Запорізької області
26.07.07 Справа № 20/302д/07
Суддя Гандюкова Л.П.
За позовом: Відкритого акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго»,
м. Запоріжжя
До Комунального підприємства “Водоканал», м. Запоріжжя
Про визнання недійсним пункту договору
Суддя Гандюкова Л.П.
Представники сторін:
Від позивача - Матіс Т.В. (довіреність № 179 від 29.09.2006р.);
Білич Н.С. (довіреність № 129 від 17.05.2007р.);
Від відповідача -Кифоренко Ю.В. (довіреність №4183 від 18.06.2007р.)
Заявлений позов про визнання недійсним з моменту укладення п.4.12 договору на користування електричною енергією від 01.05.1999р.
Ухвалою господарського суду від 09.07.2007 позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 20/302д/07, судове засідання призначено на 26.07.2007р.
За згодою представників сторін 26.07.2007р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, просить суд визнати недійсним з моменту укладення п.4.12 договору на користування електричною енергією з подальшими змінами та доповненнями. Позовні вимоги мотивовані наступним. 01.10.2003р. сторони доповнили договір п.4.12, відповідно до якого позивач за п'ять операційних днів до закінчення періоду, що слідує за розрахунковим, виставляє відповідачу рахунок або платіжну вимогу-доручення для проведення остаточного розрахунку за споживання активної електроенергії. Позивач вважає, що редакція цього пункту на момент укладення суперечила чинному законодавству України, а саме: п.7.6 Правил користування електричною енергією (далі -ПКЕЕ) у редакції постанови НКРЕ від 31.08.1996р. №98. Згідно з ч.3 п.7.6 ПКЕЕ установи та організації житлово-комунального господарства та підприємства, які надають послуги щодо забезпечення комунально-побутових потреб населення, в межах наданих населенню послуг здійснюють повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії один раз за фактичними показами засобів обліку електричної енергії на початок періоду, наступного за розрахунковим у відповідності до договору про постачання. Відповідач належить до сфери підприємств житлово-комунального господарства. Отже, на нього розповсюджуються вимоги зазначеного пункту, що викладені в імперативній формі, є обов'язковими для виконання. Встановлення такого терміну оплати (на початку наступного за розрахунковим) обумовлено законодавчо встановленим алгоритмом оплати позивача перед оптовим ринком електроенергії за купівлю електроенергії. Тобто, постачальник електричної енергії розраховується з оптовим постачальником за купівлю електроенергії на початку місяця, наступного за розрахунковим грошовими коштами, що надійшли від споживачів. Фактично сторони передбачили в договорі термін оплати, що не відповідав чинному на той момент законодавству, тому належне виконання обов'язку позивача перед оптовим постачальником електроенергії унеможливлюється. Спірний пункт договору на момент укладення суперечив вимогам ч.3 п.7.6 ПКЕЕ, а отже, підлягає визнанню недійсним з моменту укладення на підставі ст.203 ЦК України. Відповідно до ст.217 ЦК України відсутність у договорі спірного пункту не змінює суті зобов'язань, не впливатиме на порядок та терміни оплати в цілому. Просить позов задовольнити на підставі ст.ст. 4,16,203,215,235,516,527,638 ЦК України, ст.179 ГК України.
Відповідач проти задоволення позову заперечує, мотивуючи наступним. Позивач посилається на договір №10 від 01.05.1999р. на користування електричною енергією з подальшими змінами і доповненнями, однак між сторонами укладений договір №10 від 01.04.1999р. На момент укладення додаткової угоди від 01.10.2003р. діяли Правила користування електричною енергією в редакції постанови НКРЕ від 31.07.1996р. №28, а вказана позивачем постанова від 31.08.1996р. №98 не існує.. Згідно з п.п.6.1,7.7 Правил порядок виставлення споживачу рахунків і порядок їх оплати регулюються договірними відносинами, а тому редакція п.4.12 додаткової угоди від 01.10.2003р. на момент укладення не суперечила чинному законодавству України. Просить у позові відмовити.
У зв'язку з відзивом відповідача позивач уточнив вимоги в частині дати договору -від 01.04.1999р.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд
01.04.1999р. між ДАЕК “Запоріжжяобленерго» (електропостачальна організація, позивач) та ДКП “Водоканал» (споживач, відповідач) був укладений договір № 10 на користування електричною енергією, згідно з яким позивач зобов'язався відпускати електричну енергію відповідно до умов даного договору, а споживач -своєчасно проводити оплату спожитої електричної енергії і виконувати інші умови, визначені цим договором.
