проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"26" травня 2020 р. Справа № 917/2183/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.
за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 (вх. №926 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.02.2020 у справі № 917/2183/19, ухвалене у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Мацко О.С., повний текст рішення складено 24.02.2020,
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України, м. Київ,
до Військової частини НОМЕР_1 , м. Полтава,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
1) ОСОБА_1 , м. Полтава,
2) Міністерство оборони України, м. Київ,
про стягнення 39225,48 грн
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.02.2020 у справі №917/2183/19 позов задоволено. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 39225,48 грн шкоди в порядку регресу та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн.
Вказане рішення мотивоване тим, що матеріалами справи доведено наявність підстав для відшкодування шкоди, заподіяної командиром відділення АВТ військової частини НОМЕР_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а отже, відповідач, як власник транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зобов'язаний сплатити позивачу вказану шкоду в порядку регресу.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 24.02.2020 у справі №917/2183/19 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Крім того, заявник просить розгляд справи здійснити за участю представників сторін.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що проведення заходів щодо дотримання законодавства України у сфері забезпечення безпеки руху, в тому числі проведення заходів передбачених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» перебуває у прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за межі. Так як кошторисних призначень з боку головного розпорядника бюджетних асигнувань (Міністерства оборони України) на проведення страхування транспортних засобів до військової частини НОМЕР_1 не надходило, відповідач не мав права виходити за межі наданих повноважень.
До того ж, заявником апеляційної скарги з посиланням на ч.2 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що позивачем проігноровано вказані положення законодавства в частині пред'явлення регресного позову до водія, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 (вх. №926 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.02.2020 у справі № 917/2183/19, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться "26" травня 2020 р. об 11:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань 104.
15.05.2020 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, а також правомірну оцінку судом наявних в матеріалах доказів.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду за клопотанням представника відповідача, проведення судового засідання 26.05.2020 призначено в режимі відеоконференції.
В судове засідання 26.05.2020 представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи, що ухвалою суду від 27.04.2020 позивач належним чином повідомлений про місце та час судового розгляду справи, про що свідчать повернуте на адресу суду поштове повідомлення з відміткою про вручення адресату поштового відправлення - копію ухвали від 27.04.2020, достатність матеріалів справи для вирішення апеляційної скарги в даному судовому засіданні, а також те, що, що явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутністю позивача на підставі наявних матеріалів справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, встановила наступне.
Відповідно до постанови Ленінського районного суду м. Полтави від 16.10.2018 у справі №533/2207/18, що набрала законної сили 29.10.2018, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КоАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Вказаною постановою встановлено, що ОСОБА_1 05.10.2018 о 16:00 год, керуючи автомобілем «КАМАЗ 43015» держ. номер НОМЕР_2 , рухався по вул. Шолом-Алейхема в напрямку вул. Монастирська, об'їжджаючи перешкоду, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем «FORD MONDEO», держ. номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Відповідно даних централізованої бази даних МТСБУ (Моторного транспортного (страхового) бюро України) інформація щодо наявності договору страхування цивільно-правової відповідальності, за параметрами пошуку транспортного засобу - держ. номер НОМЕР_2 , vin код - НОМЕР_4 , в базі відсутня.
10.10.2018 ОСОБА_2 звернувся до Моторного транспортного (страхового) бюро України з заявою про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 05.10.2018 за участю автомобіля «КАМАЗ 43015» держ. номер НОМЕР_2 .
Згідно довідки Національної поліції України №3018278756984945, поліцією встановлено, що автомобіль КАМАЗ 43105, вантажний бортовий, належить ВЧ НОМЕР_1 , місце знаходження власника: АДРЕСА_1 .
Згідно даних незалежної оцінки (визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «FORD MONDEO», держ. номер НОМЕР_3 ), проведеної Приватним підприємством «Центр незалежної оцінки та експертизи» за дорученням МТСБУ №53452, вартість відновлюваного ремонту автомобіля з врахуванням фізичного зносу становить 58690,00 грн.
Відповідно до розрахунку вартості КТЗ марки «FORD MONDEO», держ. номер НОМЕР_3 після ДТП та розміру регламентної виплати МТСБУ, складеного від 03.01.2019 № справи 53452, встановлено різницю вартості КТЗ до та після ДТП - 38545,48 грн. та розмір регламентованої виплати - 38545,48 грн.
