28 травня 2020 року м. Київ
справа № 759/15220/14
провадження № 22-ц/824/3799/2020
Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Іванової І.В.
суддів - Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.
при секретарі - Ярмак О.В.
сторони :
позивач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року у складі судді Величко Т.О., повний текст складений 25.11.2019 року,
встановив:
У вересні 2014 року позивач ПАТ "Універсал Банк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , 3-ті особи Святошинський районний відділ державної міграційної служби України в м. Києві, Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.10.2007 року між ВАТ "Універсал Банк", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк" та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №001-2900/756-0347, відповідно умов якого, позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 127900 швейцарських франків на строк користування до 10.10.2037 року зі сплатою річних відсотків за користування кредитом для купівлі квартири. З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором між ВАТ "Універсал Банк" та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки від 24.10.2007 року, за умовами якого відповідач передав позивачу в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 33,90 кв.м., житловою площею 11,00 кв.м. Однак, відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02.12.2010 року було стягнуто з ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 142274,34 швейцарських франків, що складає 1123974 грн. 54 коп. Оскільки відповідач ОСОБА_1 дане рішення не виконує, позивач Банк уточнивши свої позовні вимоги просив в рахунок погашення заборгованості в розмірі 1123974 грн. 54 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема, на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 33,90 кв.м., житловою площею 11,00 кв.м. шляхом проведення електронних торгів з реалізації предмета іпотеки у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною 941500 грн. та виселити відповідачів із вказаної квартири без надання їм іншого житла та зняти їх з реєстраційного обліку.
У відзиві на позов відповідач ОСОБА_1 просив застосувати до вимог Банку строки позовної давності та відмовити в позові.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року позовну заяву Банку задоволено.
В рахунок погашення заборгованості за укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ "Універсал Банк" кредитним договором №001-2900/756-0347 від 24.10.2007 року у розмірі 1123974 грн. 54 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру, загальною площею 33,90 кв.м, житловою площею 11,00 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом проведення електронних торгів з реалізації предмета іпотеки у межах процедури виконавчого провадження, за ціною встановленою у процесі здійснення виконавчого провадження.
Виселено відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та неповнолітню ОСОБА_3 , з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , із зняттям їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою у Святошинському районному відділі державної міграційної служби в м. Києві.
Стягнуто з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" судові витрати у розмірі 243 грн. 60 коп., а саме по 121 грн. 80 коп. з кожного.
Не погоджуючись з рішенням суду відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість рішення та невідповідність вимогам закону просить його скасувати та відмовити в позові.
Обґрунтовуючи доводи скарги, апелянт посилається на те, що судом не враховано твердження відповідача про пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої він просив в запереченнях, оскільки пред'явивши позов про стягнення заборгованості достроково, Банк змінив строк виконання основного зобов'язання і саме з цієї дати почався перебіг позовної давності за вимогами Банку про стягнення із позичальника заборгованості в інший спосіб, при цьому мотивувальна частина рішення не містить обґрунтування щодо незастосування вказаних положень ЦК України.
Крім того, відповідач зазначив у скарзі, що судом проігноровано його доводи щодо неможливості та незаконності пред'явлених вимог за наявності рішення суду яке набрало законної сили, з тих саме підстав та щодо одного і того самого предмету.
Також суд обмежився формальним обґрунтуванням щодо підстав застосування до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити скаргу без задоволення, посилаючись що рішення суду про стягнення заборгованості набрало законної сили 26.10.2011 року, що і слід вважати моментом виникнення у Банку права на позов про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. З огляду на дату пред'явлення Банком позову - 08.09.2014 року, строк не є порушеним, що підтверджується судовою практикою в аналогічних спорах.
При цьому Банк зазначив, що предметом позову є звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як окремий спосіб відновлення порушеного права, що має самостійний процесуальний механізм врегулювання, тому доводи відповідача про подвійне стягнення є необґрунтованими.
Щодо мораторію Банк зазначив, що вказаний апелянтом Закон не може бути підставою для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами, які здійснюють примусове виконання таких рішень, заходів на виконання на період чинності Закону.
У відзиві на апеляційну скаргу, третя особа Святошинський РВ ЦМУ Державної міграційної служби зазначив, що у зв'язку зі змінами в законодавстві, підрозділами ДМС припинено здійснення повноважень у сфері реєстрації проживання фізичних осіб, тому просив розглянути справу без участі їх представника.
В суді апеляційної інстанції представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги з викладених у відзиві підстав.
