ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 травня 2020 року м. Київ № 826/13722/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовом Консорціуму «Військово-будівельна індустрія»
до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Консорціум «Військово-будівельна індустрія» (далі - позивач, Консорціум) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) з вимогами про визнання протиправними та скасування таких податкових повідомлень-рішень:
- від 17 вересня 2015 року №0006091501 на суму 141 632,74 грн.;
- від 23 березня 2016 року №0005701201 на суму 39 605,26 грн.;
- від 08 червня 2016 року №0011671201 на суму 549,64 грн.;
- від 07 липня 2016 року №0017571201 на суму 37 132,12 грн.;
- від 21 листопада 2017 року №0180541201 на суму 6 030,80 грн.;
- від 21 листопада 2017 року №0041291201 на суму 13 831,19 грн.;
- від 20 грудня 2017 року №0212711201 на суму 179 313,76 грн.;
- від 20 грудня 2017 року №0112721201 на суму 4,97 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на запит адвоката Тернового Р.Б. №1091-5 від 20 березня 2018 року, який діє в інтересах Консорціуму, стосовно наявності та розміру заборгованості Консорціуму щодо оплати ПДВ, ПДФО, ЄСВ та земельного податку з деталізацією періодів нарахування та підстав виникнення, а також надання засвідчених копій податкових повідомлень-рішень, які не погашені Консорціумом, відповідачем надано відповідь від 04 травня 2018 року, з якої вбачається, що за Консорціумом станом на 05 квітня 2018 року обліковується заборгованість з ПДВ у сумі 4 261 676,07 грн. з деталізованим розрахунком нарахувань за період з 27 січня 2014 року по 05 квітня 2018 року. Із розрахунку вбачається, що податковий борг складається з недоїмки у розмірі 2 575 635,26 грн., та пені в розмірі 1 656 565,15 грн.
Позивач стверджує, що відповідно до даних звірки розрахунків в електронному кабінеті платника податків за період з 27 січня 2014 року по 05 квітня 2018 року задекларовано 2 266 526,00 грн. та сплачено до бюджету 2 175 040,86 грн. Водночас, із розрахунку відповідача не вбачається наявності податкового боргу станом на 27 жовтня 2014 року та суми коштів які були спрямовані на його погашення, відсутні дані про зарахування до бюджету коштів у сумі 2 175 040,86 грн. У наданих податковим органом розрахунках нарахування штрафних санкцій здійснювалося на підставі статті 126 Податкового кодексу України за порушення строків реєстрації податкових накладних та несвоєчасної сплати податку на додану вартість задекларованого на підставі податкових декларацій за період з серпня 2010 року по червень 2014 року, проте, позивач вважає, що податковий орган вийшов за межі своїх повноважень, оскільки відповідно до частини першої статті 126 Податкового кодексу України в редакції, чинній до 21 грудня 2016 року у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємства протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у відповідних розмірах. Отже, зазначена частина статті не передбачала штрафних санкцій за прострочення сплати ПДВ, тому застосування частини першої статті 126 Податкового кодексу України в редакції від 21 грудня 2016 року до правовідносин, які виникли в період з серпня 2010 року по червень 2014 року є неправомірним.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від30 серпня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено провадити розгляд суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, проведення судового засідання, за наявними у справі документами, запропоновано відповідачу у визначений судом строк подати відзив на позовну заяву та усі наявні докази.
Відповідачем 20 вересня 2018 року через відділ діловодства суду подано відзив на позовну заяву, з якого вбачається незгода з позовними вимогами, зазначається, що за кожним оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням проведено камеральну перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету, встановлені порушення Консорціумом строків сплати податкових зобов'язань, визначених в податкових деклараціях з ПДВ. У кожному разі застосовано положення пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, відповідно до яких у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напрямку сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. У задоволенні позову відповідач просить відмовити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2019 року витребувано у відповідача належним чином завірені копії оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, винесених щодо Консорціуму.
Запитувані документи надійшли до суду 22 липня 2019 року.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
За таких обставин суд завершує розгляду справи по суті за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, на адвокатський запит адвоката Тернового Р.Б. Адвокатського об'єднання «Інвікта» від 20 березня 2018 року №1091-5 надійшов лист ГУ ДФС у м. Києві від 05 квітня 2018 року, у якому повідомлено, що згідно даних інформаційної системи органів ДФС станом на 05 квітня 2018 року у Консорціуму обліковується податковий борг у сумі 4 261 676,07 грн., у тому числі з податку на додану вартість - 4 232 200,41 грн., по земельному податку з юридичних осіб - 28 965,66 грн., по податку на доходи фізичних осіб - 510,00 грн., також у підприємства наявна заборгованість по єдиному соціальному внеску у сумі - 365 851,07 грн. До листа також надано розрахунок нарахувань з поясненням підстав виникнення заборгованості, а також копії податкових повідомлень-рішень.
З оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями позивач не згоден та стверджує, що відповідно до даних звірки розрахунків в електронному кабінеті платника податків за період з 27 січня 2014 року по 05 квітня 2018 року задекларовано 2 266 526,00 грн. та сплачено до бюджету 2 175 040,86 грн., водночас у відповідача відсутні дані про зарахування до бюджету коштів у сумі 2 175 040,86 грн.
Окрім того позивач вважає, що у наданих податковим органом розрахунках нарахування штрафних санкцій здійснювалося на підставі статті 126 Податкового кодексу України за порушення строків реєстрації податкових накладних та несвоєчасної сплати податку на додану вартість задекларованого на підставі податкових декларацій за період з серпня 2010 року по червень 2014 року, проте, відповідно до частини першої статті 126 Податкового кодексу України в редакції, чинній до 21 грудня 2016 року у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємства протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у відповідних розмірах. Отже, зазначена частина статті не передбачала штрафних санкцій за прострочення сплати ПДВ, тому, на думку позивача, застосування частини першої статті 126 Податкового кодексу України в редакції від 21 грудня 2016 року до правовідносин, які виникли в період з серпня 2010 року по червень 2014 року є неправомірним.
Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з того, що відповідно до статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах (підпункт 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).
Згідно із підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Кодексом та законами з питань митної справи.
Пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України визначено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом.
Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи (пункт 36.3 статті 36 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Кодексом або законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно з пунктом 57.1 статті 57 та пунктом 203.2 статті 203 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно підпункту 14.1.152 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.
Згідно з пунктом 31.1 статті 31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.
Відповідно до пункту 38.1 статті 38 Кодексу виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових у встановлений податковим законодавством строк.
Відповідно до пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напрямку сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.
Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Як встановлено пунктом 131.2 статті 131 Податкового кодексу України при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов'язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення тарифів, в останню чергу - зараховуються в рахунок пені.
Такі ж положення закріплені та врегульовані Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 20 травня 2016 року за №751/28881.
Виходячи з пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у розмірах:
- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;
- при затримці більше 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Як зазначає відповідач, на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, статті 76, пункту 86.2 статті 86 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями) у кожному випадку, що оскаржує позивач, зокрема перед винесенням податкових повідомлень-рішень: від 17 вересня 2015 року №0006091501, від 23 березня 2016 року №0005701201, від 07 липня 2016 року №0017571201, від 21 листопада 2017 року №0180541201, від 20 грудня 2017 року №0212711201 проведено камеральні перевірки дотримання вимог законодавства в частині своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету, встановлені обставини несвоєчасної сплати податкових зобов'язань, визначених у податкових деклараціях з ПДВ, співставлено дані щодо погашення сум податкового боргу та інформацію щодо несвоєчасності сплати, кількості днів порушення, після чого застосовано штрафні санкції.
Стосовно визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо несвоєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстр податкових накладних, то в цій частині суд зазначає, що предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах (підпункт 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).
Відповідно до вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складних з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця в якому вони складні;
для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складних з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
При цьому Кодексом передбачена можливість реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у ЄРПН в інші терміни, ніж встановлено пунктом 201.1 статті 201 Кодексу, але з нарахуванням штрафних санкцій за порушення порядку їх реєстрації в ЄРПН.
Порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафних санкцій, відповідно до статті 1201 Кодексу.
Відповідачем зазначається, що у кожному випадку винесення оскаржуваних податкових повідомлень рішень: від 08 червня 2016 року №0011671201, від 21 листопада 2017 року №0041291201, від 20 грудня 2017 року №0212721201 проведено камеральні перевірки своєчасності реєстрації в ЄРПН податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, встановлено, що позивачем порушено граничні терміни реєстрації податкових накладних виписаних у лютому 2016 року, листопаді 2017 року та застосовано штрафні санкції.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду справи суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) рішення:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Розглянувши позовні вимоги на предмет дотримання відповідачем положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідач діяв на підставі та у межах наданих повноважень, обґрунтовано, з урахуванням наявних обставин.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем не обґрунтовано у достатній та переконливій мірі протиправності податкових повідомлень-рішень, не доведено суду неправильності висновків актів, складених за результатами камеральних перевірок, не спростовано їх наданими до матеріалів справи документальними доказами, у зв'язку з чим суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до частини першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якими судові витрати підлягають поверненню позивачу, який не є суб'єктом владних повноважень при задоволенні позову.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: Консорціум «Військово-будівельна індустрія», адреса: 03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 33629043, тел. 0443901040.
Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві, адреса: 04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 39439980, тел. 0444617787.
Суддя В.І. Келеберда