгрунтовано не прийняті судом до уваги, оскільки такі були спростовані показами експерта ОСОБА_25 , який в судовому засіданні підтвердив, викладені ним в експертизі висновки про те, що етиловий спирт в крові не виявлений, в сечі виявлено 0,96 проміле. З моменту ДТП до часу розтину пройшло менше доби. Ступінь алкогольного сп'яніння встановлюється по рівню концентрації алкоголю в крові. Наявність алкоголю в сечі свідчить про те, що особа вживала алкоголь, але не відомо коли саме ця особа вживала спиртне. При проведенні експертизи слідчим були поставлені запитання в тому числі і про стан сп'яніння. Коли токсикологічно проводять дослідження і виявляють якісь речовини, в тому числі наркотичні вони їх вказують у висновку.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що навіть при підтвердженні належними та допустимими доказами тієї обставини, що потерпілий ОСОБА_12 в момент зіткнення перебував на проїзній частині смуги руху автомобіля під керуванням ОСОБА_9 , це не може свідчити про прямий причинний зв'язок між цими порушеннями та настанням дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася, оскільки в ході огляду місця події було виявлено слід гальмування, мінімальна довжина якого 21,5 м, тобто водій ОСОБА_9 розпочав гальмування щонайменше за 21,5 м від перешкоди, а тому доводи апелянта з приводу того, що ОСОБА_12 раптово вийшов на проїзну частину дороги спростовуються матеріалами кримінальної справи, в тому числі і висновками автотехнічних експертиз, на які послався суд першої інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції, повно та всебічно оцінивши надані йому докази, прийшов до правильного висновку, що саме невиконання засудженим ОСОБА_9 вимог п.п. 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху України знаходиться в причинному зв'язку з наслідками, що настали.
Перевіряючи доводи захисника ОСОБА_7 про порушення права на захист засудженого ОСОБА_9 з огляду на відсутність в судовому засіданні 11.10.2019 при проголошенні вироку прокурора та адвоката ОСОБА_20 , а також у зв'язку із тим, що в цей день їм не надали копії вироку, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки з протоколу судового засідання, яке відбулося 10.10.2019 вбачається, що головуючий, провівши судові дебати за участі прокурора ОСОБА_6 , підсудного ОСОБА_9 та його захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_21 та адвоката ОСОБА_20 , потерпілої ОСОБА_10 після останнього слова підсудного ОСОБА_9 видалився для постановлення вироку до нарадчої кімнати, а 11.10.2019 у відповідності до вимог ст.341 КПК України (1960 року) проголосив вирок та за змістом цієї норми закону роз'яснив зміст вироку, строки і порядок його оскарження тим учасникам судового розгляду, які з'явилися на проголошення вироку (т.9, а.с.220-222).
Відповідно до ст.91 КПК України (1960 року) судові витрати складаються, зокрема, з інших витрат, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у даній справі. Положеннями ст.93 КПК України (1960 року) встановлено, що при визнанні підсудного винним суд стягує з нього судові витрати.
Виходячи із того, що оскаржуваним вироком ОСОБА_9 був засуджений за ч.2 ст.286 КК України, суд першої інстанції, керуючись вказаними положеннями процесуального закону стягнув з нього на користь держави витрати на проведення експертиз в сумі 12579 грн., і доводи, викладені в апеляції захисника не спростовують законність рішення суду в цій частині, більш того, апелянт не розкриває в чому саме відбулося грубе порушення вимог чинного на той час процесуального закону при проведенні всіх експертиз по справі, за виключенням двох, призначених на стадії судового розгляду.
Ставити під сумнів об'єктивність та неупередженість судді ОСОБА_1 , у зв'язку із тим, що дана кримінальна справа слухалася у Липоводлинському районному суді Сумської області, головою якого є близькій родич даного судді, колегія суддів підстав не вбачає. До того ж під час судового розгляду стороною захисту будь-яких заяв про відвід судді з підстав його упередженості в порядку ст.56 КПК України (1960 року) не подавалось.
Інші доводи апеляції сторони захисту з наступними доповненнями, зокрема, що автомобіль, який перебуває на штраф майданчику не відповідає тому, за участі якого відбулася ДТП, ключі, посвідчення водія та технічний паспорт на автомобіль ВАЗ 21072 д.н.з. НОМЕР_1 , працівниками Липоводолинського РОВД були вилучені незаконно, речові докази, а саме одяг потерпілого, його барсетка стороною обвинувачення не надавалися для їх безпосереднього дослідження не грунтуються на матеріалах кримінальної справи.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції було вжито всі заходи для встановлення істині в дані справі.
