ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 травня 2020 року м. Київ № 753/19938/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
До Дарницького районного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 із позовом до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України (правонаступник - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві), в якому просила суд: визнати протиправною бездіяльність Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо припинення виплати пенсії з вересня по жовтень 2018, визнати противоправним та скасувати рішення Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України про призупинення (припинення) виплати пенсії та зобов'язати вказане управління Пенсійного фонду України виплатити пенсію за вересень - жовтень 2018 негайно після проголошення рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 22.10.2018 року адміністративну справу передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
За результатами автоматизованого авторозподілу, справа була передана на розгляд судді Мазур А.С.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.04.2019 року відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Києва, де і стала на облік як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію з серпня 2014 по серпень 2018, яка перераховувавсь щомісячно на її картковий рахунок у відділенні банку. Проте у вересні 2018 відповідач припинив виплату пенсії з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його право на пенсійне забезпечення.
Відповідачем надано відзив, в якому викладено заперечення проти задоволення заявлених вимог. Відповідач зазначив, що позивач перебуває на обліку в управлінні, як внутрішньо переміщена особа. Виплата пенсії призупинена у зв'язку із виконанням Постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, якою визначений порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеної особи. Такі виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживанням. Саме на виконання вказаної постанови виплата пенсії позивачу була припинена, тому відповідач діяв в межах повноважень та просив відмовити у задоволені позовних вимог. Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача утримуватись від подальшого призупинення пенсії, то відповідач наголошує, що в порядку адміністративного судочинства захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, які можуть бути порушені в майбутньому. Також відповідач зазначає, що кошти, які не виплачені позивачу за вересень - жовтень 2018 обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшло клопотання про заміну сторони відповідача, у зв'язку з реорганізацією.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.04.2019 клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про заміну відповідача правонаступником задоволено, допущена заміна Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві його процесуальним правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Позивач є громадянином України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта НОМЕР_1 , виданим Брянківським МВ УМВС України в Луганській області - 11.12.2000.
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26.10.2016 № 9405 фактичним місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 .
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у місті Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як вбачається з перерахунку пенсії відповідачем станом на 22.10.2019 пенсія за вересень - жовтень не виплачена.
Позивач звернувся до відповідача з заявою від 21.09.2018 про поновлення виплати пенсії.
Згідно витягу із рішення відповідача № 36 від 04.10.2018 пенсію позивачу вирішено призначити/поновити, але фактична виплата за вересень - жовтень не відбулася.
Вважаючи дії відповідача протиправними, а своє право на пенсійне забезпечення порушеним, позивач звернулася із даним позовом до суду.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлює Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (надалі - Закон N 1706-VII).
Частиною першою статті 1 Закону N 1706-VII встановлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно частини першої статті 4 Закону N 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Статтею 13 Закону N 1706-VII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб можуть бути оскаржені до суду в порядку, визначеному законом.
Механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визначають Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам встановлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування передбачено, що соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі: 1)наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
В силу положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 8 Закону N1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно частини першої статті 47 Закону N1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 49 Закону N1058-IV встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що припинення виплати пенсії можливе за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутнє рішення відповідача щодо припинення виплати пенсії з підстав, передбачених ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV, що розцінюється судом як втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном, яке, в свою чергу, є об'єктом захисту згідно вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
З огляду на викладене, суд звертає увагу відповідача, що прийняття та затвердження відповідного Порядку про виплату пенсії за минулий період не є передбаченою Законом N1058-IV підставою для припинення виплати пенсії, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що виплата пенсії позивачу була припинена відповідачем без законних підстав.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 03.05.2018 по зразковій справі №805/402/18.
Згідно вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства Украйни при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У свою чергу, відповідачем не надано доказів прийняття власного рішення про припинення виплати пенсії позивачу з 01.09.2018.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним рішення відповідача про призупинення (припинення) виплати пенсії, суд зазначає наступне.
Дослідивши матеріали справи та доводи позивача, суд зазначає, що в матеріалах справи не міститься рішення відповідача про призупинення (припинення) виплати пенсії.
Таким чином, суд доходить висновку, що вказана позовна вимога не підлягає задоволенню.
Що стосується зобов'язання відповідача утриматись від подальшого призупинення виплати пенсії, слід зазначити, що певні такі випадки визначені Законом, а тому, у разі наявності певних обставин та підстав, визначених Законом, такі дії можуть вчинятися, виключно у випадках, встановлених Законом. Тому, враховуючи це, а також те, що такі вимоги заявлені на майбутнє, такі позовні вимоги є передчасними, за відсутності обставин вважати порушеними права позивача у майбутньому, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
При цьому, вказане питання може регулюватися прийнятими в майбутньому Законами.
Доводи учасників справи та наявні в матеріалах справи докази, досліджені та оцінені судом, не спростовують наведених висновків суду та не доводять зворотного.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов є частково обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи викладене, суд вважає законодавчо обумовленими вимоги позивача щодо допуску рішення суду до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Судові витрати розподілу не підлягають, згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України
Керуючись, ст. ст. 2, 19, 77, 90, 139, 194, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , іпнНОМЕР_2) задовольнити частково
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2018 року по 01 жовтня 2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, вул. Бульварно-Кудрявська, 16 м. Київ, код ЄДРПОУ 42098368) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) заборгованість з пенсії за період 01 вересня 2018 року по 01 жовтня 2018 року.
Допустити рішення суду до негайного виконання в частині виплати пенсії межах суми стягнення за один місяць.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур