20 травня 2020 рокуЛьвівСправа №260/931/19 пров. №А/857/3367/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Бруновської Н.В., Макарика В.Я.,
при секретарі судового засідання: Герман О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у справі №260/931/19 (головуючий суддя Гебеш С.А. у м. Ужгород, час ухвалення рішення 09 год. 50 хв., повний текст складений 31.01.2020 року) за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови,
Фізична особа підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Держпраці у Закарпатській області (далі - відповідач, управління Держпраці у Закарпатській області) в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК229/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-107 від 06 червня 2019 року про накладання штрафу в розмірі 625 950,00 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 червня 2019 року першим заступником Управління Держпраці у Закарпатській області Грицик Василем Івановичем було винесено постанову про накладення штрафу №ЗК229/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-107 на ФОП ОСОБА_1 за допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту) за п.2 ч.2 ст.265 КЗпП України у розмірі 625 950 гривень. Вказану постанову про накладення штрафу позивач вважає протиправною та такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства, а тому така підлягає скасуванню.
Із твердженнями викладеними в акті перевірки та прийнятою постановою позивач не погоджується, оскільки ним не було допущено порушень законодавства про працю. Відомості вказані в акті та постанові не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є його односельчанами та час від часу приходять до нього в гості. Крім зазначає, що трудового договору з останніми не укладав так як вони у нього не працюють і ніяких коштів він їм не сплачує. Також наголосив про те, що він має неприязні відносини із сусідом ОСОБА_7 , який постійно на нього скаржиться і вищезазначена перевірка була також проведена відповідачем за його заявою.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК229/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-107 від 06 червня 2019 року про накладання штрафу на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 в розмірі 625 950,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню. Зокрема доводи апелянта зводяться до того, що під час підготовки до проведення інспекційного відвідування інспектор у випадку, якщо це завдасть шкоди інспекційному відвідуванню, може отримувати інформацію та документи, що стосуються предмета інспекційного відвідування від об'єкта відвідування, а тому вважає, що мав право без попереднього повідомлення прибути для проведення інспекційного відвідування та бути допущеним до будь яких службових приміщень об'єкта відвідування з метою уникнення завдання шкоди такому інспекційному відвідуванню. Звертає увагу апеляційного суду, що ним були подані усі належні та допустимі докази які підтверджують факт адміністративного правопорушення позивачем, адже положенням, яке регулює фіксування засобами аудіо, фото та відеотехніки інспекційного відвідування, не передбачено засвідчувати електронним цифровим підписом відеоматеріали інспекційного відвідування. Крім того зазначає, що у випадку коли виконувана робота, збігається з видом економічної діяльності або є роботою з обслуговування діяльності підприємства, така робота повинна виконуватись на умовах трудового договору, а тому у зв'язку з тим, що позивач допустив до виконання роботі працівників без укладення трудового договору його правомірно було притягнуто до адміністративної відповідальності. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, оскільки відповідачем не представлено належних до допустимих доказів того, що ФОП ОСОБА_1 допустив до роботи працівників без укладення трудових угод. Особи, які у нього перебували є його знайомим, які приходять у гості, позивач здійснює свою підприємницьку діяльність виключно поза межами місця проживання, тому особи, які були у нього в гостях не можуть бути найманими працівниками. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Сторони в судове засідання по розгляду заяви не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 19.04.2019 року ОСОБА_7 звернувся до Управління Держпраці в Закарпатській області з заявою, у якій просив провести перевірку дотримання вимог трудового законодавства ФОП ОСОБА_1 , який використовує найманих працівників без укладення з ними письмових трудових договорів та цивільно-правових угод.
У зв'язку зі зверненням ОСОБА_7 начальник Управління Держпраці у Закарпатській області виніс наказ від 26.04.2019 № 87 «Про проведення інспекційного відвідування» та направлення від 26.04.2019 № 424 на проведення інспекційного відвідування суб'єкта господарювання.
На підставі вказаного наказу та направлення на перевірку, посадові особи відповідача провели інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , за результатами якого було складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 06.05.2019 року № ЗК/229/214/АВ. У ході інспекційного відвідування відповідачем встановлено порушення позивачем вимог ч.ч. 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України.
На підставі зазначеного акта, інспекторами Управління Держпраці у Закарпатській області відповідачем складено припис про усунення виявлених порушень від 20.05.2019 № ЗК/299/214/АВП про забезпечення виконання вимог ч.ч. 1,3 ст. 24 КЗпП України та повідомлення про виконання припису у строк до 15.12.2019 року.
У зв'язку з тим, що позивач не повернув примірники акта та припису відповідачу, інспекторами праці складено акт про відмову від підпису від 20.05.2019 № ЗК/299/241/АВ/ВП.
15.05.2019 начальник Управління Держпраці у Закарпатській області прийняв рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ЗК/229/214/АВ/П/ПТ-ТД, яким призначено розгляд справи на 09:30 год. 30.05.2019 року. Позивачу направлено повідомлення про розгляд справи від 20.05.2019 №07-02/2059, яке ним не було отримано завчасно, а тому розгляд справи було відкладено на 10:00 год. 06.06.2019 року.
Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов виходив з тих підстав, що відповідач не навів та не надав належних та допустимих доказів того, що позивач допустив до виконання робіт працівників без укладення трудового договору та без повідомлення органу центральної влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України, а тому прийшов до висновку, що оскаржувана постанова є протиправною і підлягає скасуванню.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до пункту 7 цього Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до п.2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
Інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту (пп.3 п.5 Порядку №295).
Згідно п.п. 8, 9 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
Відповідно до п. 11 Порядку №295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право, зокрема під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.
З матеріалів справи слідує, що на підставі наказу, направлення на проведення перевірки (інспекційного відвідування) було проведено інспекційне відвідування позивача, за результатами якого складено акт інспекційного відвідування.
Відповідальність за порушення трудового законодавства, до якої притягнуто позивача оскаржуваним у цій справі рішенням, передбачена такими нормами.
Згідно з частинами першою, другою статті 265 Кодексу законів про працю України (далі за текстом - КЗпП України) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Згідно із частиною першою статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - за текстом - КЗпП України), трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини третьої статті 24 КзпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
За змістом частин третьої та четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 265 КЗпП України визначено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
За приписами пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади; акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до змісту наведених норм законодавства, правовою підставою для прийняття постанови про накладення штрафу є, зокрема, встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. При цьому, такий факт допуску повинен бути належним чином зафіксований, зокрема, в акті інспекційного відвідування, на підставі якого можуть бути накладені штрафи та доведений належними доказами.
Тобто, для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, передбаченої ст. 265 КЗпП України, посадові особи уповноваженого органу повинні довести належними та допустимими доказами факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.
Висновок відповідача про порушення позивачем ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України ґрунтується на тому, що факт допуску ФОП ОСОБА_1 до виконання робіт ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 без укладання письмового трудового договору зафіксовано відеотехнікою та слідує з пояснень свідка ОСОБА_12 , найманого працівника ОСОБА_13 та з пояснень самого ФОП ОСОБА_1 про що відповідачем і зазначено в акті інспекційного відвідування від 06.05.2019 року №/ЗК/229/214/АВ.
Як вбачається із змісту оскарженої постанови про накладення штрафу, що в ній інспектором чітко не встановлено належним чином в якому статусі перебували зазначені вище особи на території підприємства та не зафіксовано, чи виконували вони трудові функції, є лише посилання на вказане відео та покази свідка, які є суперечливими, адже мають розбіжності щодо вказаних подій із показами свідків поданими в судовому засіданні під присягу.
Отже, недостатніми є обґрунтування того факту, що вказані в постанові особи, фактично були допущені як працівники позивача до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оскільки не можливо чітко встановити з вказаних доказів факт допуску до роботи без укладення трудового договору.
Інших доказів на підтвердження обставин, що викладені в акті інспекційного відвідування, відповідачем до матеріалів справи не долучено що могли б підтвердити допуск до роботи без укладення трудового договору.
При цьому, колегія суддів наголошує, що згідно із абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні особи, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Таким чином, відповідно до змісту наведеної норми передбачена відповідальність роботодавця за порушення вимог законодавства про працю, допущене щодо конкретного працівника (працівників), а тому для застосування штрафу обов'язковим є встановлення органом контролю точних та достовірних особових даних кожного працівника, щодо якого, на його думку, роботодавцем допущене порушення, чого відповідач у спірному випадку не зробив і не надав суду доказів вжиття необхідних та достатніх заходів для цього в межах своїх повноважень для встановлення таких відомостей чи доказів об'єктивної неможливості їх встановлення із зазначенням відповідних причин.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини, викладені в постанові, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки в даному випадку є суперечливими та не встановлені чіткі обставини правопорушення, факт допуску до роботи працівника без укладення трудового договору, а тому, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими.
Крім цього, апеляційний суд також вважає вірним покликання суду на такий факт постановою Берегівського районного суду від 29.07.2019 по справі № 297/1312/19 матеріали протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3ст.41 КУпАП України повернуто начальнику Управління Держпраці у Закарпатській області для належного оформлення і після цього такий вже до суду не направлявся, що також свідчить про те, що позивач на момент розгляду даної справи не притягався до адміністративної відповідальності за вищевказане порушення трудового законодавства.
Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Частина третя ст. 41 КУпАП передбачає відповідальність фізичних осіб - підприємців за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Таким чином, постановою Берегівського районного суду від 29.07.2019 по справі № 297/1312/19 не встановлено в діях позивача фактичного допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та будь яких інших дій щодо допуски працівників, як таких взагалі.
Апеляційний суд, частково погоджується із покликанням апелянта на те, що висновок суду про необхідність здійснення електронним підписом відеозапису інспекційного відвідування не є обов'язковим та зазначає про це наступне.
Вказане кореспондується відповідно до п.22 Порядку №295 матеріали, зафіксовані засобами аудіо-, фото- та відеотехніки в ході інспекційних відвідувань, долучаються до акта у паперовому або електронному вигляді на дисках для лазерних систем зчитування, на яких проставляється номер акта. Про долучення таких матеріалів робиться відмітка в акті.
У зв'язку з цим колегія суддів, здійснюючи підготовку до судового розгляду даної, апеляційної скарги здійснила перегляд доданих відеоматеріалів.
Як вбачається із вказаних відео-файлів вони містять панорамний вид вулиць, здійснення руху техніки та здійснення будівельних робіт, а також додаткові коментарі до вказаних подій, особи яку суд не може встановити, однак не містить жодних доказів фактів на які наголошує в даному випадку відповідач, тобто факт допуску позивачем працівників без оформлення трудового договору. Крім того, суд апеляційної інстанції наголошує, що в даному випадку не можливо встановити ким здійснювалася та як здійснювалася дана відеофіксація, в ході якого заходу та на які носії.
У зв'язку з чим, колегія суддів вважає правомірним визнання наведеного відеозапису в якості неналежного доказу по справі.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що постанова Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК229/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-107 від 06 червня 2019 року про накладання штрафу в розмірі 625 950,00 гривень є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та є тотожними до відзиву на позовну заяву, факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні спірного питання. Крім того, наведені факти зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у справі №260/931/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді Н. В. Бруновська
В. Я. Макарик
Повне судове рішення складено 29.05.2020р.