26 травня 2020 року м. Херсон
справа № 766/6030/19
провадження № 22-ц/819/768/20
Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (суддя-доповідач)Пузанової Л.В.,
суддів:Склярської І.В.,
Чорної Т.Г.,
секретарГеленко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Ус О.В. від 17 березня 2020 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Корабельного районного відділу державної виконавчої служби м.Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (нині- Корабельний районний відділ державної виконавчої служби у м.Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)), стягувач: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк «Аваль»,
встановив:
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Корабельного районного відділу державної виконавчої служби м. Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (нині - Корабельний районний відділ державної виконавчої служби у м.Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)).
В обґрунтування скарги посилалася на те, що на виконанні ВДВС Комсомольського районного управління юстиції у м. Херсоні перебувало виконавче провадження, відкрите на підставі виконавчого листа № 2-2206/08, виданого Суворовським районним судом м. Херсона 12 листопада 2008 року про стягнення з неї на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» боргу в розмірі 16 303,40 грн.
В ході проведення виконавчих дій постановою державного виконавця про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 07.03.2012 року накладено арешт на все належне їй рухоме та нерухоме майно, про що 13 березня 2012 року внесено запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
29 грудня 2012 року виконавче провадження було закінчено на підставі пункту 10 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (направлення виконавчого документа за належністю до іншого
відділу державної виконавчої служби).
08 лютого 2013 року на підставі зазначеного виконавчого листа Корабельним районним відділом державної виконавчої служби м. Херсона ГТУЮ у Херсонській області повторно відкрито виконавче провадження, яке 21 лютого 2014 року було завершено на підставі пункту 5 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи).
У зв'язку із завершенням виконавчого провадження вона звернулась до Корабельного районного відділу ДВС м. Херсона із заявою про зняття накладених в рамках даного виконавчого провадження арештів, у чому їй було відмовлено з передбачених статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» підстав.
Посилаючись на відсутність відкритих виконавчих проваджень щодо стягнення з неї боргу та наявність підстав для зняття арешту внаслідок завершення виконавчого провадження у зв'язку із поверненням виконавчого документа, заявник просила суд визнати бездіяльність Корабельного районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області щодо зняття арешту з належного їй рухомого та нерухомого майна неправомірною; зобов'язати Корабельний районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області зняти арешт з рухомого та нерухомого майна шляхом його відчуження, з внесенням відповідної інформації про зняття арешту до реєстру обтяжень рухомого майна та реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Ухвалою суду від 17 березня 2020 року в задоволенні скарги відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення скарги, зазначаючи, що висновки суду щодо відсутності підстав для зняття арешту з майна боржника у завершеному виконавчому провадженні не відповідають обставинам справи, суперечать як положенням частини 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції чинній на час закриття провадження) щодо зняття арешту з майна у разі закінчення виконавчого провадження, так і статті 40 наведеного Закону у чинній редакції.
Письмовий відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновки суду мотивовано тим, що фактично відмовляючи у знятті арешту на майно боржника, виконавча служба діяла відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавче провадження не є закінченим, а рішення суду про стягнення грошових коштів із заявника не є виконаним.
В процесі розгляду справи суд встановив, що згідно із Витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 13 березня 2012 року та відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 20 грудня 2018 року на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , накладено арешт.
Підставою обтяження зазначено постанову Відділу державної виконавчої служби Комсомольського ( нині-Корабельного) районного управління юстиції у м.Херсоні від 07 березня 2012 року.
Наведена постанова була прийнята органом державної виконавчої служби у виконавчому провадженні №31604911, відкритому 07 березня 2012 року на підставі виконавчого листа, виданого Суворовським районним судом м.Херсона 12.11.2008 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» боргу в сумі 16 303,40грн.
29 грудня 2012 року виконавче провадження закінчено на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» та постановою державного виконавця матеріали виконавчого провадження направлено за належністю до Дніпровського РВ ДВС м.Херсон ГТУЮ у Херсонській області для подальшого виконання.
Державним виконавцем Дніпровського РВ ДВС м.Херсон ГТУЮ у Херсонській області відмовлено у прийнятті матеріалів виконавчого провадження для подальшого виконання, про що винесено відповідну постанову, а документи повернуто до Корабельного РВ ДВС м.Херсон ГТУЮ у Херсонській області.
08 лютого 2013 року державним виконавцем Корабельного РВ ДВС м.Херсон ГТУЮ у Херсонській області матеріали виконавчого провадження прийнято до виконання, а 21 лютого 2014 року державний виконавець завершив виконавче провадження на підставі пункту п'ятого частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції закону 1999 року.
Порядком роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №2274/5 від 25.12.2008 року, який діяв до 07.06.2017 року, строк зберігання завершеного виконавчого провадження, переданого на зберігання, становить три роки, тому за повідомленням Корабельного районного відділу Державної виконавчої служби міста Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області від 13 травня 2019 року №16886 зазначені вище виконавчі провадження знищені.
Виконавчий лист, виданий Суворовським районним судом м.Херсона 12.11.2008 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості в розмірі 16 303,40грн повторно до Корабельного районного відділу державної виконавчої служби м.Херсона не надходив та на виконанні не перебуває.
Питання про зняття арешту, накладеного на майно боржника, державним виконавцем під час завершення виконавчих проваджень не вирішувалося.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої та частини п'ятої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і надалі у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника);
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі:
1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;
2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання;
3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;
4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;
5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі;
6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення;
7) визнання боржника банкрут
8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;
9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;
10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;
11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону;
12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;
13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону;
14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" ( 3319-17 ) заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
Частинами першою та другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що виконавче провадження, у якому виконавчий документ підлягає поверненню стягувачеві на підставі пункту п'ятого частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» не є закінченим, в той час як повноваженням знімати арешт з майна боржника державний виконавець наділений лише у разі закінчення виконавчого провадження.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмовляючи у знятті арешту з майна ОСОБА_1 як боржника у виконавчому провадженні, державний виконавець діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавче провадження не є закінченим, а рішення суду є невиконаним, що заявником не спростовано.
Висновки суду відповідають обставинам справи в межах досліджених ним доказів та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, належних доказах і як такі, що висновків суду не спростовують, підлягають відхиленню.
Зокрема, твердження скаржника про те, що після повернення державним виконавцем виконавчого листа, про що виноситься відповідна постанова, виконавче провадження вважається закінченим є юридично неспроможним, оскільки за змістом Закону України «Про виконавче провадження» як в редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій, так і в редакції, що діє на час вирішення справи судом, закінчене виконавче провадження не може бути розпочате знову, а повернення виконавчого листа стягувачу не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом визначених законом строків.
Крім того, до переліку підстав закінчення виконавчого провадження не віднесено повернення виконавчого документа, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місце проживання, перебування боржника-фізичної особи (пункт п'ятий частини першої статті 47 Закону «Про виконавче провадження»), а згідно із частиною першою статті 50 цього Закону в редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій, у разі повернення виконавчого документа, арешт з майна боржника знімався державним виконавцем лише у випадку повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Аналогічні положення містяться у статтях 37, 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час розгляду справи судами.
Інші доводи апеляційної скарги стосуються питань юрисдикції справи та не мають правового значення для її перегляду в апеляційному порядку.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення скарги відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 375 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 17 березня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Л.В.Пузанова
Судді: І.В.Склярська
Т.Г.Чорна
Повний текст постанови складено 29 травня 2020 року
Суддя Л.В. Пузанова