Справа № 640/12712/19 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
28 травня 2020 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів: Василенка Я. М., Ганечко О. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві про скасування податкової вимоги, за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16 травня 2019 року № Ф-19177-17.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року № Ф-19177-17.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Державної фіскальної служби в місті Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята у відповідності до вимог законодавства, оскільки у позивача наявний обов'язок зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Також вказано, що в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про припинення адвокатської діяльності ОСОБА_1 .
У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, та вказано, що відповідно до відмітки в реєстрі адвокатів України, вона 10.08.2017 зупинила право на адвокатську діяльність, та починаючи з 19.12.2017 обіймає посаду керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТЕХЕНЕРГОМИР", яке і сплачувало єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за неї, як найману особу.
Враховуючи, що безпосередня участь сторін у судовому засіданні, в даному випадку, не є обов'язковою, оскільки матеріали справи містять достатньо письмових доказів для з'ясування фактичних обставин, колегія суддів у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін в порядку письмового провадження.
Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відкладення розгляду справи спричинить невиправдане порушення процесуального строку її розгляду.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4123 від 31.08.2010 ОСОБА_1 на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 4-24-5 від 31.08.2010 має право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно витягу із Єдиного реєстру адвокатів України, 10.08.2017 року, на підставі заяви ОСОБА_1 , зупинено право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до виписки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 19.12.2017 року зареєстровано юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТЕХЕНЕРГОМИР", ідентифікаційний код 4181855, у якому позивач перебуває на посаді керівника.
16.05.2019 відповідачем винесено вимогу про сплату боргу недоїмки № Ф-19177-17 на суму 18 573,72 грн.
Вважаючи оскаржувану вимогу протиправною, позивач після процедури адміністративного оскарження, звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець, що виключає обов'язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще й як самозайнятою особою.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VІ.
Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ до платників єдиного внеску.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.
При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (Закон № 5076-VI), право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката.
Положеннями ст. 32 цього Закону встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Виходячи зі змісту ч. 5, 6 ст. 31 Закону № 5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (ч. 1 ст.17 Закону № 5076-VI).
Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.
Оцінюючи доводи апелянта щодо відсутності відомостей при припинення адвокатської діяльності ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що відповідно до копії витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, право позивача на заняття адвокатською діяльністю зупинено з 10.08.2017 року, на підставі заяви ОСОБА_1 (а.с.27), що в контексті ст.ст. 73 - 76 КАС України, є належним доказом на підтвердження доводів позивача та спростовує аргументи апелянта в цій частині.
Отже, ОСОБА_1 з 10.08.2017 року не здійснювала адвокатську діяльність та не отримувала доходу від такої діяльності, оскільки не мала усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску у неї, як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.11.2018 у справі № 820/1538/17.
Разом з тим, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, починаючи з 19.12.2017 року, керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ТЕХЕНЕРГОМИР" (ідентифікаційний код 4181855), що здійснює діяльність за КВЕД 69.10: діяльність у сфері права, є ОСОБА_1 .
Зазначене підтверджується копією наказу № 1 від 19.12.2017 року, копіями довідок про нарахування та виплату заробітної плати № 1 та № 2 від 30.05.2019 року.
Зазначена обставина вказує на те, що позивач є застрахованою особою, єдиний внесок, за яку нараховує та сплачує роботодавець - ТОВ "Компанія "ТЕХЕНЕРГОМИР", що виключає обов'язок зі сплати єдиного внеску позивачем як самозайнятою особою.
Відтак, судова колегія погоджується з тим, що у ОСОБА_1 відсутній обов'язок зі сплати єдиного внеску як самозайнятої особи, що, з урахуванням вищевикладеного, може призвести до здійснення подвійної сплати з одного і того ж виду обов'язкового платежу.
Враховуючи викладене та те, що судами встановлено протиправність нарахування позивачу грошових зобов'язань, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги.
Посилання апеляційної скарги зазначені вище висновки не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновку суду першої інстанції у взаємозв'язку з обставинами справи, та не свідчать про порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального або процесуального права.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку за наслідками розгляду даної справи.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві про скасування податкової вимоги - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко
Повний текст постанови виготовлено 28.05.2020