Разом з тим, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд в порушення вимог кримінального процесуального законодавства в обґрунтування висновку на доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України послався на його пояснення, надані ним в судовому засіданні 30.05.2011 та 05.06.2012. Так кримінальна справа щодо ОСОБА_9 розглядається за вимогами КПК України (1960 року), проте за вимогами ст.95 КПК України (2012 року), суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, і не застосування положення цього закону значно звужує права особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини вироку посилання суду на вказані покази ОСОБА_9 .
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що стаття 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначає поховання померлого як комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечить законодавству.
Під комплексом заходів та обрядових дій розуміється, зокрема, організація поховання померлого і проведення у зв'язку з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.
У справі, що переглядається, встановлено, що потерпіла ОСОБА_34 11.07.2011, 13.07.2010, в серпні 2010 та 19.07.2010 сплатила ФОП ОСОБА_35 за поминальний обід суму коштів 6321 грн., 3982 грн.,4592 грн. та 3275 грн. відповідно.
При цьому, судом першої інстанції не було враховано, що витрати на проведення поминального обіду, який проводиться після поховання, не відносяться до витрат на поховання.
Отже, висновок суду про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_9 на користь потерпілої ОСОБА_36 витрат на проведення поминального обіду у загальному розмірі 18170 грн. не узгоджуються із положеннями статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу», а тому рішення суду в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_36 підлягає зміні, що узгоджується з положеннями п.3 ч.1 ст.373 КПК України (1960 року).
Крім цього, колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу доводи зміненої апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_6 щодо неправильного застосування судом першої інстанції кримінального закону.
Відповідно до ч.2 ст.375 КПК України (1960 року) при новому розгляді справи судом першої інстанції застування закону про більш тяжкий злочин та посилення покарання допускається тільки за умови, якщо вирок суду було скасовано за апеляцією прокурора або потерпілого чи його представника в зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин або коли при скасуванні вироку визнано необхідним застосувати більш суворе покарання, а також, коли при додатковому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.
Так, з матеріалів даної кримінальної справи вбачається, що попереднім вироком Липоводолинського районного суду Сумської області від 04.02.2016 ОСОБА_9 було визнано винуватим та засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами (т.7, а.с.224-230).
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 28.02.2017 вказаний вирок суду було скасовано, в тому числі за апеляцією прокурора та направлено кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_9 за ч.2 ст.286 КК України на новий судовий розгляд (т.8, а.с.132-133) через істотні порушення судом першої інстанції вимог кримінально-процесуального закону, а саме ст.334 КПК України 1960 року, якою встановлено вимоги щодо змісту мотивувальної частини вироку, а не з підстав, зазначених у ст.375 КПК України (1960 року).
З огляду на це, при ухваленні оскаржуваного вироку суд першої інстанції не мав правових підстав для призначення йому більш суворого покарання, а тому змінена апеляція прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_6 підлягає задоволенню.
Що стосується поданої апеляції заступника прокурора Сумської області ОСОБА_8 , то колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п.8 ст.348 КПК України (1960 року) апеляцію мають право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, у межах обвинувачення, яке підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.
Приймаючи до уваги, що заступник прокурора Сумської області ОСОБА_8 у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_9 не є прокурором, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурором, який затвердив обвинувальний висновок, колегія суддів вважає необхідним відмовити у їх задоволенні.
Керуючись ст.ст.362, 365, 366, 367, 371, 377, 379 КПК України (1960 року) та п. 11 розділу ХІ Перехідних положень КПК України 2012 року, колегія суддів,-
Змінену апеляцію прокурора Середино-Будського відділу Шосткинської місцевої прокуратури ОСОБА_6 задовольнити, апеляції захисника ОСОБА_7 , заступника прокурора Сумської області ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 11 жовтня 2019 року відносно засудженого ОСОБА_9 змінити в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову ОСОБА_10 .
Призначити ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 десять тисяч двісті сімдесят дві гривні (10272 грн.) матеріальної шкоди, двісті тисяч (200000 грн.) моральної шкоди та витрати на правову допомогу в сумі три тисячі чотириста п'ятдесят шість гривень (3456 грн.).
Виключити з мотивувальної частини вироку посилання суду на покази ОСОБА_9 в якості обвинуваченого 30.05.2011 та 05.06.2012.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4