20 травня 2020 рокуЛьвівСправа №140/4685/20 пров. №А/857/4874/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Бруновської Н.В., Макарика В.Я.,
при секретарі судового засідання: Герман О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі №140/4685/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України третя особа Департамент соціальної політики Луцької міської ради про відшкодування шкоди, заподіяної правовим актом (головуючий суддя першої інстанції Ксензюк А.Я., місце ухвалення м. Луцьк),-
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України 23171 грн. майнової шкоди у вигляді недоотриманої суми разової грошової допомоги до 5 травня 2017 року, до 5 травня 2018 року та до 5 травня 2019 року, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, тому підлягає скасуванню. Зокрема доводи апелянта зводяться до того, що судом зазначено, що ним заявлена лише одна вимога про стягнення з Державного бюджету України майнової шкоди, і що не заявлено вимог про вирішення публічно - правового спору (тобто, не заявлено вимоги визнати дії Державної казначейської служби України протиправними), однак суд не врахував, що відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. При цьому, суд не прийняв до уваги, що рішення держави, яку представляє відповідач, уже визнане неконституційним. Крім того, спір виник після звільнення, як і судді у відставці, з посади військовослужбовця, який пов'язаний з вирішенням питань, які стосувалися його діяльності на військовій службі (адже, отримане захворювання, і як наслідок отримана позивачем інвалідність, пов'язана із проходженням служби, що наділяє правом на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, і що таким чином, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення військової (публічної) служби. Просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем заявлено лише позовну вимогу про відшкодування шкоди та без вимоги вирішити публічно-правовий спір, тому така вимога про відшкодування шкоди повинна вирішуватися у порядку цивільного судочинства.
Проте апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції невірними та такими, що суперечать обставинам справи та нормам процесуального права з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.
Як слідує із змісту позовної заяви, позивач просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України 23171 грн. майнової шкоди у вигляді недоотриманої суми разової грошової допомоги до 5 травня 2017 року, до 5 травня 2018 року та до 5 травня 2019 року, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Статтею 1175 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
З матеріалів справи слідує, що позивач є інвалідом війни 2-ої групи та наділений правом на щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі, встановленому ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно довідки Департаменту соціальної політики Луцької міської ради №11.8-33/53/2020 від 13.03.2020р. ОСОБА_1 у 2017 році здійснено виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 3100 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №223 від 05.04.2017р. «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»; у 2018 році - 3265 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №170 від 14.03.2018р. «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»; у 2019 році - 3400 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 237 від 20.03.2019р. «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Рішенням Конституційного Суду України № 3-р/2020у справі № 1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.ст. 12,13,14,15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993р., №45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Системний аналіз зазначеного дає підстави для висновку про те, що ОСОБА_1 , який проходив публічну службу, має статус інваліда війни 2-ої групи та має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, був позбавлений можливості її отримати в повному обсязі через прийняття Верховною Радою України нормативно-правового акту, який в подальшому був визнаний неконституційним, що завдало останньому майнової шкоди у вигляді недоотриманої суми розової грошової допомоги до 5 травня у 2017-2019 роках.
Правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18) та у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162 цс19), яка стосується стягнення збитків з держави на користь судді у відставці у зв'язку із прийняттям неконституційного акту.
Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018р. у справі №804/285/16, від 05.09.2019р у справі №686/6775/18, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковою під час вирішення наведеного спору.
Отже, з урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду, вимога відшкодувати матеріальну шкоду, завдану нормативно - правовим актом визнаним неконституційним, що заявлена особою, яка обіймала посаду публічної служби, має розглядатися судами у порядку адміністративного судочинства.
Частиною другою ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у п.24 рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006р. (заяви № 29458/04 та № 29465/04), фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для розгляду справи та порушено норми процесуального права, а тому, ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі необхідно скасувати, а справу направити до Волинського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі №140/4685/20 - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді Н. В. Бруновська
В. Я. Макарик
Повне судове рішення складено 29.05.2020р.