ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 травня 2020 року м. Київ № 826/16617/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовом Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»
до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області
про визнання протиправною та скасування вимоги від 10 серпня 2018 року №Ю-5728-17,
Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» (далі - позивач, ДП Центр ДЗК) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Вінницькій області) з вимогами про визнання протиправною та скасування вимоги від 10 серпня 2018 року №Ю-5728-17, якою нараховано 59 740,87 грн. недоїмки, 111 821,01 грн. штрафу та 170 935,60 грн. пені у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Не погодившись із зазначеною вимогою від 10 серпня 2018 року, позивач звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою від 27 серпня 2018 року, проте за результатами розгляду вимогу залишено без змін.
Посилаючись на незаконність вимоги з підстав відсутності погодження оскаржуваного рішення з органами Пенсійного фонду України, чим порушено вимоги частини 14 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», позивач вважає, що оскаржувана вимога підлягає скасуванню.
Окрім цього позивач зазначає, що рішення ДФС України, прийняте за результатами розгляду скарги ДП Центр ДЗК, було прийнято та направлено для відома раніше, ніж відбулося засідання з розгляду скарги за участю представника ДП Центр ДЗК.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2018 року, після усунення позивачем недоліків позову відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2018 року, відкрито провадження у справі, вирішено провадити розгляд суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у визначений судом строк подати відзив на позовну заяву та усі наявні докази.
Відповідачем 03 січня 2019 року через відділ діловодства суду подано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн. Вимога про сплату боргу є виконавчим документом та формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (для платника - юридичної особи) або за формою згідно додатку 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Підстав для скасування вимоги від 10 серпня 2018 року відповідач не вбачає, у задоволенні позову просить відмовити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року відмовлено представнику ДП Центр ДЗК у задоволенні заяви про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2019 року заяву представника ДП Центр ДЗК Макарчука Л.Л. про розгляд справи в порядку загального позовного провадження залишено без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
За таких обставин суд завершує розгляду справи по суті за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08 липня 2010 року (далі-Закон №2464-VI).
Частиною другою статті 6 Закону №2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI під недоїмкою розуміється сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно частиною другою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина третя статті 9 Закону №2464-VI).
Поряд з цим, положеннями частини другої статті 25 Закону №2464-VI визначено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (частина четверта статті 25 Закону № 2464-VI).
Вказані положення Закону кореспондуються також із положеннями Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Мінфіну № 449 від 20 квітня 2015 року та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 (далі - Інструкція), пунктом 1 розділу VI якої встановлено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Пунктом 2 розділу VI Інструкції передбачається, що у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до фіскальних органів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Згідно пункту 3 розділу VI Інструкції, у разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або несплачених платником сум єдиного внеску такий фіскальний орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена фіскальними органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках:
якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами;
якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) одночасно з актом документальної перевірки платника єдиного внеску.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'яти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
З аналізу наведених вище положень слідує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки. При цьому наведеними положеннями законодавства не передбачено обов'язкової умови для формування такої вимоги як наявність складеного за результатами перевірки акту перевірки, проведення перевірки та складання акту є правом фіскального органу, а не обов'язком.
В даному випадку судом встановлено, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10 серпня 2018 року №Ю-5728-17 прийнята відповідачем у зв'язку із наявністю станом на 31 липня 2018 року несплаченої заборгованості зі сплати недоїмки по ЄСВ, яка виникла на підставі самостійно поданих позивачем звітів про нарахування єдиного внеску, тобто була узгодженою. Наявність вказаної заборгованості та правильність обчислення її розміру позивачем в ході розгляду справи не заперечувалась та не спростована.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у відповідача були всі правові підстави, передбачені вищенаведеними положеннями законодавства, для формування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки). Доводи ж позивача про можливість прийняття вимоги лише за наслідками проведеної перевірки суд вважає необґрунтованими з підстав, що наведені вище.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 826/25425/15.
Окрім вже зазначеного, суд не приймає до уваги твердження позивача стосовно обставин винесення Державною фіскальною службою України рішення від 24 вересня 2018 року за скаргою ДП Центру ДЗК щодо оскаржуваної вимоги, зокрема, щодо винесення зазначеного рішення раніше, ніж відбулося саме засідання з цього приводу, оскільки у даній адміністративній справі вимоги заявлені позивачем лише до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області та лише з приводу оскарження вимоги від 10 серпня 2018 року №Ю-5728-17.
Суд вважає також за доцільне зазначити, що відповідно до статті 7 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) наголошено на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення та зазначено: тільки доведення податковим органом та встановлення під час судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на податковий кредит. І такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а повинні ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду справи суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) рішення:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Розглянувши позовні вимоги на предмет дотримання відповідачем положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що приймаючи вимогу від 10 серпня 2018 року №Ю-5728-17, Головне управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області діяло обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до частини першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного та встановлених під час розгляду обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, у зв'язку з чим не вбачає правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якими судові витрати підлягають поверненню позивачу, який не є суб'єктом владних повноважень, лише при задоволенні позову.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 10 серпня 2018 року №Ю-5728-17 - відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру», адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3, код ЄДРПОУ 21616582, тел. 0444540188.
Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, адреса: 21100, м. Вінниця, вулиця Хмельницьке шосе, будинок 7, код ЄДРПОУ 39402165, тел. 0432592301.
Суддя В.І. Келеберда