Номер провадження: 11-кп/813/1264/20
Номер справи місцевого суду: 505/2146/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
25.05.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_9 та його представника ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_10 в інтересах потерпілого ОСОБА_9 та обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Балтського райсуду Одеської області від 30.01.2020 р. в межах кримінального провадження №12015160180001202 від 06.10.2015 року відносно:
ОСОБА_7 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Котовськ Одеської області, громадянки України, із середньою спеціальною освітою, одруженої, маючої на утриманні малолітню дитину, працюючої слюсарем ВП служби вагонного господарства «Експлуатаційне вагонне депо Подільськ» РФ «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця», проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої;
- обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Зазначеним вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 визнана винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та їй призначено покарання увиді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
На підставі п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 р. обвинувачену ОСОБА_7 звільнено від відбування основного та додаткового покарання.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду в сумі 26 829, 08 грн., моральну шкоду в сумі 75 000 грн., процесуальні витрати в сумі 2869, 15 грн., а всього на загальну суму 104 698, 08 грн., в іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати в сумі 4707, 20 грн.
Вирішено питання щодо долі речових доказів.
Оскаржуваним вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватою у тому, що 04.10.2015 р. приблизно об 11 год., вона, керуючи технічно справним автомобілем марки «Mitsubishi Lancer 1.6», д.н.з. НОМЕР_1 , у денний час доби та в умовах необмеженої видимості, здійснювала рух по асфальтному сухому дорожньому покриттю дороги по вул. Мельниченка (Калініна) в м. Подільськ Одеської області, на якій організований двосторонній однорядний рух у кожному напрямку, дорожньої розмітки не має, у правій смузі свого напряму руху зі швидкістю 10-15 км/год, при великому скупченні людей, в порушення вимог п. 2.3., п/п «б» п. 2.3, п. 12.1, п. 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001 р., діючи з необережності, проявляючи злочинну самовпевненість, рух керованого автомобіля постійно не контролювала, вкрай уважною не була, за дорожньою обстановкою не стежила, чим створювала небезпеку для інших учасників дорожнього руху. Наближаючись до будинку АДРЕСА_2 , рухаючись поміж значного скупчення людей, не врахувавши дорожню обстановку, при виникненні небезпеки для руху, яку об'єктивно була спроможна виявити, а саме що попереду автомобіля про проїзній частині в тому ж напрямку рухався пішохід ОСОБА_9 , заходів, що виключають виникнення та розвиток аварійної ситуації не вжила, не переконалась у безпеці свого руху, заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу не вжила, нехтуючи безпекою учасників руху, продовжувала рух, не дотримавшись при об'їзді безпечного інтервалу, скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_9 . В результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди останній отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритого уламчастого перелому н/з обох кісток правої гомілки зі зміщенням відламків, рани внутрішньої поверхні правої гомілки, які відповідно до п. 2.1.3. «м» «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя.
Вимоги, наведені в апеляційних скаргах та узагальнення доводів осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_10 в інтересах потерпілого ОСОБА_9 не погодився із оскаржуваним вироком суду в частині відмови потерпілому у стягненні з обвинуваченої ОСОБА_7 моральної шкоди в розмірі 150 000 грн. та не отриманої заробітної плати в розмірі 25 200 грн. з огляду на наступні обставини:
- суд залишив поза увагою той факт, що з 04.10.2015 по 01.01.2019 р. потерпілий ОСОБА_9 знаходився на лікарняному, переніс декілька операцій та тривалу реабілітацію;
- вчиненим злочином потерпілому було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у: фізичному болю та стражданнях у зв'язку із відкритим уламчастим переломом н/з обох кісток правої гомілки зі зміщенням відламків, проведенням операцій та тривалою реабілітацією; порушенні звичного для потерпілого ритму життя, оскільки в період часу з 04.10.2015 р. по 02.04.2018 р. він вимушений був знаходитись в лікарні та квартирі, фізично не міг працювати, став інвалідом 3 групи, був обмежений у працездатності та потребував щорічного реабілітаційного лікування;
- потерпілим суду були надані докази того, що саме через отриману травму в результаті ДТП ОСОБА_9 не отримав вигоду у вигляді заробітної плати з огляду на те, що він працював у ФОП « ОСОБА_11 » підсобним робітником та 26.01.2016 р. був переведений на посаду менеджера, 21.04.2016 р. звільнений з посади на підставі ст. 38 КЗпП України у зв'язку із виходом на пенсію по інвалідності, з 02.05.2016 р. його було взято на облік до центру зайнятості і йому періодично виплачувалась допомога по безробіттю та лише 02.04.2018 р. він зміг влаштуватись на роботу в ТОВ «Форт-Бір-Плюс» інженером з охорони праці, проте на протязі 18 місяців, з 01.10.2015 р. по 30.04.2016 р. та з 01.05.2017 р. по 01.04.2018 р. він не отримував зарплати та будь-яких коштів на своє утримання.
