27 травня 2020 року м. Дніпросправа № 340/3061/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Прокопчук Т.С., Шлай А.В.,
за участю секретаря судового засідання Іотової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 (суддя суду першої інстанції Жук Р.В.), прийняте за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Кропивницькому, повний текст складено 13.02.2020, в адміністративній справі № 340/3061/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,-
27 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 29.10.2019 № 11-6549/14-19-СГ;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3520383700:02:000:9026 відповідно до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства в межах Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3520383700:02:000:9026 відповідно до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Проте, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградської області відповідним наказом відмовило у задоволенні такої заяви, оскільки земельна ділянка, зображена на доданих графічних матеріалах, перебуває у користуванні іншої особи та відсутні відомості про припинення права користування даною земельною ділянкою. Вважаючи такий наказ про відмову протиправним позивач стверджує, що право користування земельною ділянкою, що виникло у попереднього землекористувача на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, припинено із його смертю, тому відповідач зобов'язаний видати відповідачу відповідний дозвіл.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове про задоволення позову із встановленням судового контролю за виконанням судового рішення.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову. Також позивач зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнює поняття набуття статусу постійного землекористувача земельної ділянки із правом фермерського господарства користуватися земельною ділянкою. Скаржник наполягає, що законодавством на момент створення фермерського господарства «Наталі» не передбачалось автоматичного переходу права постійного користування землею від громадянина, якому надавалась дана земельна ділянка до створеного ним фермерського господарства, після смерті фізичної особи фермерське господарство право користування ділянкою не переоформило. Отже земельна ділянка є такою, що не перебуває у постійному користуванні, тому відповідач безпідставно відмовив у приватизації цієї земельної ділянки.
26.05.2020 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання від представника позивача про відкладення розгляду справи. В обґрунтування клопотання зазначено, що позивач та його представник не зможуть прибути у судове засідання 27.05.2020 року, у зв'язку з тим, що транспортне сполучення між містах та в місті тимчасово заборонено на підставі постанови КМУ від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України корона вірусу COVID-19».
Розглянувши зазначене клопотання суд не знаходить підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Ч. 1 ст. 29 Закону України від 06.04.2000 № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою КМУ від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України корона вірусу COVID-19» (зі змінами та доповненнями) встановлено карантин на всій території України з 12 березня 2020 року до 22 червня 2020 року..
Проте, постановою КМУ від 20.05.2020 року №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» запроваджено адаптивний карантин до 22 червня 2020 року. Водночас на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією запроваджується послаблення протиепідемічних заходів.
Послаблення протиепідемічних заходів застосовується та припиняється на території регіону на підставі рішення регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, яке приймається з урахуванням оцінки епідемічної ситуації та наявності у регіоні ознак для послаблення протиепідемічних заходів.
Так, протоколом регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій №30 позачергового засідання від 22.05.2020 року, у зв'язку зі сприятливою епідемічною ситуацією, що склалася на території Дніпропетровської області, яка відповідає ознакам, встановленим у абзацах 3, 4 та 5 пункту 4 Постанови, запроваджується послаблення протиепідемічних заходів та дозволяється, зокрема регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні за умови перевезення пасажирів у межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, за умови забезпечення водіїв засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, та використання таких засобів індивідуального захисту пасажирами під час перевезення, в межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів в міському електричному (трамвай, тролейбус) та автомобільному транспортному засобі, що здійснює регулярні пасажирські перевезення на міських маршрутах з 22 травня 2020 року.
Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача здійснює свою адвокатську діяльність за адресою 49006 , Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр.. Пушкіна, буд. 4 (а.с.38).
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що посилання представника позивача на неможливість з'явитися у судове засідання 27.05.2020 року у зв'язку з встановленням карантину на всій території України є намаганням відтермінувати розгляд справи, що в свою чергу є зловживанням процесуальними правами.
Дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, ОСОБА_1 через уповноваженого представника звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства в межах Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3520383700:02:000:9026 відповідно до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
До такої заяви позивачем додано: графічні матеріали на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копія документу, що посвідчує особу позивача; копія документу про присвоєння ідентифікаційного коду; копія посвідчення учасника бойових дій та довідки про безпосередню участь в антитерористичній операції; нотаріально засвідчена копія довіреності; копія документу про посвідчення особи представника, копія документу про присвоєння ідентифікаційного номера представника, копія державного акту на право постійного користування землею серії КР №00215, виданого 16.11.2000 року ОСОБА_2 ; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 .
Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії КР 00215 від 16.11.2000 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею №224, виданого на підставі рішення Олександрійської районної Ради народних депутатів Олександрійського району Кіровоградської області від 15.12.1999 року №116, ОСОБА_2 для ведення сільського (фермерського) господарства надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,00 га, яка розташована на території Комінтернівської сільської ради Кіровоградської області.
За наслідками розгляду заяви позивача Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області, на підставі статей 15-1, 118, 122 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17 листопада 2016 року №308, видано наказ №11-6549/14-19-СГ від 29 жовтня 2019 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: відповідно до наявної у Головному управлінні інформації, земельна ділянка, зображена на доданих графічних матеріалах, перебуває у користуванні іншої особи та відсутні відомості про припинення права користування даною земельною ділянкою (статті 116, 126 Земельного кодексу України, стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем відмовлено у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою на законних підставах, оскільки користування земельною ділянкою у громадянина ОСОБА_2 припинилось з дати реєстрації фермерського господарства «Наталі», яке на час виникнення спірних відносин, користується земельною ділянкою правомірно. Також, суд зазначив, що позивач звернувся до відповідача із заявою за отриманням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, натомість, у судовому порядку намагається спонукати відповідача до прийняття рішення про виділення земельної ділянки, яке за правилами, визначеними статтею 118 Земельного кодексу України, є іншою процедурною стадією, яка настає вже після виготовлення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження такого проекту відповідним органом.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Ч. 2 ст. 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
За змістом ст.ст. 116, 118 ЗК України рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування є правовою підставою набуття права власності та права користування на землю.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за наслідками розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, уповноважений надати дозвіл або надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що визначений абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Отже, отримавши заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства, відповідач, згідно з статтею 118 ЗК України, повинен був у місячний строк дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (видати відповідний наказ) або надати позивачу мотивовану відмову у наданні дозволу.
Судом встановлено та визнається сторонами, що ОСОБА_2 видано державний акт на право постійного користування землею №224 від 16.11.2000, серії КР 00215, яким надана у постійне користування земельна ділянка площею 50,00 га, яка розташована на території Комінтернівської сільської ради Кіровоградської області для ведення сільського (фермерського) господарства.
Згідно з відомостями з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 (засновником та головою господарства) зареєстровано фермерське господарство "Наталі" код ЄДРПОУ 31733332, дата державної реєстрації: 08.11.2001, основний вид діяльності - вирощування зернових та технічних культур.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.
Зі змісту ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.
Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.
Відповідно до ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно із ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
Згідно із ч. 1 ст. 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК України, та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Разом з тим, ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
Згідно із ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справах № 181/698/14-ц та № 6-2329цс16 відповідно, від 23.11.2016 № 6-3113цс-16, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018.
Також, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
Така позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 листопада 2016 у справі № 6-3113цс15.
Єдиним належним і допустимим доказом належності конкретної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.
Отже, доводи відповідача, що запитувана позивачем земельна ділянка перебуває у користуванні іншої особи та відсутні відомості про припинення права користування цією земельною ділянкою є необґрунтованими та не підтверджуються доказами.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що оскаржуваний наказ не містить підстав, визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України, які б слугували для відмови у наданні позивачеві відповідного дозволу.
З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою позивачу є протиправною, а тому оскаржуваний наказ підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3520383700:02:000:9026 відповідно до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, такий спосіб захисту, як зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Як свідчать фактичні обставини справи, зміст оскаржуваного наказу, відповідачем не здійснювалася перевірка заяви позивача і доданих ним документів на відповідність її вимогам до умов надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, тому у задоволенні позову про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу такого дозволу слід відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою розглянуто з порушенням норм Земельного кодексу України, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що порушене право позивача має бути відновлено шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Водночас суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачам у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнані дії відповідача протиправними.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст. 382 КАС України.
Ч. 1 ст.382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми слідує, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Приймаючи до уваги обставини цієї справи, підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, його висновки суперечать обставинам справи, що призвело до неправильного її вирішення, у зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Понесення судових витрат сторонами справи, які б підлягали розподілу у відповідності до ст. 139 КАС України, судом апеляційної інстанції не встановлено та матеріалами справи не підтверджується.
Керуючись ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 325 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 в адміністративній справі № 340/3061/19 скасувати та прийняти нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 29.10.2019 № 11-6549/14-19-СГ.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3520383700:02:000:9026 відповідно до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України.
Постанова в повному обсязі складена 27.05.2020 року.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя Т.С. Прокопчук
суддя А.В. Шлай