Відповідно до наказу Моторного транспортного (страхового) бюро України №534 від 22.01.2019, та платіжного доручення № 589292 від 23.01.2019 ОСОБА_2 сплачено 38545,48 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, МТСБУ вказало, що цивільно-правова відповідальність відповідача (ВЧ НОМЕР_1 ) на момент настання ДТП не була застрахована, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», після сплати страхового відшкодування, МТСБУ має право подати регресний позов, або до власника або до водія транспортного засобу, який спричинив ДТП.
Обгрунтовуючи суму відшкодування, позивач зазначив, що розмір регламентної виплати склав 38545,48 грн., розмір суми на збір документів склав 680 грн (вартість проведеної оцінки ТЗ після ДТП), тому до стягнення з відповідача підлягає 39225,48 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що позивачем не дотримано вимог чинного законодавства України в частині пред'явлення регресивного позову до водія, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
24.02.2020 Господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення.
Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З тексту апеляційної скарги вбачається, що заявником не заперечується щодо розміру суми відшкодування, самого факту страхового випадку, наявність/відсутність трудових відносин з ОСОБА_1 , або факту належності йому транспортного засобу на праві оперативного управління. Відповідач заперечує щодо неправомірного пред'явлення позову саме до нього, а ні до водія автомобіля, який скоїв ДТП, а також посилається на відсутність фінансової можливості для страхування своєї цивільно-правової відповідальності.
Розглянувши вказане рішення на предмет правильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині означеній частині та не вбачає підстав для його скасування в цій частині, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно зі ст. 22 вказаного закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з частиною першою статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до пп. "г" п. 38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.
Отже, регрес це право відповідальної особи, яка здійснила відшкодування заподіяної не її діями шкоди, звернутися з вимогою про повернення виплаченого відшкодування до боржника, з вини якого цю шкоду заподіяно.
Відповідно до п. 39.1 ст. 39 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 вказаного закону, одним із основних завдань Бюро є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” цивільно-правова відповідальність відповідача на момент настання дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована.
Відповідно до пп. а п. 41.1 ст. 41 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, зокрема, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Матеріалами даної справи підтверджено здійснення Моторним (транспортним) страховим бюро України відшкодування майнової шкоди потерпілому, на виконання вимог наведеної норми закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Що ж до заперечень відповідача про те, що позов повинен бути поданий до водія, який є винним у скоєнні ДТП, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 38.2.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Статтею 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду завдану їхнім працівником під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Також статтею 5 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” визначено, що за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 426/16825/16-ц від 05.12.2018, якими в силу положень статті 236 ГПК України керується колегія суддів при розгляду апеляційної скарги, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела.
Покласти відповідальність на особу, яка заподіяла шкоду внаслідок користування джерелом підвищеної небезпеки підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах на підставі трудового договору (договору підряду), можливо лише в тому разі, якщо буде доведено, що ця особа заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя та четверта статті 1187 ЦК України).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.09.2018 у справі № 910/20622/17.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що шкода, заподіяна об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і який був закріплений Міністерством оборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, відшкодовується цією військовою частиною.
Тому, подаючи позов до власника транспортного засобу, МТСБУ не порушив норми чинного законодавства, а застосував наведені норми права щодо подання регресного позову саме до відповідача, як володільця транспортного засобу на праві оперативного управління, тому не можна вважати наведені вище доводи відповідача законними та обґрунтованими.
Що ж до доводів відповідача про відсутність бюджетного відшкодування для вчинення дій щодо страхування цивільно-правової відповідальності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень Закону України «Про страхування», одним із видів обов'язкового страхування є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (стаття 7 закону).
Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі.
Пунктом 1.1 статті 1 вказаного закону передбачено, що страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.
Отже, наведеними положеннями законодавства чітко передбачено обов'язок страхувальника (відповідача) страхувати свою цивільно-правову відповідальність перед третіми особами, шляхом укладення відповідного договору.
Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права, в силу положень ч. 4 ст. 11 ГПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів зазначає, що Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Тому, посилання скаржника на відсутність відповідних бюджетних асигнувань на вчинення дій щодо страхування своєї цивільно-правової відповідальності не є належним доводом та не позбавляє відповідача від такої відповідальності. Законодавець не ставить у пряму залежність наявність фінансової можливості для укладення договору обов'язкового страхування з наявністю/відсутністю бюджетних коштів у страхувальника. Тим більш, що нормами законодавства врегульовано механізм дії страховиків у разі не укладення страхувальниками договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення в оскаржуваній частині не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскарженій частині .
Відповідно до статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 24.02.2020 у справі №917/2183/19 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у відповідності до статей 286- 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 29.05.2020
Головуючий суддя В.О. Фоміна
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя О.В. Шевель