Сторони домовились, що договір укладений до 31.10.1999р. і вступає в силу з моменту підписання і вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення цього строку не надійде заяви однієї із сторін про відмову від договору або його зміни (п.10).
У подальшому до договору вносились зміни.
Угодою від 01.10.2003р., зокрема, викладено в новій редакції п.4.4: “ Споживач зобов'язаний в строк, який не перевищує п'яти операційних днів після дати, вказаної в рахунку або платіжній вимозі-дорученні, здійснити оплату рахунків або платіжних вимог -доручень, які направляються йому електропостачальною організацією по різним видам платежів ( плата за споживання активної електроенергії, плата за споживання і генерацію реактивної енергії»).
Цією ж угодою доповнено договір п.4.12, який є предметом спору, і який позивач просить визнати недійсним з моменту укладення: “ Електропостачальна організація за п'ять операційних днів до закінчення місяця, наступного за розрахунковим, виставляє споживачу рахунок або платіжну вимогу - доручення для проведення остаточного розрахунку за споживання активної електроенергії. До отримання рахунку або платіжної вимоги-доручення на проведення остаточного розрахунку споживач має право самостійно проводити оплату за активну електроенергію».
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши дослідженні докази, пояснення представників сторін, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають на наступних підставах.
Приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до приписів, встановлених ст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасував цивільну відповідальність особи. На цій підставі відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися стосовно законодавства, яке було чинне на момент укладення спірної угоди.
У зв'язку з цим вказані позивачем ст.ст.4,16, 203, 215, 235, 516, 527,638 Цивільного кодексу України, ст.179 Господарського кодексу України, як підстава для визнання недійсним п.4.12 договору №10 від 01.04.1999р. (в редакції угоди б/н від 01.10.2003р.) не були чинними на момент укладення спірної угоди, тому спірний договір цим нормам не суперечить.
Відповідно до п.7.6 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ №28 від 31.07.1996р., в редакції постанови №928 від 22.08.2002р., яка була чинна на момент укладення угоди від 01.10.2003р., установи та організації, які фінансуються з державного бюджету відповідного рівня, підприємства житлово-комунального господарства та підприємства, які надають послуги щодо забезпечення комунально-побутових потреб населення, в межах наданих населенню послуг здійснюють повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії на початку періоду, наступного за розрахунковим у відповідності до договору про постачання або купівлю-продаж електричної енергії.
Ствердження позивача, що спірним пунктом 4.12 фактично сторони передбачили термін оплати, що не відповідає чинному на той момент законодавству, унеможливлюється належне виконання обов'язку позивача перед оптовим постачальником електроенергії, суд вважає безпідставним і недоведеним. При цьому суд звертає увагу, що спірний пункт договору, хоч і міститься в розділі договору “Розрахунки за електроенергію», однак не встановлює термін оплати, оскільки термін оплати передбачений в п.п.4.3.1, 4.4 договору, зокрема, - споживач зобов'язаний в строк, що не перевищує п'ять операційних днів після дати, вказаної в рахунку або платіжній вимозі-дорученні, здійснити оплату. Спірний же пункт 4.12 фактично встановлює позивачу мінімальний строк для направлення рахунку або платіжної вимоги доручення до закінчення місяця, що слідує за розрахунковим, для того, щоб відповідач мав змогу у наступні п'ять операційних днів виконати свої обов'язки, передбачені в п.4.4 договору. Однак, цей пункт не заважає позивачу направляти ці документи раніше, оскільки цим же пунктом передбачено, що до отримання рахунку або платіжної вимоги-доручення для проведення остаточного розрахунку споживач має право самостійно проводити оплату за активну електроенергію. Таким чином, спірний пункт не порушує прав ні електропостачальної організації, ні споживача, та не заважає позивачу належно виконувати свої зобов'язання перед оптовим постачальником електроенергії.
Суд також зауважує, що згідно з позовною заявою, позивач вважає, що спірний пункт суперечить п.7.6 Правил користування електричної енергії в редакції постанови НКРЕ від 31.08.1996р. №98, однак цієї постанови НКРЕ, яка б містила наведений позивачем п.7.6, не існує.
Згідно з ст. 129 Конституції України, ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними, тому у задоволенні позову відмовляється повністю.
Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суддя Л.П.Гандюкова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення підписано у повному обсязі 07.08.2007р.