Інші учасники справи, будучі належним чином повідомлені про день та час розгляду апеляційної скарги, до суду апеляційної інстанції не з'явились, натомість від Святошинського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника АТ «Універсал Банк», розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 24.10.2007 року між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №001-2900/756-0347, відповідно умов якого, позивач надає відповідачу грошові кошти (далі по тексту - кредит) в сумі 127900 швейцарських франків на строк користування до 10 жовтня 2037 року зі сплатою річних відсотків за користування кредитом.
З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором, в цей же день 24.10.2007 року між ВАТ "Універсал Банк" та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав позивачу в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 33,90 кв.м., житловою площею 11,00 кв.м.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, за позовом Банку рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02.12.2010 року було стягнуто з ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 142274,34 швейцарських франків, що складає 1123974 грн. 54 коп.
У вересні 2014 року Банк звернувся з даним позовом, посилаючись на те, відповідач ОСОБА_1 вищевказане рішення не виконує, тому в Банку є право в рахунок погашення заборгованості в розмірі 1123974 грн. 54 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки.
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13 лютого 2015 року позовні вимоги Банку були задоволені в повному обсязі.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 18 вересня 2015 року за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення, заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 лютого 2015 року було скасовано із призначенням розгляду в загальному порядку.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 02 березня 2016 року позов ПАТ "Універсал Банк" залишено без розгляду.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2016 року, ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 02 березня 2016 року була скасована, справа направлена для продовження розгляду.
Під час судового розгляду встановлено, що після укладання договору іпотеки, без погодження із банком в спірній квартирі з 05.07.2011 року зареєстровані відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Позивач Банк 20.05.2014 року та 11.07.2014 року листами повідомив відповідача, що ним прийнято рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення та про його добровільне звільнення житлового приміщення, однак дана вимога не була виконана.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів.
Судова колегія не в повній мірі погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.
Відповідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку.
Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).
Згідно з пунктом 4 даного закону протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Вказаний закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.
Вказану правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10 квітня 2019 року у провадженні № 14-111цс19.
Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15, дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).
Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР.
Частиною першою статті 109 ЖК Української РСР передбачено виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Відповідно до частини третьої статті 109 ЖК Української РСР звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
За таких обставин, з підстав передбачених вказаними вище нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Проте, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд безпідставно не взяв до уваги неможливість виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів з іпотечного майна під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки спірна квартира є предметом іпотеки і забезпечує виконання зобов'язань громадянина України за споживчим кредитом, наданим кредитною установою-резидентом України в іноземній валюті, використовується відповідачами як постійне місце проживання, загальна площа якої не перевищує 140 м2, а наявність у відповідачів на праві власності іншого нерухомого житлового майна позивачем не доведено.
Верховний Суд у схожих правовідносинах, зокрема у постановах від 10 червня 2019 року у справі № 643/7723/16-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 754/17518/14-ц, зробив висновок, що неспростованість іпотекодержателем доводів іпотекодавця про відсутність у нього на праві власності іншого житла та того, що предмет іпотеки є постійним місцем проживання, є підставою для застосування мораторію.
Доводи скарги про те, що позовні вимоги Банку не підлягають задоволенню, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання та не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.
Посилання апелянта на пропуск позивачем строків позовної давності для пред'явлення таких вимог спростовуються матеріалами справи.
Так, з матеріалів справи вбачається, що з даним позовом Банк звернувся 08.09.2014 року, тобто не більш ніж через три роки після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості з відповідача, яке набрало законної сили 26.10.2011 року.
За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що підстав для застосування судом наслідків спливу позовної давності при вирішенні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором немає, оскільки позивачем не пропущено позовну давність для звернення до суду з цією вимогою.
Безпідставні і доводи апеляційної скарги про подвійне стягнення, оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності рішення суду про стягнення заборгованості не може бути наслідком подвійного стягнення за кредитним зобов'язанням, оскільки відповідачем не заперечується, що на час розгляду даної справи рішення суду про стягнення заборгованості не виконано.
Так, відповідно до ч.3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Виконання рішення суду про стягнення заборгованості, яке повинне задовольнити вимоги кредитора за зобов'язанням, тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.
Згідно роз'яснень п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення, і вони стосуються окремих його частин.
З викладених підстав колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, доповнивши резолютивну частину рішення реченням такого змісту: «Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
В решті рішення суду підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року змінити.
Доповнити резолютивну частину рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року реченням такого змісту: «Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
В решті рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді :