Справа № 320/2327/19 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.
28 травня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка О.В.,
Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (Головного управління Державної податкової служби у Київській області) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання незаконної та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
У травні 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2019 року № Ф-133760-51, видану Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області..
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт наполягає, що позивач як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.
Також, апелянт звертається з клопотанням про заміну відповідача в порядку процесуального правонаступництва.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1200 від 18.12.2018 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України. Також, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 682-р від 21.08.2019 Кабінет Міністрів України погоджується з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 26, ст. 900) функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Тобто, фактично функції з реалізації державної податкової політики наразі виконуються Державною податковою службою України, в той час як згідно з вищенаведеними положеннями, здійснення функцій Державної фіскальної служби припинено.
Згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Відтак, колегія суддів вирішила замінити сторону по справі, а саме: відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області на правонаступника, належного відповідача - Головне управління Державної податкової служби у Київській області.
25 травня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в якому позивач підтримав рішення суду першої інстанції.
З огляду на те, що учасники справи скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу, до закінчення встановленого судом десятиденного строку, який обраховується з моменту отримання копії даної ухвали, але не раніше, ніж з дня закінчення карантину, запровадженого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусом SARS-Co V-2, колегія суддів вважає можливим здійснити апеляційний розгляд справи.
Відповідно до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з Єдиного реєстру адвокатів України Романенко Григорій Петрович зареєстрований адвокатом згідно рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 134 від 22 грудня 2005 року.
Право на заняття адвокатською діяльністю підтверджується свідоцтвом № 3023 від 22 грудня 2005 року (а.с. 47).
27 квітня 2018 року позивачем було подано до органу ДФС податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік. Разом з Декларацією подано Додаток ф.2. В декларації та Додатку вказано, що дохід за 2017 рік від незалежної професійної діяльності він не отримував. 26 квітня 2019 року позивачем було подано до органу ДФС податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2018 рік. Разом з Декларацією подано Додаток ф.2 (а.с. 45).
11 лютого 2019 року відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф -133760-51 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 18 276,37 грн.
Вважаючи податкову вимогу контролюючого органу про сплату боргу протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що позивач не отримав доходів від здійснення незалежної професійної діяльності, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску у нього як самозайнятої особи в розумінні чинного законодавства.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пп. 14.1.226 п. 14.1ст. 14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Статтею 2 Закону № 2464-VI передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 наведеного Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом (ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI).
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону 2464-VI, обов'язки, передбачені ч. 2 цієї статті, поширюються на платників, зазначених у п.п. 1, 4 та 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, колегія суддів наголошує, що згідно з вищевикладеними нормами законодавства особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску, незалежно від фактичного отримання доходу.
Відсутність такого обов'язку можлива лише в тому випадку, якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець.
Аналогічна позиція щодо застосування відповідних правових норм неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема у постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 460/943/19.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є фізичною особою, яка займається незалежною професійною діяльністю, якій рішенням Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 22.12.2005 року № 134 видано свідоцтво на право на зайняття адвокатською діяльністю № 134 від 22 грудня 2005 року (а.с. 47).
Позивач обліковується в контролюючому органі, як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю з 16.02.2006 р. та є платником єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа отримує дохід від такої незалежної професійної діяльності, як адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально.
Однак, такий висновок суду першої інстанції спростовується вищенаведеними нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», згідно з положеннями якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач є найманим працівником і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець. Так, звертаючись із даним позовом до адміністративного суду, позивач обґрунтовував протиправність оскаржуваної вимоги контролюючого органу лише тим, що він не отримував доходу від незалежної професійної діяльності, тому й не повинен сплачувати єдиний внесок.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до частини 4 статті 4 Закону № 2464, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті звільняються від сплати за себе єдиного внеску, особи, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Проте, вказана норма не застосовується до осіб, які провадять незалежну професійну діяльність до яких і відноситься позивач, а тому, він мав нарахувати, обчислити та сплатити єдиний внесок навіть при умові, що ним не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку відповідачем було доведено наявність підстав для винесення оскаржуваної податкової вимоги від 11 лютого 2019 року № Ф-133760-51, а висновок суду першої інстанції про її безпідставність вимоги є помилковим.
Посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.11.2018 року у справі № 820/1538/17, є помилковим, оскільки остання була ухвалена за інших правовідносин.
Так, у вищевказаній постанові Верховний Суд надавав оцінку доводам позивача, який у встановленому законом порядку зупинив адвокатську діяльність шляхом подачі відповідної заяви, у зв'язку з чим не здійснював відповідної діяльності.
В той же час, у даному випадку, як вбачається з матеріалів справи та даних Єдиного реєстру адвокатів України, позивач з моменту отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не зупиняв свого права на зайняття адвокатською діяльністю, тому правова позиція Верховного Суду у справі № 820/1538/17 не підлягає застосуванню.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання незаконної та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання незаконної та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.
Повний текст виготовлено 28.05.2020.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н.В. Безименна