Єдиний унікальний номер справи: 661/4213/17 Головуючий у 1-й інстанції: ОСОБА_1
Номер провадження: 11-кп/819/638/20 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.15, п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.1 ст.309 КК України
27 травня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду у складі:
головуючого: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря: ОСОБА_5 ,
за участю прокурора: ОСОБА_6 ,
адвоката: ОСОБА_7 ,
обвинуваченого: ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні в режимі онлайн трансляції матеріали кримінального провадження №12017230000000315 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Новокаховського міського суду Херсонської області від 06.04.2020 року про продовження тримання під вартою відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Нова Каховка, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України такого, що не має судимості,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.1 ст.309 КК України,
Цією ухвалою суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.1 ст.309 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 04.06.2020 року включно.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в яке вважає незаконним та винесеним з порушенням кримінального процесуального законодавства, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ. В обґрунтування доводів указує, що висунуте йому обвинувачення прокурором не підтверджуються матеріалами кримінального провадження, що проігнорував суд першої інстанції при постановленні ухвали про продовження строку тримання під вартою. Так, у клопотанні прокурора не підтверджено ризики, передбачені ст.177 КПК України. Судом допитано потерпілу та свідків, речові докази знаходяться у сторони обвинувачення. Також зазначає, що підозра та обвинувачення, на яких базується обвинувальний акт не мають юридичної сили. Вказує, що його утримують під вартою майже три роки незаконно, звинувачують у тому чого він не скоював. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою та змінити запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою.
Заслухавши суддю-доповідача щодо суті поданої апеляційної скарги, доводи обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційні вимоги, наведені обвинуваченим, просили їх задовольнити, думку прокурора про залишення апеляційної скарги обвинуваченого без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Суд першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченихч.2 ст.15, п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.1 ст.309 КК України, дійшов висновку про неможливість завершення судового розгляду з ухваленням судового рішення по суті у вказаному кримінальному провадженні до закінчення строку дії обраного обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та постановив ухвалу про продовження строку тримання під вартою щодо нього на строк 60 днів до 04.06.2020 року включно.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, в тому числі у його "пілотному" рішенні від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України", рішенні від 29 вересня 2011 року у справі "Третьяков проти України", рішенні від 06 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України", що тримання особи під вартою у кожному випадку повинне мати безсумнівне обґрунтування, а також, що за будь-яких обставин суд зобов'язаний розглянути можливість застосування менш обтяжливих альтернативних запобіжних заходів.
У відповідності до ст.29 Конституції України право на свободу та особисту недоторканість є одним із найбільш значущих прав людини. Слід врахувати те, що обираючи запобіжний захід - тримання під вартою, обмежуються конституційні права і свободи особи, ще до визнання її винуватою у вчиненні злочину, а запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідно до ст.183 КПК України є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, і застосовується лише тоді, коли є всі підстави вважати, що інші менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків і його належної поведінки. Застосування запобіжного заходу з іншою метою не допускається.
Порядок продовження строку тримання під вартою визначений положеннями статті 199 КПК України, згідно з якою слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
При цьому слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що заявлений під час обрання запобіжного заходу ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також наявність обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Вказані вимоги закону судом першої інстанції дотримані в повному обсязі.
Що стосується доводів обвинуваченого ОСОБА_8 в апеляційній скарзі про недоведеність висунутого йому обвинувачення, то такі доводи не грунтуються на законі, оскільки під час розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо особи настадії судового розгляду суд не вправі наперед вирішувати питання про фактичні обставини кримінального правопорушення, кваліфікацію дій обвинуваченого, доведеність чи недоведеність винуватості обвинуваченого, давати оцінку доказам щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, так як ці питання вирішуються судом при ухваленні судового рішення по суті обвинувачення на підставі обвинувального акту, а не під час розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, де перевіряється наявність ризиків та необхідність продовження застосування щодо неї обмежувального заходу.
Судовий розгляд кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_8 триває, питання про доведеність вини останнього судом першої інстанції не вирішено, а тому доводи апелянта не є предметом розгляду у даному апеляційному провадженні та відповідно до ст.392 КПК України можуть бути зазначені в апеляційній скарзі при оскарженні судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченихч.2 ст.15, п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.1 ст.309 КК України, за які законом передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна, за місцем проживання характеризується негативно як схильний до вчинення злочинів та правопорушень, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, перебуває на обліку у лікаря нарколога внаслідок вживання опіоїдів - синдром залежності, не має роботи та сім'ї, не має законного джерела доходу, тобто не має міцних соціальних зв'язків, що можуть слугувати стримуючим фактором та гарантувати його належну процесуальну поведінку, і виключали би можливість вчинення ним дій, спрямованих на переховування від суду, незаконного впливу на потерпілу, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого правопорушення, що свідчить про те, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України суттєво не зменшились та продовжують існувати.
Зазначені вище обставини, на думку колегії суддів, дають достатні підстави вважати, що у разі не продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , перебуваючи на свободі, він може вчинити активні дії, спрямовані на переховування від суду, незаконного впливу на потерпілу, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та запобігання спробам перешкоджати правосуддю та встановленню істини у кримінальному провадженні, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, враховуючи тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, та негативну репутацію ОСОБА_8 , і це жодним чином не вказує про його належну процесуальну поведінку на сьогодні та не спростовує відомості про його негативну репутацію.
Тому твердження обвинуваченого про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ньогота можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, є непереконливими, а також з огляду на характер, вид та обставини вчинення злочинів, в яких обвинувачується ОСОБА_8 , відомості про його особу, які у своїй сукупності, не зменшують встановлені ризики та не є визначальними аргументами, які б могли бути запорукою належної процесуальної поведінки та надали б можливість застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_8 на відсутність доказів існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, які, на його думку, дають підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, спростовуються вищевикладеними матеріалами кримінального провадження та в сукупності і взаємозв'язку вказують на те, що будь-який інший більш м'який запобіжний захід не зможе слугувати стримуючим фактором та забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 ..
Продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , на думку колегії суддів, відповідає охороні прав і інтересів як суспільства, так і потерпілої, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи суспільну небезпечність злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , негативні дані про його особу, відсутність у нього міцних соціальних зв'язків, колегія суддів дійшла висновку про доведеність стороною обвинувачення ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне, в матеріалах справи відсутні.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , під час апеляційного розгляду не встановлено.
Зважаючи на викладене, підстав для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 про застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, колегія суддів не знаходить.
Керуючись ч.2 ст.376, ст.ст.404, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Новокаховського міського суду Херсонської області від 06.04.2020 року, якою відносно ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 04.06.2020 року включно - без зміни.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення та оскарженню в касаційній інстанції не підлягає.
Головуючий: (підпис) ОСОБА_2
Судді: (підпис) ОСОБА_3
(підпис) ОСОБА_4