Посилаючись на викладене, представник ОСОБА_10 просить вирок суду в частині відмови потерпілому ОСОБА_9 у стягненні з обвинуваченої ОСОБА_7 моральної шкоди у сумі 150 000 грн. та не отриманої заробітної плати у розмірі 25200 грн. скасувати та постановити в цій частині новий вирок, яким з ОСОБА_7 стягнути на користь ОСОБА_9 моральну шкоду у сумі 150 000 грн. та не отриману заробітну плату у сумі 25200 грн.
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_7 не погодилась із оскаржуваним вироком в частині задоволення цивільного позову та стягнення матеріальної й моральної шкоди з наступних підстав:
- судом не були досліджені докази на підтвердження позовних вимог, не було належним чином мотивоване рішення щодо вирішення цивільного позову, зокрема, в судове засідання не були представлені оригінали скопійованих доданих до цивільного позову документів та вони не оглядались в ході проведення судового розгляду, не надавались обвинуваченій для ознайомлення та судом завірені не були;
- надані потерпілим квитанції на пальне не співпадають з медичною документацією, представленою в додатках, а також не надані лікарські направлення на обстеження для обґрунтування необхідності візиту, більшість ж квитанцій не можуть бути доказами матеріальних витрат;
- лікарські препарати, вказані у чеках та надані в якості доказів понесених матеріальних витрат не є тими медикаментами, які використовуються для лікування переламу голені, окрім того, в наданих медичних документах відсутній листок призначення не тільки на вищевказані лікарські препарати, а й взагалі на препарати, необхідні для лікування потерпілого;
- отримане потерпілим після ДТП неякісне лікування є причиною ускладнень зі здоров'ям та діагностованого у нього в подальшому остеопорозу кісток;
- суд, в порушення вимог кримінального процесуального закону, прийняв до розгляду збільшену позовну заяву, подану представником потерпілого, вже після початку розгляду справи по суті та задовольнив викладені в ній позовні вимоги;
- вказана позивачем сума моральних збитків значно завищена, оскільки ним не було надано розрахунку розміру шкоди, не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір морального відшкодування та не надано доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди;
- суд безпідставно та в порушення вимог закону стягнув з обвинуваченої суму судового збору.
Посилаючись на викладені обставини, обвинувачена ОСОБА_7 просить вирок суду в частині стягнення з неї на користь потерпілого ОСОБА_9 матеріальної та моральної шкоди, процесуальних витрат - скасувати та постановити новий вирок, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 відмовити в повному обсязі, а також звільнити її від процесуальних витрат.
Позиції інших учасників судового провадження.
В запереченнях на апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 представник ОСОБА_10 в інтересах потерпілого ОСОБА_9 зазначив, що апеляційна скарга є надуманою та не базується на доказах, досліджених під час судового розгляду з огляду на таке:
- позовна заява була подана до суду 09.08.2019 р., тобто до початку судового розгляду по суті відповідно до вимог ч. 1 ст. 128 КПК України, а 24.12.2019 р. до канцелярії суду було подано збільшену позовну заяву в порядку ст.ст. 127-129 КПК України;
- захисник обвинуваченої ОСОБА_12 особисто в офісі представника потерпілого ознайомився із оригіналами медичної документації, фіскальними чеками та іншими документами, доданими до позовних заяв, окрім того, сторона захисту під час судового розгляду не наполягала на дослідженні оригіналів зазначених документів та перед судовими дебатами захисник заявив клопотання про визнання недопустимими доказів сторони обвинувачення, проте жодним словом в зазначеному клопотанні не обмовився про недопустимість доказів по цивільному позову;
- твердження обвинуваченої про те, що лікарські препарати, придбані потерпілим, не можуть використовуватись при переламі голені взагалі не витримують критики, оскільки всі медичні препарати були призначені лікарями та використовувались при лікуванні та реабілітації потерпілого ОСОБА_9 ;
- доводи обвинуваченої про те, що з неї незаконно були стягнуті кошти за поїздку до м. Одеси за 11.04.2017 р. не відповідають дійсності, оскільки такі вимоги цивільного позову судом задоволені не були;
- із ОСОБА_7 не стягнутий судовий збір на користь потерпілого, а стягнуто процесуальні витрати за надання правової допомоги у сумі 2000 грн. та пов'язані із явкою до суду в сумі 869, 15 грн., що не є тотожними поняттями.
Посилаючись на викладене, представник потерпілого ОСОБА_10 просить апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок суду в частині стягнення з неї матеріальної шкоди та на придбання ліків, перев'язочного матеріалу, препаратів за поїздки до м. Одеси та у зворотному напрямку до м. Подільськ, а також судових витрат залишити без змін, а апеляційну скаргу представника потерпілого, зміст якої викладений вище - задовольнити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченої та захисника, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченої та заперечували проти апеляційної скарги представника потерпілого, пояснення потерпілого та його представника, які підтримали доводи своєї апеляційної скарги та заперечували проти апеляційної скарги обвинуваченої, думку прокурора, яка просила вирок залишити без змін, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, доведена дослідженими судом 1-ої інстанції доказами, аналіз та правова оцінка яким наведена у вироку (т.2 а.п. 34-41) та сторонами кримінального провадження не заперечується.
Дії обвинуваченої правильно кваліфіковані судом 1-ої інстанції за ч. 2 ст. 286 КК України, за кваліфікуючими ознаками: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Мотивуючи доведеність вини обвинуваченої у вчинені кримінального правопорушення, що їй інкримінується, суд першої інстанції послався на показання ОСОБА_7 , яка винною у вчиненні злочину себе не визнала, а також на показання потерпілого, свідків та досліджені під час судового розгляду письмові докази.
Мотивуючи необхідність задоволення цивільного позову, суд першої інстанції у зазначив, що знаходить такими, що підлягають задоволенню, вимоги потерпілого про стягнення понесених ним та документально підтверджених витрат, пов'язаних з його лікуванням, а саме кошти на придбання ліків та проведення медичного обстеження в загальній сумі 19087,55 грн, витрати, пов'язані з поїздками з м. Подільська до м. Одеси для лікування та консультації лікарів, в загальній сумі 7741,53 грн. а також враховуючи понесені потерпілим моральні переживання у зв'язку із фізичними стражданнями та моральними переживаннями, порушенням звичного порядку життя, і виходячи з принципів розумності та справедливості, враховуючи порушення, допущені самим потерпілим, суд визначає розмір моральної шкоди в 75 тис. грн. Також в порядку ст.124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченої на користь потерпілого понесені процесуальні витрати, а саме, кошти, сплачені за надання правової допомоги адвоката, в сумі 2000 грн, витрати, пов'язані з явкою до суду, в сумі 869,15 грн.
Перевіривши доводи апеляційних скарг обвинуваченої ОСОБА_7 , а також представника потерпілого ОСОБА_10 , апеляційний суд вважає їх частково обґрунтованими, з огляду на таке.
В резолютивній частині вироку, суд ухвалив «Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду в сумі 26 829, 08 грн., моральну шкоду в сумі 75 000 грн., процесуальні витрати в сумі 2869, 15 грн., а всього на загальну суму 104 698, 08 грн., в іншій частині позову відмовити».
Разом з тим, рішення про наслідки задоволення позову, в резолютивній частині вироку суд не прийняв.
Також, при вирішенні цивільного позову суд 1-ої інстанції у вироку не посилався на жодні письмові докази, надані потерпілою до суду, та фактично не досліджував їх в судовому засіданні.
Так, згідно з матеріалами кримінального провадження, 09.08.2019 року, представником потерпілого - адвокатом ОСОБА_10 подана позовна заява про відшкодування матеріальної та моральної шкоди з ОСОБА_7 (т.1 а.п. 29-88).
Натомість, з журналу судового засідання від 09.08.2019 року (Т.1 а.п. 95), дослідженого в ході апеляційного провадження вбачається, що обвинуваченій ОСОБА_7 вручена копія позовної заяви.
Згодом, відповідно до журналу судового засідання від 19.08.2019 року потерпілим ОСОБА_9 надані пояснення щодо заявленого позову (т.1 а.п. 108-110). В подальшому, судові засідання відбулось 29.11.2019 року, на якому проводився допит свідків (т.1 а.п. 158-159).
24.12.2019 року представником потерпілого - адвокатом ОСОБА_10 подана уточнена позовна заява, в якій збільшені заявлені вимоги (т.1 а.п. 169-177).
Згідно журналу судового засідання від 24.12.2019 року, долучена позовна заява із збільшеними вимогами (т.2 а.п. 18-21), в судовому засіданні оголошено перерву перед проведенням судових дебатів.
В судовому засіданні від 30.01.2020 року, проведені судові дебати та оголошений вирок суду (т.2 а.п. 31-32).
При проведенні даних судових засідань оголошувались надані прокурором документи, а також стороною захисту документи що характеризують особу обвинуваченої, допитувались свідки.
Разом з тим, з журналу судового засідання вбачається, що вирішуючи цивільний позов, заявлений в інтересах потерпілого ОСОБА_9 про стягнення з ОСОБА_7 матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції після прийняття позову та уточненого позову до розгляду, взагалі не досліджував докази, на підставі яких потерпілим заявлялись суми, що підлягають стягненню, при цьому у вироку не посилався на жодні матеріали кримінального провадження, якими підтверджується розмір завданої потерпілому шкоди.
Таким чином, зазначивши у вироку, що позовні вимоги підтверджуються наявними в матеріалах провадження документами, насправді, суд першої інстанції зазначені докази, не досліджував, що підтверджується змістом зазначених вище журналів судових засідань, досліджених в судовому засіданні апеляційного суду.
Принцип безпосередності дослідження показань, речей і документів є однією із загальних засад кримінального провадження. Зміст цього принципу розкрито в ст. 23 КПК України, згідно з якою суд досліджує докази безпосередньо.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту ст. 23 ч. 2 та ст. 86 КПК України, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом 1-ої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Разом з тим, під час апеляційного розгляду провадження від учасників процесу жодних клопотань про повторне дослідження доказів по справі не надходило.
Отже, апеляційний суд позбавлений можливості надати оцінки доказам, якими підтверджуються заявлені позовні вимоги потерпілого, оскільки вони не були досліджені під час розгляду провадження в суді 1-ої інстанції.
Так, ч. 1 ст. 9 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Пунктом 4 ч. 3 ст. 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до ч.1 ст. 412 КПК України істотним порушення вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що судом 1-ої інстанції були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при розгляді цивільного позову представника потерпілого у вказаному кримінальному провадженні, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення в частині вирішення цивільного спору.
Отже, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та представника ОСОБА_10 в інтересах потерпілого ОСОБА_9 підлягають частковому задоволенню, а вирок суду в частині вирішення цивільних позовів, скасуванню та призначення нового розгляду, в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 24, 128, 370, 404, 405, 407, 409, 412, 419, 532 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та представника ОСОБА_10 в інтересах потерпілого ОСОБА_9 - задовольнити частково.
ВирокБалтського районного суду Одеської області від 30.01.2020 р., яким ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України - в частині вирішення цивільного позову скасувати і повернути провадження в той же суд для розгляду в порядку цивільного судочинства.
В решті вирок суду 1-ої інстанції залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4